第二天早晨的清新美景，多少消除了我们初见巴斯克维尔庄园时所产生的恐怖与阴郁的印象。当巴斯克维尔爵士和我坐下来吃早饭的时候，阳光已由高高的窗棂中散射进来，透过装在窗上的盾徽形窗玻璃投射出一片片淡弱无力的色光，深色的护墙板被金色的阳光照得发出象青铜色的光辉；要说这就是昨晚在我们的心灵上投以暗影的那个房间，实在难以令人相信。
Свіжий красень ранок якоюсь мірою притлумив у нашій свідомості те похмуре й безрадісне враження, яке залишилося у нас обох після першого знайомства з баскервільським замком. Коли ми з сером Генрі сиділи за сніданком, сонячне світло вже лилося у високі з перечками вікна, кидаючи на підлогу розпливчасті кольорові плями від гербів на шибках. Темна дубова панель відсвічувала в золотому промінні бронзою, і тепер навіть важко було уявити, що це та сама кімната, яка ще вчора ввечері викликала в наших душах похмурий настрій.
“我想这只能怪咱们自己，而不能怪房子！”准男爵说道，“那时，咱们由于旅途劳顿，乘车寒冷，以致对这地方产生了不快的印象。现在，咱们的身心已经焕然一新，所以又感到很愉快了。”
— Думаю, справа в нас, а не в будинку, і не треба його звинувачувати! — мовив баронет. — Ми стомилися в дорозі, перемерзли в лінійці, отож і сприйняли цю оселю в похмурому світлі. А тепер ми відпочили, почуваємо себе добре, і ось навколо все стало ніби кращим і приємнішим.
“可是，这还不仅仅是想象的问题，”我回答道，“比如说吧，您听到了有人——我想是个妇女，——在夜里哭泣吗？”
— А проте наше вчорашнє враження було не зовсім безпідставне,— відповів я . — Хіба вночі ви, наприклад, не чули, як хтось плакав, здається, жінка?
“真是奇怪，我在半醒半睡的时候确实听到过哭声。我等了很久，可是再也听不到了，因此我就肯定了那都是做梦。”
— Хоч як це дивно, але я таки чув щось схоже на плач, коли вже засинав. Я довго прислухався, однак нічого більше не почув, то й вирішив, що все те мені приснилося.
“我听得清清楚楚，而且我敢肯定地说，是女人的哭声。”
— А я чув плач цілком виразно і впевнений, що ридала справді жінка.
“咱们得马上将这事问清楚。”他摇铃叫来了白瑞摩，问他是否能对我们所听到的哭声给以解释。据我看来，总管听到主人所问的问题之后，苍白的面孔变得更加苍白了。
— Ми повинні негайно це з'ясувати.
Сер Генрі подзвонив і спитав Беррімора, чи не міг би той дати нам якесь пояснення з приводу того, що ми чули. Мені здалося, що бліде обличчя дворецького зблідло ще більше, коли він почув запитання свого хазяїна.
“亨利爵爷，在这房子里只有两个女人，”他回答道，“一个是女仆，她睡在对面厢房里；另一个就是我的妻子，可是我敢保证，哭声决不是由她发出来的。”
— В будинку всього дві жінки, сер Генрі,— відповів він. — Одна з них посудниця, вона спить в іншому крилі. Друга — моя дружина, і я можу запевнити вас, що вона не плакала.
可是后来证明他竟是撒谎，因为在早饭之后，我碰巧在长廊上遇到了白瑞摩太太，阳光正照着她的脸，她是个体格高大、外表冷淡、身体胖胖的女人，嘴角上带着严肃的表情。 可是她的两眼无可掩饰地都红着，还用红肿着的眼睛望了我一下。这么说，夜间哭的就是她了。如果她确是哭过，她丈夫就一定知其原委，可是他居然冒着显然会被人发现的危险否认事实。他为什么要这样做呢？还有，她为什么哭得那样伤心呢？在这面孔白皙、漂亮、蓄着黑胡须的人的周围，已经形成了神秘而凄惨的气氛。是他第一个发现了查尔兹爵士的尸体，而且我们也只由他那里才得到了关于将那老人引向死亡的有关情况的介绍。可能吗？难道我们在摄政街所看到的那辆马车里的那个人就是白瑞摩吗？胡须很可能是相同的。 马车夫形容的是个身材相当矮小的人，可是这样的印象很可能是错误的。我怎样才能弄清这一点呢？显然，首先该做的就是去找格林盆的邮政局长，弄清那件试探性的电报是否真的当面交给了白瑞摩。无论答案如何，我至少应该有些能向歇洛克·福尔摩斯报告的事。
Сказавши так, він нам збрехав, бо після сніданку я випадково зустрівся з місіс Беррімор у довгому коридорі, коли сонце добре світило їй в обличчя. Це була велика спокійна жінка з різкими рисами обличчя й суворо стиснутими губами. Але очі зрадили її — вони були червоні й дивилися на мене з припухлих повік. Отже, саме вона й плакала вночі, і чоловік не міг не знати цього. Проте він пішов на ризик бути спійманим на брехні. Чому він повівся так? І чому вона гірко плакала? Авжеж, навколо цього гарного на вроду чоловіка з блідим обличчям і чорною бородою атмосфера таємничості й похмурості ставала дедалі густішою. Він перший знайшов тіло сера Чарльза, і всі обставини, що призвели старого до смерті, нам були відомі тільки з його слів. Невже в кебі на Ріджент-стріт ми бачили таки Беррімора? В усякому разі, борода в того чоловіка була така сама. Щоправда, кебмен описував його трохи нижчим на зріст, але це враження легко могло бути помилковим. Як же остаточно все з'ясувати? Передусім, очевидно, треба зустрітися з начальником поштової філії в Грімпені й дізнатися, чи було нашу телеграму, яку ми надіслали для перевірки, передано Беррімору у власні руки. І хоч яка буде відповідь, я принаймні матиму щось повідомити Шерлоку Холмсу.
早餐之后，亨利爵士有很多文件要看，因此这段时间恰好可以让我出门了。这是一次令人愉快的散步，我沿着沼地的边缘走了四英里路，最后走到了一个荒凉单调的小村，村中有两所较其余都高的大房子，事后知道一所是客栈，一所是摩梯末医生的房子，那位邮政局长——又是本村的食品杂货商，对那封电报记得很清楚。*
Сер Генрі після сніданку мусив переглянути безліч документів, отож для прогулянки це був сприятливий час. Сама ж прогулянка виявилася приємною; пройшовши чотири милі краєм пустища, я вийшов до маленького непоказного сільця з двома більшими й вищими за інші будинками — один був корчмою, другий — оселею доктора Мортімера. Начальник поштової філії, а заодно й сільський крамар, добре пам'ятав нашу телеграму.
“肯定的，先生，”他说道，“我是完全按照指示叫人将那封电报送交白瑞摩先生的。”
— Авжеж, сер,— сказав він,— я доставив телеграму містерові Беррімору достоту так, як і було вказано.
“谁送去的？”
— Хто її відніс?
