Был конец ноября. Ненастным, туманным вечером мы с Холмсом сидели у пылающего камина в кабинете на Бейкер-стрит. Со времени трагедии, которая завершила нашу поездку в Девоншир, мой друг успел расследовать два очень серьезных дела. В первом из них ему удалось разоблачить полковника Эпвуда, замешанного в скандале, разыгравшемся за карточным столом в клубе "Патриций", во втором - полностью снять с несчастной мадам Монпенсье обвинение в убийстве падчерицы, молоденькой мадемуазель Карэр, которая, как известно, полгода спустя объявилась в Нью-Йорке и благополучно вышла там замуж. После успешного разбора двух таких трудных и серьезных дел Холмс был в прекрасном расположении духа, и, пользуясь этим, я решил выведать у него некоторые подробности загадочной баскервильской истории. Я терпеливо ждал своего часа, зная, что Холмс не любит держать в голове сразу по нескольку дел и что его ясный, логический ум не станет отвлекаться от текущей работы ради воспоминаний о прошлом. В эти дни в Лондоне как раз были сэр Генри и доктор Мортимер, готовившиеся к далекому путешествию, которое врачи предписали баронету для укрепления расшатанной нервной системы. Утром они нанесли нам визит, так что у меня был хороший повод завести разговор, на нужную тему.
Був кінець листопада. Сирого, туманного вечора ми з Холмсом сиділи по обидва боки палаючого каміна в нашій невеличкій вітальні на Бейкер-стріт. З часу трагедії, якою закінчилася наша поїздка в Девоншір, мій друг розслідував ще дві надзвичайно важливі справи — в першій з них він викрив мерзенну поведінку полковника Апвуда, замішаного в знаменитому скандалі, що розігрався за картярським столом у клубі «Ідеал», а в другій — захистив нещасну мадам Монпансьє, знявши з неї звинувачення в убивстві власної падчерки мадмуазель Карер, молодої леді, яку через півроку, як відомо, було знайдено в Нью-Йорку живою та ще й одруженою. Холмс перебував у чудовому настрої, успішно завершивши підряд дві такі важкі й важливі справи, і мені вдалося схилити його до обговорення деяких деталей загадкової баскервільської історії. Я терпляче чекав цієї нагоди, бо знав, що він ніколи не дозволяє собі розбігатися думками зразу по кількох справах і що його ясний і логічний розум не так просто відволікти від поточної роботи й переключити на спогади про минуле. Треба також сказати, що в Лондон приїхали були й сер Генрі з доктором Мортімером, які готувалися до подорожі, рекомендованої баронету для зміцнення його розхитаної нервової системи. Вдень вони зробили нам візит, отож тема розмови виникла цілком природно.
- С точки зрения человека, именующего себя Стэплтоном, события разворачивались как по-писаному, - начал Холмс, - но нам все это казалось чрезвычайно сложным, потому что мы не имели тогда ни малейшего понятия, чем он руководствуется в своих действиях, и знали только кое-какие факты. С тех пор у меня было два разговора с миссис Стэплтон, и все разъяснилось. Думаю, что теперь загадок уже нет. Можете посмотреть мои заметки по этому делу в картотеке под литерой "Б".
— З точки зору людини, яка називала себе Степлтоном, всі події розгорталися просто й зрозуміло,— почав Холмс,— хоч нам усе це здавалося надзвичайно складним, оскільки на початку у нас не було способу дізнатися про мотиви його дій і ми змогли вивчити тільки частину фактів. Я мав нагоду двічі поговорити з місіс Степлтон, і тепер та справа настільки прояснилася, що я впевнений: ніяких таємниць у ній для нас більше не залишилося. Можете подивитися кілька записів про неї в моїй картотеці під літерою «Б».
- А может, вы изложите ход событий просто по памяти?
— А може, ви розповісте про те, як розгорталися події, по пам'яті?
- С удовольствием, хотя и не ручаюсь, что вспомню все подробности. Когда сосредоточишься на чем-нибудь одном, прошлые помыслы улетучиваются из головы. Адвокат, знающий назубок свое очередное дело и ломающий из-за него копья в суде, недели через две начисто все забывает. Так и у меня: каждое новое расследование вытесняет из памяти предыдущее, и мадемуазель Карэр своей персоной заслонила в моем сознании Баскервиль-холл. Завтра передо мной, может быть, встанет следующая загадка, которая, в свою очередь, заслонит очаровательную француженку и шулера Эпвуда. Но я все-таки постараюсь изложить вам всю эту историю, а если я что-нибудь забуду, вы мне подскажете.
— Із задоволенням, але я не поручуся, що нічого не пропущу. Концентрація розумових зусиль на чомусь одному має цікаву особливість: вона викреслює з пам'яті те, що вже відбулося. Баристер, який знає чергову судову справу як свої п'ять пальців і здатний обговорювати її в дебатах з найменшими подробицями, через тиждень або після двох інших судових засідань переконується, що вона геть вилетіла в нього з голови. Отак і в мене: кожна попередня справа поступається місцем наступній, а тому мадемуазель Карер затьмарила мої спогади про замок Баскервілів. Завтра, не виключено, мені трапиться яка-небудь нова загадка і в свою чергу відсуне в моїй свідомості кудись далеко і чарівну француженку, і негідника Апвуда. А втім, про події, що стосуються собаки Баскервілів, я охоче розповім вам з усією можливою точністю, а коли щось забуду, ви те мені підкажете.
