Мы позавтракали рано, и Холмс, облаченный в халат, приготовился к приему посетителей. Наши клиенты не опоздали ни на секунду - как только часы пробили десять, доктор Мортимер вошел в кабинет в сопровождении молодого баронета. Последнему было лет тридцать. Небольшого роста, коренастый, крепкий, он производил впечатление очень живого, здорового человека. Выражение его лица показалось мне упрямым; карие глаза смело смотрели на нас из-под густых темных бровей. Коричневый костюм спортивного покроя и смуглая обветренная кожа свидетельствовали о том, что этот человек отнюдь не домосед и не белоручка, и в то же время спокойная, уверенная осанка выдавала в нем истинного джентльмена.
Наступного дня ми поснідали рано, і Холмсу, одягненому в халат, довелося трохи почекати домовленої зустрічі. Наші клієнти були точними: як тільки годинник вибив десяту, з'явився доктор Мортімер у супроводі молодого баронета. Той виявився невеликим на зріст, але дуже міцним, жвавим чоловіком років тридцяти з темними очима й густими чорними бровами на енергійному обличчі, яке мало задерикуватий вираз. Одягнений він був у твідовий, з червонястим полиском костюм, а його засмагла шкіра свідчила про те, що більшу частину часу він проводить просто неба, проте твердий погляд і спокійна впевненість у поводженні виказували в ньому джентльмена.
- Сэр Генри Баскервиль, - представил его нам доктор Мортимер.
— Сер Генрі Баскервіль,— відрекомендував його доктор Мортімер.
- Да, он самый, - сказал баронет. - И любопытнее всего то, мистер Холмс, что если б мой друг не предложил мне посетить вас, я пришел бы к вам по собственному почину. Вы, говорят, умеете отгадывать разные ребусы, а я как раз сегодня утром столкнулся с таким, который мне не по силам.
— Так, саме він,— мовив баронет. — Дивна річ, містере Шерлоку Холмсе, але якби мій друг не запропонував мені завітати до вас сьогодні вранці, я зробив би це самостійно. Я чув, ви вмієте розгадувати невеличкі загадки, а я цього ранку зіткнувся з такою, над якою треба добре посушити голову, але мені цей ребус не до снаги.
- Присаживайтесь, сэр Генри. Если я правильно вас понял, то по приезде в Лондон с вами произошло нечто не совсем обычное?
— Прошу вас, сідайте, сер Генрі. Чи правильно я зрозумів, що після приїзду в Лондон з вами трапилося щось незвичайне?
- Я не придаю этому особого значения, мистер Холмс. По-видимому, надо мной кто-то подшутил. Но сегодня утром я получил вот это письмо, если только оно заслуживает подобного внимания.
— Цьому випадку я не надаю надто великого значення, містере Холмсе. Цілком імовірно, що це просто якийсь жарт. Сьогодні вранці я одержав цього листа, якщо його можна так назвати.
Он положил на стол конверт, и мы стали разглядывать его. Конверт оказался самым обыкновенным, из серой бумаги. Адрес - "Отель "Нортумберленд", сэру Генри Баскервилю" - был написан крупными печатными буквами; на почтовом штемпеле стояли: "Черинг-кросс" и время отправления - вечер предыдущего дня.
Сер Генрі поклав на стіл конверт, і ми всі схилилися над ним. Конверт був звичайний, сіруватого кольору. Адресу на ньому «Готель «Нортумберленд», серові Генрі Баскервілю» — було написано великими друкованими літерами, стояв поштовий штемпель «Чарінг-крос» і час відправлення — вечір учорашнього дня.
- Кто-нибудь знал, что вы остановитесь в отеле "Нортумберленд"? - спросил Холмс, бросив пытливый взгляд на нашего гостя.
— Кому було відомо, що ви збираєтеся зупинитись у готелі «Нортумберленд»? — спитав Холмс, пильно дивлячись на нашого гостя.
- Никто не знал. Я решил, где остановиться, только после встречи с доктором Мортимером.
— Ніхто не міг знати. Я вирішив це тільки після зустрічі з доктором Мортімером.
- Но доктор Мортимер, очевидно, сам там остановился?
— Але ж, певно, доктор Мортімер зупинився в тому готелі раніше?
- Нет, я живу у знакомых, - сказал доктор. - Никто не мог знать, что мы поедем именно в этот отель.
— Ні, я знайшов притулок у друга,— мовив доктор. — Ніяк було дізнатися, що ми поїдемо саме в цей готель.
- Гм! Значит, вашими передвижениями кто-то очень интересуется.
Холмс вынул из конверта сложенный вчетверо лист бумаги, развернул его и положил на стол. Посередине страницы стояла одна-единственная фраза, составленная из подклеенных одно к другому печатных слов. Она гласила следующее: "Если рассудок и жизнь дороги вам, держитесь подальше от торфяных болот". Слова "торфяных болот" были написаны от руки, чернилами.
— Гм! Здається, хтось дуже цікавиться вашими переїздами.
Холмс вийняв з конверта пів-аркуша паперу, згорнутого вчетверо. Розгорнув його й поклав на стіл. Посередині листка стояла одна-єдина фраза, складена з підклеєних одне до одного слів. Там було таке:
«Якщо життя вам не набридло і ви не хочете збожеволіти, тримайтеся далі від пустища». Слово «пустище» було написано чорнилом, але друкованими літерами.
- Так вот, мистер Холмс, - сказал сэр Генри Баскервиль, - может быть, вы разъясните мне, что все это значит и кто проявляет такой интерес к моим делам?
— Так от, може, ви скажете мені, містере Шерлоку Холмсе,— повів далі сер Генрі Баскервіль,— що, чорт забирай, це означає і хто так дуже цікавиться моїми справами?
- А что скажете вы, доктор Мортимер? На сей раз тут как будто нет ничего сверхъестественного?
— А ви що про це думаєте, докторе Мортімере? Ви повинні визнати: цього разу тут немає нічого надприродного.
- Да, сэр, но, может быть, письмо послано человеком, который убежден в том, что вся эта история совершенно сверхъестественна.