“我的小孩送去的。杰姆士，上星期是你把那封电报送交住在庄园的白瑞摩先生的，是不是？”
— Мій синаш. Джеймсе, ти відніс минулого тижня оту телеграму містерові Беррімору в баскервільський замок, еге ж?
“是的，爸爸，是我送的。”
— Так, тату, відніс.
“是他亲手收到的吗？”我问道。
— І віддав її йому у власні руки? — спитав я.
“啊，当时他正在楼上呢，所以我没有能亲自交到他手，可是，我把它交到了白瑞摩太太的手里了，她答应说马上就送上去。”
— Ну, в той час він був десь на горищі, тому я не зміг віддати телеграму містеру Беррімору у власні руки, а віддав її його дружині, вона обіцяла зразу ж її передати.
“你看到白瑞摩先生了吗？”
— Ти бачив містера Беррімора?
“没有，先生，我跟您说他是在楼上呢。”
— Ні, сер, я ж кажу, він був на горищі.
“如果你并没有看到他，你怎么能知道他是在楼上呢？”
— Якщо ти не бачив містера Беррімора, то звідки ти знаєш, що він був на горищі?
“噢，当然他自己的妻子应该知道他在什么地方啊！”邮政局长有些愠怒地说道，“究竟他收到了那份电报没有？如果发生了任何差错，也应该是白瑞摩先生自己来质问啊。”
— Ну, його власна дружина повинна була б знати де він,— дражливо зауважив начальник пошти. — Хіба він не одержав телеграму? А якщо трапилась якась помилка, то нехай містер Беррімор сам скаржиться.
要想继续这件调查似已无望了，可是有一点是很清楚的，虽然福尔摩斯使用了巧计，我们仍未能证明白瑞摩一直也没有去过伦敦。假设事实就是如此——假设他就是最后看到查尔兹爵士还活着的人，就是首先跟踪刚刚回到英伦的新继承人的人，那又怎么样呢？他是受别人的指使呢，还是另有个人的阴谋呢？害巴斯克维尔家的人对他会有什么好处呢？我想起了用《泰晤士报》评论剪贴而成的警告信。这是否就是他干的呢，还是可能有谁因为决心要反对他的阴谋而干的呢？ 唯一能想象得出的就是亨利爵士所猜测过的那种动机，那就是说，如果庄园的主人能被吓跑的话，那么白瑞摩夫妇就能到手一个永久而舒适的家了。可是这样一种解释，对于如同环绕年轻的准男爵织成一面无形罗网的、深谋远虑的阴谋来说，确乎十分不当。福尔摩斯本人曾说过，在他那一长串惊人的侦探案里，再没有过比这更复杂的案子了。在我沿着颜色灰白而又孤寂的道路回来的途中，心里默默地祷告着，愿我的朋友能从他的事务中脱身到这里来，从我的双肩上卸下这份沉重的责任吧。
Розпитувати далі здавалося безглуздим, бо було цілком очевидно: незважаючи на Холмсові хитрощі, ми не дістали ніяких доказів, що Беррімор не крутився весь час у Лондоні. Та припустімо, що крутився... припустімо, що він — останній, хто бачив сера Чарльза живим,— перший вистежив нового спадкоємця, коли той повернувся в Англію. Що з цього, кінець кінцем, випливає? Чи є Беррімор знаряддям у чиїхось руках, чи у нього свої власні лихі заміри? Яку користь може він мати на меті, переслідуючи Баскервілів? Я згадав про дивне застереження, скомпоноване з передової статті в газеті «Тайме». Його це робота чи, може, витівка когось іншого, того, хто докладає зусиль протидіяти планам Беррімора? Єдино можливе пояснення цьому дав сер Генрі: якщо Баскервілів буде відлякано від їхнього родового маєтку, то подружжя Берріморів одержить постійне й зручне житло. Але таке твердження, безперечно, аж ніяк не могло пояснити ту глибоку й підступну інтригу, що немов сіткою починала обплутувати молодого баронета. Сам Холмс визнав, що в довгій низці його сенсаційних розслідувань ще ніколи не траплялося складнішої справи. Повертаючись назад похмурою безлюдною дорогою, я благав Бога, щоб мій друг якнайшвидше звільнився від усіх своїх клопотів, приїхав сюди й зняв з мене тягар відповідальності.
忽然一阵跑步声和唤着我名字的声音打断了我的思路，我转过身去，心想一定是摩梯末医生，但是很使我惊奇，追我的竟是一个陌生人。他是个矮小瘦削、胡子刮得很干净和面貌端正的人，长着淡黄色的头发，下巴尖瘦，大约三四十岁的样子，穿着一身灰色衣服，戴着草帽，肩上挂着一只薄薄的植物标本匣，一只手里拿着一把绿色的捕蝶网。
Раптом мої роздуми було перервано: слідом за мною хтось біг, гукаючи мене на ім'я. Я обернувся, сподіваючись побачити доктора Мортімера, але, на мій подив, мене наздоганяв якийсь незнайомець! Це був невисокий на зріст худорлявий блондин років тридцяти — сорока, з трохи набундюченим виразом гладко виголеного обличчя з вузьким підборіддям, одягнений у сірий костюм і з солом'яним капелюхом на голові. Через плече у нього висіла бляшана коробка для збирання гербарію, в руці він тримав зелений сачок ловити метеликів.
“我相信您一定会原谅我的冒昧无礼，华生医生，”当他喘着气跑到我跟前的时候说道，“在这片沼地里，人们都象是一家人似的，彼此相见，都不用等着正式的介绍。我想您从咱们的朋友摩梯末医生那里可能已经听说过我的姓名了，我就是住在梅利琵的斯台普吞。”
— Пробачте мені, будь ласка, мою сміливість, докторе Вотсоне,— задихаючись, заговорив він, порівнявшись зі мною. — Тут, на пустищі, ми люди прості й не чекаємо, коли нас офіційно познайомлять. Ви, можливо, чули моє ім'я від нашого спільного друга доктора Мортімера. Я Степлтон з Мерріпіт-хаус.
“您的木匣和网就已经很清楚地告诉我了，”我说道，“因为我早就知道斯台普吞先生是一位生物学家。可是您怎么会认识我呢？”
— Про це саме сказали мені ваш сачок і коробка,— відповів я , — бо мені відомо, що містер Степлтон натураліст. Але звідки ви мене знаєте?
“在我拜访摩梯末医生的时候，您正从他的窗外走过，于是，他就把您指给我看了。因为咱们走的是一条路，所以我想赶上您来作个自我介绍。我相信亨利爵士的这趟旅行一切都好吧？”
— Я сидів у Мортімера, і він показав мені на вас у вікно своєї приймальні, коли ви проходили. А оскільки нам з вами по дорозі, я вирішив наздогнати вас і представитися самому. Сподіваюсь, сер Генрі не почуває себе погано після такої подорожі?
“谢谢您，他很好。”
— Ні, він абсолютно здоровий, дякую вам.