Наведенные справки окончательно убедили меня, что фамильный портрет не лгал и что этот человек действительно из рода Баскервилей. Он оказался сыном того Роджера Баскервиля, младшего брата сэра Чарльза, которому пришлось бежать в Южную Америку, где он и женился, и после него остался сын, носивший отцовскую фамилию. Сей небезызвестный вам молодчик женился на некой Бэрил Гарсиа, одной из красавиц Коста-Рики, растратил казенные деньги и, переменив фамилию на Ванделер, бежал в Англию, где вскоре открыл школу в восточной части Йоркшира. Этот род деятельности он избрал потому, что сумел воспользоваться знаниями и опытом одного учителя, с которым познакомился в пути. Но его компаньон, Фрезер, был в последней стадии чахотки и вскоре умер. Дела школы шли все хуже и хуже, а конец у нее был совсем бесславный. Супруги Ванделер сочли за благо переменить фамилию и с тех пор стали именоваться Стэплтонами. В дальнейшем Стэплтон вместе с остатками своего состояния, новыми планами на будущее и страстью к энтомологии перебрался на юг Англии. Я наводил справки в Британском музее и выяснил, что Ванделер считался признанным авторитетом в своей области и что его имя было присвоено одной ночной бабочке, описанной им еще в Йоркшире.
Розслідування, до якого я вдався, незаперечно довело, що родинний портрет не бреше і що цей чоловік справді з роду Баскервілів. Він виявився сином того Роджера Баскервіля, меншого брата сера Чарльза, якому довелося, діставши недобру репутацію, втекти в Південну Африку, де він, як подейкували, вмер неодруженим. Фактично ж він був одружений і мав сина, справжнє прізвище якого таке ж, як і в його батька. Цей молодик одружився з Беріл Гарсія, однією з красунь Коста-Ріки, привласнив чималу суму державних грошей, поміняв прізвище Баскервіль на Ванделер і втік в Англію, де відкрив школу в східній частині графства Йоркшір. Причина вибору такого специфічного роду діяльності полягала в тому, що по дорозі додому він познайомився з одним хворим на сухоти домашнім учителем і зумів скористатися із здібностей цього чоловіка,— шкільні справи пішли добре. Проте Фрейзер, учитель, помер, і школа спочатку втратила добру репутацію, а далі зажила й досить поганої слави. Подружжя Ванделерів вирішило за краще поміняти прізвище і перетворилося відтоді на Степлтонів, і новий містер Степлтон із залишками своїх статків, планами на майбутнє і любов'ю до ентомології опинився на Півдні Англії. Я довідався в Британському музеї, що він є визнаним авторитетом у цій галузі і що ім'ям «Ванделер» названо одного нічного метелика, вперше описаного ним ще тоді, коли він перебував у Йоркшірі.
Теперь мы дошли до того периода его жизни, который оказался столь интересным для нас. Этот человек, по-видимому, разузнал, что между ним и крупным поместьем стоят всего две жизни. Когда он собрался в Девоншир, его планы были, вероятно, еще весьма туманны, но недобрый замысел зрел - недаром он с самого начала выдал свою жену за сестру. Мысль воспользоваться ею в качестве приманки овладела им сразу, хотя он, может быть, еще и не представлял себе, как все сложится в дальнейшем. Его цель была - получить поместье; ради этого он не стеснялся в средствах и шел на любой риск. Итак, для начала надо было поселиться как можно ближе к Баскервиль-холлу, а потом завязать дружеские отношения с сэром Чарльзом и с другими соседями.
Тепер ми підходимо до того періоду в його житті, який виявився для нас найбільш цікавим. Цей чоловік, очевидно, навів довідки і з'ясував, що від багатого маєтку його відділяє тільки два життя. Коли він подався в Девоншір, його плани були, я в цьому переконаний, ще надто туманними, але з самого початку він замислив лихе — це очевидно з того, що він привіз туди свою дружину, видавши її за сестру. Думка скористатися з неї як з принади вже встигла зродитися у нього в голові, хоч, мабуть, тоді він ще чітко собі не уявляв, як саме здійснити окремі деталі свого заміру. В кінцевому підсумку він розраховував заволодіти маєтком і був ладний вдатися до будь-яких засобів і піти на будь-який ризик заради досягнення цієї мети. Для початку ж він оселився якнайближче до родового маєтку своїх предків, потім зав'язав дружні стосунки з сером Чарльзом та з іншими сусідами.
Баронет сам рассказал ему предание о собаке и таким образом ступил на свой смертный путь. Стэплтон, как я его по-прежнему буду называть, знал, что у старика больное сердце и что сильное потрясение может убить его. Все это он слышал от доктора Мортимера. Кроме того, ему было известно, что сэр Чарльз - человек суеверный и придает большое значение этой мрачной легенде. Изворотливый ум Стэплтона немедленно подсказал ему способ, каким можно убить баронета и остаться самому вне подозрений.
Старий баронет сам розповів йому легенду про собаку Баскервілів і цим уторував стежку, по якій до нього прийшла смерть. Степлтон, я й далі його так називатиму, знав, що в старого хворе серце і що велике потрясіння вб'є його. Про все це він дізнався від доктора Мортімера. Степлтон чув також, що сер Чарльз людина забобонна і що він ставиться до цієї похмурої легенди дуже серйозно. Винахідливий розум Степлтона негайно підказав йому, як заподіяти старому баронету смерть і водночас зробити так, щоб знайти справжнього вбивцю було неможливо.
Выработав план действия, Стэплтон приступил к его осуществлению со всей изощренностью, свойственной его натуре. Заурядный преступник удовольствовался бы в таком случае просто злой собакой, но Стэплтона осенила гениальная мысль - сделать из нее исчадие ада. Он купил этого пса в Лондоне у Росса и Менгласа, на Фулхем-роуд, выбрав самого крупного и самого свирепого из всех, какие были. Потом приехал с ним в Девоншир по северной линии и сделал немалый конец пешком через болота, чтобы провести его домой незаметно. Во время своих экскурсий за бабочками он нашел путь в глубь Гримпенской трясины, а более надежного места для собаки нельзя и придумать. Он посадил ее там на цепь и стал ждать удобного случая.