— Так, сер, але лист могла надіслати людина, яка переконана, що вся ця історія надприродна.
- Какая история? - резко спросил сэр Генри. - Вы, джентльмены, по-видимому, осведомлены о моих делах гораздо лучше, чем я сам!
— Яка історія! — різко спитав сер Генрі. — Здається мені, ви, джентльмени, знаєте про мої справи набагато більше, ніж я сам.
- Мы посвятим вас во все, сэр Генри. Без этого вы не уйдете отсюда, поверьте моему слову, - сказал Шерлок Холмс. - А сейчас давайте займемся этим весьма любопытным документом, который был составлен и опущен в почтовый ящик вчера вечером. Уотсон, есть у нас вчерашний "Таймс"?
— Ще до того, як ви підете з цієї кімнати, сер Генрі, ми поділимося з вами нашими знаннями,— заспокоїв його Шерлок Холмс. — А поки що, з вашого дозволу, візьмемось за вивчення цього дуже цікавого документа, скомпонованого й надісланого вам учора ввечері. Вотсоне, у вас є вчорашня «Таймс»?
- Вон там, в углу.
— Отам у кутку.
- Будьте любезны, дайте, пожалуйста, ту страницу, где передовая статья. - Он быстро пробежал ее глазами. - "Свобода торговли"... Прекрасная передовица! Разрешите мне прочитать вслух один абзац. "Если кто-нибудь будет стараться внушить вам, что та отрасль промышленности, в которой вы лично заинтересованы, находится под защитой протекционных тарифов, держитесь подальше от таких людей, ибо рассудок должен вам подсказать, что подобная система в конце концов подорвет наш импорт и нарушит нормальную жизнь нашего острова, интересы которого дороги всем нам". Что вы об этом скажете, Уотсон? - воскликнул Холмс, радостно потирая руки. - Блестящая мысль, не правда ли?
— Якщо не важко, дайте її мені, внутрішню сторінку, будь ласка, ту, де основні статті. — Холмс швидко пробіг очима кожну колонку. — Редакційний матеріал — про свободу торгівлі. Дозвольте прочитати з нього один уривок. «Якщо різні добродії доводитимуть вам, ніби ту галузь торгівлі або промисловості, в якій ви маєте власні інтереси, буде захищено протекціоністськими тарифами, то тримайтеся далі від таких порадників, бо треба збожеволіти, щоб не бачити: подібна система, якій ще не набридло вводити людей в оману, кінець кінцем підірве ефективність нашого імпорту, і хочете ви того чи не хочете, але життя на нашому острові не стане кращим». Що ви на це скажете, Вотсоне? — радісно вигукнув Холмс, задоволено потираючи руки. — Чудова думка, чи не так?
Доктор Мортимер посмотрел на Холмса, как смотрят заботливые врачи на тяжело больных пациентов, а сэр Генри Баскервиль обратил ко мне недоумевающий взгляд своих карих глаз.
Доктор Мортімер подивився на Холмса з таким жалем, ніби перед ним був безнадійно хворий, а сер Генрі Баскервіль спантеличено втупився своїми темними очима в мене.
- Я не очень-то разбираюсь в таких вопросах, как тарифная политика, - сказал он, - но мне кажется, что мы несколько отклонились от нашей темы.
— Я не дуже знаюся на тарифах та прейскурантах,— сказав він,— але, як на мене, ми трохи відхилилися від теми нашої розмови, бо йшлося про оцю ось записку.
- Напротив! Мы идем по горячим следам, сэр Генри. Уотсон знаком с моим методом лучше вас, но боюсь, что смысл прочитанного отрывка ускользнул даже от него.
— Навпаки, сер Генрі, я вважаю, що ми говоримо виключно про неї. Вотсон знайомий з моїм методом краще від вас, але, боюсь, навіть він не збагнув значення прочитаного мною уривка.
- Да, признаюсь, я не вижу никакой связи между ним и письмом.
— Так, я справді не розумію, який зв'язок між запискою й газетою.
- А связь, дорогой мой Уотсон, настолько тесная, что, по сути дела, одно состряпано из другого. "Если", "вам", "держитесь подальше от", "рассудок", "жизнь", "дороги", Неужели вы не догадываетесь, откуда взяты эти слова?
— А проте, мій любий Вотсоне, зв'язок тісний, бо одне зроблено з другого. «Якщо», «вам», «ви», «тримайтеся далі від», «збожеволіти», «не набридло», «не хочете», «життя». Хіба ви не бачите, звідки взято ці слова?
- Ах, черт возьми! Конечно, вы правы, какая блестящая догадка! - воскликнул сэр Генри.
— Чорт забирай, ви маєте рацію! Це просто неймовірно! — вигукнув сер Генрі.
- Если вы все еще сомневаетесь, то взгляните на слова "держитесь подальше от" - они вырезаны подряд.
— Якщо ваші сумніви ще не розвіялися, то зверніть увагу на слова «тримайтеся далі від» — їх вирізано одним шматком.
- Ну-ка... Да, действительно!
— Ану... О, так воно й є!
- Знаете, мистер Холмс, я даже не представлял себе, что такие вещи возможны! - сказал доктор Мортимер, с изумлением глядя на моего друга. - Догадаться; что слова вырезаны из газетного текста, это еще туда-сюда. Но безошибочно назвать газету, и мало того - указать статью, из которой они взяты, это превосходит всякое воображение! Как вы догадались?
— Цього, містере Холмсе, я навіть уявити не міг,— сказав доктор Мортімер, здивовано розглядаючи мого друга. — Я не здивувався б, якби хтось сказав, що ці слова вирізано з газети, але ви зуміли визначити, з якої саме і з якої статті, а це, як на мене, диво дивне. Як ви здогадалися?
- Я полагаю, доктор, что вы можете отличить череп негра от черепа эскимоса?
— Я припускаю, докторе, ви можете відрізнити череп негра від черепа ескімоса.
- Разумеется, могу.
— Безумовно.
- Каким образом?
— Але як?
- Но ведь это мой конек! Разница между тем и другим совершенно очевидна. Надбровные дуги, лицевой угол, строение челюсти...