“在查尔兹爵士惨死之后，我们都担心这位新来的准男爵也许会不愿住在这里呢。要想使一位有钱的人屈尊埋没在这样一个地方，确实有点说不过去。可是，用不着我多说，这一点对乡鄙之地说来，确实是关系重大呢。我想，亨利爵士对这件事不会有什么迷信的恐惧心理吧？”
— Ми всі побоювалися, що після сумної смерті сера Чарльза новий баронет відмовиться жити тут. Було б занадто вимагати від багатої людини, щоб вона приїхала сюди й поховала себе живцем у такому ось місці, але її присутність важить для всієї нашої округи дуже багато, і доводити це вам просто немає потреби. Хотілось би думати, що ця історія не викликала у сера Генрі забобонних страхів?
“我想大概不会吧。”
— Переконаний, що таке можливо.
“您一定听说过关于缠着这一族人的魔鬼似的猎狗的那件传说吧？”
— Вам, звичайно, відома легенда про диявольського собаку, що переслідує рід Баскервілів?
“我听说过了。”
— Я її чув.
“这里的农民们真是太容易轻信传闻了！他们每个人都能发誓说，在这片沼地里曾经见到过这样一只畜生。”他说话时带着微笑，可是我好象从他的眼里看得出来，他对这件事情的态度很认真呢。“这事在查尔兹爵士的心理上产生了很大的影响。我肯定地相信，就因为这件事才使得他落得这样悲惨的结局。”
— Це просто неймовірно, який легковірний народ тутешні селяни! Майже всі готові побожитися, що бачили на пустищі цю істоту. — Степлтон говорив з посмішкою, але в його очах я читав, що він сприймає все значно серйозніше. — Ця легенда цілком оволоділа уявою сера Чарльза, і я не маю сумніву, що саме вона призвела до трагічного кінця.
“怎么会呢？”
— Але яким чином?
“他的神经已紧张到一看见狗就会对他那有病的心脏发生致命影响的程度。我估计他临死的那天晚上，在水松夹道里，他真的看到了什么类似的东西。过去我常担心会发生什么灾难，因为我很喜欢那位老人，而且我也知道他的心脏很弱。”
— Нерви в нього були настільки напружені, що поява будь-якого собаки могла виявитися фатальною для його хворого серця. Мені здається, того вечора сер Чарльз справді побачив у тисовій алеї щось подібне. Я весь час боявся якого-небудь нещастя, бо дуже любив старого і знав, що серце в нього немічне.
“您怎么会知道这一点呢？”
— Звідки ви це знали?
“我的朋友摩梯末告诉我的。”
— Так мені сказав мій друг Мортімер.
“那么，您认为是有一只狗追着查尔兹爵士，结果他就被吓死了吗？”
— Отже, на вашу думку, якийсь собака кинувся на сера Чарльза і внаслідок цього він помер від страху?
“除此以外您还有什么更好的解释吗？”
— Ви маєте краще пояснення?
“我还没有作出任何结论呢。”
— Я ще не дійшов певного висновку.
“歇洛克·福尔摩斯先生呢？”
— А містер Шерлок Холмс?
这句话使我刹时间屏住了呼吸，可是再一看我那同伴的温和平静的面孔和沉着的目光，才又觉得他并非故意要使我惊讶。
Від цих слів мені на мить перейняло подих, але, глянувши на спокійне обличчя і прямий погляд співрозмовника, я зрозумів, що він зовсім не мав наміру здивувати мене.
“要想让我们假装不认识您，那是毫无用处的，华生医生，”他说道，“我们在这里早已看到了您那侦探案的记述了，而且您也无法做到既赞扬了您的朋友，而又不使您自己闻名。 当摩梯末对我谈起您的时候，他也无法否认您的身份。现在您既然到了这里，那么显然是歇洛克·福尔摩斯先生本人也对这件事发生了兴趣，而我呢，自然也就很想知道一下他对这件事的看法究竟如何了。”
— Докторе Вотсоне, зайвим було б удавати, ніби ми вас не знаємо,— сказав він. — Публікації про вашого детектива досягли й наших місць, і ви, прославляючи його, самі не могли не зробитися відомим. Назвавши ваше ім'я, Мортімер не зміг заперечити, що ви — саме той доктор Вотсон. А оскільки ви тут, з цього випливає, що сам містер Шерлок Холмс цікавиться цією справою, і мені, природно, хотілось би знати, якої він думки про все це.
“恐怕我回答不了这个问题。”
— Боюсь, не можу відповісти на таке запитання.
“冒昧地请问一下，他是否要赏光亲自来这儿呢？”
— Тоді дозвольте спитати, чи не збирається він зробити нам честь і особисто прибути сюди?
“目前他还不能离开城里。他在集中精力搞别的案子呢。”
— Зараз він не має можливості покинути Лондон. У нього інші справи, які вимагають уваги.
“多么可惜！他也许能把这件难解的事给我们搞出些端倪来呢。当您在进行调查的时候，如果我能效劳的话，尽管差遣好了。如果我能知道您的疑问或是您准备如何进行调查，我也许马上就能予以协助或提出建议来呢。”
— Який жаль! Він міг би пролити світло на те, що є таким темним для нас. Але ж ви також провадите розслідування, і якщо я хоч якоюсь мірою можу стати вам у пригоді, то прошу вас — я до ваших послуг. Якби ви хоч трохи натякнули про природу ваших підозрінь чи про те, як ви збираєтеся розслідувати цей випадок, я, можливо, міг би навіть зараз допомогти вам або дати пораду.
“请您相信，我在这里不过是来拜访我的朋友亨利爵士，而且我也不需要任何协助。”
— Запевняю вас, я тут просто в гостях у мого друга сера Генрі і ніяка допомога мені не потрібна.
“好啊！”斯台普吞说道，“您这样的小心谨慎完全是正确的。我受到训斥完全是罪有应得，因为我的想法只是没有道理的多管闲事。我向您保证，以后再也不提这件事了。”
— Чудово! — вигукнув Степлтон. — Ви чините абсолютно правильно, поводячись розважливо й обережно. І дорікнули мені цілком справедливо, бо, відчуваю, моє втручання важко виправдати, а тому обіцяю вам надалі не згадувати про цю справу.
我们走过了一条狭窄多草的由大道斜岔出去的小路，曲折迂回地穿过沼地。右侧是陡峭的乱石密布的小山，多年前已被开成了花岗岩采石场；向着我们的一面是暗色的崖壁，隙罅里长着羊齿植物和荆棘；在远处的山坡上，浮动着一抹灰色的烟雾。
Ми підійшли до того місця, де від дороги починалася вузька, поросла травою стежка і, в'юнячись, зникала в пустищі. Праворуч височів крутобокий, з розкиданими по схилу валунами пагорб, на якому за давніх часів була каменярня і видобувався граніт. Той бік пагорба, що був перед нашими очима, являв собою темну скелю, в нішах якої росла папороть і ожина. Десь іздалеку з-за невисокого пасма плив сірий дим.
“顺着这条沼地小径慢慢走一会儿，就能到梅利琵了，”他说道，“也许您能匀出一小时的时间来吧，我很愿意把您介绍给我的妹妹。”
— Звідси цією стежкою недалеко й до Мерріпіт-хаус,—мовив Степлтон. — Може, ви знайдете якусь годину, щоб я мав приємність познайомити вас із своєю сестрою?
