福爾摩斯的缺點之一——真的，如果你能把它叫做缺點的話——就是：在計劃實現之前，他極不願將他的全部計劃告訴任何人。無疑的，一部分是因為他本人高傲的天性，喜歡支配一切並使他周圍的人們感到驚訝，一部分也是由於他本行工作上所需的謹慎，他從來不願隨便冒險。這樣常常使那些做他的委託人和助手的人感到非常難堪，我就有過不止一次這樣的不快的經歷，可是再沒有比這次長時間地在黑暗中駕車前進更使人感到難受了。嚴重的考驗就在我們的眼前，我們的全部行動已經進入了最後的階段，可是福爾摩斯什麼也沒有說，而我則只能主觀地推測他行動的方向是如何如何。 後來我們的面孔感到了冷風的吹拂，狹窄的車道兩旁黑洞洞的，都是一無所有的空間，我這才知道我們又回到沼地裡來了。期待着將要發生的一切的那種心情，使我周身的神經都激動起來，馬每走一步，車輪每轉一周，都使我們更加接近了冒險的極峰。
Одним з недоліків Холмса,— якщо це справді можна назвати недоліком,— було те, що він майже ніколи й ні з ким не ділився до кінця своїми планами доти, поки цілком їх не здійснював. Почасти в цьому, безперечно, знаходила прояв власна вдача мого друга, бо він любив підкоряти своїй волі й дивувати тих, хто його оточував. Почасти він діяв так з професійної обережності, що вимагала ніколи не ризикувати. Та хоч би як там було, але така поведінка завдавала чимало неприємностей його агентам і помічникам. Я сам досить часто терпів від неї, але ніколи мені не було так тяжко, як під час тієї тривалої поїздки в темряві. Попереду на нас чекало велике випробування, нарешті ми були готові до останнього вирішального зусилля, а Холмс нічого не говорив, і я міг лише здогадуватися, якою буде послідовність його дій. Серце в мене аж завмирало в передчутті невідомого, коли в обличчя нам війнуло холодним вітром, і темний, пустельний простір по обидва боки вузької дороги підказав мені, що ми знову опинилися в пустищі. Кожний крок коней, кожний оберт колеса наближав нас до останньої пригоди.
由於有僱來的馬車伕在場，我們不能暢所欲言，只好談一些無聊的瑣碎小事，而實際上我們的神經都已因情感的激動和焦慮被弄得非常緊張了。當我們經過了弗蘭克蘭的家，離莊園，也就是那出事地點已癒來愈近了的時候，才總算度過了那段不自然的緊張狀態，我的心情也才舒暢了下來。我們沒有把車趕到樓房門前，在靠近車道的大門口的地方就下了車。付了車錢，並讓車伕馬上回到庫姆·特雷西去，然後，我們就向梅利琵宅邸走去了。
Присутність візника, екіпаж якого ми найняли в Кумбі-Трейсі, заважала нам, і ми, хоч нерви наші аж тремтіли від напруження в очікуванні близької небезпеки, змушені були балакати про дрібниці. Така стриманість давалася взнаки, і тому я відчув навіть деяку полегкість, коли ми, нарешті, проминули будинок Френкленда і покотили до замку Баскервілів, як я здогадався — місця останньої дії. Не завертаючи до будинку, ми проїхали до хвіртки в кінці тисової алеї. Там розплатилися з візником, наказавши йому негайно повертатися в Кумбі-Трейсі, а самі пішли в напрямку Мерріпіт-хаус.
“你帶著武器嗎，雷斯垂德？”
— У вас є зброя, Лестрейде?
那矮個兒偵探微笑了一下。
Маленький детектив посміхнувся:
“只要我穿著褲子，屁股後面就有個口袋，既然有這個口袋，我就要在裡面擱點什麼。”
— Поки я в штанях, у мене є задня кишеня, а поки в мене є задня кишеня, то й там щось є.
“好啊！我的朋友和我也都作好應急的準備了。”
— Це добре! Ми з моїм другом теж приготувалися до всяких несподіванок.
“你對這件事瞞得可真夠嚴密呀，福爾摩斯先生。現在咱們幹什麼呢？”
— Ви страшенно серйозно ставитесь до цієї справи, містере Холмсе. І що ж ми будемо робити?
“就等着吧。”
— Чекати.
“我說，這裡可真不是個使人高興的地方，”那偵探說著就打了個冷戰，向四周望望那陰暗的山坡和在格林盆泥潭上面積成的霧海。“我看到了咱們前面一所房子裡的燈光了。”
— Слово честі, місця тут не дуже веселі,— зауважив детектив, щулячись і позираючи то на похмурі схили горбів, то на величезне озеро туману, що розлилося над Грім-пенською трясовиною. — А он у якомусь будинку світяться вікна.
“那是梅利琵宅邸，也就是我們這次旅程的終點了。現在我要求你們一定得用足尖走路，說話也只能低聲耳語。”
— Це Мерріпіт-хаус, мета нашої подорожі. Тепер попрошу вас іти навшпиньках і розмовляти пошепки.
我們繼續沿著小徑前進，看樣子我們是要到那房子那裡去，可是到了離房子約兩百碼的地方，福爾摩斯就把我們叫住了。
Ми обережно просувалися стежкою, прямуючи до будинку, але ярдів за двісті від нього Холмс нас зупинив.
“就在這裡好了。”他說道，“右側的這些山石是絶妙的屏障。”
— Далі не треба,— сказав він. — Оці валуни праворуч — чудова схованка.
“咱們就在這裡等嗎？”
— Ми тут повинні чекати?
“對了，咱們就要在這裡作一次小規模的伏擊。雷斯垂德，到這條溝裡來吧。華生，你曾經到那所房子裡面去過吧，是不是？你能說出各個房間的位置嗎？這一頭的幾個格子窗是什麼屋的窗戶？”
— Так, влаштуємо невеличку засідку. Лестрейде, лізьте в цю нішу. Вотсоне, ви бували всередині будинку? Розташування кімнат знаєте? Оті заґратовані вікна скраю — що це?
“我想是廚房的窗子。”
— Це вікна кухні.