— А так, бо це мій улюблений коник. Різниця між одним і другим цілком очевидна. Надбрівні дуги, лицьовий кут, щелепний вигин...
- А у меня тоже есть свой конек. На мой взгляд, разница между боргесом на шпонах[6], которым набираются передовицы "Таймса", и слепым шрифтом дешевеньких вечерних листков не менее очевидна, чем разница между вашими неграми и эскимосами. Знание шрифтов - одно из самых элементарных требовании к сыщику, хотя должен признаться, что во дни своей юности я однажды спутал "Лидского Меркурия" с "Утренними известиями". Но передовицу "Таймса" ни с чем не спутаешь, и эти слова могли быть вырезаны только оттуда. А поскольку письмо было отправлено вчера, все говорило за то, что нам следовало прежде всего заглянуть во вчерашний номер.
— У мене теж є свій коник. І для мене різниця між одним і другим не менш очевидна. Моє око бачить таку ж величезну різницю між освинцьованим боргесом , яким друкується «Таймс», і неохайним шрифтом дешевих вечірніх листків, як ваше — між черепом негра і ескімоса. Вміння розрізняти шрифти — одне з найелементарніших для спеціаліста, який має справу з криміналом, хоч повинен зізнатися, що одного разу, коли був ще дуже молодий, я сплутав «Лідс Меркурі» з «Вестерн Морнінг Ньюс». Але шрифт передової в «Таймс» неможливо сплутати з якимсь іншим, і ці слова взято тільки з неї. А оскільки лист зроблено вчора, були всі підстави шукати їх у номері за вчорашнє число.
- Значит, мистер Холмс, - сказал сэр Генри Баскервиль, - кто-то составил это письмо, вырезав ножницами...
— Як я вас зрозумів, містере Холмсе,— сказав сер Генрі Баскервіль,— хтось вирізав слова одержаної мною записки ножицями з...
- Маникюрными ножницами, - перебил его Холмс. - Вы обратили внимание, какие у них короткие концы? Для того, чтобы вырезать слова "держитесь подальше от", пришлось сделать два надреза.
— Манікюрними ножицями,— уточнив Холмс. — Ви ж бачите, ножиці були дуже короткі, бо, щоб вирізати слова «тримайтеся далі від», різальнику довелося клацнути ними кілька разів.
- Совершенно верно. Кто-то вырезал эти слова ножницами с короткими концами и наклеил их...
— Це так. Отже, хтось вирізав ці слова короткими ножицями, намазав їх клейстером...
- Гуммиарабиком, - подсказал Холмс.
— Гуміарабіком,— підказав Холмс.
- ...и наклеил их гуммиарабиком на бумагу. Но почему же тогда слова "торфяных болот" написаны от руки?
— Намазав їх гуміарабіком і наклеїв на папір. Але хотілось би знати, чому слово «пустища» написано від руки?
- Потому что автор письма не нашел их в газете. Все остальные слова довольно обыкновенные, их можно встретить в любом тексте, а эти попадаются сравнительно редко.
— Тому що автор листа не знайшов їх у газеті. Інші слова досить звичайні і їх легко знайти в будь-якій газеті, а слово «пустище» зустрічається не часто.
- Весьма правдоподобное объяснение. А что еще вам удалось здесь вычитать, мистер Холмс?
— Авжеж, цим усе й пояснюється. А ще що-небудь, містере Холмсе, ви вичитали в цьому посланні?
- Кое-что удалось, хотя автор прилагал все старания к тому, чтобы уничтожить малейшую улику. Как вы сами можете убедиться, адрес написан крупными печатными буквами. Но такая газета, как "Таймс", редко попадает в руки простых людей. Следовательно, отсюда можно заключить, что письмо было составлено образованным человеком, который старался выдать себя за необразованного и нарочно изменил почерк, по-видимому опасаясь, как бы вы не узнали его, если не сейчас, то потом. Кроме того, обратите внимание, что слова наклеены неровно, некоторые из них выступают над строчкой. Например, слово "жизнь" сидит совсем не на месте. Это указывает на небрежность автора письма, а может быть, и на волнение или спешку. Я, пожалуй, склонен думать, что всему виной именно волнение и спешка, ибо вряд ли этот человек проявил бы небрежность в таком, по-видимому, серьезном деле. Если он действительно торопился, то интересно знать почему. Ведь письмо, опущенное вчера, так или иначе должно было застать сэра Генри в отеле. Может быть, автор его боялся какой-то помехи. Но с чьей стороны?
— Вичитав кілька дрібниць, хоч автор листа й доклав неймовірних зусиль, аби не залишити ніяких слідів. Адресу, як ви помітили, написано великими друкованими літерами. Але така газета, як «Тайме», рідко потрапляє в руки людей не дуже добре освічених. З цього, таким чином, ми можемо зробити висновок, що лист підготувала освічена людина, яка хотіла видатися неосвіченою, а її намагання приховати власний почерк дають підстави припустити, що цей почерк вам або вже відомий, або може стати відомим пізніше. Крім того, зверніть увагу на те, що слова наклеєно нерівно — одні вище, другі нижче. Слово «життя», наприклад, вилізло зовсім кудись не туди. Це може свідчити як про недбалість автора листа, так і про його хвилювання або поспіх. В цілому я схиляюсь до останнього, тому що лист для нього, очевидно, річ серйозна і навряд чи він міг дозволити собі тут недбалість. Якщо ж автор листа поспішав, то виникає дуже цікаве запитання, що ж саме було причиною цього поспіху, оскільки лист, надісланий учора хоч би як пізно, все одно встиг би дійти до сера Генрі ще до його виїзду з готелю. Може, автор листа боявся, що йому перешкодять? Але хто?
- Мы, кажется, вступили в область догадок, - заметил доктор Мортимер.
— Ми вже вступаємо якоюсь мірою в сферу здогадів,— зауважив доктор Мортімер.
- Скажите лучше - в область, где взвешиваются все возможности, с тем чтобы выбрать из них наиболее правдоподобную. Таково научное использование силы воображения, которое всегда работает у специалистов на твердой материальной основе. Вы, разумеется, назовете это чистой догадкой, но я почти уверен, что адрес писался в какой-то гостинице.
