До сих пор я вполне обходился в своем повествовании отчетами, которые Шерлок Холмс получал от меня в первые дни после моего приезда в Баскервиль-холл. Теперь же мы подошли к такому моменту, когда я вынужден оставить этот способ и снова положиться на свою память, подкрепив ее выписками из собственного дневника. Эти два отрывка подведут нас вплотную к тем событиям, которые навеки запечатлелись у меня в мозгу. Я остановился на описании нашей неудачной погони за каторжником и на том, что за ней последовало. Продолжаю свой рассказ на другое утро.
Досі я міг цитувати звіти, які надсилав Шерлоку Холмсу в перші дні свого перебування в замку Баскервілів. Тепер же я дійшов у своїй розповіді до тієї межі, де змушений облишити цей метод і знову покластися на пам'ять, допомагаючи їй щоденником, який вів увесь час. Кілька уривків з нього дозволять мені підійти до подій, які до останньої дрібниці закарбувалися в моїй голові. Отож я розповідатиму далі, розпочавши з ранку, що настав після нашої невдалої погоні за каторжником, та інших дивних подій на пустищі.
16 октября. Туманный серый день, моросит дождь. Над Баскервиль-холлом низко нависли тучи; время от времени гряда их редеет, и тогда сквозь просветы вдали виднеются мрачные просторы торфяных болот, на которых поблескивают серебром склоны холмов и мокрые валуны. И дома и под открытым небом - всюду одинаково тоскливо. После пережитого ночью баронет находится в мрачном настроении. Я сам ощущаю какую-то тяжесть на сердце, и меня гнетет предчувствие неминуемой беды - предчувствие тем более страшное, что объяснить его я не в силах.
16 жовтня. Нудний туманний день, сіється дрібний дощ. Над баскервільським замком низько пливе громаддя важких хмар, час від часу вони трохи піднімаються, і тоді стає видно похмуре й горбкувате пустище, пагорби з тонкими сріблястими жилами на схилах, валуни віддалік, які починають блищати, коли на їхні мокрі боки падає світло. Сумно і надворі, і в будинку. Баронет усе ще перебуває в похмурому гуморі після нічних переживань. У мене теж якийсь тягар на серці, я постійно відчуваю, що мені загрожує небезпека, ще жахливіша від того, що я не можу визначити, звідки вона на мене насувається.
А разве оснований для беспокойства нет? Стоит только вспомнить цепь событий, которые все указывают на присутствие каких-то темных сил, действующих здесь. Смерть последнего хозяина Баскервиль-холла, в точности совпадающая с семейным преданием, толки среди фермеров о странном существе, которое то и дело появляется на болотах. Да я собственными ушами дважды слышал звуки, похожие на отдаленный собачий лай. Нельзя же в самом деле поверить, что все это - вне законов природы! Призрачная собака, которая оставляет следы на земле и громко воет? Нет, это невыносимо! Стэплтон, а за ним и Мортимер могли поддаться общему настроению, но если у меня есть какое-нибудь достоинство, так это здравый смысл, и я никогда не стану предаваться суеверию. Для этого надо опуститься на уровень развития здешних фермеров, которые, не довольствуясь рассказами о какой-то свирепой собаке, наделяют ее пламенем, пышущим из глаз и пасти. Холмс не стал бы даже слушать подобные бредни, а я представляю здесь его персону. Однако факты остаются фактами: мне пришлось дважды слышать этот вой. А что, если по болотам действительно бегает какая-то огромная собака? Ведь тогда все станет понятным! Но где она прячется, что она ест, откуда она взялась, почему никто не видел ее днем? Надо сознаться, что, давая всему этому правдоподобное объяснение, мы наталкиваемся на не меньшие трудности. Но даже если оставить собаку в стороне - как объяснить то, что было в Лондоне? Неизвестный в кэбе, письмо, автор которого заклинал сэра Генри не выходить на торфяные болота? Уж в этом-то нет ничего сверхъестественного, хотя и то и другое можно в одинаковой степени приписать и дружеским и враждебным силам. Но где он сейчас, этот друг или враг? Остался ли в Лондоне, или последовал за нами сюда? Неужели... Неужели его-то я и видел на вершине гранитного столба?
