福尔摩斯的缺点之一——真的，如果你能把它叫做缺点的话——就是：在计划实现之前，他极不愿将他的全部计划告诉任何人。无疑的，一部分是因为他本人高傲的天性，喜欢支配一切并使他周围的人们感到惊讶，一部分也是由于他本行工作上所需的谨慎，他从来不愿随便冒险。这样常常使那些做他的委托人和助手的人感到非常难堪，我就有过不止一次这样的不快的经历，可是再没有比这次长时间地在黑暗中驾车前进更使人感到难受了。严重的考验就在我们的眼前，我们的全部行动已经进入了最后的阶段，可是福尔摩斯什么也没有说，而我则只能主观地推测他行动的方向是如何如何。 后来我们的面孔感到了冷风的吹拂，狭窄的车道两旁黑洞洞的，都是一无所有的空间，我这才知道我们又回到沼地里来了。期待着将要发生的一切的那种心情，使我周身的神经都激动起来，马每走一步，车轮每转一周，都使我们更加接近了冒险的极峰。
Одним з недоліків Холмса,— якщо це справді можна назвати недоліком,— було те, що він майже ніколи й ні з ким не ділився до кінця своїми планами доти, поки цілком їх не здійснював. Почасти в цьому, безперечно, знаходила прояв власна вдача мого друга, бо він любив підкоряти своїй волі й дивувати тих, хто його оточував. Почасти він діяв так з професійної обережності, що вимагала ніколи не ризикувати. Та хоч би як там було, але така поведінка завдавала чимало неприємностей його агентам і помічникам. Я сам досить часто терпів від неї, але ніколи мені не було так тяжко, як під час тієї тривалої поїздки в темряві. Попереду на нас чекало велике випробування, нарешті ми були готові до останнього вирішального зусилля, а Холмс нічого не говорив, і я міг лише здогадуватися, якою буде послідовність його дій. Серце в мене аж завмирало в передчутті невідомого, коли в обличчя нам війнуло холодним вітром, і темний, пустельний простір по обидва боки вузької дороги підказав мені, що ми знову опинилися в пустищі. Кожний крок коней, кожний оберт колеса наближав нас до останньої пригоди.
由于有雇来的马车夫在场，我们不能畅所欲言，只好谈一些无聊的琐碎小事，而实际上我们的神经都已因情感的激动和焦虑被弄得非常紧张了。当我们经过了弗兰克兰的家，离庄园，也就是那出事地点已愈来愈近了的时候，才总算度过了那段不自然的紧张状态，我的心情也才舒畅了下来。我们没有把车赶到楼房门前，在靠近车道的大门口的地方就下了车。付了车钱，并让车夫马上回到库姆·特雷西去，然后，我们就向梅利琵宅邸走去了。
Присутність візника, екіпаж якого ми найняли в Кумбі-Трейсі, заважала нам, і ми, хоч нерви наші аж тремтіли від напруження в очікуванні близької небезпеки, змушені були балакати про дрібниці. Така стриманість давалася взнаки, і тому я відчув навіть деяку полегкість, коли ми, нарешті, проминули будинок Френкленда і покотили до замку Баскервілів, як я здогадався — місця останньої дії. Не завертаючи до будинку, ми проїхали до хвіртки в кінці тисової алеї. Там розплатилися з візником, наказавши йому негайно повертатися в Кумбі-Трейсі, а самі пішли в напрямку Мерріпіт-хаус.
“你带着武器吗，雷斯垂德？”
— У вас є зброя, Лестрейде?
那矮个儿侦探微笑了一下。
Маленький детектив посміхнувся:
“只要我穿着裤子，屁股后面就有个口袋，既然有这个口袋，我就要在里面搁点什么。”
— Поки я в штанях, у мене є задня кишеня, а поки в мене є задня кишеня, то й там щось є.
“好啊！我的朋友和我也都作好应急的准备了。”
— Це добре! Ми з моїм другом теж приготувалися до всяких несподіванок.
“你对这件事瞒得可真够严密呀，福尔摩斯先生。现在咱们干什么呢？”
— Ви страшенно серйозно ставитесь до цієї справи, містере Холмсе. І що ж ми будемо робити?
“就等着吧。”
— Чекати.
“我说，这里可真不是个使人高兴的地方，”那侦探说着就打了个冷战，向四周望望那阴暗的山坡和在格林盆泥潭上面积成的雾海。“我看到了咱们前面一所房子里的灯光了。”
— Слово честі, місця тут не дуже веселі,— зауважив детектив, щулячись і позираючи то на похмурі схили горбів, то на величезне озеро туману, що розлилося над Грім-пенською трясовиною. — А он у якомусь будинку світяться вікна.
“那是梅利琵宅邸，也就是我们这次旅程的终点了。现在我要求你们一定得用足尖走路，说话也只能低声耳语。”
— Це Мерріпіт-хаус, мета нашої подорожі. Тепер попрошу вас іти навшпиньках і розмовляти пошепки.
我们继续沿着小径前进，看样子我们是要到那房子那里去，可是到了离房子约两百码的地方，福尔摩斯就把我们叫住了。
Ми обережно просувалися стежкою, прямуючи до будинку, але ярдів за двісті від нього Холмс нас зупинив.
“就在这里好了。”他说道，“右侧的这些山石是绝妙的屏障。”
— Далі не треба,— сказав він. — Оці валуни праворуч — чудова схованка.
“咱们就在这里等吗？”
— Ми тут повинні чекати?
“对了，咱们就要在这里作一次小规模的伏击。雷斯垂德，到这条沟里来吧。华生，你曾经到那所房子里面去过吧，是不是？你能说出各个房间的位置吗？这一头的几个格子窗是什么屋的窗户？”
— Так, влаштуємо невеличку засідку. Лестрейде, лізьте в цю нішу. Вотсоне, ви бували всередині будинку? Розташування кімнат знаєте? Оті заґратовані вікна скраю — що це?
“我想是厨房的窗子。”
— Це вікна кухні.
“再往那边那个很亮的呢？”
— А поряд, яскраво освітлене?