— Скажіть краще — в сферу, де зважують всі ймовірності й вибирають ту, яка заслуговує на першорядну увагу. Це наукове використання можливостей уяви, проте ми завжди маємо певну матеріальну основу, від якої й починаємо рух нашої думки. Ви, безумовно, назвете це здогадом, але я майже впевнений, що адресу написано в якомусь готелі.
- Почему вы так думаете?
— Та чому, власне, ви так вважаєте?
- Осмотрите конверт повнимательнее, и вы увидите, что писавшему не повезло с письменными принадлежностями. Перо дважды запнулось на одном слове, и его пришлось трижды обмакнуть в чернильницу, чтобы написать такой короткий адрес. Значит, чернил было мало, на самом дне. Собственное перо и чернильницу редко доводят до такого состояния, а чтобы и то и другое отказывалось служить - это уж исключительный случай. Но, как вы знаете, в гостиницах других перьев и других чернильниц почти не бывает. Да, я, почти не колеблясь, скажу, что если б нам удалось обследовать все корзинки для бумаг во всех гостиницах поблизости от Черинг-кросса и обнаружить там остатки изрезанной передовицы "Таймса", мы сразу нашли бы автора этого странного послания... Стойте! Стойте! Что это?
— Якщо ви уважно оглянете конверт, то побачите, що і перо, і чорнило завдало авторові мороки. Перо зробило дві ляпки в одному слові і на ньому тричі кінчалося чорнило, поки писалася ця досить коротка адреса, отже, чорнила в чорнильниці було мало. Власне ж перо або чорнильницю не часто допускають до такого стану, а щоб одразу і те, і те відмовлялося служити, то такого не буває ніколи. Ви ж знаєте, які в готелях пера і яке чорнило, а чогось кращого нам не знайти. Так, я, майже не вагаючись, можу твердити, що якби ми мали можливість оглянути кошики для паперів у готелях, розташованих навколо Чарінг-крос, то знайшли б залишки порізаної передовиці в «Таймс» і таким чином дістались би прямісінько до особи, яка є автором цього своєрідного послання. Чекайте! Чекайте! Що це?
Он стал внимательно вглядываться в страницу, на которой были наклеены слова, держа ее на расстоянии одного-двух дюймов от глаз.
Він заходився пильно вивчати аркуш паперу, на якому було наклеєно слова, тримаючи його на відстані одного-двох дюймів від очей.
- Ну что?
— Ну що?
- Нет, ничего, - сказал Холмс и положил письмо на стол. - Бумага совершенно гладкая, даже без водяных знаков. Нет, мы выжали из этого любопытного письма все, что было можно. А теперь, сэр Генри, расскажите, не случилось ли с вами чего-либо из ряда вон выходящего с тех пор, как вы приехали в Лондон.
— Ні, нічого,— відповів Холмс, кидаючи лист на стіл. — Чистий аркуш паперу, навіть без водяних знаків. Ми витиснули з цього дивного листа все, що було можливо. А тепер, сер Генрі, скажіть, будь ласка, чи не трапилося з вами чогось цікавого після того, як ви прибули в Лондон?
- Да нет, мистер Холмс, как будто ничего такого не случилось.
— Та ні, містере Холмсе. Мабуть, ні.
- Никто вас не подкарауливал, не выслеживал?
— Ви не помітили, за вами ніхто не йшов слідом, не стежив за вами?
- Я, кажется, угодил в какой-то детективный роман, - сказал наш гость. - Кому может взбрести в голову устанавливать за мной слежку?
— Здається, я опинився в якомусь пригодницькому романі,— сказав наш відвідувач. — Якого біса комусь треба ходити або стежити за мною?
- Дайте срок, мы поговорим и об этом. А пока подумайте: неужели вам не о чем рассказать нам?
— Зараз ми до цього дійдемо. Ви нічого більше не можете розповісти нам, перш ніж ми перейдемо до основного?
- Смотря по тому, что вы считаете достойным вашего внимания.
— Ну, це залежить від того, що саме, на ваш погляд, варте уваги.
- Все, что так или иначе выходит за рамки обычного уклада жизни.
— Та все, що так чи так виходить за рамки повсякденного буденного життя.
Сэр Генри улыбнулся:
Сер Генрі посміхнувся.
- Почти все мое детство и юность прошли в Соединенных Штатах и в Канаде, поэтому английский уклад жизни мне еще в новинку. Но вряд ли у вас считается в порядке вещей, когда у человека вдруг пропадает один башмак.
— Я ще мало знаю англійські звичаї, бо майже все життя провів у Сполучених Штатах і Канаді. Але думаю, що коли у вас зникає один черевик, це не вважається тут нормальним.
- Вы потеряли один башмак?
— Ви загубили один черевик?
- Друг мой, - воскликнул доктор Мортимер, - да ваш башмак просто куда-нибудь засунули! Он найдется. Стоит ли беспокоить мистера Холмса из-за таких пустяков!
— Мій любий сер,— вигукнув доктор Мортімер,— ваш черевик просто помилково поклали кудись в інше місце! Він знайдеться, як тільки ви повернетесь у готель. Чи варто турбувати містера Холмса такими дрібницями!
- Но ведь он спрашивает, не случилось ли со мной чего-нибудь необычного.
— Ну, мене ж спитали, чи не трапилося зі мною що-небудь не зовсім звичайне.
- Совершенно верно, - сказал Холмс. - Меня интересует каждая мелочь, как бы она ни была нелепа. Значит, у вас пропал башмак?
— Цілком правильно,— підтримав Холмс. — Хоч би яким безглуздим те не зовсім звичайне здавалося. Ви кажете, загубили черевик?
- Да, но, может быть, его действительно куда-нибудь засунули. Вчера вечером я выставил башмаки за дверь, а утром там оказался только один. От коридорного мне так и не удалось добиться вразумительного ответа. Обиднее всего, что я купил эту пару всего лишь накануне, на Стренде, и даже не успел обновить ее.