“再往那邊那個很亮的呢？”
— А поряд, яскраво освітлене?
“那一定是飯廳。”
— Їдальня.
“百葉窗是拉起來的。你最熟悉這裡的地形。悄悄地走過去，看看他們正在做什麼，可是千萬不要讓他們知道有人在監視着他們！”
— Штори піднято. Ви знаєте характер місцевості. Прокрадіться вперед, та тихо, і гляньте, що вони там роблять, але, ради Бога, дивіться, щоб вас не помітили.
我輕輕地順着小徑走去，彎身藏在一堵矮牆的後面，矮牆周圍是長得很糟的果木林。藉著陰影我到了一個地方，從那裡可以直接望進沒有掛窗帘的窗口。
Я навшпиньках пройшов стежкою і сховався за низеньким кам'яним муром, що оточував фруктовий сад з карлу-ватими деревами. Скрадаючись у тіні цього муру, я знайшов місце, звідки міг подивитися в незавішене вікно.
屋裡只有亨利爵士和斯台普吞兩個人。他們面對面坐在一張圓桌的兩邊，側面向着我。兩人都在吸着雪茄，面前還放著咖啡和葡萄酒。斯台普吞正在興緻勃勃地談論着，而準男爵卻是面色蒼白，心不在焉，也許是因為他想到要獨自一人穿過那不祥的沼地，心頭感到沉重。
В кімнаті було двоє чоловіків — сер Генрі й Степлтон. Вони сиділи в профіль до мене за круглим столом. Обидва курили сигари, перед ними стояли чашки з кавою й вино. Степлтон щось жваво розповідав, але баронет був блідий і слухав його неуважно. Очевидно, його тяжко гнітила думка про самотнє повернення додому лиховісним пустищем.
正當我望着他們的時候，斯台普吞忽然站了起來，離開了房間，同時亨利爵士又斟滿了酒杯，向後靠在椅背上，噴吐着雪茄煙。我聽到一聲門的吱咯聲和皮鞋踏在石子路上發出的清脆的聲音，腳步聲走過了我所蹲着的那堵牆另一面的小路。由牆頭一望，我看到那位生物學家在果木林角上的一所小房的門口站住了，鑰匙在鎖眼裡擰了一下，他一進去，裡面就發出了一陣奇怪的扭打的聲音。他在裡面只獃了一分鐘左右，後來我又聽到擰了一下鑰匙，他又順原路回到屋裡去了。我看到他和他的客人又在一起了，於是我又悄悄地回到我的夥伴們等我的地方，告訴了他們我所看到的情形。
Поки я спостерігав за ними, Степлтон підвівся й вийшов з кімнати, а сер Генрі налив собі вина й відкинувся на спинку крісла, затягуючись сигарою. Я почув рипіння дверей, потім шурхіт черевиків по гравію. Кроки пролунали доріжкою по другий бік муру, за яким я причаївся. Визирнувши, я побачив, що натураліст зупинився біля сарайчика в кутку саду. В замку повернувся ключ, Степлтон ступив через поріг, і в сараї почулась якась шамотня. Натураліст пробув там близько хвилини, потім ще раз скреготнув у замку ключем, пройшов повз мене і зник у будинку. Побачивши його знову в товаристві гостя, я тихо прокрався назад до своїх товаришів і розповів їм про все, що вивідав.
“華生，你是說那位女士不在嗎？”在我報告完了之後，福爾摩斯問道。
— Отож ви кажете, Вотсоне, що жінки в їдальні немає? — спитав Холмс, коли я закінчив розповідати.
“是的。”
— Немає.
“那麼，她會在哪裡呢？除了廚房之外哪一間屋子都沒有燈光啊！”
— Де ж тоді вона? В усіх інших кімнатах не світиться.
“我想不出她在哪裡。”
— Навіть не уявляю, де вона може бути.
我曾說過的那種大格林盆泥潭上的濃厚的白霧，這時正向我們這個方向慢慢飄了過來，積聚起來，就好象在我們的旁邊豎起一堵牆似的，雖低但是很厚，而且界線也很分明。再被月光一照，看上去就象一片閃閃發光的冰原，還有遠方的一個個突起的岩崗，就象是在冰原上生出來的岩石一樣。福爾摩斯的臉轉向那邊，一面望着緩緩飄行的濃霧，一面口中不耐煩地嘟囔着：
Я вже казав вам, що над Грімпенською трясовиною стелився густий білий туман. Він повільно насувався звідти на нас хоч і невисоким, але щільним і чітко окресленим валом. Місяць світив ясно, і туман мав вигляд блискучого льодового поля, над поверхнею якого де-не-де височіли скелі й гострі вершини пагорбів. Холмс обернувся в той бік і, спостерігаючи за неквапливим рухом цієї білої стіни, нетерпляче пробурмотів:
“霧正在向咱們這邊前進呢，華生！”
— Він суне на нас, Вотсоне.
“情況嚴重嗎？”
— А це погано?
“確實很嚴重，說不定會打亂我的計劃呢。現在，他獃不了很久了，已經十點鐘了。咱們能否成功和他的性命安危可能都要決定於他是否在濃霧遮住小路之前出來了。”
— Дуже погано. Це єдине в світі, що може зруйнувати мої плани. Але сера Генрі не доведеться чекати довго. Вже десята година. Наш успіх і навіть його життя залежать тепер від одного — чи вийде він раніше, ніж стежка потоне в тумані.
我們的頭頂上，夜空皎潔而美好，星星閃耀着明澈的冷光，半個月亮高懸在空中，使整個沼地都浸沉在柔和而朦朧的光線之中。我們面前就是房屋的黑影，它那鋸齒形的屋頂和矗立的煙囪的輪廓，被星光燦爛的天空清晰地襯託了出來。 下面那些窗戶裡射出了幾道寬寬的金黃色的燈光，向着果木林和沼地的方向照去。其中的一道忽然滅了，說明僕人們已經離開了廚房；只剩下了飯廳裡的燈光，裡面的兩個人還在抽着雪茄閒談。一個是蓄意謀殺的主人，一個是毫無所知的客人。
Нічне небо було чисте, без жодної хмарки. Яскраво й холодно світилися зірки, щербатий місяць заливав усе пустище м'яким тремтливим світлом. Просто попереду нас темніло громаддя будинку, його гостроверхий дах і торчкуваті димарі чітко вимальовувалися на тлі всіяного срібними зірками неба. Широкі золотаві смуги світла тяглися від вікон у сад і далі в пустище. Одна з них раптом зникла. То з кухні пішли слуги. Тепер лампа горіла тільки в їдальні, де двоє чоловіків — убивця хазяїн і його гість, який нічого не підозрював,— розмовляли далі, покурюючи сигари.