“那一定是饭厅。”
— Їдальня.
“百叶窗是拉起来的。你最熟悉这里的地形。悄悄地走过去，看看他们正在做什么，可是千万不要让他们知道有人在监视着他们！”
— Штори піднято. Ви знаєте характер місцевості. Прокрадіться вперед, та тихо, і гляньте, що вони там роблять, але, ради Бога, дивіться, щоб вас не помітили.
我轻轻地顺着小径走去，弯身藏在一堵矮墙的后面，矮墙周围是长得很糟的果木林。借着阴影我到了一个地方，从那里可以直接望进没有挂窗帘的窗口。
Я навшпиньках пройшов стежкою і сховався за низеньким кам'яним муром, що оточував фруктовий сад з карлу-ватими деревами. Скрадаючись у тіні цього муру, я знайшов місце, звідки міг подивитися в незавішене вікно.
屋里只有亨利爵士和斯台普吞两个人。他们面对面坐在一张圆桌的两边，侧面向着我。两人都在吸着雪茄，面前还放着咖啡和葡萄酒。斯台普吞正在兴致勃勃地谈论着，而准男爵却是面色苍白，心不在焉，也许是因为他想到要独自一人穿过那不祥的沼地，心头感到沉重。
В кімнаті було двоє чоловіків — сер Генрі й Степлтон. Вони сиділи в профіль до мене за круглим столом. Обидва курили сигари, перед ними стояли чашки з кавою й вино. Степлтон щось жваво розповідав, але баронет був блідий і слухав його неуважно. Очевидно, його тяжко гнітила думка про самотнє повернення додому лиховісним пустищем.
正当我望着他们的时候，斯台普吞忽然站了起来，离开了房间，同时亨利爵士又斟满了酒杯，向后靠在椅背上，喷吐着雪茄烟。我听到一声门的吱咯声和皮鞋踏在石子路上发出的清脆的声音，脚步声走过了我所蹲着的那堵墙另一面的小路。由墙头一望，我看到那位生物学家在果木林角上的一所小房的门口站住了，钥匙在锁眼里拧了一下，他一进去，里面就发出了一阵奇怪的扭打的声音。他在里面只呆了一分钟左右，后来我又听到拧了一下钥匙，他又顺原路回到屋里去了。我看到他和他的客人又在一起了，于是我又悄悄地回到我的伙伴们等我的地方，告诉了他们我所看到的情形。
Поки я спостерігав за ними, Степлтон підвівся й вийшов з кімнати, а сер Генрі налив собі вина й відкинувся на спинку крісла, затягуючись сигарою. Я почув рипіння дверей, потім шурхіт черевиків по гравію. Кроки пролунали доріжкою по другий бік муру, за яким я причаївся. Визирнувши, я побачив, що натураліст зупинився біля сарайчика в кутку саду. В замку повернувся ключ, Степлтон ступив через поріг, і в сараї почулась якась шамотня. Натураліст пробув там близько хвилини, потім ще раз скреготнув у замку ключем, пройшов повз мене і зник у будинку. Побачивши його знову в товаристві гостя, я тихо прокрався назад до своїх товаришів і розповів їм про все, що вивідав.
“华生，你是说那位女士不在吗？”在我报告完了之后，福尔摩斯问道。
— Отож ви кажете, Вотсоне, що жінки в їдальні немає? — спитав Холмс, коли я закінчив розповідати.
“是的。”
— Немає.
“那么，她会在哪里呢？除了厨房之外哪一间屋子都没有灯光啊！”
— Де ж тоді вона? В усіх інших кімнатах не світиться.
“我想不出她在哪里。”
— Навіть не уявляю, де вона може бути.
我曾说过的那种大格林盆泥潭上的浓厚的白雾，这时正向我们这个方向慢慢飘了过来，积聚起来，就好象在我们的旁边竖起一堵墙似的，虽低但是很厚，而且界线也很分明。再被月光一照，看上去就象一片闪闪发光的冰原，还有远方的一个个突起的岩岗，就象是在冰原上生出来的岩石一样。福尔摩斯的脸转向那边，一面望着缓缓飘行的浓雾，一面口中不耐烦地嘟囔着：
Я вже казав вам, що над Грімпенською трясовиною стелився густий білий туман. Він повільно насувався звідти на нас хоч і невисоким, але щільним і чітко окресленим валом. Місяць світив ясно, і туман мав вигляд блискучого льодового поля, над поверхнею якого де-не-де височіли скелі й гострі вершини пагорбів. Холмс обернувся в той бік і, спостерігаючи за неквапливим рухом цієї білої стіни, нетерпляче пробурмотів:
“雾正在向咱们这边前进呢，华生！”
— Він суне на нас, Вотсоне.
“情况严重吗？”
— А це погано?
“确实很严重，说不定会打乱我的计划呢。现在，他呆不了很久了，已经十点钟了。咱们能否成功和他的性命安危可能都要决定于他是否在浓雾遮住小路之前出来了。”
— Дуже погано. Це єдине в світі, що може зруйнувати мої плани. Але сера Генрі не доведеться чекати довго. Вже десята година. Наш успіх і навіть його життя залежать тепер від одного — чи вийде він раніше, ніж стежка потоне в тумані.
我们的头顶上，夜空皎洁而美好，星星闪耀着明澈的冷光，半个月亮高悬在空中，使整个沼地都浸沉在柔和而朦胧的光线之中。我们面前就是房屋的黑影，它那锯齿形的屋顶和矗立的烟囱的轮廓，被星光灿烂的天空清晰地衬托了出来。 下面那些窗户里射出了几道宽宽的金黄色的灯光，向着果木林和沼地的方向照去。其中的一道忽然灭了，说明仆人们已经离开了厨房；只剩下了饭厅里的灯光，里面的两个人还在抽着雪茄闲谈。一个是蓄意谋杀的主人，一个是毫无所知的客人。
Нічне небо було чисте, без жодної хмарки. Яскраво й холодно світилися зірки, щербатий місяць заливав усе пустище м'яким тремтливим світлом. Просто попереду нас темніло громаддя будинку, його гостроверхий дах і торчкуваті димарі чітко вимальовувалися на тлі всіяного срібними зірками неба. Широкі золотаві смуги світла тяглися від вікон у сад і далі в пустище. Одна з них раптом зникла. То з кухні пішли слуги. Тепер лампа горіла тільки в їдальні, де двоє чоловіків — убивця хазяїн і його гість, який нічого не підозрював,— розмовляли далі, покурюючи сигари.