我首先想到我应当陪伴着亨利爵士，可是随后又想起了那一堆满满地堆在他书桌上的文件和证券，当然在这些事情上我是无法帮他忙的，而且福尔摩斯还曾特意地说过，我应当对沼地上的邻人们加以考察，因此我就接受了斯台普吞的邀请，一起转上了小路。
В першу мить я подумав, що мені слід бути біля сера Генрі. А далі згадав про купу паперів, що ними було захаращено його робочий стіл. Допомогти розібратися з ними я, безперечно, не можу. Та й Холмс настійно радив мені вивчати сусідів на пустищі. Отож я прийняв запрошення Степлтона, і ми разом повернули на стежку.
“这片沼地可真是个奇妙的地方，”他说道，一面向四周环顾。起伏不平的丘原，象是绵延的绿色浪潮；参差不齐的花岗岩山巅，好象是被浪涛激起的奇形怪状的水花。“您永远也不会对这沼地感到厌烦的，沼地里绝妙的隐秘之处您简直就无法想象，那样的广大，那样的荒凉，那样的神秘。”
— Дивовижне це місце — пустище,— мовив він, обводячи поглядом нерівну лінію невисоких безлісих пагорбів, схожих на довгі зелені хвилі, зубчасті гранітні вершини яких застигли фантастичною піною. — Пустище ніколи не набридає. І не можна не думати, скільки ще в ньому приховується таємниць. Адже воно таке величезне, таке пустельне й таке загадкове!
“那么说，您对沼地一定知道得很清楚啰？”
— Отже, ви добре його знаєте?
“我在这里才只住了两年，当地居民还把我称作新来的呢，我们来的时候，查尔兹爵士也是刚在这里住下没有多久。 我的兴趣促使我观察了这乡间的每一部分，所以我想很少有人能比我对这里知道得更清楚了。”
— Я в цих місцях тільки два роки. Старожили назвали б мене новачком. Ми переїхали сюди невдовзі після того, як тут оселився сер Чарльз. Але мої уподобання мали той наслідок, що я дослідив тут геть усе, і, смію думати, тепер ніхто не знає пустища краще за мене.
“要想弄清楚是很难的事吗？”
— А хіба це так важко?
“很难。您要知道，比如说吧，北面的这个大平原，中间矗起了几座奇形怪状的小山。您可看得出来有什么特殊之处吗？”
— Дуже важко. Ну, наприклад, ось ця рівнина з чудернацькими горбами, що тягнеться на північ. Чи ви бачите в ній що-небудь незвичайне?
“这倒是个少有的纵马奔驰的好地方。”
— Вона — неповторне місце, де можна скакати чвалом.
“您自然会这样想，可是到现在为止，这种想法已不知葬送了多少性命了。您看得见那些密布着嫩绿草地的地方吗？”
— Тільки так ви й повинні були подумати, а тим часом ця помилка вже кільком коштувала життя. Бачите, скільки там яскраво-зелених плям?
“是啊，看来那地方要比其他地方更肥沃些呢。”
— Бачу, в тих місцях грунт, мабуть, родючіший.
斯台普吞大笑起来。
Степлтон розсміявся.
“那就是大格林盆泥潭，”他说道，“在那里只要一步不小心，无论人畜都会丧命的。昨天我还看到一匹沼地的小马跑了进去，它再也没有出来。过了很长时间我还看到它由泥坑里探出头来，可是最后终于陷了进去。就是在干燥的月份，穿过那里也是危险的。下过这几场秋雨之后，那里就更加可怕了。可是我就能找到通往泥潭中心去的道路，并且还能活着回来。天哪！又是一匹倒霉的小马陷进去了。”
— Це величезна Грімпенська трясовина,— сказав він. — Там один необережний крок для людини чи тварини означає смерть. Тільки вчора я бачив, як туди забрів чийсь поні. Назад він не повернувся. Його голова ще довго пнулася вгору, але кінець кінцем трясовина її засмоктала. Там навіть у суху погоду небезпечно ходити, а після осінніх дощів, як тепер, то страшне місце. А проте я можу пробратися аж у серце цієї трясовини й повернутися назад живим. Боже мій, ще один нещасний поні!
这时，我看到那绿色的苔草丛中，有个棕色的东西正在上下翻滚，脖子扭来扭去地向上伸着，随后发出一阵痛苦的长鸣，可怕的吼声在沼地里起着回音。吓得我好象浑身都凉了，可是他的神经似乎比我要坚强些。
У зеленій осоці борсалося й підкидалося щось коричневе. Потім угору судорожно скинулась довга шия, і над пустищем розлігся жахливий крик. Я аж похолов, але в мого супутника нерви виявилися міцнішими, ніж у мене.
“完了！”他说道，“泥潭已经把它吞没了。两天之内就葬送了两匹，今后，说不定还会陷进多少匹去呢；因为在干燥的天气里，它们已习惯于跑到那里去，可是它们在被泥潭缠住以前是不会知道那里天旱和雨后的不同的。格林盆大泥潭真是个糟糕的地方。”
— Усе, кінець! — сказав він. — Засмоктало. Двоє за два дні, а скільки, мабуть, їх загинуло ще, бо вони як унадяться туди в суху погоду, то ходять і в дощову, поки не вскочать у пастку. Еге ж, погане це місце — Грімпенська трясовина.
“但是您不是说您能穿得过去吗？”
— І ви кажете, що можете пройти туди?
“是啊，这里有一条小路，只有动作很灵敏的人才能走得过去，我已经找到这条路了。”
— Так, там є одна-дві стежки, якими дуже вправна людина може скористатися.
“可是，您为什么竟想走进这种可怕的地方去呢？”
— Але навіщо вам ходити в таке жахливе місце?
“啊，您看到那边的小山吗？那真象是周围被无法通过的、年代久远的泥潭隔绝了的小岛。如果您能有办法到那里去的话，那才是稀有植物和蝴蝶的生长之处呢。”
— А бачите ген оті пагорби? То справжні острівці посеред непрохідної трясовини, що протягом багатьох літ утворилася навколо них. Ось де рідкісні рослини й метелики, якщо вистачить кмітливості добратися туди.
“哪天我也去碰一碰运气。”
— Що ж, коли-небудь спробую щастя.
他忽然脸上带着惊讶的表情望着我。
Степлтон здивовано втупився в мене.
“千万放弃这个念头吧，”他说道，“那样就等于是我杀了您。我敢说您难得会活着回来的，我是靠着记住某些错综复杂的地标才能到那里去的。”
— Заради Бога, викиньте цю думку з голови! — заперечив він. — Я не хочу бути винним у вашій загибелі. Запевняю вас, ви не матимете ні найменшого шансу повернутися назад живим. Я сам можу ходити туди тільки тому, що пам'ятаю безліч ледь помітних прикмет.
“天哪！”我喊了起来，“那是什么？”
— Ого! — вигукнув я. — Що це?
