- Наконец-то мы схватились врукопашную! - сказал Холмс, шагая рядом со мной. - Но какая выдержка! Как быстро он овладел собой! А ведь удар был поистине ошеломляющий - увидеть, что твоей жертвой пал совсем не тот человек, которого ты намечал. Я, Уотсон, говорил вам об этом в Лондоне и повторяю сейчас: нам еще не приходилось скрещивать рапиры с более достойным противником.
— Ось ми й зійшлися врукопаш,— мовив Холмс, коли ми простували пустищем до баскервільського замку. — Але ж яка в цього чоловіка витримка! Як швидко він опанував собою, хоч мав би бути неабияк приголомшений, коли побачив, що його жертвою стала зовсім не та людина! Я казав вам ще в Лондоні, Вотсоне, і тепер повторюю знову: у нас ще не було такого гідного нашої зброї ворога.
- Все-таки жалко, что он нас увидел!
— Мені шкода, що він вас побачив.
- Я сначала сам об этом пожалел! Но, в конце концов, что ж поделаешь!
— Я спочатку теж пошкодував про це. Але уникнути зустрічі було неможливо.
- А как вы думаете, встреча с вами отразится на его планах?
— А як, на вашу думку, на його планах позначиться те, що він знає про вашу присутність у цих місцях?
- Да, он будет действовать с еще большей осторожностью или же решится на какой-нибудь отчаянный шаг. Как и большинство незаурядных преступников, Стэплтон, вероятно, слишком полагается на свою хитрость и воображает, что обвел нас вокруг пальца.
— Це може або примусити його бути обережнішим, або підштовхне до відчайдушних і негайних дій. Як і більшість не обділених розумом злочинців, він, очевидно, схильний надто покладатися на свою кмітливість, а тому вважає, що цілком нас обдурив.
- Почему же вы не хотите арестовать его?
— А чому б нам зразу не заарештувати його?
- Мой дорогой Уотсон! Вы человек действия. Ваши инстинкты толкают вас на самые решительные меры. Ну хорошо, допустим, что ночью он будет арестован. А что это даст нам? Мы ничего не сможем доказать. Вот в чем дьявольская хитрость этого замысла! Если б пособником Стэплтона был человек, мы бы раздобыли кое-какие улики, но попробуйте вытащить на свет божий огромного пса! Разве это поможет нам затянуть петлю на шее его хозяина?
— Любий Вотсоне, ви народжені людиною дії. Ваші інстинкти завжди спонукають вас до найенергійніших вчинків. Але припустімо, для прикладу, що сьогодні вночі ми його заарештуємо. Яку це, кінець кінцем, дасть нам користь? Ми нічого не зможемо довести. От у цьому й полягає диявольська хитрість. Якби Степлтон мав собі за підпомагача людину, ми змогли б добути якісь докази, але якщо ми витягнемо на світ Божий собацюру, то це нам аж ніяк не допоможе накинути зашморг на шию його хазяїну.
- Но ведь состав преступления налицо?
— Але ж ми маємо докази.
- Ничего подобного! Все это одни догадки и предположения. Нас поднимут на смех в суде, если мы явимся туда с такой фантастической историей и подкрепим ее такими уликами.
— Ми не маємо навіть їхньої тіні — лише здогади й припущення. Та нас просто засміють у суді, якщо ми поткнемося туди з подібними свідченнями й доказами.
- А сэр Чарльз?
— У нас є сер Чарльз.
- Найден мертвым, следов насильственной смерти не обнаружено. Мы-то с вами знаем, что он умер от страха, и знаем, что его напугало. Но как убедить в этом тех двенадцать тупиц, которые будут присяжными заседателями? На чем основано предположение, что тут замешана какая-то собака? Где следы ее укусов? Мы с вами опять-таки знаем, что собаки не кусают мертвых и что сэр Чарльз умер до того, как она на него кинулась. Но ведь это надо доказать, а доказывать нам нечем.
— Його знайдено мертвим без ніяких ознак насильницької смерті. Ми з вами знаємо, що він помер зі страху, знаємо також, що саме його налякало, але як переконати в цьому дванадцятьох флегматиків — присяжних засідателів? Які докази того, що до злочину має стосунок собака? Де сліди його зубів? Звичайно, нам з вами відомо, що собаки не кусають мертвих і що сер Чарльз вмер ще до того, як той пес наздогнав його. Ми повинні довести все це, а зробити цього не можемо.
- Ну, а сегодняшняя ночь?
— Ну, а сьогоднішній вечір?
- Она ничего особенного не дала. Прямой связи между собакой и гибелью каторжника все-таки нет. Никто этой собаки не видел. Правда, мы ее слышали, но у нас нет доказательств, что она гналась за каторжником. Полное отсутствие мотивировки! Нет, друг мой, факт остается фактом: состава преступления мы установить не можем, но, чтобы сделать это, стоит пойти на любой риск.
— Він нічого особливого нам не дав. Знову ж таки немає прямого зв'язку між собакою і смертю. Собаку ми не бачили. Ми його чули, але нікого не зможемо переконати, що він гнався за каторжником. Адже й причин для цього нібито не існує. Ні, мій друже, ми повинні визнати факт: поки що складу злочину немає, але щоб виявити його, треба не пошкодувати сил і ризикнути.
- Что же вы намерены предпринять?
— Що ж ви пропонуєте?
- Я возлагаю большие надежды на миссис Лауру Лайонс. Когда истинное положение дел станет ей известно, она окажет нам серьезную помощь. Кроме того, у меня есть и другой план. Но не надо загадывать вперед, хотя я все-таки надеюсь, что завтра победа будет за мной.
— Я покладаю великі надії на те, що для нас може зробити місіс Лаура Лайонз, коли дізнається про справжній стан справ. Крім того, в мене є й власний план. Не треба загадувати наперед, але я сподіваюсь, що не пізніше як завтра перемога буде нарешті за мною.
Больше мне ничего не удалось выведать от Холмса, и до самых ворот Баскервиль-холла он шел молча, погруженный в свои думы.