遮住了沼地一半的大雾，白花花的象羊毛似的一片，每一分钟都在愈来愈近地向房屋飘了过来，先到的一些淡薄的雾气已经在发着金黄色光芒的方形窗前滚动了。果木林后面的墙已经看不到了，可是树木的上半部依然屹立在一股白色水气涡流的上面。在我们守望着的时候，滚滚的浓雾已经爬到了房子的两角，并且慢慢地堆积成了一堵厚墙，二楼象是一条奇怪的、浮游在可怕的海上的船。福尔摩斯用手急切地拍着面前的岩石，不耐烦地跺着脚。
Біла пухнаста пелена туману, що вкрила вже половину пустища, з кожною хвилиною наближалася з протилежного від нас боку до будинку. Ось перші його тоненькі пасма з'явилися в золотому квадраті освітленого вікна. Дальній кінець муру, що оточував сад, зник з наших очей, і над виром білої мли залишилися стирчати тільки верхівки дерев. Ось кучеряві хвилі з обох боків підповзли до будинку і повільно перетворилися на щільний вал — по ньому, немов якийсь дивний корабель по примарному морю, попливли горішній поверх і дах оселі Степлтонів. Холмс з серцем ляснув долонею по валуну, біля якого ми стояли, і нетерпляче тупнув ногою.
“如果他在一刻钟之内再不出来，这条小路就要被遮住了，再过半小时，咱们把手伸到面前都要看不到了。”
— Якщо він не вийде за чверть години, стежка потоне в тумані. А через півгодини ми не зможемо побачити власну руку.
“咱们要不要向后退到一处较高的地方去呢？”
— Чи не відійти нам назад, там вище.
“对了，我想这样也好。”
— Що ж, так, мабуть, і зробимо.
因此，当浓雾向我们流过来的时候，我们就向后退一退，这样一直退到了离房子有半里远的地方。可是那片上面闪耀着月光的浓白色的海洋，还在继续慢慢地、坚决地向着我们这个方向推进着。
У міру того як стіна туману насувалася на нас, ми відступали перед нею все далі й далі, поки не опинилися за півмилі від будинку Степлтонів, проте суцільне білясте море, посріблене згори місяцем, не переставало повільно й невблаганно рухатися вперед.
“咱们走得太远了，”福尔摩斯说道，“他会在走近咱们之前就被人追上的。咱们可不能冒这个危险，一定得不惜任何代价坚守在这里。”他跪了下去，把耳朵贴在地面上。“感谢上帝，我想我已听到他走来了。”
— Ми відійшли надто далеко,— зауважив Холмс. — Не можна ризикувати, допустивши, щоб сера Генрі наздогнали раніше, ніж він добіжить до нас. Хоч би що там було, ми повинні залишитися тут.
Він став навколішки і притулився вухом до землі:
— Дякувати Богу, здається, йде.
一阵急速的脚步声打破了沼地的寂静。我们蹲在乱石之间，专心致志地盯着面前那段上缘呈银白色的雾墙。脚步声愈来愈响了，我们所期待的人穿过浓雾，就好象穿过一层帘幕似地在那里走着。当他走出了浓雾，站在被星光照耀着的清朗的夜色中的时候，他惊慌地向四周望了望，然后又迅速地顺着小路走来，经过了离我们隐藏之处很近的地方以后，就向着我们背后那漫长的山坡走去了。他一边走，一边心神不宁地左转右转地向后望着。
В тиші пустища почулися швидкі кроки. Присівши серед валунів, ми напружено вдивлялися в сріблясту стіну попереду. Звук кроків лунав дедалі чіткіше, і ось із туману, немов розсунувши лаштунки, ступив той, кого ми чекали. Опинившись на чистому повітрі під яснозорим небом, він здивовано озирнувся навколо. Потім швидко подався стежкою далі, пройшов близько від того місця, де ми ховалися, і почав спускатися довгим пологим схилом. Ідучи, він весь час оглядався то через одне, то через друге плече як людина, що чимось занепокоєна.
“嘘！”福尔摩斯嘘了一声，我听到了尖细而清脆的扳开手枪机头的声音，“注意，它来了！”
— Цс-с! — прошепотів Холмс, і курок його револьвера різко клацнув, коли він його зводив. — Обережно! Це він!
由徐徐前进的雾墙里传来了不断的轻轻的叭嗒叭嗒的声音。那云状的浓雾距我们藏匿的地方不到五十码远，我们三个人都死死地朝那里瞪大着眼睛，不知道那里将出现什么可怕的东西。我当时正在福尔摩斯的肘旁，我朝他的脸上望了一眼。他面色苍白，但显出狂喜的神情，双眼在月光照耀之下闪闪发光。忽然间，他两眼猛地向前死死盯住了一点，双唇因惊异而大张着。就在那时，雷斯垂德恐怖得叫了一声就伏在地上了。我跳了起来，我那已经变得不灵活的手紧抓着手枪。在雾影中向我们窜来的那形状可怕的东西吓得我魂飞天外。确是一只猎狗，一只黑得象煤炭似的大猎狗，但并不是一只人们平常看到过的那种狗。它那张着的嘴里向外喷着火，眼睛也亮得象冒火一样，嘴头、颈毛和脖子下部都在闪烁发光。象那个突然由雾障里向我们窜过来的黑色的躯体和狰狞的狗脸，就是疯子在最怪诞的梦里也不会看到比这家伙更凶恶、更可怕和更象魔鬼的东西了。
Десь із глибини туманного валу, що невпинно наближався до нас, почулося негучне чітке дріботіння. Біла стіна була від нас уже ярдів за п'ятдесят, і ми всі троє пильно в неї вдивлялися, не знаючи, яке жахіття ось-ось може вихопитися звідти. Стоячи поряд з Холмсом, я мигцем глянув йому в обличчя — воно було бліде, схвильоване, з палаючими в місячному світлі очима. Раптом їхній погляд непорушно застиг, губи від здивування розтулилися. Тієї ж миті Лестрейд скрикнув від жаху й упав долілиць на землю. Я скочив на ноги й схопився обважнілою рукою за револьвер, майже паралізований страхітливим привидом, що вихопився з туману. Так, це був собака, величезний, чорний як смола собака — такого собаки нікому з смертних ще не доводилося бачити. З його роззявленої пащі бурхало полум'ям, очі горіли жаром, по морді, шерсті на загривку й спині, підгрудді пробігав вогонь. Навіть у гарячкових мареннях божевільного не могло б виникнути нічого більш дикого, жахливого й пекельного, ніж цей чорний, з лютим вищиром звір, що вистрибнув до нас із стіни туману.