Розробивши план дій, Степлтон надзвичайно тонко почав його здійснювати. Простакуватий злочинець задовольнився б звичайнісіньким лютим собакою. Але Степлтону сяйнула геніальна думка з допомогою штучних засобів зробити з тварини щось диявольське. Пса він купив у Лондоні в Росса й Менглса, ділків з Фулхем-роуд, вибравши найсильнішого й найлютішого з усіх, які в них були. Потім проїхав залізницею через Південний Девон і пройшов пустищем чималу відстань, аби в такий спосіб дістатися домівки, нікому не потрапивши на очі. Полюючи на метеликів, Степлтон знайшов шлях у глиб Грімпенської трясовини, де влаштував безпечну схованку для свого звіра. Там у розвалюсі він його й тримав, чекаючи слушної нагоди.
Но такой случай долго не представлялся: сэра Чарльза нельзя было выманить ночью за пределы поместья. Стэплтон не раз подстерегал старика, держа собаку наготове, но все было тщетно. Вот во время этих бесплодных блужданий по болотам он, вернее, его сообщник и попался на глаза кое-кому из тамошних фермеров, и легенда о чудовищном псе получила новое подтверждение. Тогда Стэплтон возложил все свои надежды на жену, но на сей раз она проявила неожиданную твердость характера. Миссис Стэплтон наотрез отказалась пускать в ход свои чары против старика, зная, что это может погубить его. Ни угрозы, ни даже - увы! - побои, ничто не помогало. Она не хотела принимать участие в кознях мужа, и на время Стэплтон оказался в тупике.
Проте час минав, а такої нагоди не траплялося. Старого джентльмена не можна було виманити вночі за межі парку. Не один раз Степлтон потай приходив до баскервільського замку із своїм собацюрою, але даремно. Саме під час цих марних блукань він, або швидше його спільник, і потрапляв на очі селянам, і таким чином легенда про гемонського собаку дістала нове підтвердження. Степлтон сподівався, що занапастити сера Чарльза йому допоможе його дружина, але тут вона раптом виявила свою незалежну вдачу. Місіс Степлтон рішуче відмовилася заманювати старого джентльмена в сіті ніжних симпатій, внаслідок чого він потрапив би до рук свого ворога. Ні погрози, ні навіть,— хоч як сумно про це казати,— побої не змогли нічого змінити. Вона просто не бажала мати нічого спільного з усім цим, і на якийсь час Степлтон потрапив у глухий кут.
Но выход из этого тупика был найден. Сэр Чарльз проникся дружескими чувствами к Стэплтону и послал его в качестве своего посредника к миссис Лауре Лайонс. Выдав себя за холостяка, тот совершенно покорил эту несчастную женщину и дал ей понять, что женится на ней, если она добьется развода. И тут же вскоре выяснилось, что надо действовать безотлагательно: сэр Чарльз собрался в Лондон по настоянию доктора Мортимера, с которым Стэплтон для видимости соглашался. Нельзя было терять ни минуты, иначе жертва могла ускользнуть. Стэплтон заставил миссис Лайонс написать сэру Чарльзу письмо, в котором она умоляла старика дать ей возможность повидаться с ним накануне его отъезда из Баскервиль-холла. Потом под благовидным предлогом он уговорил ее не ходить на свидание, и вот долгожданный случай представился.
Але він знайшов вихід із скрути завдяки тому, що сер Чарльз, який почав відчувати до нього приязнь, зробив його своїм посередником у благодійній справі, бажаючи надати допомогу нещасній жінці на ім'я Лаура Лайонз. Удаючи з себе самотню людину, Степлтон цілком підкорив собі цю Лауру Лайонз, давши їй зрозуміти, що одружиться з нею, якщо вона зможе розлучитися з своїм чоловіком. І тут раптом ситуація надзвичайно загострилася: йому стало відомо, що за порадою доктора Мортімера сер Чарльз мав ось-ось покинути баскервільський замок і виїхати в Лондон,— Степлтон для годиться удав, ніби теж поділяє цю думку. Отже, йому треба було діяти негайно, бо інакше жертва ставала для нього недосяжною. Через це він змусив Лауру Лайонз написати листа, в якому вона благала старого баронета про зустріч напередодні його від'їзду. Потім під лицемірним приводом він не дав їй піти до сера Чарльза і в такий спосіб дістав довго очікувану можливість для здійснення свого задуму.
Вернувшись вечером из Кумби-Треси, Стэплтон успел сбегать за собакой, смазал ее этим адским составом и привел на то место, куда должен был прийти старик. Собака, натравленная хозяином, перемахнула через калитку и помчалась за несчастным баронетом, который с криками бросился бежать по тисовой аллее. Представляю себе, какое это было страшное зрелище! Кругом темнота, и в этой темноте за тобой мчится что-то огромное со светящейся мордой и огненными глазами. Сердце у баронета не выдержало, и он упал мертвый в самом конце аллеи. Собака неслась за ним по узкой полоске дерна, и поэтому на дорожке не было никаких следов, кроме человеческих. Когда сэр Чарльз упал, она, вероятно, обнюхала его, но не стала трогать мертвеца и убежала. Вот эти следы и заметил доктор Мортимер. Стэплтон подозвал своего пса и поторопился увести его назад, в глубь Гримпенской трясины. Таково происхождение этой загадки, которая сбила с толку полицию, переполошила всех окрестных жителей и, наконец, была представлена на наше рассмотрение.