Більше нічого з Холмса я не зміг витягнути, і він, поринувши в свої думки, мовчки дійшов аж до воріт баскервільського замку.
- Вы зайдете?
— Ви зайдете?
- Да. Теперь уж не имеет смысла скрываться. Но еще одно слово, Уотсон. Не говорите сэру Генри о собаке. Пусть приписывает смерть Селдена тем же причинам, которые старался подсказать нам Стэплтон. Так ему будет легче перенести то испытание, что ждет его завтра, когда он пойдет обедать в Меррипит-хаус, если я правильно цитирую ваш последний отчет.
— Так, не бачу рації ховатися далі. Але ще одне слово, Вотсоне. Нічого не кажіть про собаку серові Генрі. Нехай думає про причини смерті Селдена те саме, що Степлтон хотів би, щоб думали ми. Йому потрібна буде вся його мужність, щоб витримати випробування, яке чекає на нього завтра, коли він, якщо я правильно пам'ятаю ваш звіт, піде до цих людей на обід.
- Но меня тоже туда звали.
— Мене теж туди запрошено.
- Тогда вам придется отказаться от приглашения. Пусть идет один, это легко устроить... Ну-с, так. К обеду мы, наверно, опоздали, но к ужину пришли в самый раз.
— Ви повинні відмовитись, нехай сер Генрі йде сам. Це легко влаштувати. Ну, на власний обід, бачу, ми надто запізнилися, але повечеряти нам обом не зашкодить.
Сэр Генри не столько удивился, сколько обрадовался своему новому гостю, так как был уверен, что, узнав о событиях последних дней, Шерлок Холмс не усидит в Лондоне. Тем не менее баронет изумленно поднял брови, когда выяснилось, что мой друг явился без багажа и даже не дает себе труда объяснить его отсутствие. Холмса тут же снабдили всем необходимым, и за поздним ужином мы поведали баронету ту часть своих приключений, которую ему следовало знать. Но до этого мне пришлось выполнить одну тяжкую обязанность - сообщить Бэрримору и его жене о гибели Селдена. Дворецкий принял это известие с нескрываемым чувством облегчения, но миссис Бэрримор горько плакала, закрыв лицо передником. В глазах всего мира этот Селден был преступником, чем-то средним между дьяволом и зверем, а она по-прежнему видела в нем озорного мальчугана, ребенка, цеплявшегося в детстве за ее руку. Поистине чудовищем должен быть человек, если не найдется женщины, которая оплачет его смерть!
Сер Генрі не стільки здивувався, скільки зрадів появі Шерлока Холмса, бо вже кілька днів чекав, що той, дізнавшись про останні події, в Лондоні не затримається. А проте баронет зачудовано звів брови, коли дізнався, що мій друг не тільки не має з собою ніякого багажу, а й не пояснює, чим зумовлено його відсутність. Спільними зусиллями Холмса було забезпечено всім, що йому було треба, і за пізньою вечерею ми розповіли серові Генрі стільки з відомого нам, скільки йому необхідно було знати. Але спочатку мені довелося виконати один неприємний обов'язок — розповісти Беррімору і його дружині про смерть Селдена. Дворецький зустрів цю звістку з явною полегкістю, а місіс Беррімор гірко заплакала, закривши обличчя фартушиною. Для всього світу Селден був злочинцем, напівтвариною-напівдияволом, але для неї він завжди залишався маленьким норовливим хлопчиком з її юності, дитиною, яка чіплялася за її руку. Воістину безнадійно зіпсований лише той чоловік, якого не оплаче жодна жінка.
- С тех пор как вы уехали, Уотсон, я все сижу дома и пропадаю с тоски, - сказал баронет. - Надеюсь, такое послушание мне зачтется? Если б не данное вам слово не выходить на болота, я бы провел вечер гораздо веселее, потому что Стэплтон прислал мне записку с приглашением.
— Відтоді як Вотсон уранці кудись поїхав, я цілий день нудився в чотирьох стінах,— сказав баронет. — Як на мою думку, мене слід похвалити, бо я дотримав своєї обіцянки. Якби я не дав слова не виходити з дому самому, то міг би провести вечір значно веселіше — Степлтон надіслав мені записку, запрошуючи до себе.
- Да, вы провели бы вечер гораздо веселее, я в этом не сомневаюсь, - сухо сказал Холмс. - Кстати, вы, вероятно, не цените, что, глядя на человека со сломанной шеей, мы оплакивали вас?
— Авжеж,— ви провели б вечір значно веселіше, в цьому я не маю сумніву,— сухо відказав Холмс. — До речі, мені здається, ви не цінуєте те, що ми оплакували вас, стоячи біля людини із скрученими в'язами.
Сэр Генри широко открыл глаза:
- Это почему же?
Сер Генрі широко розплющив очі:
— Як це?
- Потому, что злосчастный каторжник был в костюме с вашего плеча. Он получил его от Бэрримора, у которого могут быть из-за этого серьезные неприятности с полицией.
— А так. Бідолаха був у вашому одязі. Боюсь, у Беррімора, який дав його каторжнику, можуть бути неприємності з поліцією.
- Нет, вряд ли. Насколько я помню, там не было никаких меток.
— Навряд. Наскільки я знаю, там не було міток.
- Ну что ж, его счастье, да и ваше тоже, поскольку вы все замешаны в противозаконных деяниях. В сущности говоря, мне как добросовестному сыщику следовало бы немедленно арестовать всю вашу компанию. Обличающим документом могут послужить письма Уотсона.
— Що ж, йому пощастило, і не тільки йому, а й усім вам тут, оскільки всі ви в цьому випадку є порушниками закону. Я не впевнений, що мій найперший обов'язок як чесного детектива не полягає в тому, щоб заарештувати всіх, хто є в будинку. За неспростовні викривальні документи можуть правити листи Вотсона.
- Расскажите лучше, как обстоит наше дело? - спросил баронет. - Удалось ли вам разобраться в этой путанице? Мы с Уотсоном с чем приехали, с тем и сидим - ничего не разузнали.