那只巨大的黑家伙，跨着大步，顺着小路窜了下去，紧紧地追赶着我们的朋友。我们被这个幽灵惊得竟发呆到了这样的程度，在我们的神志恢复之前，它已从我们的面前跑过去了。后来，福尔摩斯和我两人一起开了枪，那家伙难听地吼了一声，说明至少是有一枪已经打中了。可是它并没有停住脚步，还是继续向前窜去。在小路上远远的地方，我们看到亨利爵士正回头望着，在月光照耀之下，他面如白纸，恐怖得扬起手来，绝望地瞪眼望着那只对他穷追不舍的可怕的家伙。
Величезна чорна потвора довгими стрибками мчала стежкою точно по слідах нашого друга. Її поява так нас приголомшила, що перш ніж ми отямилися, вона встигла промчати повз нас. І лише тоді ми з Холмсом одночасно вистрілили — жахливе виття тварюки показало, що бодай один з нас влучив у неї. Проте вона не зупинилася, а помчала далі. Віддалік на стежці ми побачили сера Генрі. З блідим у місячному світлі обличчям, він дивився назад, з жахом піднісши руки вгору й безпорадно втупившись у страхітливого звіра, що наздоганяв його.
那猎狗的痛苦的嗥叫已完全消除了我们的恐惧。只要它怕打，它就不是什么鬼怪，我们既能打伤它，也就能杀死它。 我从没见过谁能象福尔摩斯在那天夜里跑得那样快。我是一向被人称作飞毛腿的，可是他竟象我赶过那矮个的公家侦探一样地把我给落在后面了。在我们沿着小路飞奔前进的时候，我们听到前面亨利爵士发出来的一声接连一声的喊叫和那猎狗发出的深沉的吼声。当我赶到的时候，正好看到那野兽窜起来，把准男爵扑倒在地上要咬他的咽喉。在这万分危急的当儿，福尔摩斯一连气就把左轮手枪里的五颗子弹都打进了那家伙的侧腹。那狗发出了最后一声痛苦的呼叫并向空中凶狠地咬了一口，随后就四脚朝天地躺了下去，疯狂地乱蹬了一阵，便侧身瘫下去不动了。我喘着气弯身下去，把手枪顶着那可怕的淡淡发光的狗头，可是再抠扳机也没有什么用了，大猎狗已经死了。
Але те, що собака завив від болю, вмить розвіяло наш страх. Якщо він уразливий, то й смертний, а якщо його можна поранити, то можна й убити. Ніколи мені не доводилося бачити, щоб хтось бігав так швидко, як Холмс тієї ночі. Я завжди був прудконогим і бігав зовсім непогано, але він випередив мене настільки ж, наскільки я сам випередив детектива-професіонала. Ми мчали стежкою і чули, що попереду глухо гарчить пес і раз у раз скрикує сер Генрі. Я встиг побачити, як цей звір стрибнув на свою жертву, повалив її на землю й кинувся їй до горла. Але цієї миті Холмс вгатив у бік потвори всі п'ять куль, що ще залишилися в барабані його револьвера. Завивши в агонії востаннє, собака оскаженіло клацнув у повітрі зубами, перевернувся на спину, люто дриґнув усіма чотирма лапами й повалився на бік. Засапавшись від бігу, я нахилився над ним і притис дуло револьвера до його страшної, ніби облитої блідим вогнем голови, але натискати на гачок не було потреби. Велетенський собака був мертвий.
亨利爵士躺在他摔倒的地方，失去了知觉。我们把他的衣领解开，当福尔摩斯看到了爵士身上并无伤痕，说明拯救还是及时的时候，他便感激地祷告起来。我们朋友的眼皮已经抖动起来了，他还有气无力地想要挪动一下。雷斯垂德把他那白兰地酒瓶塞进准男爵的上下牙齿中间，他那两只惊恐的眼睛向上瞧着我们。
Сер Генрі лежав непритомний на тому місці, де впав. Ми зірвали з нього комірець, і Холмс прошепотів слова подяки, пересвідчившись, що на шиї в баронета немає рани і що порятунок прийшов вчасно. Ось повіки в нашого друга здригнулися, і він зробив мляву спробу поворухнутися. Лестрейд просунув шийку фляги з коньяком йому між зубів, і на нас глянули два зляканих ока.
“我的上帝啊！”他轻声说道，“那是什么？究竟是什么东西啊？”
— Боже! — прошепотів сер Генрі. — Що це було? Господи, що це було?
“不管它是什么，反正它已经死了，”福尔摩斯说道，“我们已经把您家的妖魔永远地消灭了。”
— Хоч би що це було, воно мертве,— відказав Холмс. — Ми назавжди вигнали привида, що переслідував ваш рід.