遮住了沼地一半的大霧，白花花的象羊毛似的一片，每一分鐘都在愈來愈近地向房屋飄了過來，先到的一些淡薄的霧氣已經在發着金黃色光芒的方形窗前滾動了。果木林後面的牆已經看不到了，可是樹木的上半部依然屹立在一股白色水氣渦流的上面。在我們守望着的時候，滾滾的濃霧已經爬到了房子的兩角，並且慢慢地堆積成了一堵厚牆，二樓象是一條奇怪的、浮游在可怕的海上的船。福爾摩斯用手急切地拍着面前的岩石，不耐煩地跺着腳。
Біла пухнаста пелена туману, що вкрила вже половину пустища, з кожною хвилиною наближалася з протилежного від нас боку до будинку. Ось перші його тоненькі пасма з'явилися в золотому квадраті освітленого вікна. Дальній кінець муру, що оточував сад, зник з наших очей, і над виром білої мли залишилися стирчати тільки верхівки дерев. Ось кучеряві хвилі з обох боків підповзли до будинку і повільно перетворилися на щільний вал — по ньому, немов якийсь дивний корабель по примарному морю, попливли горішній поверх і дах оселі Степлтонів. Холмс з серцем ляснув долонею по валуну, біля якого ми стояли, і нетерпляче тупнув ногою.
“如果他在一刻鐘之內再不出來，這條小路就要被遮住了，再過半小時，咱們把手伸到面前都要看不到了。”
— Якщо він не вийде за чверть години, стежка потоне в тумані. А через півгодини ми не зможемо побачити власну руку.
“咱們要不要向後退到一處較高的地方去呢？”
— Чи не відійти нам назад, там вище.
“對了，我想這樣也好。”
— Що ж, так, мабуть, і зробимо.
因此，當濃霧向我們流過來的時候，我們就向後退一退，這樣一直退到了離房子有半裡遠的地方。可是那片上面閃耀着月光的濃白色的海洋，還在繼續慢慢地、堅決地向着我們這個方向推進着。
У міру того як стіна туману насувалася на нас, ми відступали перед нею все далі й далі, поки не опинилися за півмилі від будинку Степлтонів, проте суцільне білясте море, посріблене згори місяцем, не переставало повільно й невблаганно рухатися вперед.
“咱們走得太遠了，”福爾摩斯說道，“他會在走近咱們之前就被人追上的。咱們可不能冒這個危險，一定得不惜任何代價堅守在這裡。”他跪了下去，把耳朵貼在地面上。“感謝上帝，我想我已聽到他走來了。”
— Ми відійшли надто далеко,— зауважив Холмс. — Не можна ризикувати, допустивши, щоб сера Генрі наздогнали раніше, ніж він добіжить до нас. Хоч би що там було, ми повинні залишитися тут.
Він став навколішки і притулився вухом до землі:
— Дякувати Богу, здається, йде.
一陣急速的腳步聲打破了沼地的寂靜。我們蹲在亂石之間，專心致志地盯着面前那段上緣呈銀白色的霧牆。腳步聲愈來愈響了，我們所期待的人穿過濃霧，就好象穿過一層簾幕似地在那裡走着。當他走出了濃霧，站在被星光照耀着的清朗的夜色中的時候，他驚慌地向四周望瞭望，然後又迅速地順着小路走來，經過了離我們隱藏之處很近的地方以後，就向着我們背後那漫長的山坡走去了。他一邊走，一邊心神不寧地左轉右轉地向後望着。
В тиші пустища почулися швидкі кроки. Присівши серед валунів, ми напружено вдивлялися в сріблясту стіну попереду. Звук кроків лунав дедалі чіткіше, і ось із туману, немов розсунувши лаштунки, ступив той, кого ми чекали. Опинившись на чистому повітрі під яснозорим небом, він здивовано озирнувся навколо. Потім швидко подався стежкою далі, пройшов близько від того місця, де ми ховалися, і почав спускатися довгим пологим схилом. Ідучи, він весь час оглядався то через одне, то через друге плече як людина, що чимось занепокоєна.
“噓！”福爾摩斯噓了一聲，我聽到了尖細而清脆的扳開手槍機頭的聲音，“注意，它來了！”
— Цс-с! — прошепотів Холмс, і курок його револьвера різко клацнув, коли він його зводив. — Обережно! Це він!
由徐徐前進的霧牆裡傳來了不斷的輕輕的叭嗒叭嗒的聲音。那雲狀的濃霧距我們藏匿的地方不到五十碼遠，我們三個人都死死地朝那裡瞪大着眼睛，不知道那裡將出現什麼可怕的東西。我當時正在福爾摩斯的肘旁，我朝他的臉上望了一眼。他面色蒼白，但顯出狂喜的神情，雙眼在月光照耀之下閃閃發光。忽然間，他兩眼猛地向前死死盯住了一點，雙唇因驚異而大張着。就在那時，雷斯垂德恐怖得叫了一聲就伏在地上了。我跳了起來，我那已經變得不靈活的手緊抓着手槍。在霧影中向我們竄來的那形狀可怕的東西嚇得我魂飛天外。確是一隻獵狗，一隻黑得象煤炭似的大獵狗，但並不是一隻人們平常看到過的那種狗。它那張着的嘴裡向外噴着火，眼睛也亮得象冒火一樣，嘴頭、頸毛和脖子下部都在閃爍發光。象那個突然由霧障裡向我們竄過來的黑色的軀體和猙獰的狗臉，就是瘋子在最怪誕的夢裡也不會看到比這傢伙更凶惡、更可怕和更象魔鬼的東西了。
Десь із глибини туманного валу, що невпинно наближався до нас, почулося негучне чітке дріботіння. Біла стіна була від нас уже ярдів за п'ятдесят, і ми всі троє пильно в неї вдивлялися, не знаючи, яке жахіття ось-ось може вихопитися звідти. Стоячи поряд з Холмсом, я мигцем глянув йому в обличчя — воно було бліде, схвильоване, з палаючими в місячному світлі очима. Раптом їхній погляд непорушно застиг, губи від здивування розтулилися. Тієї ж миті Лестрейд скрикнув від жаху й упав долілиць на землю. Я скочив на ноги й схопився обважнілою рукою за револьвер, майже паралізований страхітливим привидом, що вихопився з туману. Так, це був собака, величезний, чорний як смола собака — такого собаки нікому з смертних ще не доводилося бачити. З його роззявленої пащі бурхало полум'ям, очі горіли жаром, по морді, шерсті на загривку й спині, підгрудді пробігав вогонь. Навіть у гарячкових мареннях божевільного не могло б виникнути нічого більш дикого, жахливого й пекельного, ніж цей чорний, з лютим вищиром звір, що вистрибнув до нас із стіни туману.