一声又长又低、凄惨得无法形容的呻吟声传遍了整个沼地，充满了整个空间，可是无法说出是从哪里发出来的。开始是模糊的哼声，然后变成了深沉的怒吼，再后来又变成了忧伤而有节奏的哼声。斯台普吞面带好奇的表情在望着我。
Тихе, протяжливе й неймовірно тоскне виття розляглося над пустищем. Воно ніби повисло в повітрі, проте визначити, звідки воно линуло, було неможливо. З глухого гарчання воно перетворилося на хрипке ревіння, а тоді знову перейшло в сумний, щемливий стогін. Степлтон якось допитливо глянув на мене.
“沼地真是个奇怪的地方！”他说道。
— Дивне місце пустище! — мовив він.
“这究竟是什么呢？”
— Але що це таке?
“农民们说是巴斯克维尔的猎狗在寻找它的猎物。我以前曾听到过一两次，可是声音从没有象这样大过。”
— Селяни кажуть, що це виє собака Баскервілів, коли шукає здобич. Я вже чув його двічі чи тричі, але ніколи він не вив так голосно.
我心里害怕得直打冷战，一面向四周环顾点缀着一片片绿色树丛的起伏不平的原野。在广大的原野上，除了有一对大乌鸦在我们背后的岩岗上呱呱大叫之外，别无动静。
З холодком страху в серці я окинув поглядом широку рівнину, що підіймалася до обрію й була всіяна зеленими плямами осоки. Ні найменшого руху на всьому величезному просторі, тільки два круки різко каркали позад нас, сидячи на скелястій вершині пагорба.
“您是个受过教育的人，谅必不会相信这些无稽之谈吧？” 我说道，“您认为这种奇怪的声音是从什么地方发出来的呢？”
— Ви ж освічена людина. Хіба ви вірите в подібні дурниці! — сказав я. — Що, на вашу думку, може бути причиною цього дивного виття?
“泥潭有时也会发出奇怪的声音来的。污泥下沉或是地下水往上冒，或是什么别的原因。”
— Болота іноді видають химерні звуки. Чи то твань осідає, чи то вода прибуває, чи то відбувається ще щось.
“不，不，那是动物发出来的声音。”
— Ні, ні, це був голос живої істоти.
“啊，也许是。您听过鹭鸶叫吗？”
— Може, й так. Вам ніколи не доводилося чути, як кричить болотний бугай?
“没有，从来没有听过。”
— Ні, не доводилось.
“在英伦这是一种很稀有的鸟——几乎已经绝种了—— 可是在沼地里也许还有。是的，即使刚才我们听到的就是绝无仅有的鹭鸶的叫声，这也是不足为奇的。”
— Це дуже рідкісний птах, в Англії він тепер практично вимер, але в цьому пустищі все можливо. Так, я нітрохи не здивувався б, якби дізнався, що зараз ми чули крик останнього бугая.
“这真是我一生中所听到过的最可怕、最奇怪的声音了。”
— Ніколи в житті не чув таких надприродних, незрозумілих звуків.
“是啊，这里简直是个神秘可怕的地方。请看小山那边，您说那是些什么东西？”
— Що й казати, страшна місцина. Подивіться-но ось на той схил. Як ви гадаєте, що то таке?
整个陡峭的山坡上都是灰色石头围成的圆圈，至少有二十堆。
Стрімкий схил пагорба було вкрито круглими сірими кам'яними кільцями, я нарахував їх не менше двадцяти.
“是什么呢，是羊圈吗？”
— Справді, що то таке? Загородки для овець?
“不，那是咱们可敬的祖先的住处，在史前时期住在沼地里的人很多，因为从那时以后再没有人在那里住过，所以我们看到的那些安排的细微之处还和他们离开房子以前一模一样。那些是他们的缺了房顶的小屋。如果您竟因为好奇而到里面去走一趟的话，您还能看到他们的炉灶和床呢。”
— Ні, то оселі наших шановних предків. Доісторична людина густо населяла це пустище, а оскільки після неї ніхто тут не жив, то все залишилося таким, яким вона його покинула. Ото її хороми без покрівель. Ви можете побачити навіть вогнище й ложе, якщо вам буде цікаво піти туди й подивитися на ті оселі.
“真够个市镇的规模呢。在什么时候还有人住过呢？”
— Та ж це справжнє місто. А коли в ньому жили?
“大约在新石器时代——没有确实的年代可考。”
— Неолітична людина — точний вік невідомий.
“他们那时干些什么呢？”
— А що робила ця людина?
“他们在这些山坡上牧放牛群，当青铜的刀开始代替石斧的时候，他们就学会了开掘锡矿。您看对面山上的壕沟，那就是挖掘的遗迹。是的，华生医生，您会发现沼地的一些很特别的地方的，噢，对不起，请等一会儿！一定是赛克罗派德大飞蛾。”
— Пасла худобу на цих схилах, а коли бронзовий меч почав витісняти кам'яну сокиру, навчилася видобувати олово. Подивіться-но на отой величезний рів на пагорбі навпроти нас. То сліди її діяльності. Авжеж, докторе Вотсоне, ви знайдете на цьому пустищі чимало дивовижних речей. О, пробачте, це, мабуть, Cyclopides!
一只不知是蝇还是蛾的东西横过了小路，翩翩地飞了过去，顷刻之间斯台普吞就以少有的力量和速度扑了过去。使我大吃一惊的是，那只小动物竟一直向大泥潭飞了过去，而我的朋友却挥舞着他那绿色的网兜，一步不停地在一丛丛小树中间跳跃前进着。他穿着灰色的衣服，加以猛然纵跳、曲折前进的动作，使他本身看来就宛如一只大飞蛾。我怀着既羡慕他那敏捷异常的动作又害怕他会在那莫测深浅的泥潭里失足的复杂心情，站在那里望着他往前追去。由于听到了脚步声，我转过身来，看到在离我不远的路边有一个女子，她是从浮游着一抹烟雾、说明是梅利琵所在之处的方向来的，因为一直被沼地的洼处遮着，所以直到她走得很近时才被我发现。
Повз нас пролетіла чи то якась комаха, чи то нічний метелик, і Степлтон, миттю рвонувши з місця, щодуху кинувся за ним. Метелик, що мене дуже стривожило, летів просто до трясовини, але мій новий знайомий, стрибаючи з купини на купину, гнався слідом і розмахував своїм зеленим сачком. Сірий одяг і рвучкий зигзагуватий біг робили його самого чимось схожим на величезного метелика. Я стояв на місці й спостерігав за ним із змішаним почуттям захвату від його спритності і страху, щоб він не оступився на зрадливій трясовині, коли раптом почув звук кроків і, обернувшись, побачив на стежці недалеко від себе якусь жінку. Вона з'явилася з того боку, де підіймався султан диму, вказуючи на місцезнаходження Мерріпіт-хаус,— западина на пустищі до часу ховала її, поки вона не підійшла зовсім близько.