躺在我们面前的四肢伸开的尸体，单就那身体的大小和它的力量来说，就已经很可怕了。它不是纯种血狸，也不是纯种的獒犬，倒象是这两类的混合种，外貌可怕而又凶暴，并且大得象个牝狮。即使是现在，在它死了不动的时候，那张大嘴好象还在向外滴嗒着蓝色的火焰，那小小的、深陷而残忍的眼睛周围现出了一圈火环。我摸了摸它那发光的嘴头，一抬起手来，我的手指也在黑暗中发出光来。
Звір, що лежав перед нами, самими своїми розмірами й силою справляв моторошне враження. Це був не чистокровний дойда і не чистокровний мастіф, а покруч двох цих порід — сухий, лютий і завбільшки з невелику левицю. Навіть тепер у нього, непорушного й мертвого, з величезної пащі слизотіло ще полум'я, маленькі, глибоко посаджені безжальні очі були оточені вогняними колами. Я доторкнувся рукою до його палаючої морди і, піднісши пальці до очей, побачив, що в темряві вони світяться.
“是磷。”我说。
— Фосфор,— сказав я.
“这种布置多么狡猾啊，”福尔摩斯一边说着，一边闻着那只死狗，“并没有能影响它嗅觉的气味。我们太抱歉了，亨利爵士，竟使你受到这样的惊吓。我本想捉的是一只平常的猎狗，万没有想到会是这样的一只。雾也使我们未能截住它。”
— Та ще й якийсь хитрий препарат,— додав Холмс, принюхуючись до тварини. — Без запаху, щоб собака не втратив нюх. Ми повинні щиро вибачитися перед вами, сер Генрі, за те, що піддали вас такому страшному випробуванню. Я був готовий побачити собаку, але не таке чудовисько. До того ж туман не дав часу зустріти його як слід.
“您总算是救了我的性命了。”
— Ви врятували мені життя.
“可是却让您冒了这样一次大险。您还能站起来吗？”
— Піддавши його спочатку небезпеці. Ви можете встати?
“再给我喝一口白兰地，我就什么都不怕了。啊，请您扶我起来吧。根据您的意见，咱们该怎么办呢？”
— Дайте мені ще ковтнути коньяку, і зі мною все буде гаразд. Ну ось! А тепер допоможіть мені встати. Що ви пропонуєте робити далі?
“把您留在这里好了。今晚您已经不适于再作进一步的冒险了。如果您愿意等一等的话，我们之中总有一个会陪着您回到庄园去的。”
— Я пропоную вам залишитись поки що тут. Сьогодні ні до яких пригод ви більше не придатні. Якщо ви почекаєте, хтось із нас повернеться з вами в баскервільський замок.
他想挣扎着站起来，可是他还苍白得厉害，四肢也都在哆嗦。我们扶着他走到一块石头旁边，他坐下用颤抖着的双手蒙着脸。
Сер Генрі марно спробував зіп'ястися на ноги — він був ще блідий як крейда і тремтів усім тілом. Ми допомогли йому підвестися й відвели до валуна, де він, здригаючись, сів і сховав обличчя в долонях.
“我们现在非得离开您不可了，”福尔摩斯说道，“剩下的事还非得去干不可，每一分钟都很重要。证据已经齐全了，现在只需要抓那个人了。”
— А тепер ми повинні йти,— мовив Холмс. — Треба зробити справу до кінця, тут важить кожна хвилина. Докази злочину ми маємо, тепер треба взяти злочинця.
“要想在房子里头找到他只有千分之一的可能，”当我们又顺着小路迅速地走回去的时候，他接着说道，“那些枪声已经告诉了他——鬼把戏完蛋了。”
— Ставлю тисячу проти одного: дома його не знайти,— додав Холмс, коли ми швидко поверталися стежкою до будинку Степлтона. — 3 пострілів він напевно зрозумів, що гру програно.
“那时，咱们离他还有一段路，这场雾可能会把枪声挡住呢。”
— Ми були досить далеко, можливо, туман приглушив звук.
“他一定是追随着那只猎狗，好指挥它——这点你们完全可以相信。不，不，现在他已经走了！可是咱们还是搜查一下房子，肯定一下的好。”
— Він ішов слідом за собакою, щоб покликати його назад, у цьому ви можете бути впевнені. Ні, ні, він уже втік! Але треба обшукати будинок і самим у всьому пересвідчитися.
前门开着，我们一冲而入，匆忙地由这间屋走进那间屋，在过道里遇到了一个惊恐万分的、衰老的男仆。除了饭厅之外，哪里也没有灯光。福尔摩斯急忙地把灯弄亮，房子里面没有一个角落未被找遍，但是丝毫没有看到我们所追寻的那人的踪影，最后在二楼上发现有一间寝室的门被锁了起来。
Вхідні двері було відчинено, ми ввійшли й заходилися швидко оглядати кімнати, на превелике здивування старезного слуги, який зустрів нас у коридорі. Світло горіло лише в їдальні, але Холмс узяв лампу звідти й обнишпорив у будинку всі закутки. Людина, на яку ми полювали, зникла без сліду. Проте одні з дверей на другому поверсі було замкнено.
“里面有人！”雷斯垂德喊了起来，“我听到里面有东西在动。把这门打开！”
— Там хтось є! — вигукнув Лестрейд. — Щось рухається. Відчиніть ці двері!
从里面传出了低弱的呻吟和沙沙的声音。福尔摩斯用脚底板往门锁上面一蹬，一下子就把门踢开了。我们三人端着手枪冲进屋去。
З кімнати долинув ледь чутний стогін і якесь шарудіння. Холмс ударив ногою в двері точно в тому місці, де був замок, і вони розчинилися навстіж. З револьверами в руках ми всі троє влетіли до кімнати.
可是屋里并没有我们想要找的那个不顾一切、胆大妄为的坏蛋。面前却是一件非常奇怪而又想象不到的东西，我们惊愕得呆立在那里望着。
Проте запеклого негідника всупереч нашим надіям ми не знайшли й тут. Замість нього ми побачили дещо настільки дивне й настільки несподіване, що на мить аж остовпіли від здивування.