Повернувшись увечері з Кумбі-Трейсі, Степлтон устиг збігати за собакою, намастив його тим чортовим мазилом і привів до хвіртки, бо розраховував знайти там старого джентльмена, який мав чекати Лауру Лайонз. Собака, нацькований хазяїном, перестрибнув через хвіртку і погнався за нещасним баронетом, який з криком кинувся тікати тисовою алеєю. В її похмурому тунелі то було, мабуть, справді страшне видовище — погоня величезного чорного звіра з вогненною мордою і палаючими очима за своєю жертвою. В кінці алеї через хворе серце й від переляку сер Чарльз упав мертвим. Він тікав доріжкою, а собака гнався за ним обіч неї по траві, тому видно було тільки сліди старого баронета. Побачивши, що він лежить непорушно, собака, очевидно, обнюхав його, переконався, що людина мертва, і відійшов. Але залишив сліди, які й помітив доктор Мортімер. Степлтон покликав свого спільника і мерщій відвів його в схованку посеред Грімпенської трясовини,— отака історія таємниці, яка завдала клопоту поліції, перелякала всю округу і кінець кінцем стала об'єктом наших досліджень.
Вот и все, что касается смерти сэра Чарльза Баскервиля. Вы понимаете, с какой дьявольской хитростью этот человек обделал свое дело! Ведь уличить преступника не представлялось возможным! Соучастник у него был только один, причем такой, который не выдаст, а непостижимый, фантастический характер всего замысла и вовсе запутывал расследование. Обе женщины, замешанные в это дело, миссис Стэплтон и миссис Лаура Лайонс, подозревали, кто истинный виновник смерти сэра Чарльза. Миссис Стэплтон знала, что муж строит козни против старика, знала и о существовании собаки. Миссис Лайонс не имела ни малейшего понятия ни о том, ни о другом, но ее поразило, что смерть сэра Чарльза совпала по времени с несостоявшейся встречей у калитки, о которой, кроме Стэплтона, никто не знал. Но обе они были всецело под его влиянием, и он мог не бояться их. Таким образом, первая половина задачи была выполнена успешно, оставалась вторая - куда более трудная.
Оце й усе, що стосується смерті сера Чарльза Баскервіля. Тепер ви розумієте, до якої диявольської хитрості вдався злочинець: адже порушити судову справу проти справжнього вбивці було за цих умов майже неможливо. Єдиний спільник взагалі ніколи й нічого не зміг би виказати, а фантастичність, неймовірність самого плану робили його ще більш ефективним. В обох жінок, вплутаних у цю справу,— у місіс Степлтон і місіс Лаури Лайонз,— виникли щодо Степлтона великі підозри. Місіс Степлтон знала про лихі заміри свого чоловіка стосовно старого баронета, знала вона також про існування собаки. Місіс Лаурі Лайонз нічого не було відомо ні про перше, ні про друге, але її вразило те, що смерть сера Чарльза сталася саме о призначеній нею для зустрічі годині, про яку ніхто, крім Степлтона, не знав і яку вона не відмінила. Але обидві вони перебували під його впливом, і Степлтон міг їх не боятися. Отже, першу частину завдання було успішно виконано, але залишалася ще друга, значно складніша.
Очень возможно, что сначала Стэплтон даже не подозревал о существовании наследника в Канаде. Но он не замедлил узнать об этом от своего приятеля, доктора Мортимера, который заодно уведомил его и о дне приезда Генри Баскервиля. Прежде всего ему пришла в голову мысль, нельзя ли будет разделаться с этим молодым канадцем в Лондоне, до того как он приедет в Девоншир. Жене Стэплтон больше не доверял, помня, что она отказалась завлечь в свои сети старика Баскервиля. Оставлять ее надолго одну он тоже не решался - так можно было совсем утратить над ней власть. Пришлось ехать в Лондон вместе. Они остановились, как я потом выяснил, в отеле "Мексборо", на Кревенстрит, куда Картрайт тоже заходил в поисках изрезанной страницы "Таймса". Стэплтон держал жену взаперти в номере, а сам, приклеив фальшивую бороду, ходил по пятам за доктором Мортимером - на Бейкер-стрит, на вокзал, в отель "Нортумберленд". Миссис Стэплтон подозревала, какие планы строит ее супруг, но она испытывала такой страх перед ним - страх, рожденный его жестокостью, - что не решалась написать сэру Генри о грозящей ему опасности. Если бы письмо попало в руки Стэплтона, кто бы мог поручиться за ее жизнь? В конце концов, как мы уже знаем, она пошла на хитрость: вырезала нужные слова из газеты и написала адрес измененным почерком. Письмо дошло до баронета и послужило ему первым предостережением.
Цілком можливо, що Степлтон навіть не підозрював про існування спадкоємця в Канаді. Але він швидко дізнався про це від свого друга доктора Мортімера, який між іншим повідомив, коли саме Генрі Баскервіль прибуде в Лондон. Перше, про що подумав Степлтон, було таке: чи не можна вкоротити віку невідомому йому молодому хлопцю з Канади ще в Лондоні, щоб у Девоншірі він навіть не з'являвся. Дружині він не довіряв ще відтоді, коли вона відмовилася допомогти йому влаштувати пастку старому Баскервілю, а тому боявся надовго залишати її саму, щоб не втрачати на неї впливу. З цієї причини Степлтон узяв її з собою в Лондон. Вони зупинилися, я так вважаю, в готелі «Мексборо» на Крейвен-стріт, куди Картрайт також заходив, шукаючи порізану газетну сторінку. Степлтон замкнув там свою дружину в кімнаті, а сам, начепивши фальшиву бороду, подався слідом за доктором Мортімером спочатку на Бейкер-стріт, потім на вокзал і в готель «Нортумберленд». Місіс Степлтон трохи підозрювала, які плани в її чоловіка, але вона відчувала до нього такий страх — страх, викликаний його брутальним поводженням, що не насмілювалася навіть написати листа, щоб попередити людину, якій, вона це знала, загрожує небезпека. Якби такий лист потрапив Степлтону до рук, її власне життя повисло б на волосинці. Кінець кінцем, як нам відомо, вона знайшла вихід: вирізала потрібні слова з газети і написала адресу на конверті зміненим почерком. Лист дійшов до баронета і був йому першим попередженням про небезпеку.