А хіба я не маю підстав почувати себе саме так? Візьміть до уваги довгий ланцюг подій, які геть усі вказують на існування якихось зловісних сил, що діють навколо нас. У цьому ланцюзі і смерть останнього хазяїна баскервільського замку, яка сталася точно за обставин, зазначених у сімейних переказах, і непоодинокі розповіді селян про появу в пустищі якоїсь дивної істоти. Двічі я сам на власні вуха чув звуки, схожі на далекий собачий гавкіт. Неймовірно, неможливо, щоб вони перебували поза межами дії звичайних законів природи. Примарний собака, який залишає цілком матеріальні сліди і сповнює повітря виттям,— ні, про таке не можна й помислити. Степлтон, а також Мортімер вірять, можливо, у цей забобон, але якщо я маю хоч одну добру якість,— то це здоровий глузд, і ніщо не переконає мене перейти в їхню віру. Зробити так означало б опуститися до рівня селян, яким мало звичайного лютого собаки, їм ще обов'язково треба, щоб у того собаки з пащі й очей бурхало пекельне полум'я. Холмс не захотів би навіть слухати про подібні химери, а я тут є його довіреною особою. Проте факти залишаються фактами: я сам двічі на власні вуха чув у пустищі це виття. І якщо там справді ганяє величезний собака, то все стає зрозумілим. Але де такий собака ховається, де знаходить собі їжу, звідки він прибіг, як це виходить, що ніхто не бачить його вдень? Доводиться визнати, що пояснити все це природними причинами майже так само важко, як і якимись іншими. І потім, якщо навіть не брати собаку до уваги, залишаються чиїсь підступи в Лондоні, чоловік у кебі, а також лист, в якому сера Генрі застерігали відносно пустища. У всякому разі, тут немає нічого неприродного, хоч докласти до цього рук міг як друг, намагаючись захистити баронета, так і ворог. Де він тепер, цей друг чи ворог? Зостався в Лондоні чи приїхав сюди слідом за нами? Невже... Невже той незнайомий на гранітній вершині пагорба — це він?
Правда, он всего лишь мелькнул у меня перед глазами, но кое-что я все же приметил и готов подтвердить это под присягой. Он не из здешних жителей - теперь я знаю всех соседей сэра Генри. Он выше Стэплтона и гораздо худее Френкленда. Его можно было бы принять за Бэрримора, но Бэрримор оставался дома, и я уверен, что ему не удалось бы прокрасться за нами незамеченным. Следовательно, здесь, так же как и в Лондоне, нас выслеживает какой-то неизвестный. Мы до сих пор не можем отделаться от него. Если б мне удалось поймать этого человека, тогда все наши недоумения сразу бы разъяснились. Вот моя цель, и я приложу все свои силы, чтобы достигнуть ее.
Щоправда, я бачив його тільки мигцем, проте в дечому можу заприсягтися. Він не належить до тих, кого я тут зустрічав, а я вже знаю всіх наших сусідів. На зріст він вищий за Степлтона і набагато худіший від Френкленда. То міг би бути Беррімор, але ми залишили його в баскервільському замку, і він, я впевнений, не подався слідом за нами. Отже, так само як це було в Лондоні, тут нас і далі вистежує якийсь незнайомець. Здихатися його нам не пощастило. Якби мені вдалося знайти цього чоловіка, тоді всі ускладнення для нас нарешті закінчились би. А тому всі свої зусилля я повинен спрямувати на це.
Первым моим побуждением было поделиться своими планами с сэром Генри. Но, поразмыслив, я решил вести игру самостоятельно и поменьше говорить об этом. Баронет молчалив и погружен в свои мысли. Вой, который мы слышали на болотах, очень на него подействовал. Я решил не усугублять его беспокойства, но оружия не сложу и буду действовать на свой страх и риск.
Першим моїм бажанням було розповісти про свій план серові Генрі. Та добре поміркувавши, я дійшов набагато розумнішої думки — грати у свою власну гру і менше молоти язиком. Сер Генрі мовчить, до всього неуважний. Оте виття в пустищі неабияк вплинуло на його нерви. Я нічого йому не казатиму, щоб не посилювати його неспокій, але вживу своїх власних заходів для досягнення поставленої мети.
Сегодня после завтрака у нас разыгралась небольшая сцена. Бэрримор попросил у сэра Генри разрешения поговорить с ним, и они ушли в кабинет. Сидя в бильярдной, я слышал их повышенные голоса и прекрасно догадывался, о чем там идет речь. Вскоре дверь кабинета раскрылась и баронет позвал меня.
Сьогодні вранці після сніданку у нас розігралася невеличка сценка. Беррімор попросив у сера Генрі дозволу поговорити з ним, і вони ненадовго усамітнились у хазяйському кабінеті. Сидячи в більярдній, я кілька разів чув, як вони підвищували голоси, і чудово уявляв, про що йде мова. За якийсь час баронет відчинив двері й покликав мене.
- Бэрримор в обиде на нас, - сказал сэр Генри. - С нашей стороны, видите ли, было нечестно преследовать его шурина, тайну которого он выдал нам по собственной воле.
— Беррімор на нас ображений,— сказав сер Генрі. — Він вважає, що ми повелися нечесно, побігши полювати на його шуряка, чию таємницю він нам відкрив з власної волі.
Дворецкий стоял бледный, но держал себя в руках.
Дворецький стояв перед нами дуже блідий, але тримав себе в руках.
- Я, может быть, погорячился, сэр, но в таком случае прощу прощения. Но все же меня очень удивило, когда я услышал ваши шаги на рассвете и узнал, что вы хотели поймать Селдена. Незачем мне наводить людей на его след - ему, несчастному, и без того плохо.
— Я, можливо, трохи погарячкував, сер,— сказав він,— і якщо це так, то тоді мені слід вибачитися. Водночас я був дуже здивований, коли почув, що ви, двоє джентльменів, повернулися вранці з пустища, й дізнався про ваше полювання на Селдена. Бідоласі й так доводиться скрутно, не вистачає ще, щоб я когось пускав по його сліду.
- Если б вы действительно выдали Селдена по собственной воле, это было бы совсем другое дело, - сказал баронет. - Но ведь вы, вернее, ваша жена признались во всем только под нашим нажимом. Вам ничего другого не оставалось.