这间屋子被布置成小博物馆的样子，墙上装着一排安着玻璃盖的小匣，里边装的全是蝴蝶和飞蛾，那个诡计多端和危险的人把采集这些东西当作了娱乐消遣。在屋子中间有一根直立的木桩，是什么时候为了支持横贯屋顶、被虫蛀了的旧梁木才竖起来的。这根柱子上面捆着一个人，那人被布单捆绑得不能出声，你无法马上看出来是男是女。一条手巾绕着脖子系在背后的柱子上，另一条手巾蒙住了面孔的下半部，上面露出了两只黑眼睛——眼中充满了痛苦与羞耻的表情，还带着可怕的怀疑——死盯着我们。一会儿的功夫，我们就把那人嘴上和身上捆着的东西都解了下来，斯台普吞太太就在我们的面前倒了下去。当她那美丽的头下垂在胸前的时候，我在她的脖子上看到了清晰的红色鞭痕。
Кімната являла собою маленький музей. Вздовж її стін стояло безліч ящиків із скляними віками, під якими зберігалася колекція метеликів і комах — збирати її було відпочинком для цього складного й небезпечного чоловіка. Посередині кімнати стояла вертикальна підпора, поставлена колись під старий поточений шашелем сволок, який підтримував стелю. Біля цієї підпори стояла прив'язана до неї людина, а через те, що її було з голови до ніг закутано в простирадла, в першу хвилину ніхто не зміг би сказати, чоловік то чи жінка. Один рушник, обкручений навколо шиї, було зав'язано ззаду підпори. Другий закривав нижню частину обличчя, а поверх нього на нас невідривно дивилися чорні, сповнені горя й сорому, очі, благально питаючи нас про щось. Ми вмить розв'язали вузли, здерли кляп, і на підлогу до наших ніг сповзла місіс Степлтон. Коли її гарна голівка похилилася на груди, я побачив у неї на шиї чітку червону смугу від удару нагаєм.
“这畜生！”福尔摩斯喊道，“喂，雷斯垂德，你的白兰地呢？把她安置在椅子上！她已因受虐待和疲竭而昏过去了。”
— Тварюка! — вигукнув Холмс. — Лестрейде, де ваш коньяк? Посадіть її в крісло! Вона просто знепритомніла від побоїв і виснаження.
她又睁开了眼睛。
Місіс Степлтон знову відкрила очі.
“他安全了吗？”她问道，“他跑掉了吗？”
— Він у безпеці? — спитала вона. — Він утік?
“他从我们手里是逃不掉的，太太。”
— Від нас він не втече, мадам.
“不是，不是，我不是指我丈夫。亨利爵士呢？他安全吗？”
— Ні, ні, я не про мого чоловіка. Сер Генрі, він у безпеці?
“他很安全。”
— Так.
“那只猎狗呢？”
— А собака?
“已经死了。”
— Його вбито.
她发出了一声长长的满意的叹息。
Вона зітхнула з великою полегкістю:
“感谢上帝！感谢上帝！噢，这个坏蛋！看他是怎样待我的呀！”她猛地拉起袖子露出胳臂来，我们惊恐地看到臂上伤痕累累。“可是这算不了什么——算不了什么！他折磨了、污损了我的心灵。只要我还存在着希望，他依然爱我的话，无论是虐待、寂寞、受骗的生活或是其他，我都能忍受，可是现在我明白了，就这一点说来，我也是他的欺骗对象和作恶的工具。”她说着说着就突然痛心地哭了起来。
— Слава Богу! Слава Богу! О негідник! Погляньте ось, як він зі мною поводився. — Місіс Степлтон рвучко підсмикнула рукави, і ми з жахом побачили, що всі руки у неї в синцях. — Але це ще нічого, ще нічого! Він катував і поганив мені душу й серце. І я терпіла все це — жорстоке поводження зі мною, самотність, життя, сповнене обману — терпіла, поки чіплялася за надію, що він мене любить, але тепер я знаю: він і в цьому мене обманював, я була просто знаряддям у його руках. — Вона не витримала і гірко розридалася.
“您对他已一无好感了，太太，”福尔摩斯说道，“那末，请告诉我们，在哪里可以找到他吧。如果您曾帮着他做过坏事的话，现在就来帮助我们以赎前愆吧。”
— Отже, мадам, у вас немає підстав доброзичливо ставитись до нього,— сказав Холмс. — Скажіть нам тоді, де ми можемо його знайти. Якщо ви коли-небудь допомагали йому чинити лихо, то тепер допоможіть нам і спокутуйте цим свою провину.
“他只能逃到一个地方去，”她回答道，“在泥潭中心的一个小岛上，有一座旧时的锡矿，他就是把猎狗藏在那里的，他还在那里做了准备，以供躲避之用。他一定会向那里跑的。”
— Він може сховатися тільки в одному місці,— відповіла вона. — Посеред Грімпенської трясовини є острівець, а на ньому давня олов'яна копальня. Там він тримав свого собаку, там у нього все приготовлене на той випадок, якщо доведеться ховатися. Туди він і втік.
雾墙象雪白的羊毛似的紧围在窗口外面。福尔摩斯端着灯走向窗前。
За вікнами білою ватою висіла запона туману. Холмс посвітив у шибки лампою.
“看，”他说道，“今晚谁也找不出走进格林盆泥潭的道路的。”
— Дивіться,— мовив він. — Сьогодні вночі ніхто не зможе знайти дорогу на Грімпенську трясовину.
她拍着手大笑起来。她的眼里和牙齿上都闪烁着可怕的狂喜的光芒。
Місіс Степлтон засміялася й заляскала в долоні. Її очі загорілися, зуби зблиснули в жорстокій посмішці.
“他也许能找到走进去的路，可是永远也别打算再出来了，”她喊了起来，“他今晚怎么能看得见那些木棍路标呢？是他和我两个人一起插的，用来标明穿过泥潭的小路，啊，如果我今天能够都给他拔掉有多好啊，那样您就真的能任意处置他了！”
— Туди він дорогу знайти може, а от назад — ні! —вигукнула вона. — Хіба він знайде вночі тички, якими її позначено. Ми з ним разом ставили ті тички. О, який жаль, що я не повисмикувала їх сьогодні. Тоді б він обов'язково потрапив вам до рук!