— Але ж у якому стані наша власна справа? — спитав баронет. — Чи вдалося вам хоч трохи її розплутати? Ми з Вотсоном, відколи приїхали сюди, ще нічого не зробили.
- Я думаю, что в самом ближайшем будущем многое выяснится. Дело на редкость трудное и запутанное. Для меня некоторые пункты до сих пор покрыты мраком... Но он рассеется, непременно рассеется.
— Думаю, в скорому часі я матиму змогу зробити становище набагато для вас зрозумілішим. Справа виявилася надзвичайно важкою і неймовірно складною. Ще й досі в ній залишається кілька пунктів, що тонуть у мороці, але він все одно ось-ось розвіється.
- Уотсон, вероятно, уже рассказывал вам о том, что мы слышали на болотах. Так что это не пустое суеверие. Мне в свое время приходилось иметь дело с собаками, и тут меня не проведешь - собачий вой нельзя не узнать. Если вам удастся надеть намордник на этого пса и посадить его на цепь, то я буду считать вас величайшим сыщиком в мире.
— Вотсон, певно, розповів вам про один випадок. Ми чули в пустищі собаку, тож можу заприсягтися, що не все є порожнім марновірством. На Заході мені доводилося мати справу з собаками, і коли я чую, як пес гавкає, то знаю, що це за один. І якщо вам вдасться надіти намордник на цього собаку й посадити його на ланцюг, я буду готовий будь-де заприсягтися: ви найкращий детектив у світі.
- Будет он и в наморднике, будет и на цепи, только помогите мне.
— І намордник я на нього надіну, і на ланцюг посаджу — тільки допоможіть мені.
- Я сделаю все, что вы прикажете.
— Я зроблю все, що ви скажете.
- Прекрасно! Но я потребую слепого повиновения без всяких "зачем" и "почему".
— Дуже добре. Але я вас попрошу слухатися мене сліпо, не питаючи, чому й навіщо.
- Как вам будет угодно.
— Як вам буде завгодно.
- Если вы соглашаетесь на это, тогда мы разрешим нашу задачу. Я не сомневаюсь, что...
— Якщо ви так зробите, то, думаю, ми швидко розв'яжемо нашу маленьку проблему. Не маю сумніву, що...
Холмс осекся на полуслове и устремил пристальный взгляд куда-то поверх моей головы. Лампа светила ему прямо в лицо - неподвижное, застывшее, словно лицо классической статуи. Оно было олицетворением тревоги и настороженности.
Холмс раптом замовк і пильним поглядом втупився кудись поверх моєї голови. Лампа світила просто йому в обличчя — вкрай напружене й непорушне, воно могло б належати справжній класичній статуї і було втіленням тривоги й надії.
- Что случилось? - в один голос воскликнули мы с сэром Генри.
— Що трапилося? — в один голос вигукнули ми з сером Генрі.
Холмс перевел взгляд на нас, и я почувствовал, что он старается подавить свое волнение. Его лицо по-прежнему ничего не выражало, но глаза светились торжеством.
Коли Холмс опустив очі, я побачив, що він намагається вгамувати якесь внутрішнє хвилювання. Обличчя в нього було спокійне, але очі світилися торжеством.
- Простите меня, но я не мог сдержать свой восторг, - сказал он, показывая на портреты, висевшие на противоположной стене. - Уотсон утверждает, что я ничего не смыслю в живописи, но это в нем говорит чувство соперничества, так как мы расходимся в своих оценках произведений искусства. А портреты на самом деле великолепные.
— Пробачте, але я на цьому знаюсь і я в захопленні,— сказав він, показавши рукою в бік галереї портретів, що висіли на протилежній стіні. — Вотсон ніяк не хоче припустити, що я розуміюся на живопису, але це звичайні заздрощі, просто наші погляди на цей предмет не збігаються. Але портрети справді чудові.
- Рад слышать, - сказал сэр Генри, с удивлением глядя на моего друга. - Я в картинах мало что понимаю. Вот лошадь или бычок - другое дело. Но кто бы мог подумать, что у вас есть время интересоваться искусством!
— Радий чути це,— мовив сер Генрі, з деяким здивуванням глянувши на мого друга. — Не буду удавати, ніби я дуже багато тямлю в картинах, от у конях чи бичках — то інша справа. Навіть не уявляв, що ви знаходите час для таких речей.
- Не беспокойтесь, хорошую вещь я всегда замечу. Бьюсь об заклад, что вон та дама в голубом шелковом платье - кисти Неллера. А толстый джентльмен в парике, безусловно, написан Рейнольдсом. Это, вероятно, фамильные портреты?
— Я знаю, який живопис гарний, а який поганий, і зараз бачу саме гарний живопис. Присягаюсь, ота дама в синій шовковій сукні належить пензлю Неллера, а товстий джентльмен у перуці — то Рейнольдс. Це, очевидно, фамільні портрети?
- Да, все до одного.
— Так, усі до одного.
- И вы знаете их по именам?
— І ви знаєте, хто на них?
- Бэрримор долго натаскивал меня по этому предмету, и я, кажется, могу ответить свой урок без запинки.
— Беррімор добре мене потренував, і я, гадаю, можу відповісти свій урок без помилок.
- Кто этот джентльмен с подзорной трубой?
— Хто отой джентльмен з підзорною трубою?
- Это контр-адмирал Баскервиль, служивший в Вест-Индии. А вот тот, в синем сюртуке и со свитком в руках, сэр Вильям Баскервиль, председатель комиссии Палаты общин при Питте[16].
— То контр-адмірал Баскервіль, який служив під командою адмірала Родні у Вест-Індії. А он той у голубому сюртуці і з сувоєм паперів — сер Вільям Баскервіль — голова комісії Палати громад за Пітта.
- А этот кавалер напротив меня, в черном бархатном камзоле с кружевами?
— А цей кавалер навпроти мене, у чорному оксамитовому камзолі з мереживом?
- О! С ним вы должны познакомиться. Это и есть виновник всех бед - злодей Гуго, положивший начало легенде о собаке Баскервилей. Мы его, вероятно, не скоро забудем.