— Якби ви розповіли все з власної волі, то це була б зовсім інша річ,— відповів баронет,— а насправді ви заговорили, точніше, заговорила ваша дружина, тільки тоді, коли на вас натиснули, і ви нічого іншого зробити не могли.
- Я не думал, что вы воспользуетесь моим признанием, сэр Генри. Никак не думал.
— Я не припускав, що ви скористаєтеся з цього, сер Генрі, аж ніяк не припускав.
- Селден опасен для общества. Ведь он ни перед чем не остановится, по его физиономии видно! Вспомните, как редко здесь встречается жилье. Взять хотя бы мистера Стэплтона - в случае нападения ему надеяться не на что, разве только на собственные силы. Нет, пока этого человека не посадят под замок, мы не можем чувствовать себя в безопасности!
— Селден небезпечний для суспільства. У пустищі людських осель обмаль, стоять вони далеко одна від одної, а він такий, що ні перед чим не зупиниться. Досить лише глянути на його обличчя, щоб зрозуміти це. Візьміть, наприклад, будинок містера Степлтона: єдиний його захисник — це сам хазяїн. Ніхто не може почувати себе в безпеці, поки злочинець не опиниться за ґратами.
- Селден никого не тронет, сэр, клянусь вам! Для здешних жителей он теперь не страшен. Поверьте мне, сэр Генри, через несколько дней все будет улажено и он уедет в Южную Америку, Умоляю вас, не сообщайте полиции, что Селден все еще здесь, на болотах. Его уже перестали искать, и он может спокойно дождаться парохода. Если вы донесете на него, нам с женой несдобровать. Прошу вас, сэр, не обращайтесь в полицию!
— Селден ні до кого в будинок не полізе, сер. У цьому я вам присягаюсь. В Англії він більше нікому не завдасть лиха. Запевняю вас, сер Генрі, за кілька днів буде зроблено всі необхідні приготування, і він вирушить у Південну Африку. Заради Бога, сер, благаю вас не повідомляти поліцію про те, що Селден усе ще в пустищі. Полювати тут на нього вже перестали, отож він може спокійно ховатися, чекаючи, коли буде знайдено потрібний йому пароплав. Виказавши його, ви накличете на мою дружину й на мене великі неприємності. Благаю вас, сер, не звертайтесь до поліції.
- Уотсон, что вы на это скажете?
— А ви що скажете, Вотсоне?
Я пожал плечами:
- Если этот человек уберется из Англии, налогоплательщики вздохнут свободнее.
Я знизав плечима:
— Якщо він без перешкод зникне з Англії, платникам податків стане легше.
- А вдруг он натворит каких-нибудь бед до отъезда?
— А раптом він пограбує кого-небудь перед від'їздом?
- Нет, сэр! Ведь не безумный же он! Мы дали ему все, что нужно. А новое преступление выдаст его с головой.
— Ні, сер, він ніколи не піде на таке божевілля. Ми забезпечили його всім необхідним. Вчинити злочин означало б для нього показати, де він ховається.
- Это верно, - сказал сэр Генри. - Хорошо, Бэрримор...
— Це правда,— мовив сер Генрі. — Добре, Берріморе...
- Да благословит вас бог, сэр! Как я вам благодарен! Если Селдена поймают, моя жена не перенесет такого горя.
— Нехай благословить вас Бог, сер, дякую вам від усього серця! Якби Селдена знову впіймали, мою нещасну дружину це вбило б.
- Выходит, Уотсон, мы с вами укрываем уголовного преступника. Но у меня, кажется, не хватит теперь духу выдать его. Хорошо, покончим на этом. Вы можете идти, Бэрримор.
— Як на мене, Вотсоне, то зараз ми допомагаємо здійснити карний злочин. Але після всього, що ми тут почули, я чомусь не почуваю себе здатним виказати цього чоловіка, отож покінчимо з цим. Гаразд, Берріморе, ви можете йти.
Пробормотав дрогнувшим голосом несколько слов благодарности, дворецкий пошел к дверям, но на пороге вдруг остановился.
Промовивши уривчастим голосом кілька вдячних слів, дворецький пішов був до дверей, але зупинився й повернув назад.
- Вы так хорошо со мной обошлись, сэр, что мне хочется как-то отблагодарить вас, - нерешительно начал он. - Я кое-что знаю, сэр Генри... может быть, напрасно я так долго молчал, но это выяснилось, когда следствие было уже закончено. Я еще ни с кем не говорил об этом... Речь идет о смерти сэра Чарльза.
— Ви так добре до нас поставилися, сер, що мені хочеться зробити для вас усе, що я можу. Мені дещо відомо, сер Генрі, і, мабуть, я розповів би все раніше, але про ці речі я дізнався вже потім, коли слідство було закінчено. Я нікому ні про що й словом не прохопився. Мова йде про смерть сера Чарльза. Ми з баронетом схопилися на ноги.
Мы с баронетом так и подскочили на месте.
- Вам известны обстоятельства его смерти?
— Вам відомо, як він помер?
- Нет, сэр.
— Ні, сер, цього я не знаю.