Стэплтону нужно было во что бы то ни стало раздобыть какую-нибудь вещь из туалета сэра Генри на тот случай, если придется пускать собаку по его следу. Действуя, как всегда, быстро и смело, он не стал медлить, и мы можем не сомневаться, что и коридорный и горничная в отеле получили щедрую мзду за оказанную ему помощь. Увы! Первый башмак оказался ненадеванным и, следовательно, был непригоден. Он вернул его и взамен получил другой. Из этого факта я сделал очень важный вывод. Мне стало ясно, что мы имеем дело с настоящей собакой, ибо только этим можно было объяснить старания Стэплтона получить старый башмак. Чем нелепее и грубее кажется вам какая-нибудь деталь, тем большего внимания она заслуживает. Те обстоятельства, которые на первый взгляд лишь усложняют дело, чаще всего приводят вас к разгадке. Надо только как следует, не по-дилетантски, разобраться в них.
Степлтону було дуже важливо роздобути яку-небудь річ з гардероба сера Генрі на той випадок, якщо доведеться скористатися з собаки, щоб пустити його по сліду нового спадкоємця. З властивою йому швидкістю й сміливістю він негайно почав діяти, і немає сумнівів, що і коридорний, і покоївка в готелі дістали непоганого хабаря за сприяння у здійсненні цього задуму. Випадково перший черевик виявився новим, його ще ні разу не взували, і тому взяти по ньому слід було неможливо. Степлтон повернув його і одержав інший — цей красномовний епізод остаточно довів мені, що ми маємо справу з реальним собакою, бо ж тільки цим можна було пояснити палке бажання ентомолога заволодіти старим черевиком і його цілковиту байдужість до нового. Що більш outre й безглуздішим здається нам який-небудь випадок, то більшої уваги він заслуговує на те, щоб його уважно дослідили, а та деталь, яка нібито тільки ускладнює справу, якщо її належним чином дослідити і по-науковому витлумачити, найчастіше й стає ключем до розв'язання цієї справи.
На другое утро наши друзья пожаловали к нам, а Стэплтон следовал за ними издали в кэбе. Судя по многим признакам и хотя бы по тому, что он знал меня в лицо, знал и мой адрес, его карьера не ограничивалась баскервильским делом, я в этом почти уверен. Так, например, за последние три года в западных графствах было совершено четыре крупных ограбления, а преступников обнаружить не удалось. Последнее из них - это было и Фолкстон-корт в мае месяце - не обошлось без кровопролития. Грабитель в маске уложил выстрелом из револьвера мальчика-слугу, который застиг его. Теперь я не сомневаюсь, что Стэплтон поправлял таким способом свои расстроенные финансовые дела и что он уже давно был опасным преступником.
Наступного ранку наші друзі завітали до нас, а Степлтон тінню їхав за ними в кебі. Судячи з усієї його поведінки, а також з того, що йому була відома наша адреса і що він знав мене в обличчя я схильний вважати: його злочинна кар'єра аж ніяк не обмежувалася баскервільською справою. На такі роздуми наводить і те, що протягом останніх трьох років у західних графствах мали місце чотири чималі нічні крадіжки, а злочинців не знайшли. Остання з них — вона була в Фолкстоун-корт у травні — відома тим, що там не обійшлося без крові: грабіжник у масці пострілом з револьвера вбив хлопчину-слугу, який застукав його на гарячому. Тепер у мене немає сумнівів, що в такий спосіб Степлтон поповнював свої змізернілі фінансові ресурси і що він уже давно зробився відчайдушною й небезпечною людиною.
В его находчивости и дерзости мы могли убедиться в то утро, когда он так ловко улизнул от нас и потом назвался моим же именем, прекрасно зная, что я доберусь до этого кэбмена. И тогда Стэплтон понял: в Лондоне рассчитывать на успех нечего, так как за это дело взялся я. Он уехал в Дартмур и стал ждать приезда баронета...
Познайомитися з його спритністю, винахідливістю й зухвальством ми мали можливість ще того ранку, коли він так хитро втік від нас, а потім сказав кебмену, ніби він — Шерлок Холмс, знаючи, що я неодмінно до цього кебмена доберуся. І саме тоді він зрозумів, що за цю справу взявся я і що розраховувати на успіх у Лондоні марна річ. Тоді він повернувся в Дартмур і почав чекати приїзду баронета.
- Постойте! - перебил я Холмса. - Вы совершенно точно изложили весь ход событий, но один пункт все же для меня неясен. Что стало с собакой, когда ее хозяин уехал в Лондон?
— Хвилиночку! — перебив я Холмса. — Згоден, ви розповіли про всі ці події в тій послідовності, як вони відбувалися, проте одна деталь для мене лишається незрозумілою. Що було з собакою, поки його хазяїн пропадав у Лондоні?