那只巨大的黑傢伙，跨着大步，順着小路竄了下去，緊緊地追趕着我們的朋友。我們被這個幽靈驚得竟發獃到了這樣的程度，在我們的神志恢復之前，它已從我們的面前跑過去了。後來，福爾摩斯和我兩人一起開了槍，那傢伙難聽地吼了一聲，說明至少是有一槍已經打中了。可是它並沒有停住腳步，還是繼續向前竄去。在小路上遠遠的地方，我們看到亨利爵士正回頭望着，在月光照耀之下，他面如白紙，恐怖得揚起手來，絶望地瞪眼望着那只對他窮追不捨的可怕的傢伙。
Величезна чорна потвора довгими стрибками мчала стежкою точно по слідах нашого друга. Її поява так нас приголомшила, що перш ніж ми отямилися, вона встигла промчати повз нас. І лише тоді ми з Холмсом одночасно вистрілили — жахливе виття тварюки показало, що бодай один з нас влучив у неї. Проте вона не зупинилася, а помчала далі. Віддалік на стежці ми побачили сера Генрі. З блідим у місячному світлі обличчям, він дивився назад, з жахом піднісши руки вгору й безпорадно втупившись у страхітливого звіра, що наздоганяв його.
那獵狗的痛苦的嗥叫已完全消除了我們的恐懼。只要它怕打，它就不是什麼鬼怪，我們既能打傷它，也就能殺死它。 我從沒見過誰能象福爾摩斯在那天夜裡跑得那樣快。我是一向被人稱作飛毛腿的，可是他竟象我趕過那矮個的公家偵探一樣地把我給落在後面了。在我們沿著小路飛奔前進的時候，我們聽到前面亨利爵士發出來的一聲接連一聲的喊叫和那獵狗發出的深沉的吼聲。當我趕到的時候，正好看到那野獸竄起來，把準男爵撲倒在地上要咬他的咽喉。在這萬分危急的當兒，福爾摩斯一連氣就把左輪手槍裡的五顆子彈都打進了那傢伙的側腹。那狗發出了最後一聲痛苦的呼叫並向空中凶狠地咬了一口，隨後就四腳朝天地躺了下去，瘋狂地亂蹬了一陣，便側身癱下去不動了。我喘着氣彎身下去，把手槍頂着那可怕的淡淡發光的狗頭，可是再摳扳機也沒有什麼用了，大獵狗已經死了。
Але те, що собака завив від болю, вмить розвіяло наш страх. Якщо він уразливий, то й смертний, а якщо його можна поранити, то можна й убити. Ніколи мені не доводилося бачити, щоб хтось бігав так швидко, як Холмс тієї ночі. Я завжди був прудконогим і бігав зовсім непогано, але він випередив мене настільки ж, наскільки я сам випередив детектива-професіонала. Ми мчали стежкою і чули, що попереду глухо гарчить пес і раз у раз скрикує сер Генрі. Я встиг побачити, як цей звір стрибнув на свою жертву, повалив її на землю й кинувся їй до горла. Але цієї миті Холмс вгатив у бік потвори всі п'ять куль, що ще залишилися в барабані його револьвера. Завивши в агонії востаннє, собака оскаженіло клацнув у повітрі зубами, перевернувся на спину, люто дриґнув усіма чотирма лапами й повалився на бік. Засапавшись від бігу, я нахилився над ним і притис дуло револьвера до його страшної, ніби облитої блідим вогнем голови, але натискати на гачок не було потреби. Велетенський собака був мертвий.
亨利爵士躺在他摔倒的地方，失去了知覺。我們把他的衣領解開，當福爾摩斯看到了爵士身上並無傷痕，說明拯救還是及時的時候，他便感激地禱告起來。我們朋友的眼皮已經抖動起來了，他還有氣無力地想要挪動一下。雷斯垂德把他那白蘭地酒瓶塞進準男爵的上下牙齒中間，他那兩隻驚恐的眼睛向上瞧著我們。
Сер Генрі лежав непритомний на тому місці, де впав. Ми зірвали з нього комірець, і Холмс прошепотів слова подяки, пересвідчившись, що на шиї в баронета немає рани і що порятунок прийшов вчасно. Ось повіки в нашого друга здригнулися, і він зробив мляву спробу поворухнутися. Лестрейд просунув шийку фляги з коньяком йому між зубів, і на нас глянули два зляканих ока.
“我的上帝啊！”他輕聲說道，“那是什麼？究竟是什麼東西啊？”
— Боже! — прошепотів сер Генрі. — Що це було? Господи, що це було?
“不管它是什麼，反正它已經死了，”福爾摩斯說道，“我們已經把您家的妖魔永遠地消滅了。”
— Хоч би що це було, воно мертве,— відказав Холмс. — Ми назавжди вигнали привида, що переслідував ваш рід.