— Добре, нехай його поставили в інше місце. Ввечері я виставив за двері обидва черевики, а вранці там стояв тільки один. А від хлопця, який чистить взуття, добитися зрозумілої відповіді мені не вдалося. Найгірше те, що я тільки вчора купив їх на Стренді і навіть ні разу не взув.
- Вы отдали чистить новые башмаки? Зачем же это?
— Ви їх не носили і виставили за двері, щоб їх почистили? Навіщо?
- Они светло-коричневые. Поэтому я велел почистить их темной ваксой.
— Черевики коричневі, їм потрібний був крем, щоб вони блищали. Ось чому я їх виставив.
- Значит, по приезде в Лондон вы сразу же отправились покупать башмаки?
— Отже, приїхавши вчора в Лондон і оселившись у готелі, ви зразу ж пішли й купили черевики?
- Я вообще ходил по магазинам. Доктор Мортимер составил мне компанию. Дело в том, что если уж человеку суждено стать владельцем большого поместья, так и одеваться надо соответственно, а я несколько пренебрегал своим туалетом, живя на Западе. В числе других вещей были куплены и эти башмаки - ценой в шесть долларов! - а вот надеть-то их так и не пришлось.
— Я вчора багато ходив по крамницях. Разом з доктором Мортімером. Розумієте, якщо вже мені доводиться зробитися тут сквайром, то й одягатися треба відповідно, бо, цілком можливо, на Заході я звик ставитися до свого гардероба досить безтурботно. Серед інших речей я купив ці коричневі черевики — віддав за них шість доларів — і не встиг їх узути, як один уже вкрали.
- Если это кража, то довольно бессмысленная, - сказал Шерлок Холмс. - Я, признаться, согласен с доктором Мортимером: ваш башмак скоро найдется.
— Якщо це крадіжка, то неймовірно безглузда,— сказав Шерлок Холмс. — Мушу признатися, я поділяю впевненість доктора Мортімера в тому, що черевик скоро знайдеться.
- А теперь, джентльмены, - решительно заговорил баронет, - довольно мне рассуждать о том, чего я до сих пор толком не знаю. Пора вам сдержать свое слово и объяснить мне, к чему клонятся все эти разговоры.
— Здається мені, джентльмени,— рішуче почав баронет,— я надто багато говорю, хоч майже нічого не знаю. Пора вже вам додержати свого слова і детально пояснити мені, куди ви хилите.
- Законное требование, - согласился Холмс. - Доктор Мортимер, по-моему, вы должны сами все рассказать сэру Генри, как рассказывали нам.
— Ваша вимога цілком обгрунтована,— погодився Холмс. — Докторе Мортімере, на мою думку, вам треба розповісти все серові Генрі так, як ви розповіли нам.
Ободренный этой просьбой, наш ученый друг вынул из кармана рукопись и газету и повторил слово в слово свой вчерашний рассказ. Сэр Генри слушал с глубоким вниманием, время от времени прерывая доктора удивленными возгласами.
Підбадьорений цією підтримкою, наш учений друг видобув з кишені свої папери і виклав усю історію так, як і напередодні вранці. Сер Генрі Баскервіль слухав доктора з глибокою увагою, час від часу перериваючи розповідь здивованими вигуками.
- Н-да, хорошее мне досталось наследство! - сказал он, когда длинное повествование было закончено. - О собаке я, конечно, слышал еще с детских лет. Эту легенду любили, рассказывать в нашей семье, хотя до сих пор я не придавал ей никакого значения. А что касается смерти дяди, то у меня так все перепуталось в голове, что я еще ничего не могу понять. Да, по-моему, вы сами не знаете, к кому тут надо было обращаться - к священнику или к полисмену.
— Ну, я, здається, одержав спадщину, за яку мстяться,— мовив він, коли довгу оповідь було закінчено. — Звичайно, я чув про собаку ще в дитинстві. Цю історію любили розповідати в нашій родині, але я ніколи не ставився до неї серйозно. Що ж до смерті мого дядька, то в голові у мене зараз усе переплуталося і я ще нічого не можу зрозуміти. Та ви й самі, здається, не вирішили, до кого тут треба звертатися — до поліцейського чи до священика.
- Совершенно верно.
— Достеменно так.
- А теперь еще это письмо, которое я получил. Оно, по-видимому, как-то связано с общим ходом событий.
— А тепер ще цей лист, що знайшов мене в готелі. Очевидно, він має відіграти якусь призначену йому роль.
- Да, судя по нему, кто-то знает гораздо лучше нас о том, что происходит на торфяных болотах, - сказал доктор Мортимер.
— Лист показує, що про події на пустищі хтось знає більше від нас,— зауважив доктор Мортімер.
- И этот "кто-то", по-видимому, расположен к вам, - сказал Холмс, - если он предупреждает вас об опасности.
— А також те, що цей «хтось» не ставиться до вас погано, бо попереджає про небезпеку,— додав Холмс.
- А может быть, наоборот - кому-то выгодно отпугнуть меня от Баскервиль-холла?
— Або, можливо, хоче, дбаючи про власні інтереси, від-лякати мене від Баскервіль-холу.
- Это тоже не исключено... Я вам очень признателен, доктор Мортимер, что вы предложили мне такую интересную, сложную задачу. Но теперь, сэр Генри, надо решать по существу: можно ли вам ехать в Баскервиль-холл или нельзя?
— Це теж, звичайно, не виключено. Я дуже зобов'язаний вам, докторе Мортімере, за те, що ви поставили переді мною проблему, яка має кілька цікавих альтернатив. Але зараз, сер Генрі, нам необхідно вирішити одне практичне питання — варто вам чи не варто їхати в Баскервіль-хол.
- А почему бы мне туда не поехать?
— А чому б мені не поїхати?
- По-видимому, это небезопасно.
— Там, здається, небезпечно.
- Откуда же эта опасность исходит - от нашего семейного пугала или от людей?
— Про яку небезпеку ви говорите — про ту, що виходить від злого духа нашої родини, чи про ту, що виходить від людей?
- Вот это мы и должны выяснить.
— Оце нам і треба з'ясувати.