显然，在雾气消散之前，任何追逐都是枉费心机的。当时我们留下了雷斯垂德，让他照看房子，而福尔摩斯和我就和准男爵一起回到巴斯克维尔庄园去了。关于斯台普吞家人的实情再也不能瞒着他了，当他听到了他所热爱的女人的真情的时候，竟能勇敢地承受了这个打击。可是夜间那场冒险的震惊已经使他的神经受了创伤，天亮之前他发起高烧来，神志昏迷地躺在床上，摩梯末医生被请了来照顾他。他们俩已经决定了，在亨利爵士恢复饱满的精神之前就要一起去作一次环球旅行，要知道他在变成这份不祥的财产的主人以前，他是个多么精神饱满的人啊。
Нам було зрозуміло, що поки туман не розвіється, всі пошуки підуть намарно. Ми залишили Лестрейда повним хазяїном Мерріпіт-хаус, а самі повернулися з баронетом у баскервільський замок. Приховувати від нього історію Степлтонів далі було не можна, але він мужньо витримав удар, почувши правду про жінку, яку кохав. Проте потрясіння від нічної пригоди прикро позначилося на його нервах, і під ранок він уже лежав з високою температурою і марив. Доглядав його доктор Мортімер. У подальшому їм судилося разом вирушити в кругосвітню подорож, і тільки після неї сер Генрі знову зробився тим здоровим і бадьорим чоловіком, яким він і був, перш ніж успадкував той лиховісний маєток.
现在我要很快地结束这段奇特的故事了，在故事里我想使读者也体会一下那些极端的恐怖和模糊的臆测，这些东西长时期地使我们的心上蒙了一层阴影，而结局竟是如此的悲惨。在那猎狗死后第二天的早晨，雾散了，我们由斯台普吞太太引导着到了他们找到过一条贯穿泥沼的小路的地方。看着她带领我们追踪她丈夫时所表现出来的急切心情和喜悦，使我们体会到这个女人过去的生活是多么地可怕。我们让她留在一个窄长的半岛似的、坚实的泥煤质的地面上站着。愈往泥沼里面走，这块地面就变得愈窄。从这块地面的尽头处起就这里一根那里一根地插着小木棍，沿着这些小木棍就是那条陌生人无法走过的，曲曲折折的，由一堆乱树丛到另一堆乱树丛的，蜿蜒在漂着绿沫的水洼和污浊的泥坑之间的小路，繁茂的芦苇和青葱多汁而又粘滑的水草散发着腐朽的臭味，浓重的浊气迎面袭来，我们不只一次地失足，陷入没膝的、黑色的、颤动着的泥坑里，走了数码之远，泥还是粘粘地沾在脚上甩不下去。在我们走着的时候，那些泥一直死死地拖住我们的脚跟。当我们陷入泥里的时候，就象是有一只恶毒的手把我们拖向污泥的深处，而且抓得那样紧那样坚决。
只有一次，我们看到了一点痕迹，说明曾有人在我们之先穿过了那条危险的路。在粘土地上的一堆棉草中间露着一件黑色的东西。福尔摩斯由小路上向旁边只迈了一步，想要抓住那件东西，就陷入了泥潭，直陷到了腰那样深。如果不是我们在那里把他拉了出来的话，他就再也不会站到坚硬的陆地上来了。他举起一只黑色的高筒皮鞋，里面印着“麦尔斯·多伦多”。
А тепер я швидко наближаюся до завершення цієї незвичайної розповіді. Викладаючи її, я домагався того, щоб читач розділив з нами ті страхи й невиразні здогади, які так довго затьмарювали наше життя і закінчилися так трагічно. Наступного ранку після того, як було вбито собаку, туман розвіявся, і місіс Степлтон повела нас туди, де починалася стежка, що вела через Грімпенську трясовину. І тільки побачивши, з якою запопадливістю й радістю ця жінка навертає нас на сліди свого чоловіка, ми остаточно зрозуміли весь жах її життя. Потім ми залишили її на вузенькому півострові твердого торф’яного грунту, що довгим конусом врізався в трясовину. Від його кінця починалися невисокі тички. Поставлені то там, то там, вони позначали стежку, що кривуляла від купини до купини між затягнутих ряскою вікон води і тванистих ковбаней, що перепиняли шлях чужій чужаниці. Від високого пишного очерету, від слизької водяної рослинності на нас віяло запахом гниття і важким духом смердючих випарів, а кожний невдало зроблений крок призводив до того, що ми вище колін загрузали в темній хисткій трясовині, яка розходилася широкими м'якими колами. Ця трясовина цупко хапала нас за ноги, коли ми по ній ішли, а коли провалювалися, то це було схоже на те, ніби чиясь зла рука безсоромно тягне тебе вниз у свої глибини — в цій хватці відчувалась непохитна рішучість. Тільки один-єдиний раз ми побачили, що цим небезпечним шляхом хтось пройшов раніше від нас. На купині болотяної трави лежала якась темна річ. Холмс загруз аж по пояс, коли ступив убік від стежки, щоб підняти її, і якби ми не допомогли йому, його нога вже ніколи не відчула б під собою твердої землі. Він показав нам старий чорний черевик. Всередині на шкірі було витиснено: «Мейєрс. Торонто».
“这个泥浴还是值得一洗的，”他说道，“这就是咱们的朋友亨利爵士失去的那只皮鞋。”
— Знахідка варта того, щоб прийняти грязьову ванну,— зауважив Холмс. — Це загублений черевик нашого друга сера Генрі.
“一定是斯台普吞逃跑时丢在那里的。”
— Його кинув Степлтон, коли тікав.