- Тогда что же?
— А що ж тоді вам відомо?
- Я знаю, почему он стоял у калитки в такой поздний час. У него было свидание с женщиной.
— Я знаю, чому він був біля хвіртки так пізно. Щоб зустрітися з жінкою.
- Свидание с женщиной! У сэра Чарльза!
— Щоб зустрітися з жінкою? Сер Чарльз?
- Да, сэр.
— Так, сер.
- Кто она такая?
— І як її звуть?
- Имени ее я вам не скажу, сэр. Я знаю только первые буквы: "Л. Л.".
— Цього я не знаю, сер, але перші літери імені й прізвища сказати можу: «Л. Л.».
- Откуда вам это известно, Бэрримор?
— Звідки це вам відомо, Берріморе?
- Сэр Генри, в то утро ваш дядюшка получил письмо. На его имя обычно приходило очень много писем, ведь он был человек известный и славился своей добротой. К нему каждый обращался со своим горем. Но а то утро пришло только одно письмо, почему я его и запомнил. Почерк на конверте был женский, и на штемпеле стояло: "Кумби-Треси".
— Ваш дядечко, сер Генрі, одержав того ранку листа. Їх надходило до нього кожного дня багато, бо чоловік він відомий, мав добре серце, а тому кожний, хто опинявся у скруті, охоче звертався до нього по допомогу. Але трапилося так, що того ранку був лише один лист, тому я й звернув на нього увагу. Він надійшов з Кумбі-Трейсі, а адресу було написано жіночим почерком.
- Дальше?
— А що було далі?
- Я бы не вспомнил больше об этом письме, если б не жена. Несколько недель тому назад она принялась за уборку в кабинете сэра Чарльза - в первый раз после его смерти - и нашла в глубине камина листок бумаги. Большая часть его превратилась в пепел, но один маленький кусочек - самый конец - уцелел, и слова еще можно было разобрать, хотя чернила посерели от огня, а бумага обуглилась. Это была, наверно, только приписка, и мы прочли вот что: "Умоляю вас, как джентльмена, сожгите это письмо и будьте у калитки в десять часов вечера". Внизу стояли две буквы: "Л. Л.".
— Ну, сер, далі я про той лист взагалі перестав думати і ніколи б про нього більше не згадав, якби не моя дружина. Кілька тижнів тому вона взялася прибрати в робочому кабінеті сера Чарльза — після його смерті туди ще ніхто не заходив — і знайшла в глибині каміна залишки спаленого листа. Більша його частина перетворилася на попіл, але малесенький клаптик, краєчок сторінки, вцілів, і написане ще можна було прочитати, хоч чорнило й посіріло від вогню. Як на нашу думку, то був постскриптум в кінці листа, і в ньому говорилося: «Благаю вас, благаю як джентльмена, спаліть цього листа і будьте біля хвіртки о десятій годині». Внизу стояли ініціали «Л. Л.».
- Вы сохранили этот обрывок?
— Цей клаптик паперу у вас?
- Нет, сэр. Он рассыпался у меня в руках.
— Ні, сер, він розсипався на порох у мене в руках.
- А до этого сэр Чарльз получал письма, написанные тем же почерком?
— А до того сер Чарльз одержував листи, написані таким же почерком?
- Не знаю, сэр, не обращал внимания. Да и это письмо запомнилось мне только потому, что оно было единственное в тот день.
— Не знаю, сер, я не звертав особливої уваги на його листи. Я й до цього листа не дуже придивлявся, просто того дня він був єдиним.
- И вы не знаете, кто такая "Л. Л."?
— А ви не здогадуєтеся, хто це «Л. Л.»?
- Нет, сэр, понятия не имею. Но я думаю, что, если б нам удалось разыскать эту леди, мы бы узнали кое-какие подробности о смерти сэра Чарльза.
— Ні, сер. Так само, як і ви. Але, гадаю, якби нам пощастило знайти цю леді, ми дізнались би про смерть сера Чарльза набагато більше.
- Я просто не понимаю вас, Бэрримор! Как можно было скрывать до сих пор такие важные сведения?
— Не розумію вас, Берріморе, як ви додумалися приховати таку важливу інформацію!
- Видите ли, сэр, сразу же вслед за этим на нас самих свалилась беда. Кроме того, мы с женой очень любили сэра Чарльза и не забывали его благодеяний. Зачем, думаем, ворошить старое? Нашему несчастному хозяину это уже не поможет, а когда в дело замешана женщина, тут надо действовать осторожно. Ведь даже самые достойные люди...
— Розумієте, сер, зразу ж після того як ми знайшли лист, нас спіткало власне лихо. Та й сера Чарльза ми з дружиною дуже любили, бо він стільки для нас зробив. Отож якби ми й почали ворушити минуле, серові Чарльзу це все одно не допомогло б, а коли в справі замішано жінку, треба бути особливо обережним. Навіть найкращі з нас...
- По-вашему, это может оскорбить его память?
— Ви подумали, що це може завдати шкоди його репутації?
- Да, сэр, я решил, что ничего хорошего из этого не получится. Но вы были так добры к нам... Мне не захотелось скрывать от вас то, что знаю.