- Как бы там ни было, но ответ мой будет таков: ни адские силы, ни людские козни не удержат меня здесь. Я поеду в дом своих предков. Это решено окончательно. - Его темные брови сошлись в одну линию, по смуглому лицу разлилась краска. Баскервилевская неукротимость явно давала себя знать и в этом последнем отпрыске их рода. - Я еще не успел обдумать то, что мне пришлось услышать от вас. Не так-то легко сразу все усвоить и сразу решить, как быть дальше. Мне бы хотелось побыть часок одному и поразмыслить обо всем на досуге. Знаете что, мистер Холмс? Сейчас половина двенадцатого, и я отправляюсь прямо к себе в отель. Что, если вы и ваш друг, доктор Уотсон, придете к нам позавтракать часа в два? К тому времени я все-таки что-нибудь надумаю.
— Хоч би звідки вона загрожувала, моя відповідь готова. Немає такого диявола в пеклі, містере Холмсе, і немає такої людини на землі, які можуть перешкодити мені поїхати в своє родове гніздо — оце й є моя остаточна відповідь. — Чорні брови сера Генрі нахмурилися, смагляве об-личчя залило рум'янцем. Бурхлива й непогамовна баскер-вільська натура явно давала себе знати в цьому останньому представнику старовинного роду. — До речі,— вів він далі,— я ще не встиг як слід обміркувати все те, що почув сьогодні від вас. Людині буває важко все зрозуміти і все вирішити за одним присідом. Мені хотілось би побути з годину самому і спокійно поміркувати. Слухайте, містере Холмсе, зараз половина на дванадцяту, і я їду звідси просто в готель. А що, коли ви з вашим другом доктором Вотсоном завітаєте до нас на ленч десь годині о другій? На той час я зможу більш ясно сказати вам, що саме робитиму.
- Вас это устраивает, Уотсон?
— Це буде зручно для вас, Вотсоне?
- Вполне.
— Цілком.
- Тогда мы приедем. Позвать вам кэб?
— Тоді чекайте нас. Гукнути вам кеб?
- Нет, я лучше прогуляюсь, приду немного в себя после нашего разговора.
— Ні, я краще пройдуся пішки, бо ця розмова трохи вивела мене з рівноваги.
- Я с удовольствием присоединюсь к вам, - сказал его спутник.
— Я із задоволенням приєднаюсь до вас,— сказав його товариш.
- Значит, в два часа мы увидимся. До скорой встречи, всего хорошего.
— Тоді до зустрічі о другій. Au revoir і нехай вам щастить!
Мы слышали, как наши посетители спустились вниз по ступенькам и захлопнули за собой входную дверь. Холмс мгновенно преобразился - от его томности не осталось и следа, он снова стал человеком действия.
Ми чули, як наші відвідувачі спустилися сходами й зачинили за собою вхідні двері. І тут Холмс миттю перетворився з млявого марудника на людину дії.
- Одевайтесь, Уотсон, скорей. Нельзя терять ни секунды.
Снимая на ходу халат, он быстро ушел к себе и через две-три минуты вернулся уже в сюртуке. Мы сбежали вниз по лестнице на улицу. Доктор Мортимер и Баскервиль еще виднелись впереди, шагах в двухстах от нас. Они шли по направлению к Оксфорд-стрит.
— Вдягайтеся, Вотсоне, швидко! Не можна гаяти й хвилини! — Він кинувся в свою кімнату, на ходу знімаючи з себе халат, і зразу ж повернувся назад уже в сюртуці.
Ми збігли сходами на вулицю. Доктор Мортімер і Баскервіль були ярдів за двісті попереду нас — вони йшли в напрямку Оксфорд-стріт.
- Догнать их?
— Наздогнати й зупинити їх?
- Ни в коем случае, друг мой! Если вы со мной не соскучитесь, то я с вами и подавно. Наши друзья правы: прогуляться в такое утро - одно удовольствие.
— Нізащо в світі, мій любий Вотсоне. Я цілком задоволений вашим товариством, аби лише моє вам не набридло. А наші друзі мають рацію, день для прогулянки справді чудовий.
Он прибавил шагу, и расстояние между нами и нашими недавними посетителями мало-помалу сократилось наполовину. Продолжая сохранять эту дистанцию, мы свернули за ними на Оксфорд-стрит, потом на Риджент-стрит. Около одного из магазинов сэр Генри и доктор Мортимер остановились, разглядывая витрину, и Холмс остановился тоже. Секунду спустя он вдруг удовлетворенно хмыкнул, и, проследив направление его внимательного взгляда, я увидел, что стоявший по ту сторону улицы кэб, в окне которого виднелся седок, медленно двинулся вперед.
Він пришвидшив ходу, і поступово відстань між нами й нашими недавніми відвідувачами зменшилася наполовину. Отак, тримаючись від них за сотню ярдів, ми вийшли на Оксфорд-стріт, а звідти на Ріджент-стріт. Біля одного з магазинів сер Генрі і доктор Мортімер, розглядаючи вітрину, трохи затрималися, і Холмс зупинився теж. За мить він задоволено клацнув язиком, і я, простеживши за напрямком його уважного погляду, побачив, що кеб, який зупинився був на протилежному боці вулиці, знову повільно рушив уперед. В кебі сидів пасажир.
- Вот его-то нам и надо, Уотсон! Пойдемте. Постараемся хотя бы разглядеть этого человека.
— Цей чоловік нам і потрібен, Вотсоне! Ходімо! Хоч роз дивимось його добре, якщо нічого іншого не зможемо зробити.
В ту же минуту передо мной в боковом окне кэба мелькнула густая черная борода, и чьи-то глаза смерили нас пронзительным взглядом. Сейчас же вслед за этим приоткрылось верхнее окошечко, седок что-то крикнул кэбмену, и кэб стремительно понесся по Риджент-стрит. Холмс оглянулся, ища свободный экипаж, но тщетно - свободных не было. Тогда он кинулся в самую гущу уличного движения за кэбом, который быстро исчезал у нас из виду.