- Вопрос очень существенный, я сам этим интересовался. У Стэплтона, конечно, был какой-то сообщник, хотя вряд ли он делился с ним всеми своими планами - это значило бы полностью отдаться в его власть. Помните слугу в Меррипит-хаус, старика Антони? Он жил у Стэплтонов несколько лет, еще в то время, когда у них была школа, и, конечно, знал, что они муж и жена. Так вот, этот самый Антони исчез бесследно, в Англии его нет. Обратите также внимание на то, что имя Антони встречается у нас довольно редко, а в Испании и в Латинской Америке Антонио попадаются на каждом шагу. Старик говорил по-английски не хуже миссис Стэплтон, но с тем же странным акцентом. Я сам видел, как он ходил в глубь Гримпенской трясины по тропинке, намеченной Стэплтоном. Поэтому весьма вероятно, что в отсутствие хозяина собаку кормил слуга Антони, хотя, может статься, ему было невдомек, с какой целью ее здесь держат.
— Питання, безперечно, важливе, мене теж воно цікавило. Не викликає сумніву, що в Степлтона був спільник, але навряд чи той мав над ним бодай найменшу владу — адже Степлтон не з тих, хто віддається в чужі руки, розповідаючи про свої плани. В Мерріпіт-хаус був старий слуга на ім'я Ентоні. Його зв'язки із Степлтонами простежуються на протязі кількох років, аж до часів педагогічної діяльності, отож він не міг не знати, що його хазяїн і хазяйка — насправді чоловік і жінка. Цей Ентоні зник, його взагалі немає в Англії. Подумайте також про те, що ім'я Ентоні зустрічається не так часто, як ім'я Антоніо в Іспанії та в іспаномовних країнах. Старий слуга, як і місіс Степлтон, розмовляв англійською мовою добре, але з якоюсь чудернацькою шепелявістю. Я сам бачив, як він ходив по Грімпенській трясовині стежкою, що її позначив тичками Степлтон. А тому цілком імовірно, що у відсутність хазяїна про собаку дбав саме він, хоч, можливо, і не здогадувався про мету, для якої призначався цей звір.
Итак, Стэплтоны вернулись в Девоншир, а вскоре туда приехали и вы с сэром Генри. Теперь скажу несколько слов о себе. Вы, вероятно, помните, что, разглядывая письмо, присланное сэру Генри, я заинтересовался, есть ли на нем водяные знаки. Я поднес листок к глазам и уловил легкий запах - от него пахло духами "Белый жасмин". Есть семьдесят три сорта духов, которые опытный сыщик должен уметь отличать один от другого. Я на собственном опыте убедился, что успешное расследование преступлений не раз зависело именно от этого. Если пахнет жасмином, значит, автор письма женщина, а к тому времени Стэплтоны уже начинали интересовать меня. Итак, я понял, что собака существует на самом деле, и догадался, кто преступник, еще до своей поездки в Девоншир.
З Лондона Степлтони повернулися в Девоншір, слідом за ними туди прибули ви з сером Генрі. А тепер кілька слів про те, що робив я сам. Ви, мабуть, пригадуєте, що коли я вивчав папір, на який було наклеєно вирізані з газети літери, то спробував знайти на ньому водяні знаки. Для цього довелося піднести його дуже близько до очей, і тут я вловив слабенький аромат парфумів, відомих як «Білий жасмин». Існує сімдесят п'ять сортів парфумів, які досвідчений криміналіст повинен уміти відрізнити один від одного, це йому просто необхідно — я на власному досвіді не один раз переконувався, що успішне розслідування злочину часто залежить від того, чи швидко вдається розпізнати, з якими парфумами маєш справу. Запах жасмину свідчив, що до листа причетна жінка, і я вже почав звертатися думкою до Сте-плтонів. Таким чином я переконався в існуванні собаки і здогадався, хто злочинець, ще до того, як ми сюди приїхали.
За Стэплтоном надо было установить слежку. Но если б я следил за ним, находясь в вашем обществе, он бы сразу насторожился. Пришлось обмануть всех, в том числе и вас. Я сказал, что останусь в Лондоне, а сам поехал следом за вами. Лишения, которые мне пришлось испытать, вовсе не так страшны, как вам кажется. Впрочем, подобные пустяки не должны мешать нашей работе. Я жил, собственно, в Кумби-Треси, а пещеру на болотах навещал лишь в тех случаях, когда требовалось быть поближе к месту действия. Картрайт приехал в Девоншир вместе со мной и, расхаживая повсюду под видом деревенского мальчика, оказал мне большую помощь. Кроме того, он снабжал меня едой и чистым бельем и следил за вами, когда я был занят Стэплтоном. Так что, как видите, все нити были у меня в руках.
В планах у мене було простежити за Степлтоном. Проте я розумів, що не зможу зробити цього, залишаючись із вами, бо в такому разі він був би весь час насторожі. Тому я обманув усіх, включаючи вас, і таємно приїхав сюди, коли всі думали, що я в Лондоні. Злигодні, що я їх зазнав, зовсім не такі великі, як ви собі уявляєте, до того ж подібні дрібниці й не повинні братися до уваги, коли розкриваєш злочин. Більшу частину часу я перебував у Кумбі-Трейсі, а халупою в пустищі користувався лише тоді, коли необхідно було наблизитися до місця подій. Картрайт приїхав разом зі мною і, удаючи з себе сільського хлопця, дуже мені допоміг. Він носив мені їсти, а також чисту білизну. Коли я стежив за Степлтоном, він частенько стежив за вами — як бачите, всі нитки були у мене в руках.
Вы уже знаете, что ваши отчеты немедленно пересылались с Бейкер-стрит в Кумби-Треси. Я очень много из них почерпнул, особенно из того, где сообщался единственный подлинный эпизод из биографии Стэплтонов. После этого мне уже нетрудно было установить личность их обоих, и я понял, с кем имею дело. Однако расследование осложнялось одним побочным обстоятельством - бегством каторжника и связью между ним и Бэрриморами. Но вы распутали и этот узел, хотя я уже сам пришел к тем же выводам на основе собственных наблюдений.