— О, вам треба знати про нього. Це причина всіх наших нещасть — лиходій Гуго, від якого почалася легенда про собаку Баскервілів. Ми його, очевидно, ніколи не забудемо.
Я смотрел на портрет с интересом и некоторым недоумением.
Я з цікавістю й деяким здивуванням втупився у портрет.
- Боже мой! - сказал Холмс. - А ведь по виду он такой спокойный, тихонький. Правда, в глазах есть что-то бесовское. Но я представлял себе вашего Гуго эдаким дюжим молодцом с разбойничьей физиономией.
— Боже мій! — мовив Холмс. — Він здається досить спокійним, лагідним чоловіком, але, насмілюся сказати, в погляді є щось диявольське, я уявляв його кремезнішим хлопцем і розбишакою.
- Портрет подлинный, в этом не может быть ни малейших сомнений. Сзади на полотне написано его имя и дата - тысяча шестьсот сорок седьмой год.
— Портрет справжній, сумнівів тут бути не може, бо на зворотному боці написано його ім'я і дата — тисяча шістсот сорок сьомий рік.
Весь остальной вечер Холмс говорил мало, но портрет беспутного Гуго словно приковывал его к себе, и за ужином он почти не отрывал от него глаз. Однако ход мыслей моего друга стал ясен мне только тогда, когда сэр Генри ушел к себе. Холмс захватил свечу со своего ночного столика и, вернувшись вместе со мной в пиршественный зал, поднес ее к потемневшему от времени портрету.
Решту вечора Холмс говорив мало, але портрет гульвіси Гуго, здавалося, зачарував його, і коли ми сиділи за вечерею, він майже не спускав з нього очей. Проте познайомитися з ходом думок мого друга я зміг тільки пізніше, коли сер Генрі пішов до себе в кімнату. Взявши свічку з своєї спальні, Холмс повернувся разом зі мною в трапезну й підніс її до потемнілого від часу портрета.
- Вы ничего особенного не замечаете?
— Ви не помічаєте в ньому нічого особливого?
Я долго рассматривал широкополую шляпу с плюмажем, белый кружевной воротник и длинные локоны, обрамляющие суровое узкое лицо. Это лицо никто не упрекнул бы ни в грубости черт, ни в жестокости выражения, но в поджатых тонких губах, в холодном, непреклонном взгляд" было что-то черствое, чопорное, беспощадное.
Я довго роздивлявся крислатий капелюх з плюмажем, довгі кучері, білий мереживний комір і суворе, мертве обличчя. Воно не відзначалося брутальністю, але було бундючне, безжальне й жорстоке, з міцно стуленими тонкими губами й холодними невблаганними очима. — Він нікого вам не нагадує?
- Он никого вам не напоминает?
— В нижній частині обличчя є щось від сера Генрі.
- В нижней части лица есть что-то общее с сэром Генри.
— Можливо, не більше, ніж натяк. Але зачекайте хвилиночку!
- Да, пожалуй, чуть-чуть есть. Но подождите минутку!
Он встал на стул и, держа свечку в левой руке, прикрыл согнутой правой широкополую шляпу и длинные локоны.
Він став на стільця і, тримаючи свічку в лівій руці, затулив зігнутою правою крислатий капелюх і завитки довгих кучерів.
- Силы небесные! - воскликнул я вне себя от изумления.
— Господи Боже! — не стримав я здивованого вигуку.
С полотна на меня смотрело лицо Стэплтона.
З полотна на мене дивилося обличчя Степлтона.
- Ага! Разглядели? Мои-то глаза привыкли отделять самое лицо от того, что его обрамляет. Умение проникать взором за маскировку - основное качество сыщика.
— Ага, тепер ви теж побачили. Мої очі давно натреновані вивчати обличчя, а не те, що їх прикрашає. Найголовніша якість криміналіста-слідчого — це вміти проникати поглядом за маски.
- Поразительно! Как будто его портрет!
— Неймовірно. Наче його портрет.
- Да, любопытный пример возврата к прошлому и в физическим и в духовном отношении. Вот так начнешь изучать фамильные портреты и, пожалуй, уверуешь в переселение душ. Он тоже Баскервиль, это совершенно очевидно.
— Так, цікавий випадок повернення до предків, причому як у фізичному, так і в духовному смислі. Людині досить почати вивчати портрети, щоб перетворитися на прибічника теорії переселення душ. Не підлягає сумніву, Степлтон теж з роду Баскервілів.
- И метит в наследники.
— Із планами на спадщину.
- Безусловно. Этот случайно попавшийся мне на глаза портрет помог нам восполнить один из самых трудных пробелов. Теперь мы его поймали, Уотсон, теперь мы его поймали! И клянусь вам, завтра к ночи он будет биться в наших сетях, как бьются его бабочки под сачком. Булавка, пробка, ярлычок - и коллекция на Бейкер-стрит пополнится еще одним экземпляром.
Холмс громко расхохотался и отошел от портрета. В тех редких случаях, когда мне приходилось слышать его смех, я знал, что это всегда предвещает какому-нибудь злодею большую беду.
— Цілком вірно. Цей портрет, що випадково потрапив на очі, дає нам у руки одну з найважливіших сполучних ланок, відсутність якої так нам дошкуляла. Ми впіймали його, Вотсоне, ми його впіймали і, присягаюсь, не встигне закінчитися завтрашній день, як він битиметься в наших сітях так само безпорадно, як б'ються метелики в його сачку. Шпилька, корок, карточка — і ми поповнимо ним колекцію на Бейкер-стріт.
Холмс зареготав і відвернувся від портрета. Я взагалі не чув, щоб він сміявся часто, і завжди його сміх віщував комусь лихо.
Одеваясь на следующее утро, я выглянул в окно и увидел Холмса, который, оказывается, встал еще раньше и уже успел куда-то отлучиться.
Вранці я прокинувся рано, але Холмс був на ногах ще раніше: одягаючись, я побачив, що він уже встиг десь побувати.
- Да, денек у нас будет хлопотливый, - сказал он, радостно потирая руки в предвкушении всех этих хлопот. - Скоро начнем действовать. Сети уже расставлены. А к вечеру будет видно, запуталась в них эта большая зубастая Щука или уже ускользнула на волю.