躺在我們面前的四肢伸開的屍體，單就那身體的大小和它的力量來說，就已經很可怕了。它不是純種血狸，也不是純種的獒犬，倒象是這兩類的混合種，外貌可怕而又凶暴，並且大得象個牝獅。即使是現在，在它死了不動的時候，那張大嘴好象還在向外滴嗒着藍色的火焰，那小小的、深陷而殘忍的眼睛周圍現出了一圈火環。我摸了摸它那發光的嘴頭，一抬起手來，我的手指也在黑暗中發出光來。
Звір, що лежав перед нами, самими своїми розмірами й силою справляв моторошне враження. Це був не чистокровний дойда і не чистокровний мастіф, а покруч двох цих порід — сухий, лютий і завбільшки з невелику левицю. Навіть тепер у нього, непорушного й мертвого, з величезної пащі слизотіло ще полум'я, маленькі, глибоко посаджені безжальні очі були оточені вогняними колами. Я доторкнувся рукою до його палаючої морди і, піднісши пальці до очей, побачив, що в темряві вони світяться.
“是磷。”我說。
— Фосфор,— сказав я.
“這種佈置多麼狡猾啊，”福爾摩斯一邊說著，一邊聞着那只死狗，“並沒有能影響它嗅覺的氣味。我們太抱歉了，亨利爵士，竟使你受到這樣的驚嚇。我本想捉的是一隻平常的獵狗，萬沒有想到會是這樣的一隻。霧也使我們未能截住它。”
— Та ще й якийсь хитрий препарат,— додав Холмс, принюхуючись до тварини. — Без запаху, щоб собака не втратив нюх. Ми повинні щиро вибачитися перед вами, сер Генрі, за те, що піддали вас такому страшному випробуванню. Я був готовий побачити собаку, але не таке чудовисько. До того ж туман не дав часу зустріти його як слід.
“您總算是救了我的性命了。”
— Ви врятували мені життя.
“可是卻讓您冒了這樣一次大險。您還能站起來嗎？”
— Піддавши його спочатку небезпеці. Ви можете встати?
“再給我喝一口白蘭地，我就什麼都不怕了。啊，請您扶我起來吧。根據您的意見，咱們該怎麼辦呢？”
— Дайте мені ще ковтнути коньяку, і зі мною все буде гаразд. Ну ось! А тепер допоможіть мені встати. Що ви пропонуєте робити далі?
“把您留在這裡好了。今晚您已經不適于再作進一步的冒險了。如果您願意等一等的話，我們之中總有一個會陪着您回到莊園去的。”
— Я пропоную вам залишитись поки що тут. Сьогодні ні до яких пригод ви більше не придатні. Якщо ви почекаєте, хтось із нас повернеться з вами в баскервільський замок.
他想掙扎着站起來，可是他還蒼白得厲害，四肢也都在哆嗦。我們扶着他走到一塊石頭旁邊，他坐下用顫抖着的雙手蒙着臉。
Сер Генрі марно спробував зіп'ястися на ноги — він був ще блідий як крейда і тремтів усім тілом. Ми допомогли йому підвестися й відвели до валуна, де він, здригаючись, сів і сховав обличчя в долонях.
“我們現在非得離開您不可了，”福爾摩斯說道，“剩下的事還非得去幹不可，每一分鐘都很重要。證據已經齊全了，現在只需要抓那個人了。”
— А тепер ми повинні йти,— мовив Холмс. — Треба зробити справу до кінця, тут важить кожна хвилина. Докази злочину ми маємо, тепер треба взяти злочинця.
“要想在房子裡頭找到他只有千分之一的可能，”當我們又順着小路迅速地走回去的時候，他接著說道，“那些槍聲已經告訴了他——鬼把戲完蛋了。”
— Ставлю тисячу проти одного: дома його не знайти,— додав Холмс, коли ми швидко поверталися стежкою до будинку Степлтона. — 3 пострілів він напевно зрозумів, що гру програно.
“那時，咱們離他還有一段路，這場霧可能會把槍聲擋住呢。”
— Ми були досить далеко, можливо, туман приглушив звук.
“他一定是追隨着那只獵狗，好指揮它——這點你們完全可以相信。不，不，現在他已經走了！可是咱們還是搜查一下房子，肯定一下的好。”
— Він ішов слідом за собакою, щоб покликати його назад, у цьому ви можете бути впевнені. Ні, ні, він уже втік! Але треба обшукати будинок і самим у всьому пересвідчитися.
前門開着，我們一沖而入，匆忙地由這間屋走進那間屋，在過道里遇到了一個驚恐萬分的、衰老的男仆。除了飯廳之外，哪裡也沒有燈光。福爾摩斯急忙地把燈弄亮，房子裡面沒有一個角落未被找遍，但是絲毫沒有看到我們所追尋的那人的蹤影，最後在二樓上發現有一間寢室的門被鎖了起來。
Вхідні двері було відчинено, ми ввійшли й заходилися швидко оглядати кімнати, на превелике здивування старезного слуги, який зустрів нас у коридорі. Світло горіло лише в їдальні, але Холмс узяв лампу звідти й обнишпорив у будинку всі закутки. Людина, на яку ми полювали, зникла без сліду. Проте одні з дверей на другому поверсі було замкнено.
“裡面有人！”雷斯垂德喊了起來，“我聽到裡面有東西在動。把這門打開！”
— Там хтось є! — вигукнув Лестрейд. — Щось рухається. Відчиніть ці двері!
從裡面傳出了低弱的呻吟和沙沙的聲音。福爾摩斯用腳底板往門鎖上面一蹬，一下子就把門踢開了。我們三人端着手槍衝進屋去。
З кімнати долинув ледь чутний стогін і якесь шарудіння. Холмс ударив ногою в двері точно в тому місці, де був замок, і вони розчинилися навстіж. З револьверами в руках ми всі троє влетіли до кімнати.
可是屋裡並沒有我們想要找的那個不顧一切、膽大妄為的壞蛋。面前卻是一件非常奇怪而又想象不到的東西，我們驚愕得獃立在那裡望着。
Проте запеклого негідника всупереч нашим надіям ми не знайшли й тут. Замість нього ми побачили дещо настільки дивне й настільки несподіване, що на мить аж остовпіли від здивування.