“正是。他让猎狗闻了鞋味去追踪之后还把鞋留在手边，当他知道把戏已经被拆穿了而逃跑的时候，仍把它紧抓在手里，在逃跑的途中就丢在这里了。我们知道，至少一直到这里为止他还是安全的。”
— Саме так. Давши собаці понюхати черевик, щоб пустити того звіра по сліду сера Генрі, він не випустив його з рук. А коли зрозумів, що гру програно, втік з ним. І тільки тут пожбурив його геть. Тепер ми принаймні знаємо, що до цього місця він дістався щасливо.
我们虽然可以作很多推测，可是永远也不能知道比这更多的情况了，在沼地里根本无法找出脚印来。因为冒上来的泥浆很快就把它盖上了。一过了最后的一段泥淖小路，走到坚实的土地上的时候，我们就都急切地寻找起脚印来了，可是一点影子也没有看到。如果大地并没有说谎的话，那么斯台普吞就是昨天在挣扎着穿过浓雾走向他那隐蔽之所的小岛时并没有能达到目的地。在格林盆大泥潭中心的某个地方，大泥淖的污浊的黄泥浆已经把他吞了进去。这个残忍的、心肠冰冷的人就这样地永远被埋葬了。
Про щось більше дізнатися нам просто не судилось, хоч припущень виникло безліч. Знайти сліди на трясовині не було ніякої можливості, бо їх швидко затягувало болотом. Але коли ми перейшли драговину і вийшли нарешті на твердішу землю, то заходилися старанно їх шукати. Та навіть натяку на чиїсь сліди ми не побачили. Якщо земля говорила правду, то Степлтону не поталанило дістатися острівця, де в нього була схованка, до якої він з такими зусиллями пробирався останньої туманної ночі. Цього холодного чоловіка з жорстоким серцем навіки засмоктала в свої смердючі глибини велика Грімпенська трясовина.
在他隐藏他那凶猛的伙伴的、四周被泥潭所环绕的小岛上，我们找到了很多他所遗留下的痕迹。一只大的驾驶盘和一个一半装满了垃圾的竖坑，说明这是一个被废弃不用的矿坑的遗址。旁边还有支离破碎的矿工小屋的遗迹，开矿的人们无疑地是被周围泥潭的恶臭给熏跑了。在一个小房里，有一只马蹄铁、一条锁链和一些啃过的骨头，说明那里就是隐藏过那只畜生的地方。一具骨架，躺在断垣残壁之间，上面还粘着一团棕色的毛。
Ми знайшли чимало його слідів на оточеному болотом острівці, де він переховував свого лютого спільника. Величезна корба і шахта, наполовину завалена різним мотлохом, підказали нам, де знаходиться покинута копальня. Поряд з нею виднілися залишки халуп рудокопів, яких, очевидно, вигнали звідси шкідливі випари навколишніх боліт. В стіні однієї з халуп ми побачили скобу з ланцюгом і купу обгризених кісток — у ній Степлтон тримав свого пса. Серед руїн валявся собачий кістяк із залишками коричневої шерсті.
“一只狗！”福尔摩斯说道，“天哪，是一只卷毛长耳獚犬。 可怜的摩梯末再也看不到他所宠爱的那只狗了。嗯，我不相信这里还有什么我们还没有弄清楚的秘密。他可以把他的猎狗藏起来，可是他不能使它不出声，因此才出来了那些叫声，甚至在白天听来也不很好听。在急需的时候，他可以把那猎狗关在梅利琵房外的小屋里去，可是这样做总是很冒险的，而且只有在他认为一切均已准备就绪的时候，他才敢这样做。这只铁罐里的糊状的东西，无疑地就是抹在那畜生身上的发光的混合物。当然，他所以采取这种方法，是因为受到了世代相传的关于魔狗的故事的启发，并居心要吓死查尔兹老爵士的原故。难怪那可怜的恶鬼似的逃犯，一看到这样一只畜生在沼地的黑暗之中一窜一窜地由后面追了上来，就会象我们的朋友一样，一面跑一面狂呼，就连我们自己说不定也会那样呢。这确实是个狡猾的阴谋，因为这样不仅可以把要谋害的人置于死地，而且能使农民不敢深入调查这样一只畜生。在沼地里很多人都见过这只猎狗，哪个见过它的农民还敢于过问呢？我在伦敦曾经说过，华生，现在我再说一遍，咱们从来还没有协助追捕过比躺在那边的他更为危险的人物呢。”——他向着广袤而色彩斑驳的、散布着绿色斑点的泥潭挥舞着他那长长的臂膀，泥潭向远处伸延着，直到和赤褐色的沼地的山坡连成一片。
— Ось тобі й маєш! — вигукнув Холмс. — Та це ж кістяк короткошерстого спанієля. Бідолаха Мортімер ніколи вже не побачить свого улюбленця. Ну що ж, думаю, цей острівець відкрив нам усі таємниці, які тільки на ньому є. Собаку сховати можна, а от змусити його мовчати — ні. Звідси й лунало виття, яке навіть удень не дуже приємно було чути. В разі крайньої потреби Степлтон міг тримати собаку в сарайчику біля свого будинку, але тут уже доводилося ризику вати, і тільки у вирішальний день, який мав увінчати всі його зусилля, він зважився на це. А ось ця паста в бляшанці й є, безперечно, тією сумішшю, якою він мастив свого звіра. Степлтона наштовхнула на цю думку, безумовно, родинна легенда про пекельного собаку Баскервілів і бажання до смерті перелякати старого сера Чарльза. Не дивно, що нещасний каторжник з криком кинувся навтьоки,— до речі, так само повівся і наш друг, та й ми самі були не від того,—коли ота потвора вискочила з темряви й погналася за ним. Хитро придумано, бо не кажу вже про те, що собака допоміг би Степлтону убити його жертву, хто з селян наважився б надто уважно приглядатися до такого страхіття, навіть побачивши його в пустищі, що з багатьма й траплялося? Я казав у Лондоні, Вотсоне, і тепер повторюю знову: нам ніколи ще не вдавалося вистежити людину більш небезпечну, ніж та, яка лежить отам! — І він показав рукою в бік величезної поцяткованої зеленими плямами трясовини, що тяглася вдалину й поступово переходила в жовтувато-коричневі схили пустища.