— Еге ж, сьогодні ми матимемо морочливий день,— зауважив він, радісно й нетерпляче потираючи руки. — Сіті розставлено, скоро почнемо їх витягувати. Так от, до кінця дня ми напевно знатимемо, зловили ми нашу велику сухо-морду щуку чи вона проскочила в дірку.
- Вы уже успели побывать на болотах?
— Ви вже встигли побувати в пустищі?
- Я дошел до Гримпена и дал оттуда телеграмму в Принстаун о смерти Селдена. Думаю, что никого из вас не станут беспокоить по этому делу. Кроме того, я связался с моим верным Картрайтом, который от тревоги за меня, по всей вероятности, не замедлил бы умереть на пороге пещеры, как собака на могиле своего хозяина.
— Я дійшов до Грімпена й надіслав звідти повідомлення в Прінстаун про смерть Селдена. Здається, ні, я майже впевнений, нікого з вас не турбуватимуть у зв'язку з цією справою. Крім того, я зв'язався з моїм вірним Картрайтом,— адже він, безперечно, дуже сумував би під дверима моєї халупи, як пес на могилі свого хазяїна, коли б я не заспокоїв його щодо своєї безпеки.
- С чего же мы сегодня начнем?
— Що ми будемо робити далі?
- Прежде всего повидаем сэра Генри. Да вот и он сам!
— Насамперед побачимося з сером Генрі. А ось і він!
- С добрым утром, Холмс! - сказал баронет. - Вы похожи на генерала, который обсуждает с начальником штаба план предстоящего сражения.
— Доброго ранку, Холмсе! — привітався баронет. — Ви схожі на генерала, який розробляє з начальником штабу план битви.
- Так оно и есть. Уотсон явился за приказаниями.
— Так воно й є. Вотсон прийшов одержати наказ.
- Я тоже.
— Я теж.
- Прекрасно. Если не ошибаюсь, наши друзья Стэплтоны пригласили вас сегодня к обеду?
— Чудово. Якщо я не помиляюсь, наші друзі Степлтони запросили вас сьогодні на обід?
- Надеюсь, что вы тоже пойдете? Они люди гостеприимные и будут очень рады вам.
— Сподіваюсь, ви теж туди підете. Вони дуже гостинні люди, і я впевнений, що вони будуть надзвичайно раді вас бачити
- К сожалению, мы с Уотсоном должны уехать в Лондон.
— Боюсь, нам з Вотсоном доведеться поїхати в Лондон.
- В Лондон?
— У Лондон?
- Да. При данных обстоятельствах нам лучше быть там.
— Так. За нинішнього збігу обставин від нас там буде більше користі.
Лицо у баронета вытянулось:
Обличчя баронета помітно видовжилося.
- А я-то думал, что вы не покинете меня до конца! Откровенно говоря, в Баскервиль-холле не так-то уютно одному.
— А я мав надію, що в цій справі ви залишитеся зі мною до кінця. Замок Баскервілів і пустище не ті місця, де приємно бути самому.
- Друг мой, вы должны повиноваться мне беспрекословно и делать все, что я от вас потребую. Скажите вашим друзьям, что мы пришли бы с удовольствием, но неотложные дела призывают нас в Лондон. Впрочем, мы скоро вернемся в Девоншир. Вы не забудете передать им это?
— Дорогий друже, ви повинні вірити мені беззастережно і робити все так, як я вам радив. Можете сказати вашим друзям, що ми були б щасливі прийти з вами, але невідкладні справи покликали нас у Лондон. Повернутися в Девоншір ми сподіваємося дуже швидко. Ви не забудете переказати їм це?
- Если вы настаиваете.
— Якщо ви наполягаєте.
- Уверяю вас, другого выхода нет.
— Запевняю вас, іншого шляху немає.
По тому, как баронет нахмурился в ответ на эти слова, я понял, что он обиделся и считает наш отъезд дезертирством.
З того, як баронет спохмурнів, я зрозумів, що він вважає наш від'їзд дезертирством і глибоко цим ображений.
- Когда вы думаете выехать? - холодно спросил он.
— Коли ви бажаєте їхати? — холодно спитав він.
- Сразу же после завтрака. Мы доедем на лошадях до Кумби-Треси, но Уотсон оставит вам свои вещи в залог, так что ждите его обратно. Уотсон, напишите записочку Стэплтону, извинитесь, что не можете у них быть.
— Зразу ж після сніданку. Ми поїдемо зі станції Кумбі-Трейсі, але Вотсон залишить тут свої речі — це буде запорука того, що він до вас повернеться. Вотсоне, надішліть, будь ласка, Степлтону записку, нехай він знає, що ви не можете до них прийти і шкодуєте про це.
- Мне тоже захотелось уехать в Лондон, - сказал баронет. - Почему я должен сидеть здесь один?
— Мені теж дуже хотілось би поїхати з вами в Лондон,— оголосив баронет. — Чому я маю сидіти тут сам?
- Потому, что вам нельзя покидать свой пост. Потому, что вы дали слово слушаться меня во всем, а теперь я говорю вам: оставайтесь здесь.
— Тому що це ваш пост. Тому що ви дали мені слово чинити так, як я вам скажу, а я кажу вам залишитися тут.
- Хорошо, я останусь.
— Гаразд, я залишусь.
- Еще одна просьба. Поезжайте в Меррипит-хаус на лошадях. Отошлите экипаж обратно и скажите Стэплтонам, что домой вы пойдете пешком.
— Ще одна порада. Їдьте в Мерріпіт-хаус кіньми. Але коляску відішліть назад і скажіть Степлтону, що назад підете пішки.
- Пешком, через болота?
— Пішки пустищем?
- Да.
— Так.
- Но ведь вы же сами столько раз удерживали меня от этого!
— Але саме від цього ви не раз мене застерігали.
- А теперь можете идти совершенно спокойно. Я настаиваю на этом только потому, что уверен в вашем мужестве.