這間屋子被佈置成小博物館的樣子，牆上裝着一排安着玻璃蓋的小匣，裏邊裝的全是蝴蝶和飛蛾，那個詭計多端和危險的人把採集這些東西當作了娛樂消遣。在屋子中間有一根直立的木樁，是什麼時候為了支持橫貫屋頂、被蟲蛀了的舊梁木才豎起來的。這根柱子上面捆着一個人，那人被布單捆綁得不能出聲，你無法馬上看出來是男是女。一條手巾繞着脖子系在背後的柱子上，另一條手巾矇住了面孔的下半部，上面露出了兩隻黑眼睛——眼中充滿了痛苦與羞恥的表情，還帶著可怕的懷疑——死盯着我們。一會兒的功夫，我們就把那人嘴上和身上捆着的東西都解了下來，斯台普吞太太就在我們的面前倒了下去。當她那美麗的頭下垂在胸前的時候，我在她的脖子上看到了清晰的紅色鞭痕。
Кімната являла собою маленький музей. Вздовж її стін стояло безліч ящиків із скляними віками, під якими зберігалася колекція метеликів і комах — збирати її було відпочинком для цього складного й небезпечного чоловіка. Посередині кімнати стояла вертикальна підпора, поставлена колись під старий поточений шашелем сволок, який підтримував стелю. Біля цієї підпори стояла прив'язана до неї людина, а через те, що її було з голови до ніг закутано в простирадла, в першу хвилину ніхто не зміг би сказати, чоловік то чи жінка. Один рушник, обкручений навколо шиї, було зав'язано ззаду підпори. Другий закривав нижню частину обличчя, а поверх нього на нас невідривно дивилися чорні, сповнені горя й сорому, очі, благально питаючи нас про щось. Ми вмить розв'язали вузли, здерли кляп, і на підлогу до наших ніг сповзла місіс Степлтон. Коли її гарна голівка похилилася на груди, я побачив у неї на шиї чітку червону смугу від удару нагаєм.
“這畜生！”福爾摩斯喊道，“喂，雷斯垂德，你的白蘭地呢？把她安置在椅子上！她已因受虐待和疲竭而昏過去了。”
— Тварюка! — вигукнув Холмс. — Лестрейде, де ваш коньяк? Посадіть її в крісло! Вона просто знепритомніла від побоїв і виснаження.
她又睜開了眼睛。
Місіс Степлтон знову відкрила очі.
“他安全了嗎？”她問道，“他跑掉了嗎？”
— Він у безпеці? — спитала вона. — Він утік?
“他從我們手裡是逃不掉的，太太。”
— Від нас він не втече, мадам.
“不是，不是，我不是指我丈夫。亨利爵士呢？他安全嗎？”
— Ні, ні, я не про мого чоловіка. Сер Генрі, він у безпеці?
“他很安全。”
— Так.
“那只獵狗呢？”
— А собака?
“已經死了。”
— Його вбито.
她發出了一聲長長的滿意的嘆息。
Вона зітхнула з великою полегкістю:
“感謝上帝！感謝上帝！噢，這個壞蛋！看他是怎樣待我的呀！”她猛地拉起袖子露出胳臂來，我們驚恐地看到臂上傷痕纍纍。“可是這算不了什麼——算不了什麼！他折磨了、污損了我的心靈。只要我還存在着希望，他依然愛我的話，無論是虐待、寂寞、受騙的生活或是其他，我都能忍受，可是現在我明白了，就這一點說來，我也是他的欺騙對象和作惡的工具。”她說著說著就突然痛心地哭了起來。
— Слава Богу! Слава Богу! О негідник! Погляньте ось, як він зі мною поводився. — Місіс Степлтон рвучко підсмикнула рукави, і ми з жахом побачили, що всі руки у неї в синцях. — Але це ще нічого, ще нічого! Він катував і поганив мені душу й серце. І я терпіла все це — жорстоке поводження зі мною, самотність, життя, сповнене обману — терпіла, поки чіплялася за надію, що він мене любить, але тепер я знаю: він і в цьому мене обманював, я була просто знаряддям у його руках. — Вона не витримала і гірко розридалася.
“您對他已一無好感了，太太，”福爾摩斯說道，“那末，請告訴我們，在哪裡可以找到他吧。如果您曾幫着他做過壞事的話，現在就來幫助我們以贖前愆吧。”
— Отже, мадам, у вас немає підстав доброзичливо ставитись до нього,— сказав Холмс. — Скажіть нам тоді, де ми можемо його знайти. Якщо ви коли-небудь допомагали йому чинити лихо, то тепер допоможіть нам і спокутуйте цим свою провину.
“他只能逃到一個地方去，”她回答道，“在泥潭中心的一個小島上，有一座舊時的錫礦，他就是把獵狗藏在那裡的，他還在那裡做了準備，以供躲避之用。他一定會向那裡跑的。”
— Він може сховатися тільки в одному місці,— відповіла вона. — Посеред Грімпенської трясовини є острівець, а на ньому давня олов'яна копальня. Там він тримав свого собаку, там у нього все приготовлене на той випадок, якщо доведеться ховатися. Туди він і втік.
霧牆象雪白的羊毛似的緊圍在窗口外面。福爾摩斯端着燈走向窗前。
За вікнами білою ватою висіла запона туману. Холмс посвітив у шибки лампою.
“看，”他說道，“今晚誰也找不出走進格林盆泥潭的道路的。”
— Дивіться,— мовив він. — Сьогодні вночі ніхто не зможе знайти дорогу на Грімпенську трясовину.
她拍着手大笑起來。她的眼裡和牙齒上都閃爍着可怕的狂喜的光芒。
Місіс Степлтон засміялася й заляскала в долоні. Її очі загорілися, зуби зблиснули в жорстокій посмішці.
“他也許能找到走進去的路，可是永遠也別打算再出來了，”她喊了起來，“他今晚怎麼能看得見那些木棍路標呢？是他和我兩個人一起插的，用來標明穿過泥潭的小路，啊，如果我今天能夠都給他拔掉有多好啊，那樣您就真的能任意處置他了！”
— Туди він дорогу знайти може, а от назад — ні! —вигукнула вона. — Хіба він знайде вночі тички, якими її позначено. Ми з ним разом ставили ті тички. О, який жаль, що я не повисмикувала їх сьогодні. Тоді б він обов'язково потрапив вам до рук!