— Я подумав, сер, що нічого доброго це дати не може. Але сьогодні ви повелися з нами дуже доброзичливо, і з мого боку було б негарно не сказати вам усього, що я знаю.
- Хорошо, Бэрримор, можете идти.
Когда дворецкий вышел, сэр Генри повернулся ко мне:
- Ну, Уотсон, что вы скажете об этом новом луче света?
— Дуже добре, Берріморе, ви можете йти.
Коли дворецький вийшов, сер Генрі повернувся до мене.
— Ну, Вотсоне, що ви думаєте про цей новий промінь світла?
- По-моему, он еще больше сгустил темноту.
— Від нього темрява, здається, стала ще густішою.
- Да, верно. Но если б нам удалось выследить эту "Л. Л.", тогда все бы прояснилось. Мы теперь знаем, что есть женщина, которой многое известно, а это уже серьезное достижение! Надо только найти ее. Что ж нам теперь делать?
— Я теж так вважаю. Але якби нам пощастило знайти цю «Л. Л.», усе прояснилося б. Та ми знаємо вже чимало. Знаємо, що існує жінка, якій відомо саме те, що нас цікавить, і нам треба лише знайти її. Що, на вашу думку, нам слід тепер зробити?
- Немедленно сообщить обо всем Холмсу. Может быть, это наведет его на нужный след. Я почти уверен, что он сейчас же приедет сюда.
— Негайно написати про все Холмсу. Це дасть йому той ключ, який він намагався знайти. Я майже впевнений, що він зразу ж сюди приїде.
Я ушел к себе и написал Холмсу подробный отчет о событиях сегодняшнего утра. Мой друг, по-видимому, очень занят последнее время, так как письма с Бейкер-стрит становятся все реже и все короче. В них ни словом не упоминается о моих отчетах, а о цели моей поездки сюда - лишь вскользь. Дело о шантаже, вероятно, поглощает все силы Холмса. Но последние события, безусловно, привлекут его внимание и снова пробудят в нем интерес к нашему расследованию. Как бы мне хотелось, чтобы он был здесь!
Я пішов до себе й написав Холмсу докладний звіт про цю вранішню розмову. Останнім часом мій друг, наскільки я розумію, дуже заклопотаний, бо листи, які я одержую з Бейкер-стріт, тепер нечисленні й короткі, інформація, яку я йому дав, у них ніяк не коментується, а мета мого приїзду сюди згадується лише побіжно. Очевидно, справа про шантаж забирає в нього всі сили. А проте нові факти неодмінно привернуть його увагу, в ньому знову заговорить цікавість до тутешніх подій. Як би мені хотілося, щоб він був тут!
17 октября. Сегодня весь день льет дождь; тяжелые капли шуршат в густом плюще, падают с карнизов. Я вспомнил каторжника, скрывающегося в глубине мрачных, открытых небу торфяных болот. Бедняга! Каковы бы ни были совершенные им преступления, теперешние его муки в какой-то мере искупают их. А потом вспомнился мне и тот, другой человек... Лицо, мелькнувшее в окне кэба, темная фигура, словно вырезанная на лунном диске. Неужели этот неуловимый соглядатай, этот пособник тьмы тоже бродит сейчас, под таким ливнем? Вечером я надел непромокаемый плащ и отправился в глубь болот, рисуя в своем воображении страшные картины. Дождь хлестал мне в лицо, в ушах свистел ветер. Да хранит господь тех, кто блуждает сейчас около Гримпенской трясины! В такую погоду даже взгорья превращаются здесь в сплошную топь. Я отыскал гранитный столб, на котором стоял тот одинокий созерцатель, и с его неровной, уступчатой вершины оглядел расстилавшиеся внизу унылые болота. Дождевые потоки заливали эти бурые низины, тяжелые, свинцово-серые тучи низко стлались над землей, а сквозь их обрывки проступали причудливые очертания холмов. Вдали, по левую руку от меня, над деревьями ложбины поднимались чуть видные в тумане узкие башни Баскервиль-холла. Только они одни и говорили о присутствии человека в этих местах, если не считать доисторических пещер, ютившихся на склонах холмов. И нигде ни малейшего следа того незнакомца, одинокую фигуру которого я видел на этой самой вершине две ночи назад!
17 жовтня. Сьогодні цілий день ллє дощ, вода біжить з даху й шурхотить у листі плюща на стіні. Згадався каторжник у похмурому, холодному пустищі, де ніде сховатися від дощу. Нещасний! Хоч би які були вчинені ним злочини, зараз йому доводиться скрутно, і це певною мірою спокутує його провину. А потім я подумав ще про одного чоловіка — обличчя у віконечці кеба, постать на тлі Місяця. Він, цей невидимий підглядач, людина з темряви, також бродить у цю зливу просто неба? Ввечері я надів плащ і подався далеко в глиб залитого водою пустища, яке моя уява наповнила якимись небезпечними тінями, а дощ періщив мені в обличчя й у вухах свистів вітер. Нехай боронить Бог того, хто забреде тепер у велику Грімпенську трясовину, бо навіть гориста частина пустища перетворюється на грузьке болото. Я знайшов чорний скелястий пагорб, на якому бачив напередодні самотню постать підглядача, і з його кам'янистої вершини оглянув невисоке голе плато. Його жовтувато-коричневою поверхнею прокочувалися шквали дощу, над землею низько слалися важкі свинцеві хмари, сповзаючи сірими вінками із схилів химерних на вигляд пагорбів. Далеко-далеко в улоговині по ліву руку від мене піднімалися над деревами ледве видні в тумані дві вузькі вежі замку Баскервілів. Це була єдина ознака існування тут людського життя, якщо не брати до уваги доісторичних халуп, густо розкиданих по схилах горбів. І ніде жодних слідів самотнього чоловіка, якого я бачив на цьому самому місці дві ночі тому.