— Сьогодні можете йти спокійно, небезпека вам не загрожуватиме. Якби я не довіряв до кінця вашій витримці й мужності, то ніколи б не запропонував вам цього, але необхідно, щоб ви зробили саме так.
- Хорошо, я так и сделаю.
— Добре.
- И если вы хоть сколько-нибудь дорожите жизнью, не сворачивайте с тропинки, которая ведет от Меррипит-хаус к Гримпенской дороге, тем более что это ближайший путь к Баскервиль-холлу.
— І якщо ви хоч трохи цінуєте своє життя, то, вийшовши в пустище, нікуди не звертайте із стежки, що веде від Мерріпіт-хаус до Грімпенської дороги, тим більше, що ви не раз нею ходили.
- Все будет исполнено в точности.
— Я зроблю так, як ви кажете.
- Вот и хорошо. А мы постараемся выехать сразу же после завтрака, чтобы попасть в Лондон днем.
— Дуже добре. Мені хотілось би виїхати якомога швидше після сніданку, щоб бути в Лондоні ополудні.
Меня очень удивила эта программа действий, хотя я помнил, как накануне вечером Холмс предупреждал Стэплтона о своем отъезде. Но кто бы мог подумать, что ему придет в голову ехать вместе со мной, да еще в такое время, которое он сам считал критическим! Впрочем, мне не оставалось ничего другого, как беспрекословно повиноваться моему другу, и вскоре мы простились с опечаленным баронетом, а через два часа, отослав шарабан домой, вышли на станционную платформу в Кумби-Треси. Там нас ждал небольшого роста мальчик.
Ця програма дій вкрай мене здивувала, хоч я й пам'ятав слова Холмса, сказані ним Степлтону напередодні ввечері про те, що наступного дня його візит у ці місця закінчиться. Досі мені й на думку не спадало, що Холмс захоче взяти мене з собою, до того ж я не розумів, як ми обидва можемо бути відсутніми в годину, ним самим оголошену критичною. А проте мені лишалося тільки мовчки слухатися, отож ми попрощалися з нашим засмученим другом і за дві години були на станції Кумбі-Трейсі, звідки відіслали коляску назад у Баскервільхол. На платформі нас чекав невеличкий хлопчина.
- Какие будут приказания, сэр?
— Які будуть накази, сер?
- Садись в поезд, Картрайт, и поезжай в Лондон. Как только приедешь, сейчас же дай от моего имени телеграмму сэру Генри Баскервилю. Запроси его, не нашел ли он где-нибудь мою записную книжку, которую я потерял. Если нашел, пусть вышлет ее заказной бандеролью на Бейкер-стрит.
— Сідай на цей поїзд, Картрайте, і їдь у Лондон. Як тільки приїдеш, надішли від мого імені телеграму серові Генрі Баскервілю та спитай його, чи не знайшов він мого записника, якого я десь загубив. Якщо знайшов, нехай надішле його на Бейкер-стріт листом до запитання.
- Слушаю, сэр.
— Слухаю, сер.
- А сейчас узнай в станционной конторе, нет ли там чего на мое имя.
— І спитай зараз у станційній конторі, чи немає там для мене якого-небудь повідомлення.
Мальчик вскоре вернулся с телеграммой. Холмс прочитал ее и протянул мне. Там было написано следующее: "Телеграмму получил. Выезжаю ордером на арест. Буду пять сорок. Лестрейд".
Хлопчина повернувся з телеграмою, і Холмс дав її мені. Я прочитав: «Телеграму одержав. Виїжджаю з незаповненим ордером на арешт. Буду п'ятій сорок. Лестрейд».
- Это ответ на мою утреннюю. Лестрейд - лучший сыщик-профессионал, нам может понадобиться его помощь... Ну-с, Уотсон, время у нас есть, и я думаю, что сейчас самое время нанести визит вашей знакомой миссис Лауре Лайонс.
— Це відповідь на телеграму, надіслану мною вранці. Лестрейд, здається, один з найкращих детективів-професіоналів, і нам, мабуть, потрібна буде його допомога. Ну а тепер, Вотсоне, треба використати наш час якнайкраще й завітати до нашої знайомої місіс Лаури Лайонз.
План кампании, составленный Холмсом, прояснялся для меня с каждой минутой. С помощью баронета он убедит Стэплтона, что нас нет здесь, а на самом деле мы вернемся к тому времени, когда наша помощь будет больше всего нужна. Если сэр Генри упомянет о телеграмме, полученной от Холмса из Лондона, это рассеет последние подозрения Стэплтона. И я уже видел мысленно, как наши сети все туже и туже стягиваются вокруг зубастой щуки.
План кампанії, розроблений Холмсом, починав прояснюватися. Мій друг вирішив використати баронета для того, щоб переконати Степлтонів, ніби нас у Баскервіль-холі дійсно немає, насправді ж ми повернемося на місце подій саме тоді, коли в цьому буде найбільша потреба. Телеграма з Лондона, якщо сер Генрі згадає її в розмові з Степлтонами, повинна розвіяти їхні останні сумніви. І я вже наче аж бачив, як наші сіті дедалі щільніше стягуються навколо сухомордої щуки.
Миссис Лаура Лайонс сидела у себя в рабочей комнате. Шерлок Холмс приступил к разговору с такой прямотой и откровенностью, что у нее широко открылись глаза от изумления.
Місіс Лаура Лайонз сиділа в своїй робочій кімнаті, і Шерлок Холмс розпочав розмову щиро й відверто, чим неабияк її здивував.
- Я расследую обстоятельства смерти сэра Чарльза Баскервиля, - начал он. - Мой друг, доктор Уотсон, передал мне все, что вы ему сообщили в связи с этим и о чем предпочли умолчать.
— Я розслідую обставини смерті сера Чарльза Баскервіля,— сказав він. — Мій друг доктор Вотсон, ось він перед вами, поінформував мене про все, що ви повідомили в зв'язку з цією справою і що приховали.
- О чем же я умолчала? - дерзко спросила она.
— Що саме я приховала? — зухвало спитала вона.