顯然，在霧氣消散之前，任何追逐都是枉費心機的。當時我們留下了雷斯垂德，讓他照看房子，而福爾摩斯和我就和準男爵一起回到巴斯克維爾莊園去了。關於斯台普吞家人的實情再也不能瞞着他了，當他聽到了他所熱愛的女人的真情的時候，竟能勇敢地承受了這個打擊。可是夜間那場冒險的震驚已經使他的神經受了創傷，天亮之前他發起高燒來，神志昏迷地躺在床上，摩梯末醫生被請了來照顧他。他們倆已經決定了，在亨利爵士恢復飽滿的精神之前就要一起去作一次環球旅行，要知道他在變成這份不祥的財產的主人以前，他是個多麼精神飽滿的人啊。
Нам було зрозуміло, що поки туман не розвіється, всі пошуки підуть намарно. Ми залишили Лестрейда повним хазяїном Мерріпіт-хаус, а самі повернулися з баронетом у баскервільський замок. Приховувати від нього історію Степлтонів далі було не можна, але він мужньо витримав удар, почувши правду про жінку, яку кохав. Проте потрясіння від нічної пригоди прикро позначилося на його нервах, і під ранок він уже лежав з високою температурою і марив. Доглядав його доктор Мортімер. У подальшому їм судилося разом вирушити в кругосвітню подорож, і тільки після неї сер Генрі знову зробився тим здоровим і бадьорим чоловіком, яким він і був, перш ніж успадкував той лиховісний маєток.
現在我要很快地結束這段奇特的故事了，在故事裡我想使讀者也體會一下那些極端的恐怖和模糊的臆測，這些東西長時期地使我們的心上蒙了一層陰影，而結局竟是如此的悲慘。在那獵狗死後第二天的早晨，霧散了，我們由斯台普吞太太引導着到了他們找到過一條貫穿泥沼的小路的地方。看著她帶領我們追蹤她丈夫時所表現出來的急切心情和喜悅，使我們體會到這個女人過去的生活是多麼地可怕。我們讓她留在一個窄長的半島似的、堅實的泥煤質的地面上站着。愈往泥沼裡面走，這塊地面就變得愈窄。從這塊地面的盡頭處起就這裡一根那裡一根地插着小木棍，沿著這些小木棍就是那條陌生人無法走過的，曲曲折折的，由一堆亂樹叢到另一堆亂樹叢的，蜿蜒在漂着綠沫的水窪和污濁的泥坑之間的小路，繁茂的蘆葦和青蔥多汁而又粘滑的水草散髮着腐朽的臭味，濃重的濁氣迎面襲來，我們不只一次地失足，陷入沒膝的、黑色的、顫動着的泥坑裡，走了數碼之遠，泥還是粘粘地沾在腳上甩不下去。在我們走着的時候，那些泥一直死死地拖住我們的腳跟。當我們陷入泥裡的時候，就象是有一隻惡毒的手把我們拖向污泥的深處，而且抓得那樣緊那樣堅決。
只有一次，我們看到了一點痕跡，說明曾有人在我們之先穿過了那條危險的路。在粘土地上的一堆棉草中間露着一件黑色的東西。福爾摩斯由小路上向旁邊只邁了一步，想要抓住那件東西，就陷入了泥潭，直陷到了腰那樣深。如果不是我們在那裡把他拉了出來的話，他就再也不會站到堅硬的陸地上來了。他舉起一隻黑色的高筒皮鞋，裡面印着“麥爾斯·多倫多”。
А тепер я швидко наближаюся до завершення цієї незвичайної розповіді. Викладаючи її, я домагався того, щоб читач розділив з нами ті страхи й невиразні здогади, які так довго затьмарювали наше життя і закінчилися так трагічно. Наступного ранку після того, як було вбито собаку, туман розвіявся, і місіс Степлтон повела нас туди, де починалася стежка, що вела через Грімпенську трясовину. І тільки побачивши, з якою запопадливістю й радістю ця жінка навертає нас на сліди свого чоловіка, ми остаточно зрозуміли весь жах її життя. Потім ми залишили її на вузенькому півострові твердого торф’яного грунту, що довгим конусом врізався в трясовину. Від його кінця починалися невисокі тички. Поставлені то там, то там, вони позначали стежку, що кривуляла від купини до купини між затягнутих ряскою вікон води і тванистих ковбаней, що перепиняли шлях чужій чужаниці. Від високого пишного очерету, від слизької водяної рослинності на нас віяло запахом гниття і важким духом смердючих випарів, а кожний невдало зроблений крок призводив до того, що ми вище колін загрузали в темній хисткій трясовині, яка розходилася широкими м'якими колами. Ця трясовина цупко хапала нас за ноги, коли ми по ній ішли, а коли провалювалися, то це було схоже на те, ніби чиясь зла рука безсоромно тягне тебе вниз у свої глибини — в цій хватці відчувалась непохитна рішучість. Тільки один-єдиний раз ми побачили, що цим небезпечним шляхом хтось пройшов раніше від нас. На купині болотяної трави лежала якась темна річ. Холмс загруз аж по пояс, коли ступив убік від стежки, щоб підняти її, і якби ми не допомогли йому, його нога вже ніколи не відчула б під собою твердої землі. Він показав нам старий чорний черевик. Всередині на шкірі було витиснено: «Мейєрс. Торонто».
“這個泥浴還是值得一洗的，”他說道，“這就是咱們的朋友亨利爵士失去的那只皮鞋。”
— Знахідка варта того, щоб прийняти грязьову ванну,— зауважив Холмс. — Це загублений черевик нашого друга сера Генрі.
“一定是斯台普吞逃跑時丟在那裡的。”
— Його кинув Степлтон, коли тікав.
“正是。他讓獵狗聞了鞋味去追蹤之後還把鞋留在手邊，當他知道把戲已經被拆穿了而逃跑的時候，仍把它緊抓在手裡，在逃跑的途中就丟在這裡了。我們知道，至少一直到這裡為止他還是安全的。”
— Саме так. Давши собаці понюхати черевик, щоб пустити того звіра по сліду сера Генрі, він не випустив його з рук. А коли зрозумів, що гру програно, втік з ним. І тільки тут пожбурив його геть. Тепер ми принаймні знаємо, що до цього місця він дістався щасливо.