Крізь бічне віконце кеба я мигцем побачив густу чорну бороду і пронизливі очі, що невідривно дивилися на нас. І зразу ж прочинилося віконце на дашку кеба, кучеру різким голосом було щось наказано, і кеб шалено помчав по Ріджент-стріт. Холмс роззирнувся, шукаючи очима вільний екіпаж, але не побачив жодного. Тоді він кинувся у гущавину вуличного руху, наздоганяючи підозрілий кеб, але той уже встиг від'їхати так далеко, що його вже не було видно.
- Ах, черт! - бледный от досады, еле выговорил он, вынырнув из уличного потока. - Вот не повезло! Да я сам во всем виноват. Уотсон! Уотсон! Если в вас есть хоть капля порядочности, вы занесете в свои анналы эту мою оплошность наравне с моими успехами.
— Ось тобі й маєш! — з серцем мовив блідий від досади Холмс, випірнувши з потоку екіпажів і насилу переводячи подих. — Це ж треба, щоб нам так не поталанило і щоб я виявився таким неповоротким! Вотсоне, Вотсоне, якщо ви чесний чоловік, то поряд з успіхами обов'язково повинні занотувати й оцю мою невдачу!
- Что это за человек?
— Хто цей чоловік?
- Понятия не имею.
— Не маю уявлення.
- Соглядатай?
— Підглядач?
- Да, очевидно, за Баскервилем кто-то следит с самого его приезда в Лондон. Иначе откуда стало известно, что он остановился в отеле "Нортумберленд"? Я рассудил так; если его выслеживали в первый день, то будут выслеживать и в дальнейшем. Вы, наверно, обратили внимание, что я дважды подходил к окну, пока доктор Мортимер читал свою легенду?
— З того, що ми знаємо, випливає очевидна річ: за Баскервілем хтось дуже пильно стежить від його приїзду в Лондон. Інакше звідки б стало так швидко відомо, що він зупинився в готелі «Нортумберленд»? Якщо за ним ходили назирці в перший день, то, запевняю, стежать і сьогодні. Ви, мабуть, помітили, що поки доктор Мортімер читав нам манускрипт, я двічі підходив до вікна?
- Да, помню.
— Так, пам'ятаю.
- Мне было интересно, не слоняется ли кто-нибудь около дома, но никаких подозрительных личностей я не заметил. Мы имеем дело с умным человеком, Уотсон. Это все очень серьезно, и хотя мне до сих пор еще неясно, какие здесь действуют силы - добрые или злые, - я тем не менее непрестанно ощущаю чье-то постороннее вмешательство, чей-то точный расчет. Когда наши новые друзья ушли, я тотчас же кинулся за ними вдогонку, надеясь, что вот тут-то мне и попадется их неуловимая тень. А этот хитрец не решился идти пешком и взял кэб, чтобы по мере надобности тянуться сзади или же обгонять их, оставаясь при этом незамеченным. Его прием имеет еще ту выгоду, что, если бы они тоже сели в кэб, он бы не потерял их из виду. Но все же одно уязвимое место в этом приеме есть.
— Я дивився, чи не вештається хтось біля нашого будинку, але нікого не помітив. Ми маємо справу з розумним чоловіком, Вотсоне. Все це надзвичайно серйозно, і хоч я ще не дійшов висновку, з якими силами — добрими чи злими — ми зіткнулися, але я постійно відчуваю їхню могут-ність і їхній точний розрахунок. Коли наші нові друзі пішли, я негайно подався слідом за ними, сподіваючись помітити їхнього невидимого супутника. Але той виявився настільки хитрим, що не понадіявся на свої ноги, а найняв кеб, щоб або тягтися позаду них, або їх обганяти і залишатися в такий спосіб непоміченим. Його прийом має ще й додаткову перевагу, яка полягає в тому, що якби вони теж узяли кеб, то він не втратив би можливості стежити за ними й далі. Проте одна очевидна незручність у його прийомі є.
- Кэбмен?
— Залежність від кебмена?
- Вот именно.
— Саме так.
- Какая жалость, что мы не заметили его номера!
— Який жаль, що ми не запам'ятали його номер!
- Дорогой мой Уотсон! Мне, правда, нечем похвалиться на сей раз, но неужели вы допускаете хоть на одну минуту, что я не заметил номера? Пожалуйста: две тысячи семьсот четыре. Впрочем, сейчас это нам ни к чему.
— Мій любий Вотсоне, хоч сьогодні я й виявився недотепою, але як ви можете хоч на мить припустити, що я пропустив нагоду запам'ятати номер кеба? Ось він — дві тисячі сімсот чотири. А втім, зараз він нам ні до чого.
- Не вижу, что вы могли еще сделать.
— Не розумію, що ще ви могли зробити.
- Увидев его, я должен был немедленно повернуть в противоположную сторону, не спеша взять кэб и на почтительном расстоянии следовать за первым. А еще лучше было бы поехать прямо к отелю и ждать дальнейших событий там. Этот таинственный незнакомец проводил бы Баскервиля до дверей, и мы с помощью его же собственного приема могли бы проследить, куда он потом денется. А теперь наш противник поразительно ловко воспользовался моей неуместной поспешностью, которая выдала нас с головой и сбила меня со следа.
— Помітивши кеб, я повинен був негайно повернути в інший бік. Потім, не поспішаючи, найняти кеб і їхати за першим на пристойній відстані або, ще краще, податися до готелю «Нортумберленд» і чекати там. І коли наш незнайомець приволікся б туди слідом за Баскервілем, ми дістали б можливість зіграти з ним у його ж гру і подивитись, куди він поїде. А вийшло так, що через нашу нетерплячість і необачність, з яких той чоловік скористався з надзвичайною вправністю, ми себе виказали, а його загубили з очей.
Во время этого разговора мы медленно шли по Риджент-стрит, уже не видя перед собой доктора Мортимера и его спутника.
Під час цієї розмови ми повільно йшли по Ріджент-стріт, не бачачи вже ні доктора Мортімера, ні його супутника, які давно зникли десь попереду нас.
- Теперь не имеет никакого смысла наблюдать за ними, - сказал Холмс. - Их тень исчезла и больше не появится. Надо посмотреть, какие козыри у нас на руках, и смело бить ими. Вы хорошо разглядели лицо этого человека в кэбе?