- Вы признались, что вызывали сэра Чарльза к калитке к десяти часам вечера. Как мы знаем, он умер именно в тот час и на том самом месте. Вы умолчали о связи, существующей между этими двумя фактами.
— Ви визнали, що попросили сера Чарльза бути біля хвіртки о десятій годині вечора. Як ми знаємо, він помер саме там і саме в той час. Ви приховали, який зв'язок існує між цими двома багатозначними фактами.
- Между ними не существует никакой связи.
— Між ними немає зв'язку.
- В таком случае совпадение получилось поистине поразительное. Но я думаю, что в конце концов мы эту связь установим. Я буду с вами совершенно откровенен, миссис Лайонс. Речь идет об убийстве, а улики по этому делу таковы, что под следствием может оказаться не только ваш друг, мистер Стэплтон, но и его жена.
— В такому випадку ми є свідками справді надзвичайного збігу обставин. Але я впевнений, що ми кінець кінцем встановимо цей зв'язок. Я хочу бути з вами абсолютно відвертим, місс Лайонз. Ми вважаємо смерть сера Чарльза вбивством, і в цю справу може бути вплутаний не тільки ваш друг містер Степлтон, а й його дружина.
Миссис Лайонс вскочила с кресла:
Місіс Лайонз схопилася з крісла.
- Его жена!
— Його дружина?! — вигукнула вона.
- Это уже ни для кого не тайна. Особа, которую он выдает за свою сестру, на самом деле его жена.
— Це вже ні для кого не таємниця. Особа, яка видавала себе за сестру Степлтона, насправді його дружина.
Миссис Лайонс опустилась в кресло и с такой силой впилась пальцами в его ручки, что ногти у нее побелели.
Місіс Лайонз знову сіла. Її пальці стиснули бильця крісла з такою силою, що нігті на них, доти рожеві, аж побіліли.
- Его жена! Его жена... Но ведь он холостяк!
— Його дружина! — повторила вона. — Він неодружений!
Шерлок Холмс пожал плечами.
Шерлок Холмс знизав плечима.
- Докажите мне это! Докажите! И если сможете... - Яростный блеск ее глаз говорил лучше всяких слов.
— Доведіть мені це! Доведіть! І якщо вам це вдасться, я...
Лютий вогонь в її очах сказав більше, ніж будь-які слова.
- За доказательствами дело не станет, - сказал Шерлок Холмс, вынимая из кармана какие-то бумаги. - Вот фотография этой супружеской четы, снятая четыре года назад в Йорке. На обороте надпись: "М-р и м-с Ванделер", но вы, конечно, узнаете и его и эту женщину, если вам приходилось встречаться с ней. Дальше - три документа, подписанные людьми, заслуживающими всяческого доверия. Это описание мистера и миссис Ванделер, которые содержали некогда частную школу "Сент-Оливер". Прочтите их, и у вас не останется ни малейших сомнений в том, что это действительно знакомые вам люди.
— Я готовий зробити це,— відказав Холмс, дістаючи з кишені якісь папери. — Ось фотографія цієї пари, зроблена чотири роки тому в місті Йорк. На звороті написано: «М-р і м-с Ванделер», але вам не важко буде впізнати його та й її, якщо вам доводилося зустрічатися з нею. А ось три документи, в яких люди, що заслуговують на довіру, описують містера і місіс Ванделер, які в той час мали приватну школу «Святий Олівер». Прочитайте це, і у вас не залишиться жодних сумнівів відносно того, що йдеться про одних і тих самих людей.
Миссис Лайонс мельком просмотрела лежавшие перед ней бумаги и перевела взгляд на нас. Отчаяние превратило ее лицо в неподвижную маску.
Місіс Лаура Лайонз мигцем проглянула простягнуті їй папери, потім звела очі на нас — відчай перетворив обличчя цієї жінки на холодну, непорушну маску.
- Мистер Холмс, - сказала она, - этот негодяй обещал жениться на мне, если я получу развод. Значит, нельзя верить ни одному его слову? Значит, он все время обманывал меня? Но зачем? Зачем? Я думала, что он печется только обо мне. А выходит, я была орудием в его руках. Чего ради хранить верность человеку, который так лжет? Чего ради выгораживать его? Пусть поплатится за свое злодейство! Спрашивайте меня о чем угодно, я ничего не утаю. В одном клянусь вам: когда я писала то письмо, мне и не снилось, что это погубит сэра Чарльза, моего лучшего друга!
— Містере Холмсе,— мовила вона,— цей чоловік пропонував мені вийти за нього заміж за умови, якщо я візьму розлучення. Він брехав мені, негідник, як тільки міг. Він ніколи не казав мені й слова правди. А навіщо? Навіщо? Я думала, він поводиться так заради мене. Але тепер розумію: я завжди була тільки звичайнісіньким знаряддям у його руках. Навіщо мені зберігати вірність тому, хто ніколи не був вірний мені? Навіщо захищати його від наслідків його ж нечестивих учинків? Питайте мене про що завгодно, джентльмени, я нічого від вас не приховуватиму. Але присягаюся вам в одному: коли я писала того листа, мені й не снилося, що це завдасть шкоди серові Чарльзу, моєму найдобрішому другові.
- Я верю каждому вашему слову, сударыня, - сказал Шерлок Холмс. - Вам, вероятно, очень тяжело рассказывать об этом. Давайте сделаем так: я буду говорить сам и, если ошибусь в чем-нибудь существенном, вы меня поправите. Письмо было написано по наущению Стэплтона?
— Мадам, я вірю кожному вашому слову,— відповів Шерлок Холмс. — Розповідати про всі ці події вам, очевидно, боляче, отож, мабуть, краще я сам говоритиму про те, що відбувалося, а якщо припущуся істотної помилки, ви мене зупиніть. Надіслати того листа вам порадив Степлтон?
- Под его диктовку.
— Він його продиктував.
- Он, вероятно, говорил вам, что сэр Чарльз возьмет на себя все издержки по бракоразводному процессу?
— Очевидно, він вам пояснив, що в такий спосіб ви одержите від сера Чарльза допомогу для судових витрат, пов'язаних з розлученням?
- Да.
— Саме так.