我相信这位就是我曾听说过的斯台普吞小姐，因为在沼地里太太小姐很少，而且我还记得曾听人把她形容成是个美人。向我走过来的这个女人，的确是应归入最不平凡的类型的。兄妹相貌的不同，大概再也没有比这更显著的了。斯台普吞的肤色适中，长着淡色的头发和灰色的眼睛；而她的肤色呢，比我在英伦见过的任何深肤色型的女郎都更深，身材纤长，仪态万方。她生就一副高傲而美丽的面孔，五官那样端正，要不是配上善感的双唇和美丽的黑色而又热切的双眸的话就会显得冷淡了。她有着完美的身段，再加以高贵的衣着，简直就象是寂静的沼地小路上的一个怪异的幽灵。在我转过身来的时候，她正在看着她的哥哥，随后她就快步向我走了过来。我摘下了帽子正想说几句解释的话，她的话就把我的思潮引进了一条新路。
Я не мав сумніву, що це й є та сама міс Степлтон, про яку мені вже довелося почути,— адже навряд чи на пустищі могло бути багато інших леді,— і про яку, я це пам'ятав, хтось казав, що вона красуня. Жінка, яка наближалася до мене, вражала вродою, і врода її була з тих, що зустрічаються надзвичайно рідко. Більшого контрасту між братом і сестрою просто не могло існувати, бо Степлтон був якийсь безбарвний, мав світле волосся й сірі очі, вона ж була темніша за всіх тих брюнеток, яких мені траплялося бачити в Англії, а ще струнка, елегантна й висока на зріст. Гордовиті, тонкі риси обличчя були такі правильні, що воно могло б здатися холодним, якби не чутливий рот і гострий погляд прекрасних темних очей. Бачити на безлюдній стежині в пустищі жінку з ідеальною фігурою і у вишуканій сукні було справді дивно. Коли я обернувся, її очі дивилися на брата, потім вона прискорила ходу, прямуючи до мене. Я підняв капелюха й хотів уже був пояснити, хто я такий і чому тут, але її слова спрямували всі мої думки в зовсім інший бік.
“回去吧！”她说道，“马上回到伦敦去，马上就走。”
— Повертайтеся! — сказала вона. — Негайно повертайтеся в Лондон!
我只能吃惊得发愣地盯着她。她的眼对我发着火焰似的光芒，一只脚不耐烦地在地上拍打着。
Нічого не розуміючи, я по-дурному втупився в неї. Блиснувши на мене очима, вона нетерпляче тупнула ногою.
“我为什么就应该回去呢？”我问道。
— А чого я маю повертатися? — спитав я.
“我不能解释。”她的声音低微而恳切，带有奇怪的大舌头似的声音，“可是看在上帝的面上，按照我所请求您的那样做吧，回去吧，再也不要到沼地里来。”
— Цього я не можу вам пояснити. — Вона говорила тихо, швидко, якось дивно шепелявлячи. — Ради Бога, послухайтесь моєї поради. Повертайтеся назад, і хай більше ніколи ваша нога не ступить сюди.
“可是我刚才来啊！”
— Але ж я тільки що приїхав.
“您这个人啊，您这个人哪！”她叫了起来，“难道您还看不出来这个警告是为您好吗？回伦敦去！今晚就动身！无论如何也要离开这个地方！嘘，我哥哥来了！关于我说过的话，一个字也不要提。劳驾您把杉叶藻那边的那枝兰花摘给我好吗？在我们这片沼地上兰花很多，您显然是来得太迟了，已经看不到这里的美丽之处了。”
— Господи! — вигукнула вона. — Невже ви не розумієте, що вам бажають добра? Повертайтеся в Лондон! Сьогодні ж увечері! За всяку ціну тікайте з цих місць! Ц-с-с! Мій брат іде! Ні слова про те, що я вам сказала. Будь ласка, чи не могли б ви дістати мені оту орхідею, отам у хвосняку. Тут у нас на пустищі багато орхідей, хоч ви, звичайно, запізнилися, щоб побачити всю красу цих місць.
斯台普吞已经放弃了对那只小虫的追捕，回到了我们的身边，由于劳累而大喘着气，而且面孔通红。
Степлтон облишив ганятися за метеликом і підійшов до нас, розпашілий і задиханий.
“啊哈，贝莉儿！”他说道。可是就我看来他那打招呼的语调并不热诚。
— Привіт, Беріл! — сказав він, і мені здалося, що його привітання не зовсім сердечне.
“啊，杰克，你很热了吧？”
— Ти дуже розгарячився, Джеку.
“嗯，我刚才追一只赛克罗派德大飞蛾来着，是在晚秋时分很少见的一种。多可惜呀，我竟没有捉到！”他漫不经心地说着，可是他那明亮的小眼却不住地向我和那女子的脸上看来看去。
— Так, ганявся за Cyclopides'oм. Це рідкісний метелик, а пізно восени на нього взагалі важко натрапити. Шкода, що я його не впіймав! — Він говорив байдужим, безтурботним тоном, але його маленькі сірі очиці весь час перебігали з сестри на мене й назад.
“我看得出来，你们已经自我介绍过了。”
— Ви вже, бачу, встигли познайомитися.
“是啊，我正和亨利爵士说，他来得太晚了，已经看不到沼地的真正美丽之处了。”
— Так, я казала серу Генрі, що він трохи запізнився, щоб побачити справжню красу цього пустища.
“啊，你以为这位是谁呀？”
— Що? Як ти гадаєш, хто перед тобою?
“我想象一定是亨利·巴斯克维尔爵士。”
— Я впевнена, що це сер Генрі Баскервіль.
“不，不对，”我说道，“我不过是个卑微的普通人，是爵士的朋友，我是华生医生。”
— Ні, ні,— заперечив я. — Я не дворянин і титул «сер» не для мене, але я друг Генрі Баскервіля. І звуть мене доктор Вотсон.
她那富于表情的面孔因懊恼而泛起了红晕。“我们竟然在误会之中谈起天来了。”她说道。
Краска досади розлилася по її виразному обличчю.
— Що ж, ми говорили, маючи на увазі різні речі,— сказала вона.
“啊，没关系，你们谈话的时间并不长啊。”她哥哥说话时仍以怀疑的眼光看着我们。
— Ну, в тебе було не надто багато часу для розмови,— зауважив Степлтон, так само допитливо дивлячись на сестру.
“我没有把华生医生当作客人，而是把他当作本地住户似地和他谈话，”她说道，“对他说来，兰花的早晚是没多大关系的。可是来吧，您不看一看我们在梅利琵的房子吗？”
— Я розмовляла з доктором Вотсоном як з хазяїном замку, а він лише його гість,— вела вона далі. — А через це йому байдуже, рано зараз чи пізно цвісти орхідеям. Але ж ви не відмовитеся завітати до Мерріпіт-хаус, чи не так?