— Немає рації йти за ними,— сказав Холмс. — їхня тінь кудись утекла і тепер не повернеться. Треба подивитись, які карти ми маємо на руках, і сміливо пускати їх у гру. Ви добре роздивились обличчя чоловіка в кебі?
- Лицо нет, а бороду разглядел.
— Я побачив тільки його бороду.
- Я тоже... а отсюда следует, что борода была, по всей вероятности, фальшивая. Когда умный человек пускается в такое рискованное, требующее особой осторожности предприятие, ему нужна борода для маскировки. Зайдемте сюда, Уотсон.
— Я теж... з чого роблю висновок, що борода, очевидно, фальшива. Розумному чоловіку, який виконує таку делікатну роботу, борода потрібна тільки для того, щоб сховати обличчя. Ходімо-но сюди, Вотсоне.
Холмс завернул в одну из рассыльных контор этого района, начальник который встретил его с распростертыми объятиями.
Він повернув в одну з розсильницьких контор цього району, управитель якої зустрів його з розкритими обіймами.
- Ага, Уилсон, я вижу, вы не забыли, как мне посчастливилось помочь вам в том маленьком дельце!
— А, Вілсоне, ви, бачу, не забули тієї дрібної справи, в якій мені пощастило вам допомогти!
- Что вы, сэр, разве это забудешь? Я вам обязан своим честным именем, а может, и жизнью.
— Ні, сер, не забув. Ви врятували моє добре ім'я, а можливо, й життя.
- Вы преувеличиваете, друг мой] Кстати, Уилсон, мне помнится, у вас был один мальчуган, по имени Картрайт, который проявил большую сообразительность во время расследования вашего дела.
— Ви перебільшуєте, дорогий друже. Пригадую, Вілсоне, у вас був один хлопець на ім'я Картрайт, який під час розслідування вашої справи виявив неабияку кмітливість.
- Да, сэр, он и сейчас у меня работает.
— Так, сер, він і досі у нас.
- Нельзя ли его вызвать? Благодарю вас. И еще будьте любезны разменять мне вот эти пять фунтов.
— Чи не можна викликати його дзвінком? Дякую. І ще, будь ласка, розміняйте мені ці п'ять фунтів.
На зов начальника явился четырнадцатилетний подросток с живым, умным лицом. Он стал перед нами, с благоговением глядя на знаменитого сыщика.
На виклик управителя з'явився хлопець років чотирнадцяти з кмітливим, розумним обличчям. Він зупинився перед нами, з величезною пошаною втупившись поглядом у знаменитого детектива.
- Дайте мне "Путеводитель по гостиницам", - сказал Холмс. - Благодарю вас. Смотри, Картрайт, вот это - названия двадцати трех гостиниц в районе Черинг-кросс. Видишь?
— Дайте, будь ласка, «Путівник по готелях»,— попросив Холмс. — Дякую. Ось тут, Картрайте, назви двадцяти трьох готелів, всі вони близько від Чарінг-крос. Бачиш?
- Да, сэр.
— Так, сер.
- Ты обойдешь их все по очереди.
— Ти обійдеш їх усі по черзі.
- Слушаю, сэр.
— Так, сер.
- И для начала будешь давать швейцарам по шиллингу. Вот тебе двадцать три шиллинга.
— Щоразу ти даватимеш швейцарам біля вхідних дверей по шилінгу. Ось тобі двадцять три шилінги.
- Слушаю, сэр.
— Так, сер.
- Ты скажешь, что тебе нужно посмотреть мусор, выброшенный вчера из корзин. Объяснишь это так: одну очень важную телеграмму доставили по ошибке не в тот адрес, и тебе велено ее разыскать. Понятно?
— Кожному кажи, що тобі треба подивитися вчорашнє паперове сміття. Пояснюватимеш це так: одну важливу телеграму помилково доставили не туди і тобі наказано її знайти. Зрозумів?
- Да, сэр.
— Так, сер.
- Но на самом деле ты будешь искать страницу газеты "Таймс", изрезанную в нескольких местах ножницами. Вот номер "Таймса", а страница нужна вот эта. Ты сможешь отличить ее от других?
— Але насправді ти шукатимеш внутрішню сторінку газети «Тайме» з кількома дірками, вирізаними ножицями. Ось тобі номер «Тайме». А це та сторінка. Ти зможеш відрізнити її від інших, га?
- Да, сэр.
— Так, сер.
- Швейцары будут, конечно, отсылать тебя к коридорным, ты и им дашь по шиллингу. Вот тебе еще двадцать три шиллинга. В двадцати случаях из двадцати трех, вероятно, окажется, что мусор из корзин выкинут или сожжен. Но в трех остальных гостиницах тебе покажут груду бумаг, среди которых ты и поищешь эту страницу. Шансов на удачу очень мало. На всякий случай даю тебе еще десять шиллингов. К вечеру телеграфируй мне, на Бейкер-стрит, как у тебя обстоят дела... А теперь, Уотсон, нам с вами осталось только запросить по телеграфу о кэбмене номер две тысячи семьсот четыре, после чего мы заглянем в какую-нибудь картинную галерею на Бонд-стрит и проведем там время, оставшееся до завтрака.
— Швейцари на вхідних дверях посилатимуть тебе до портьє у вестибюлі, їм ти теж даватимеш по шилінгу. Ось тобі ще двадцять три шилінги. В двадцяти готелях з двадцяти трьох тобі, мабуть, скажуть, що вчорашнє паперове сміття спалено або викинуто. Але в решті трьох тобі покажуть купи паперів, в них ти і шукай цю сторінку газети «Тайме». Шансів знайти її у тебе майже ніяких. Ось тобі ще десять шилінгів на непередбачені витрати. Ввечері даси мені телеграму на Бейкер-стріт, в якій відзвітуєш, що тобі пощастило зробити. А тепер, Вотсоне, нам лишається останнє: зробити по телеграфу запит про кебмена номер дві тисячі сімсот чотири, після чого заскочимо в одну з картинних галерей на Бонд-стріт і проведемо там час до ленчу з нашими друзями.