На обратном пути меня догнал доктор Мортимер, ехавший в своей тележке со стороны Гнилой топи. Все это время доктор был к нам очень внимателен, и не проходило почти ни одного дня, чтобы он не заглянул в Баскервиль-холл справиться, как мы поживаем. Доктор усадил меня к себе в тележку и предложил подвезти домой. Он очень огорчен пропажей своего спаниеля. Собака убежала на болота и не вернулась. Я утешал доктора как мог, а сам, вспоминая пони, увязшего в Гримпенской трясине, думал, что Мортимеру вряд ли придется увидеть когда-нибудь свою собачонку.
Коли я повертався назад, мене наздогнав доктор Мортімер, який їхав у бідці вибоїстим путівцем з боку віддаленої ферми Фаулмайєр. Весь час він був дуже до нас із сером Генрі уважний, не минало й дня, щоб він не завітав у баскервільський замок і не поцікавився, як ми ся маємо. Доктор посадив мене в бідку й підвіз додому. Він дуже стурбований тим, що зник його малий спанієль. Собака побіг у пустище й не повернувся. Я заспокоював його, як тільки міг, проте з голови мені не йшов поні, що потонув у Грімпенській трясовині, отож не думаю, що доктор Мортімер побачить свого спанієля знов.
- Кстати, доктор, - сказал я, трясясь вместе с ним по рытвинам дороги, - вы, вероятно, знаете здесь всех, кто находится в радиусе ваших разъездов?
— До речі, Мортімере,— сказав я, підскакуючи разом з ним на вибоях путівця,— мабуть, у радіусі ваших поїздок майже немає людей, яких би ви не знали?
- Думаю, что всех.
— Думаю, таких зовсім немає.
- Тогда вы, может быть, скажете мне полное имя и фамилию женщины, инициалы которой "Л. Л."?
— Чи не можете ви мені в такому разі сказати ім'я і прізвище жінки, ініціали якої «Л. Л.»?
Мортимер задумался, потом ответил:
Доктор на кілька хвилин замислився.
- Нет. Правда, за цыган и работников на фермах я не могу ручаться, но среди самих фермеров и джентри[12] такие инициалы как будто ни к кому не подходят. Хотя постойте, - добавил он после паузы, - есть некая Лаура Лайонс - вот вам "Л. Л.". Но она живет в Кумби-Треси.
— Ні,— відповів він нарешті. — Правда, тут є трохи циган і наймитів, про яких я нічого не можу сказати, а серед хуторян і джентрі ні в кого таких ініціалів немає. Е ні, зачекайте,— додав він по паузі,— є ще Лора Лайонз, бачите, ініціали «Л. Л.», але вона живе в Кумбі-Трейсі.
- Кто она такая? - спросил я.
— А хто вона така? — спитав я.
- Дочь Френкленда.
— Дочка Френкленда.
- Как! Дочь этого старого чудака?
— Що! Дочка цього старого дивака?
- Совершенно верно. Она вышла замуж за художника по фамилии Лайонс, который приезжал сюда на этюды. Он оказался негодяем и бросил ее. Впрочем, насколько я слышал, нельзя сваливать всю вину на одну сторону. Отец отрекся от нее, потому что она вышла замуж без его согласия, а может быть, и не только поэтому. Одним словом, два греховодника - и старый и молодой - допекали несчастную женщину как могли.
— Саме так. Вона вийшла заміж за художника на прізвище Лайонз, який приїжджав сюди на етюди. Він виявився негідником і покинув її. Але провину за це, з того, що я чув, не можна покласти цілком на когось одного з них. Батько відмовився від неї, бо вона вийшла заміж без його згоди, а, можливо, також і з деяких інших причин. Таким чином, обидва гріховоди — і старий, і молодий — дали молодій жінці ковтнути лиха.
- Чем же она живет?
— А з чого вона живе?
- Старик Френкленд, вероятно, дает ей кое-что, разумеется, не много, так как его собственные дела находятся в плачевном состоянии. Но каковы бы ни были ее прегрешения, нельзя же было позволять ей скатываться все ниже и ниже. Эта история стала известна здесь, и соседи - а именно Стэплтон и сэр Чарльз - помогли ей, дали возможность честно зарабатывать на жизнь. Я тоже кое-что пожертвовал. Мы хотели, чтобы она выучилась печатать на машинке.
— Старий Френкленд, я так думаю, дає їй дещо на утримання, звичайно, небагато, бо його власні справи неабияк занепали. Та хоч би на що вона заслуговувала, не можна було дозволити їй безнадійно опускатися дедалі нижче. Її історія стала тут відомою, і люди трохи допомогли чесно заробляти на прожиття. Серед них був Степлтон, а також сер Чарльз. Я теж дещо їй вділив. Ми робили це для того, щоб вона навчилася друкувати на машинці.