- А потом, когда письмо было отослано, убедил вас не ходить на свидание?
— А потім, коли ви надіслали листа, переконав вас не йти на зустріч?
- Он сказал, что перестанет уважать самого себя, если деньги на процесс даст кто-то другой. Клялся, что, несмотря на всю свою бедность, отдаст последнее пенни, лишь бы уничтожить препятствие, которое отделяет нас друг от друга.
— Він сказав, що перестане поважати себе, якщо гроші для розлучення дасть хтось інший, що він сам, хоч і бідна людина, віддасть усе до останнього пенні, аби усунути перешкоду, яка нас розділяє.
- Он, по-видимому, весьма последователен в своих поступках! Итак, о дальнейших событиях вы ничего не слышали и узнали о смерти сэра Чарльза только из газет?
— Він справляє враження послідовної особи. А про подальші події ви нічого не чули, поки не прочитали про смерть сера Чарльза в газетах?
- Да.
— Не чула.
- И Стэплтон взял с вас слово, что вы никому не скажете о предполагавшемся свидании?
— І Степлтон примусив вас заприсягтися нічого нікому не казати про зустріч, яку ви призначили старому джентльменові?
- Да. Он сказал, что смерть сэра Чарльза произошла при весьма загадочных обстоятельствах и, если о письме узнают, я буду взята на подозрение. Он запугал меня, и я решила молчать.
— Так. Він сказав, що смерть сера Чарльза дуже загадкова і що на мене, безперечно, впаде підозра, якщо стане відомо про лист і зустріч. Він залякав мене, і я вирішила мовчати.
- Так, понимаю. Но вы все-таки подозревали что-то?
— Дуже добре. Але ж у вас були підозри?
Миссис Лайонс опустила глаза, видимо, не решаясь ответить.
Місіс Лайонз опустила очі, вагаючись з відповіддю.
- Я хорошо знаю этого человека, - сказала она наконец. - Но если б он не обманул меня, я бы его не выдала.
— Я добре знала цього чоловіка,— мовила вона нарешті. — Але, незважаючи на це, якби він дотримав свого слова, я теж ніколи його не підвела б.
- В общем, вы счастливо отделались, - сказал Шерлок Холмс. - Он был в ваших руках и прекрасно знал это, а вы все-таки остались живы. Последние месяцы вы ходили по краю бездны. А теперь, миссис Лайонс, разрешите пожелать вам всего хорошего. Но мы еще, вероятно, увидимся...
— На мою думку, в цілому ви щасливо уникли небезпеки,— зауважив Шерлок Холмс. — Він був у ваших руках і знав це, а проте ви лишилися живою. Протягом кількох місяців ви розгулювали край безодні. А тепер, місіс Лайонз, дозвольте попрощатися з вами. Цілком імовірно, що ми скоро побачимося ще раз.
- Ну вот, все мало-помалу выясняется, туман редеет, - сказал Холмс, когда мы снова вышли на станционную платформу к приходу лондонского экспресса. - Скоро я смогу пункт за пунктом воссоздать это преступление - пожалуй, самое сенсационное преступление нашего времени. Криминалисты скажут, что нечто подобное уже было, и, конечно, вспомнят убийство в Гродно, на Украине, в 1866 году и Андерсона из Северной Каролины, но у теперешнего нашего дела есть некоторые совершенно своеобразные черты. Мы даже сейчас не можем предъявить прямые улики этому коварному хитрецу. Но помяните мое слово, Уотсон: к тому времени, когда мы ляжем спать, все будет выяснено.
— Ну, наша справа потроху завершується, труднощі одна по одній зникають,— сказав Холмс, коли ми знову повернулися на станцію, чекаючи прибуття лондонського експреса. — Я скоро зможу звести всі її деталі в послідовну розповідь про один з найнезвичайніших і найсенсаційніших злочинів сучасності. Той, хто вивчає криміналістику, повинен пам'ятати аналогічні випадки і в Годно, і в Малоросії, в тисяча вісімсот шістдесят шостому році, і, звичайно ж, убивство Андерсена в Північній Кароліні, але наша справа має свої, притаманні лише їй особливості. Навіть зараз ми не маємо незаперечних доказів злочину цього дуже підступного чоловіка. Але я буду неймовірно здивований, якщо ми не здобудемо їх ще до того, як сьогодні ввечері полягаємо спати.
Лондонский экспресс с грохотом подкатил к станции, и из вагона первого класса выскочил на платформу маленький коренастый человек, напоминающий чем-то бульдога. Мы поздоровались, и по той почтительности, с какой Лестрейд относился к моему товарищу, мне стало ясно, что он многое понял с тех пор, как они начали работать вместе. Я прекрасно помнил, сколько презрения вызывали когда-то у этого практика логические выкладки нашего любителя теорий.
Лондонський експрес з гуркотом влетів на станцію, і з вагона першого класу вистрибнув невеличкий на зріст, моторний і міцний чоловік, чимось схожий на бульдога. Ми потисли йому руку, і з того, як шанобливо Лестрейд поглядав на мого друга, я зразу ж зрозумів, що він багато чого навчився відтоді, як їм уперше довелося працювати разом. Я добре пам'ятав, скільки зневаги викликали тоді в цього практика теорії Холмса, прихильника логічних побудов.
- Ну как, крупное дело? - спросил Лестрейд.
— Щось пристойне? — спитав Лестрейд.
- Такого давно не бывало, - сказал Холмс. - У нас в запасе два часа свободного времени. Давайте употребим его на обед, а потом, Лестрейд, мы угостим вас чистейшим ночным воздухом Дартмура и поможем вам прочистить горло от лондонского тумана. Никогда здесь не были? В таком случае вы не скоро забудете свое первое знакомство с этими местами.
— Такої справи давно не було,— відповів Холмс. — У нас є дві години до того, як треба буде починати. Думаю, варто поки що пообідати, а потім, Лестрейде, ми прочистимо вам горло від лондонського туману, давши ковтнути чистого нічного повітря Дартмура. Ніколи тут не були? О, думаю, ви не скоро забудете свій перший приїзд у ці місця.