走了不多的路就到了，是一所沼地上的荒凉孤独的房子，在从前这里还繁荣的时候是个牧人的农舍，可是现在经过了修理以后，已经变成一幢新式的住宅了。四周被果园环绕着，可是那些树就象沼地里的一般的树似的，都是矮小的和发育很坏的，这地方整个都显出一种阴郁之色。一个怪异、干瘦、看来和这所房子很相配的、衣着陈旧褪色的老男仆把我们让了进去。面的屋子很大，室内布置得整洁而高雅，由此也能看出那位女士的爱好来。我从窗口向外望着，那绵延无际的、散布着花岗岩的沼地，毫无间断地向着远方地平线的方向起伏着。我不禁感到奇怪，什么原因使得这位受过高深教育的男子和这位美丽的女士到这样的地方来住呢？
Після короткої прогулянки ми опинилися біля похмурого будинку, що, очевидно, в кращі часи правив якомусь скотареві за оселю, а потім був перероблений на сучасне житло. Його оточував садок, але дерева в ньому, як і скрізь на пустищі, були чахлі й низькорослі, і вся місцина справляла сумне й жалюгідне враження. Дивний на вигляд худий і зморшкуватий старий слуга в поруділому сюртуці, який відчинив нам двері, цілком пасував до цього будинку. Проте кімнати були великі й гарно вмебльовані, в чому, на мою думку, позначився смак господині. Дивлячись у вікно на безмежне, всіяне гранітними валунами пустище, яке одноманітно тяглося аж до найдальшого обрію, я не міг не дивуватися і не питати себе, що ж змусило цього високоосвіченого чоловіка і його красуню сестру жити в такій глушині.
“选了个怪里怪气的地点，是不是？”他象回答我所想的问题似地说道，“可是我们竟能过得很快活，不是吗，贝莉儿？”
— Дивне ми вибрали місце, еге ж? — сказав Степлтон, ніби відповідаючи на моє запитання. — А проте почуваємо себе щасливими, правда ж, Беріл?
“很快活。”她说道。可是她的语调却显得很勉强。
— Цілком щасливими,— відповіла Беріл, але її слова прозвучали якось непереконливо.
“我曾经办过一所学校。”斯台普吞说道，“是在北方，那种工作对我这种性格的人来说，不免要感到枯燥乏味，但能够和青年们生活在一起，帮助和培养那些青年，并用个人的品行和理想去影响他们的心灵，这对我来说却是很可贵的。怎奈我们的运气不好，学校里发生了严重的传染病，死了三个男孩，经过这次打击，学校再也没有恢复起来，我的资金也大部分不可挽救地赔了进去。可是，如果不是因丧失了与那些可爱的孩子们同居共处之乐的话，我本可以不把这件不幸的事念念于怀的。因为我对动物学和植物学有着强烈的爱好，在这里我发现了无穷无尽的材料可供我进行研究，而且我妹妹也和我一样地深爱着对大自然的研究工作。所有这一切，华生医生，在观察着我们窗外的沼地的时候都已钻进了您的脑子，由您的表情里就看得出来。”
— Я працював у школі на Півночі,— сказав Степлтон. — І хоч для людини з моїм темпераментом така робота виявилася нудною й нецікавою та в ній для мене багато важила можливість спілкуватися з молоддю, передавати їй щось від самого себе, від своїх ідеалів, допомагати формуватися молодим умам. Але доля повернулася до нас щербатим боком. У школі спалахнула якась епідемія, і троє хлопців померло. Ми так ніколи й не оговталися від цього удару, а чимала частина мого капіталу безповоротно пропала. І все ж, якби не втрата прекрасної дружби з хлопчиками, я тільки порадів би з свого нещастя, бо, маючи непереборну пристрасть до ботаніки й зоології, знайшов тут безмежне поле для роботи, а моя сестра любить природу не менше від мене. Ви самі, докторе Вотсоне, накликали на свою голову цю сповідь виразом свого обличчя, коли оглядали пустище у вікно.
“我确曾想到，这里的生活对您妹妹可能有些枯燥无味，也许对您还稍微好些。”
— Так, мені справді спало на думку, що тут, мабуть, буває трохи нудно — не стільки вам, скільки вашій сестрі.
“不，不，我从不感到枯燥。”她赶快说道。
— Ні, ні, я ніколи не нудьгую,— швидко відповіла Беріл.
“我们有书，有我们的研究工作，而且我们还有着有趣的邻居。摩梯末医生在他那一界里是个最有学问的人了！可怜的查尔兹爵士也是可亲的同伴。我们对他知之甚深，并且对他还感到说不出的怀念。您认为我今天下午是否应该冒昧地去拜访一下亨利爵士呢？”*
— У нас багато книжок, ми не цураємося науки, маємо цікавих сусідів. Доктор Мортімер — дуже освічена людина в своїй галузі. Бідолашний сер Чарльз теж був чудовим співрозмовником. Ми часто з ним зустрічалися, і тепер нам його страшенно не вистачає. Як на вашу думку, чи не буду я занадто набридливий, якщо сьогодні по обіді завітаю до сера Генрі й познайомлюся з ним?
“我敢说，他一定会高兴见您的。”
— Я впевнений, що він буде надзвичайно радий.
“那么，最好您顺便提一声，就说我打算这样作吧。也许在他习惯于这新的环境以前，我们能聊尽绵薄，以使他更方便些呢。华生医生，您愿意上楼看一看我所收集的鳞翅类昆虫吗？我想那已是在英伦西南部所能收集的最完整的一套了。 等您看完的时候，午饭差不多也就预备好了。”
— Тоді, будь ласка, скажіть йому про мої наміри. Можливо, нам хоч трохи вдасться урізноманітнити його життя, поки він звикне до свого нового середовища. Прошу вас, докторе Вотсоне, ходімо нагору, я покажу вам свою колекцію Lepidoptera . Смію гадати — це найповніша колекція в усій Південно-Західній Англії. А на той час, коли ви закінчите її оглядати, буде майже готовий і ленч.
可是我已急于要回去看我的委托人了。阴惨的沼地，不幸的小马的丧命和那与巴斯克维尔的猎狗的可怕的传说相关联的、令人毛骨悚然的声音，所有这些都给我的思想蒙上了一层忧伤的色彩。浮现在这些多少还是模糊的印象之上的，就是斯台普吞小姐的清楚、肯定的警告了。她当时谈话的态度又是那样的诚心诚意，使我无法再怀疑在这警告的后面必然有着深刻而严重的理由。我婉谢了一切使我留下来吃午饭的敦请，立刻就踏上了归途，顺着来时的那条长满野草的小路走了回去。
Проте мені нетерпеливилося повернутися до свого підопічного. Сумовитість пустища, загибель нещасного поні, таємниче виття, що якимось чином пов'язувалося з похмурою легендою роду Баскервілів,— усе це робило мої думки досить невеселими. А далі до моїх більш чи менш невиразних вражень додалося чітке й недвозначне застереження міс Степлтон, висловлене з такою палкою щирістю, що я просто не міг не повірити: на це є серйозні й глибокі причини. Я відмовився від наполегливих запрошень залишитися на ленч і відразу ж вирушив у зворотну подорож тією самою порослою травою стежкою, якою прийшов до Мерріпіт-хаус.
好象是路熟的人一定能找到捷径似的，在我还没有走上大路的时候，我就大吃一惊地看到了斯台普吞小姐正坐在小路旁边的一块石头上。她由于经过剧烈运动，脸上泛出了美丽的红晕，两手叉着腰。
Проте, здається, крім цього шляху існував ще один, коротший, яким користувалися ті, хто його знав, не встиг я вийти на дорогу, як із здивуванням побачив міс Степлтон, яка сиділа під скелею край стежки. Її прекрасне обличчя розчервонілося від швидкої ходи, а руку вона притискала до серця.