Мортимер спросил, почему меня это интересует, и я кое-как удовлетворил его любопытство, стараясь не вдаваться в подробности, ибо нам совершенно незачем посвящать в свои дела лишних людей. Завтра утром я съезжу в Кумби-Треси, и, если мне удастся повидать эту даму с весьма сомнительной репутацией, миссис Лауру Лайонс, мы сделаем большой шаг вперед к тому, чтобы одной загадкой стало у нас меньше. Между прочим, ваш покорный слуга мало-помалу превращается в мудрого змия: когда Мортимер зашел уж слишком далеко в своих расспросах, я осведомился, к какому типу принадлежит череп Френкленда, и спас положение - вся остальная часть пути была посвящена лекции по краниологии[13]. Годы, проведенные в обществе Шерлока Холмса, не прошли для меня даром.
Мортімер хотів дізнатися, чому я питаю його про все це, і мені пощастило задовольнити його цікавість, сказавши не надто багато, бо нам немає ніякої рації комусь довіряти. Завтра вранці я подамся в Кумбі-Трейсі, і якщо мені вдасться побачити місіс Лауру Лайонз, цю даму з сумнівною репутацією, буде зроблено великий крок до того, щоб пролити світло бодай на одну подію в ланцюзі таємниць. Я стаю справді мудрим як змій, бо коли Мортімер зовсім був притис мене своїми запитаннями, я ніби випадково поцікавився в нього, до якого типу належить череп Френкленда, після чого решту шляху слухав лекцію з краніології. Отож роки, проведені з Холмсом, не минули для мене марно.
Чтобы покончить с описанием этого унылого, дождливого дня, упомяну еще об одном разговоре, на сей раз с Бэрримором. Этот разговор дал мне козырь в руки, с которого я и пойду в нужную минуту.
Цього непогожого, тоскного дня відбулася ще одна подія, яку я повинен описати. Маю на увазі мою останню розмову з Беррімором, яка дає мені в руки сильну карту,— коли настане слушний час, я з неї піду.
Мортимер остался у нас, и после обеда они с баронетом затеяли партию в экартэ[14]. Дворецкий подал мне кофе в кабинет, и я воспользовался этим, чтобы задать ему несколько вопросов.
Мортімер залишився в нас на обід, після якого вони з баронетом грали в екарте. Дворецький приніс мені каву в бібліотеку, і я скористався з нагоди, щоб поставити йому кілька запитань.
- Ну, Бэрримор, что поделывает ваш милый родственник? Уехал или все еще прячется на болотах?
— Ну що,— спитав я , — поїхав уже ваш дорогоцінний родич чи все ще десь ховається?
- Не знаю, сэр. Хоть бы поскорее уехал! Ведь сколько мы с ним хватили горя! Я ничего о нем не знаю с тех пор, как отнес ему в последний раз еду, а это было третьего дня.
— Не знаю, сер. Господи, та хоч би вже поїхав, бо тут від нього самі тільки неприємності! Я навіть не чув про нього, відколи востаннє відніс йому в пустище їжу, а це було три дні тому.
- А тогда вы его видели?
— А тоді ви його бачили?
- Нет, сэр, но я потом проверил - еды на месте не оказалось.
— Ні, сер, але їжі на місці не було, коли я на другий день туди пішов.
- Раз еды не было, значит, он все еще там.
— Отже, він ще там?
- Да как будто так, сэр, если только ее не взял тот, другой человек.
— Та треба думати, що так, сер, якщо тільки їжу не взяв отой другий.
Моя рука с чашкой замерла на полдороге, и я во все глаза уставился на Бэрримора:
Моя рука з чашкою кави завмерла на півдорозі, а я витріщився на Беррімора.
- Так вы знаете, что там есть кто-то другой?
— Ви знаєте, що там ще хтось?
- Да, сэр, на болотах прячется еще один человек.
— Так, сер, у пустищі переховується ще один чоловік.
- Вы его видели?
— Ви його бачили?
- Нет, сэр.
— Ні, сер.
- Откуда же вы о нем знаете?
— Тоді звідки ви про нього знаєте?
- Мне говорил про него Селден недели полторы назад. Этот человек тоже скрывается, но, по-моему, он не из каторжников... Не нравится мне это, доктор Уотсон, совсем не нравится! - с неожиданной силой вырвалось вдруг у Бэрримора.
— Мені говорив про нього Селден, сер, з тиждень чи більше тому. Той чоловік теж ховається, але він, наскільки я зрозумів, не каторжник. Мені це не подобається, докторе Вотсоне, відверто вам кажу: не подобається! — з несподіваною щирістю раптом вихопилося в нього.
- Слушайте, друг мой! Я здесь действую исключительно в интересах вашего хозяина. Я только затем и приехал, чтобы помочь ему. Скажите мне прямо: что, собственно, вам не нравится?
— Послухайте мене, Берріморе! Мене ніщо, крім інтересів вашого хазяїна, тут не цікавить. Я приїхав сюди з єдиною метою — допомогти йому. Скажіть мені чесно, що саме вам не подобається.