我們雖然可以作很多推測，可是永遠也不能知道比這更多的情況了，在沼地里根本無法找出腳印來。因為冒上來的泥漿很快就把它蓋上了。一過了最後的一段泥淖小路，走到堅實的土地上的時候，我們就都急切地尋找起腳印來了，可是一點影子也沒有看到。如果大地並沒有說謊的話，那麼斯台普吞就是昨天在掙扎着穿過濃霧走向他那隱蔽之所的小島時並沒有能達到目的地。在格林盆大泥潭中心的某個地方，大泥淖的污濁的黃泥漿已經把他吞了進去。這個殘忍的、心腸冰冷的人就這樣地永遠被埋葬了。
Про щось більше дізнатися нам просто не судилось, хоч припущень виникло безліч. Знайти сліди на трясовині не було ніякої можливості, бо їх швидко затягувало болотом. Але коли ми перейшли драговину і вийшли нарешті на твердішу землю, то заходилися старанно їх шукати. Та навіть натяку на чиїсь сліди ми не побачили. Якщо земля говорила правду, то Степлтону не поталанило дістатися острівця, де в нього була схованка, до якої він з такими зусиллями пробирався останньої туманної ночі. Цього холодного чоловіка з жорстоким серцем навіки засмоктала в свої смердючі глибини велика Грімпенська трясовина.
在他隱藏他那兇猛的夥伴的、四周被泥潭所環繞的小島上，我們找到了很多他所遺留下的痕跡。一隻大的駕駛盤和一個一半裝滿了垃圾的豎坑，說明這是一個被廢棄不用的礦坑的遺址。旁邊還有支離破碎的礦工小屋的遺蹟，開礦的人們無疑地是被周圍泥潭的惡臭給熏跑了。在一個小房裡，有一隻馬蹄鐵、一條鎖鏈和一些啃過的骨頭，說明那裡就是隱藏過那只畜生的地方。一具骨架，躺在斷垣殘壁之間，上面還粘着一團棕色的毛。
Ми знайшли чимало його слідів на оточеному болотом острівці, де він переховував свого лютого спільника. Величезна корба і шахта, наполовину завалена різним мотлохом, підказали нам, де знаходиться покинута копальня. Поряд з нею виднілися залишки халуп рудокопів, яких, очевидно, вигнали звідси шкідливі випари навколишніх боліт. В стіні однієї з халуп ми побачили скобу з ланцюгом і купу обгризених кісток — у ній Степлтон тримав свого пса. Серед руїн валявся собачий кістяк із залишками коричневої шерсті.
“一隻狗！”福爾摩斯說道，“天哪，是一隻捲毛長耳獚犬。 可憐的摩梯末再也看不到他所寵愛的那只狗了。嗯，我不相信這裡還有什麼我們還沒有弄清楚的秘密。他可以把他的獵狗藏起來，可是他不能使它不出聲，因此才出來了那些叫聲，甚至在白天聽來也不很好聽。在急需的時候，他可以把那獵狗關在梅利琵房外的小屋裡去，可是這樣做總是很冒險的，而且只有在他認為一切均已準備就緒的時候，他才敢這樣做。這只鐵罐裡的糊狀的東西，無疑地就是抹在那畜生身上的發光的混合物。當然，他所以採取這種方法，是因為受到了世代相傳的關於魔狗的故事的啟發，並居心要嚇死查爾茲老爵士的原故。難怪那可憐的惡鬼似的逃犯，一看到這樣一隻畜生在沼地的黑暗之中一竄一竄地由後面追了上來，就會象我們的朋友一樣，一面跑一面狂呼，就連我們自己說不定也會那樣呢。這確實是個狡猾的陰謀，因為這樣不僅可以把要謀害的人置於死地，而且能使農民不敢深入調查這樣一隻畜生。在沼地裡很多人都見過這只獵狗，哪個見過它的農民還敢於過問呢？我在倫敦曾經說過，華生，現在我再說一遍，咱們從來還沒有協助追捕過比躺在那邊的他更為危險的人物呢。”——他向着廣袤而色彩斑駁的、散佈着綠色斑點的泥潭揮舞着他那長長的臂膀，泥潭向遠處伸延着，直到和赤褐色的沼地的山坡連成一片。
— Ось тобі й маєш! — вигукнув Холмс. — Та це ж кістяк короткошерстого спанієля. Бідолаха Мортімер ніколи вже не побачить свого улюбленця. Ну що ж, думаю, цей острівець відкрив нам усі таємниці, які тільки на ньому є. Собаку сховати можна, а от змусити його мовчати — ні. Звідси й лунало виття, яке навіть удень не дуже приємно було чути. В разі крайньої потреби Степлтон міг тримати собаку в сарайчику біля свого будинку, але тут уже доводилося ризику вати, і тільки у вирішальний день, який мав увінчати всі його зусилля, він зважився на це. А ось ця паста в бляшанці й є, безперечно, тією сумішшю, якою він мастив свого звіра. Степлтона наштовхнула на цю думку, безумовно, родинна легенда про пекельного собаку Баскервілів і бажання до смерті перелякати старого сера Чарльза. Не дивно, що нещасний каторжник з криком кинувся навтьоки,— до речі, так само повівся і наш друг, та й ми самі були не від того,—коли ота потвора вискочила з темряви й погналася за ним. Хитро придумано, бо не кажу вже про те, що собака допоміг би Степлтону убити його жертву, хто з селян наважився б надто уважно приглядатися до такого страхіття, навіть побачивши його в пустищі, що з багатьма й траплялося? Я казав у Лондоні, Вотсоне, і тепер повторюю знову: нам ніколи ще не вдавалося вистежити людину більш небезпечну, ніж та, яка лежить отам! — І він показав рукою в бік величезної поцяткованої зеленими плямами трясовини, що тяглася вдалину й поступово переходила в жовтувато-коричневі схили пустища.