Я вже казав вам, що ваші звіти доходили до мене швидко, бо їх негайно пересилали з Бейкер-стріт у Кумбі-Трейсі. Вони стали мені у великій пригоді, особливо той, де випадково було згадано один правдивий епізод з біографії Степлтона. Я дістав можливість встановити особу чоловіка і жінки й нарешті остаточно зрозуміти, з ким маю справу. Але розслідування значно ускладнилося втечею каторжника і його взаєминами з подружжям Берріморів. Ви з цим також розібралися дуже вправно, хоч я вже й сам на підставі власних спостережень дійшов таких самих висновків.
К тому времени, когда вы отыскали меня в пещере на болотах, картина преступления стала окончательно ясна, но выносить это дело на суд присяжных было преждевременно. Даже неудачное покушение Стэплтона на сэра Генри, закончившееся гибелью злосчастного каторжника, не давало прямых улик. Оставался единственный выход: схватить его на месте преступления, выставив сэра Генри в качестве приманки. Баронет должен был идти один, якобы никем не охраняемый. Так мы и сделали и ценой тяжелого потрясения, пережитого нашим другом, не только завершили расследование, но и довели Стэплтона до гибели. Подвергнув своего клиента такому испытанию, я, конечно, вполне заслужил упрек в плохом ведении дела, но кто мог знать заранее, какое страшное, ошеломляющее зрелище предстанет нашим глазам, кто мог предвидеть, что ночью будет туман и собака выскочит из него прямо на нас! Мы достигли цели дорогой ценой, но оба врача - и специалист по нервным болезням и доктор Мортимер - уверяют меня, что сэр Генри скоро поправится. Путешествие поможет нашему другу не только укрепить расшатанные нервы, но и залечить сердечные раны. Ведь ему пришлось так обмануться в миссис Стэплтон, к которой он питал такие искренние и глубокие чувства! Это его больше всего и угнетает.
На той час, коли ви знайшли мене в пустищі, я вже вивчив картину злочину в усіх деталях, але передавати справу до суду присяжних підстав ще не було. Навіть невдалий нічний замах на життя сера Генрі, що закінчився смертю нещасного каторжника, не дуже годився, щоб висунути проти Степлтона звинувачення у вбивстві. Залишалося одне: застукати його на місці злочину, а для цього нам довелося використати сера Генрі як принаду — самотню й абсолютно беззахисну. Так ми й зробили і ціною величезного нервового потрясіння, яке довелося пережити нашому клієнту, не тільки завершили розслідування, а й довели Степлтона до загибелі. Признаюсь, піддавши сера Генрі такому тяжкому випробуванню, я заслуговую на докір за погане ведення слідства, але ми аж ніяк не могли передбачити, свідками якого страшного, приголомшливого видовища нам доведеться бути, не могли також знати наперед, що буде туман, з якого зненацька просто на нас вистрибне отой собацюра. Ми досягли своєї мети, але ціна, яку ми заплатили, виявилася надто високою, хоч обидва — і спеціаліст-невропатолог, і доктор Мортімер — запевняють мене, що все це тимчасове явище. Тривала подорож допоможе нашому другу не тільки зміцнити розхитану нервову систему, а й загоїти сердечні рани. Він любив цю жінку глибоко й щиро, і те, що вона його обдурила, обернулось для нього найчорнішим лихом.
Теперь мне остается рассказать, какую роль сыграла она в этой мрачной истории. Я не сомневаюсь, что Стэплтон совершенно подчинил ее своему влиянию. Чем это объяснить? Любила она его или боялась - или и то и другое? Ведь эти чувства вполне совместимы. Во всяком случае, он действовал наверняка. Миссис Стэплтон согласилась выдать себя за его сестру, но стать прямой пособницей убийства все же отказалась наотрез, и тут ему пришлось убедиться, что его власть над ней не безгранична. Она не раз пыталась предупредить сэра Генри о грозящей ему опасности, но делала это так, чтобы не подвести мужа. Стэплтон, по-видимому, был способен на ревность, и когда баронет начал проявлять нежные чувства к даме своего сердца, Стэплтон не выдержал, хотя это входило в его планы, и выдал в бешеной вспышке всю страстность своей натуры, до тех пор тщательно скрываемую. Тем не менее он продолжал поощрять ухаживания сэра Генри, рассчитывая, что тот будет частым гостем в Меррипит-хаус и рано или поздно попадется ему в лапы. Но в самую решительную минуту жена взбунтовалась. Она прослышала о гибели беглого каторжника и узнала, что в тот вечер, когда сэр Генри должен был прийти к обеду, собаку перевели в сарай во дворе. Последовала бурная сцена. Миссис Стэплтон назвала мужа преступником и впервые услышала от него, что у нее есть соперница. Былая преданность уступила место ненависти. Стэплтон понял, что жена его выдаст, и связал ее, чтобы она не могла предостеречь сэра Генри. Все его расчеты основывались на том, что, узнав о смерти баронета, в графстве вспомнят о проклятии, тяготеющем над родом Баскервилей, а тогда он снова добьется от жены повиновения и заставит ее молчать. Стэплтон и тут просчитался. Его судьба была решена и без нашего вмешательства. Женщина, в жилах которой течет испанская кровь, не простила бы ему измены... Вот и все, дорогой мой Уотсон. А если вам нужен более подробный отчет об этом из ряда вон выходящем деле, то мне придется заглянуть в свои записи. Но я, кажется, ничего существенного не упустил.