Минуту Бэрримор колебался, точно сожалея о своей вспышке или же не находя подходящих слов для выражения обуревающих его чувств.
Беррімор якусь хвилину вагався, наче шкодуючи про власну нестриманість чи не знаходячи слів, щоб висловити свої почуття.
- Да все, что там делается, сэр! - воскликнул он наконец, показав на залитое дождевыми потоками окно, которое выходит на болота. - Не к добру это. Там замышляют черное дело, поверьте моему слову! Мне теперь хочется только одного: чтобы сэр Генри поскорее уехал отсюда в Лондон.
— Та все, що там відбувається! — нарешті вигукнув він, махнувши рукою в бік залитого дощем вікна, яке виходить на пустище. — Я ладен заприсягтися: десь там іде підла гра, затівається чорний злочин. Ах, який би я був радий, сер, якби побачив, що сер Генрі повертається в Лондон!
- Да что вас так напугало?
— Але що саме так вас непокоїть?
- А вы вспомните смерть сэра Чарльза! Мало ли что там следователь наговорил! Прислушайтесь ночью, что делается на болотах. Ведь люди ни за какие деньги не согласятся выйти туда после захода солнца... А этот человек, который там прячется и кого-то выслеживает, - кого он выслеживает? Что все это значит? Нет, для тех, кто носит имя Баскервилей, это добром не кончится, и я не дождусь того дня, когда новые слуги сэра Генри заступят на мое место и мне можно будет уехать отсюда!
— А ви згадайте смерть сера Чарльза! І хоч би що казав слідчий, то була погана смерть. Послухайте, які звуки лунають у пустищі вночі. Ніхто після заходу сонця туди не піде, навіть якщо за це платитимуть гроші. А отой незнайомий, що там ховається, стежачи за кимось і чогось чекаючи? Чого саме? І що це все означає? А це означає, що всім, хто носить ім'я Баскервілів, буде кепсько, і я з превеликою радістю покину це місце того самого дня, коли нові слуги сера Генрі візьмуть на себе турботи про баскервільський замок.
- Расскажите мне про этого человека, - сказал я. - Что вы о нем знаете? Что говорил Селден? Ему известно, где тот прячется и зачем?
— До речі, про незнайомого,— мовив я . — Ви можете що-небудь розповісти про нього? Що казав Селден? Він знає, де той ховається або що робить?
- Селден видел его раза два, но он осторожный, хитрый. Сначала Селден принял его за полицейского, а потом убедился, что тут нечто совсем другое. По виду он джентльмен, но что ему там нужно, никак не поймешь.
— Селден бачив його двічі чи тричі, але той чоловік — битий жак, і моєму родичу не вдалося чогось про нього довідатися. Спочатку Селден вважав, що то поліцейський, але швидко збагнув: незнайомий має на меті щось інше. Наскільки Селден зрозумів, це якийсь джентльмен, але що саме той робить у пустищі, для нього лишилося загадкою.
- А где он прячется?
— А де він переховується?
- Селден говорит, что в старых пещерах на склонах холма - знаете, там есть каменные пещеры, где в древности жили люди.
— Селден каже, що в старих оселях на схилі пагорба — в отих кам'яних хижах, де колись жили первісні люди.
- А чем он питается?
— А що він їсть?
- Селден подглядел, что к нему ходит какой-то мальчишка. Он, наверно, носит ему еду и все прочее из Кумби-Треси.
— Селден з'ясував, що в незнайомого є хлопець, який носить йому все необхідне. Мені навіть здається, що цей посланець ходить по харчі в Кумбі-Трейсі.
- Хорошо, Бэрримор. Мы еще с вами поговорим об этом как-нибудь в другой раз.
Когда дворецкий вышел, я остановился у окна и посмотрел сквозь мутное стекло на бегущие по небу облака и на деревья, которые трепал ветер. Если в такую погоду неуютно даже в доме, то каково же в каменной пещере на болотах! Какой ненавистью надо пылать, чтобы устроить засаду в таком месте и в такое время! И что побудило этого человека пойти на столь тяжкое испытание? В одной из этих пещер таится самая суть той задачи, которая так мучит меня. Клянусь, не пройдет и дня, как я сделаю все, что в человеческих силах, и доберусь до разгадки этой тайны!
— Добре, Берріморе. Ми, мабуть, ще поговоримо про це іншим разом.
Коли дворецький пішов, я наблизився до темного вікна й подивився крізь каламутну шибку на хмари, що бігли вгорі, й на дерева, верхівки яких метлялися під поривами вітру. В такий буряний вечір навіть у теплій оселі незатишно, то що вже казати про кам'яну хижу в пустищі. Як пристрасно треба ненавидіти, щоб з власної волі зачаїтися в такому місці й у такий час! І які серйозні, продумані наміри повинні бути в того чоловіка, щоб він піддавав себе цим тяжким випробуванням! Там, у кам'яній хижі в пустищі, здається, й сховано самісіньку сіль проблеми, над якою я постійно сушу собі голову. Присягаюсь, не мине й дня, як я зроблю все, що в людських силах, щоб розкрити цю таємницю.