“为了截住您，我一口气就跑来了，华生医生，”她说道，“我甚至连帽子都没有来得及戴。我不能在这里久停，否则我哥哥就要因我不在而感到寂寞了。对我所犯的愚蠢的错误，我想向您致以深深的歉意，我竟把您看成了亨利爵士。请把我所说过的话忘掉吧，这些话与您是毫无关系的。”
— Я весь час бігла, щоб випередити вас, докторе Вотсоне,— сказала вона. — Навіть капелюшка не встигла надіти. Мені не слід затримуватися, бо брат може помітити, що мене немає. Я дуже хочу попросити у вас пробачення за ту дурну помилку, якої припустилася, вирішивши, що ви й є сер Генрі. Прошу вас, забудьте все, що я вам сказала, бо воно аж ніяк вас не обходить.
“可是我是忘不掉的，斯台普吞小姐，”我说道，“我是亨利爵士的朋友，我非常关心他的幸福。告诉我吧，为什么您那么急切地认为亨利爵士应当回到伦敦去呢？”
— Але я не можу забути ваших слів, міс Степлтон,— відповів я . — Сер Генрі — мій друг, і його благополучність неабияк мене стосується. Скажіть мені, чому ви так наполягали, щоб сер Генрі повернувся в Лондон?
“不过是女人的一时之念罢了，华生医生。等您对我了解得更深一些的时候，您就会知道，我对我自己的一言一行并不是都能说出个道理来的。”
— Жіноча примха, докторе Вотсоне. Коли ви познайомитесь зі мною ближче, то зрозумієте, що я не завжди можу пояснити свої слова або вчинки.
“不对，不对。我还记得您那发抖的声调，我还记得您那时的眼神。喔，请您对我坦白地讲吧，斯台普吞小姐，从我一到这里起，我就感到周围都是疑团。生活已经变得象格林盆泥潭一样了，到处都是小片小片的绿丛，人们会在那里陷入地里，而没有向导能给他指出一条脱身的道路。告诉我吧，您究竟是什么意思，我答应您一定把您的警告转达给亨利爵士。”
— Ні, ні! Я пам'ятаю, який схвильований був у вас голос. Пам'ятаю вираз ваших очей. Міс Степлтон, будьте відверті зі мною, дуже вас прошу, бо, відколи я тут, мене, я це відчуваю, весь час ніби оточують якісь привиди. Життя стало схожим на оцю велику, з безліччю зелених латочок, Грімпенську трясовину, в яку людина може провалитися з головою, і ніхто не знайде, куди вона поділася. Поясніть мені, на що ви натякали, і я обіцяю передати ваше застереження серу Генрі.
她的脸上刹时间闪现了一种犹豫不决的表情，可是在她回答我的时候，她的两眼马上又变得坚决起来了。
По обличчю міс Степлтон на мить промайнула тінь вагання, але погляд її, коли вона мені відповідала, знову зробився твердим.
“您想得太多了，华生医生，”她说道，“我哥哥和我听到了查尔兹爵士的噩耗以后，都非常震惊。我们和这位老人相知甚深，因为他最喜欢穿过沼地到我们的房子这边来散步。他深深地受着笼罩着他家的厄运的影响。在这悲剧发生之后，我自然而然地感觉到，他所表现的恐惧绝非出之无因。现在当这家又有人到这里来住的时候，我感到担心，因此我觉得，对于可能又降临在他身上的危险，应该提出警告来。这就是我想传达给他的全部的意思。”
— Ви надаєте моїм словам, докторе Вотсоне, надто великого значення,— сказала вона. — Смерть сера Чарльза нас з братом просто приголомшила. Ми знали його дуже близько, бо він любив прогулюватися цією ось стежкою до нашого будинку. Прокляття, що тяжить над родом Баскервілів, страшенно гнітило сера Чарльза, і коли трапилася трагедія, я, природно, зрозуміла, що для страхів, про які він говорив, повинен бути якийсь грунт. А тому тепер, коли тут оселився ще один член цього роду, я вважаю, що його треба попередити про ту небезпеку, яка на нього чигає. Оце й усе, що я хотіла йому сказати.
“可是，您所说的危险是什么呢？”
— Але ж у чому полягає ця небезпека?
“您知道那个猎狗的故事吧？”
— Ви знаєте легенду про собаку?
“我不相信这种无稽之谈。”
— Я не вірю подібним дурницям!
“可是我相信。如果您还能影响亨利爵士的话，就请您把他从对他们一家说来永远是个致命的所在带走吧。四海之大，尽有安身之处，为什么他偏偏愿意住在这个危险的地方呢？”
— А я вірю. Якщо ви маєте якийсь вплив на сера Генрі, заберіть його звідси, бо це місце завжди було фатальним для його роду. Світ широкий. Чому сер Генрі хоче жити там, де небезпечно?
“正因为这是个危险的地方，他才到这里来住的，亨利爵士的性格就是这样。除非您能再供给我一些比这更加具体的材料，否则，若想让他离开这里恐怕是不太容易的。”
— Та саме тому, що небезпечно. Така вже у сера Генрі вдача. Боюсь, якщо ви не повідомите чогось більш певного, мені не вдасться наполягти на тому, щоб він виїхав звідси.
“我再说不出任何具体的东西来了，因为我根本就不知道任何具体的东西。”
— Нічого більш певного я сказати не можу, бо нічого певного просто не знаю.
“我要再问您一个问题，斯台普吞小姐。如果说，您当初和我说的时候寓意只不过如此的话，为什么您不愿让您哥哥听到您的话呢？这里面并没有值得他或是任何人反对的地方啊。”
— Дозвольте поставити вам ще одне запитання, міс Степлтон. Якщо це все, що ви хотіли сказати, заговоривши до мене, то чому ви не хотіли, щоб вас почув ваш брат? Адже у ваших словах не було нічого такого, що могло б вашому брату чи комусь іншому не сподобатись.
“我哥哥很希望这座庄园能有人住下来，因为他认为这样对沼地上的穷人们会有些好处。如果他知道我说了什么可能会使亨利爵士离开这里的话，他可能会大发雷霆呢。现在我已尽了我的责任了，我再不说什么了。我得回去了，否则他看不见我，就会怀疑我是来和你见面了。再见吧！”她转身走去，几分钟之内就消失在乱石之中了，而我就怀着莫名的恐惧赶回了巴斯克维尔庄园。
— Мій брат дуже хоче, щоб у баскервільському замку хто-небудь жив, бо вважає, що це буде добре для бідного місцевого люду. І дуже розсердився б, якби дізнався, що я намагаюся змусити сера Генрі поїхати звідси. Я свій обов'язок виконала і нічого більше говорити не буду. Мені треба йти, бо брат помітить мою відсутність і запідозрить, що я розмовляла з вами. До побачення!
Вона повернулась і за кілька хвилин зникла серед валунів, а я з душею, сповненою невиразних страхів, подався до баскервільського замку.