Тепер мені лишається розповісти, яку роль відіграла в усій цій історії місіс Степлтон. Не підлягає сумніву, Степлтон цілком підкорив її своїй волі, а це можна пояснити або любов'ю, або страхом, або й тим, і тим разом, оскільки обидва ці почуття чомусь цілком сумісні. В усякому разі, його вплив на неї був абсолютно незаперечний. За наказом чоловіка вона згодилася видавати себе за його сестру, проте Степлтон побачив і межі своєї влади над нею, коли спробував зробити її прямою співучасницею вбивства. Вона не раз намагалася попередити сера Генрі про небезпеку, але тільки так, щоб підозра не впала на чоловіка. Степлтон, здається, був здатний ревнувати, і коли він побачив, що баронет упадає коло його дружини — хоч це була частина його задуму,— то не зміг стриматись від емоційного вибуху й перебив їм розмову, виявивши всю пристрасність своєї натури, яку приховував за стриманими манерами. Степлтон і далі заохочував ці залицяння, домагаючись, щоб сер Генрі частіше приходив у Мерріпіт-хаус, і сподіваючись раніше чи пізніше дістати нагоду здійснити бажане. Проте у вирішальний день дружина раптом перестала його слухатися. Вона, очевидно, дещо почула про смерть каторжника і їй, мабуть, стало відомо, що того вечора, коли сер Генрі мав прийти до них на обід, собака вже сидів у сарайчику біля будинку. Вона почала докоряти чоловікові за навмисний злочин, а далі відбулася жахлива сцена, під час якої вона дізналася, що в неї є суперниця. Її відданість умить перетворилася на глибоку ненависть, і Степлтон зрозумів, що вона його зрадить. Тому він зв'язав її, щоб вона не змогла попередити сера Генрі. Степлтон, безумовно, розраховував на те, що місцева людність припише смерть баронета, як уже було, прокляттю, яке тяжіє над родом Баскервілів, а далі поверне собі дружину, переконавши її погодитися з доконаним фактом і тримати язика за зубами про відомі їй речі. Та в цьому він також допустився прорахунку, і навіть якби не побіг через трясовину, його долю все одно було вирішено. Жінка, в жилах якої струмує іспанська кров, нізащо не простила б зради. А тепер, мій любий Вотсоне, не зазирнувши в свої нотатки, я більше нічого не зможу розповісти вам про цей химерний випадок. Та я, здається, нічого суттєвого не пропустив.
- Неужели Стэплтон надеялся, что сэр Генри тоже умрет от страха при виде этого пугала?
— Невже Степлтон розраховував налякати своїм собакою-привидом сера Генрі до смерті, як він зробив це з його старим дядьком?
- Собака была совершенно дикая, кроме того, он держал ее впроголодь. Если б сэр Генри не умер на месте, то, во всяком случае, такое страшное зрелище могло бы парализовать его силы и он не оказал бы никакого сопротивления.
— То був зовсім дикий звір, до того ж Степлтон тримав його впроголодь. Якби поява такого собаки й не злякала жертву до смерті, її сили було б паралізовано і вона не змог-га б вчинити ніякого опору.
- Да, пожалуй. Теперь остается только один вопрос. Если бы Стэплтон доказал свои права на владение Баскервиль-холлом, как бы ему удалось объяснить тот факт, что он, наследник, жил под чужим именем да еще так близко от поместья? Неужели это не возбудило бы подозрений?
— Мабуть, що так. Але залишається ще одне питання. Якби Степлтон став спадкоємцем замку Баскервілів, то як би він пояснив, чому він, спадкоємець, жив під чужим ім'ям та ще так близько від маєтку? Хіба це не викликало б підозрінь?
- На этот вопрос я вряд ли смогу вам ответишь - вы слишком многого от меня требуете. Моя сфера деятельности - прошлое и настоящее. Что человек собирается делать в будущем, это я не берусь решать. По словам миссис Стэплтон, ее супруг думал об этом не раз. Он мог найти три выхода. Первый: уехать в Южную Америку, установить там свою личность в британском консульстве и затребовать наследство оттуда, не приезжая в Англию. Второй: проделать все это в Лондоне, предварительно изменив себя до неузнаваемости. И третий: выдать за наследника подставное лицо, снабдив его всеми необходимыми документами, а себе выговорив за это известную часть доходов. Зная Стэплтона, мы можем не сомневаться, что тот или иной выход из положения был бы найден. А теперь, друг мой, обратимся мыслями к предметам более приятным. Несколько недель такого тяжелого труда дают нам право на свободный вечер. Я взял ложу в оперу. Вы слышали де Рецке в "Гугенотах"? Так вот, будьте любезны собраться в течение получаса. Тогда мы заедем по дороге к Марцини и не спеша пообедаем там.
— Це було б надзвичайно важко, і я боюсь, що не зможу задовольнити вашу цікавість. Галузь моїх досліджень — минуле й сучасне, але що чоловік робитиме в майбутньому — для мене складне запитання. Місіс Степлтон сказала, що її чоловік не один раз обмірковував цю проблему. Було три можливих варіанти. Перший: поїхати в Південну Америку, засвідчити там у британському посольстві справжню особу і одержати баскервільський замок у спадщину, навіть не з'являючись в Англію. Другий: протягом короткого перебування в Лондоні змінити свою зовнішність до невпізнання. І третє: зберігаючи право на одержання певної частини прибутку, видати за спадкоємця свого спільника, забезпечивши його всіма потрібними паперами. Знаючи Степлтона, можна не сумніватися, що якийсь вихід із такого скрутного становища він би обов'язково знайшов. Що ж, любий Вотсоне, кілька тижнів ми тяжко працювали, і хоч на один вечір нехай нам буде дозволено звернути наші думки в більш приємному напрямку. Я взяв ложу в оперу на «Гугенотів». Ви слухали Де Рецке? Так от, будьте ласкаві зібратися за півгодини, ми ще встигнемо по дорозі підобідати у Марціні.