Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху. Він лежав на твердій, схожій на панцир спині і, коли трохи підводив голову, бачив свій дугастий, рудий, поділений на кільця живіт, на якому ще ледь трималася ковдра, готова щомиті сповзти. Два рядки лапок, таких мізерних супроти звичайних ніг, безпорадно метлялися йому перед очима.
一天早晨，格里高爾·薩姆沙從不安的睡夢中醒來，發 現自己躺在床上變成了一隻巨大的甲蟲。他仰臥着，那堅硬 的像鐵甲一般的背貼著床，他稍稍抬了抬頭，便看見自己那 穹頂似的棕色肚子分成了好多塊弧形的硬片，被子几乎蓋不 住肚子尖，都快滑下來了。比起偌大的身驅來，他那許多隻 腿真是細得可憐，都在他眼前無可奈何地舞動着。
«Що зі мною сталося?» — думав він. Це був не сон. Він лежав у своїй кімнаті, звичайній невеликій людській кімнаті, серед чотирьох добре знайомих стін. Над столом, на якому розкладено загорнуті кожен окремо взірці сукна — Замза був комівояжер, — висів малюнок, що його він недавно вирізав з ілюстрованого журналу й заправив у гарну позолочену рамку. На малюнку зображено даму в хутряному капелюшку й хутряному боа. Дама сиділа рівно й виставляла глядачеві важку хутряну муфту, в якій її руки тонули по самі лікті.
“我出了什麼事啦？”他想。這可不是夢。他的房間， 雖是嫌小了些，的確是普普通通人住的房間，仍然安靜地躺 在四堵熟悉的牆壁當中。在攤放著打開的衣料樣品－－薩姆 沙是個旅行推銷員－－的桌子上面，還是掛着那幅畫，這是 他最近從一本畫報上剪下來裝在漂亮的金色鏡框裡的。畫的 是一位戴皮帽子圍皮圍巾的貴婦人，她挺直身子坐著，把一 只套沒了整個前臂的厚重的皮手筒遞給看畫的人。
Грегор перевів погляд на вікно, і від того, що погода така погана, — чути було, як тарабанить дощ по блясі на підвіконні, — йому стало зовсім сумно. «А що, коли б я ще трохи поспав і забув усі химери», — подумав він. Але про це було годі й згадувати, бо він звик спати на правому боці, а в теперішньому своєму стані не міг перевернутися. Хоч як він борсався, щоб перекинути своє тіло на правий бік, воно щоразу перекочувалося назад на спину. Він спробував, мабуть, усоте, заплющити очі, щоб не бачити, як дригаються його лапки, і перестав аж тоді, коли відчув у боці незнаний ще, легенький, тупий біль.
格里高爾的眼睛接着又朝窗口望去，天空很陰暗——可 以聽到雨點敲打在窗檻上的聲音——他的心情也變得憂鬱了。 “要是再睡一會兒，把這一切晦氣事統統忘掉那該多好。” 他想。但是完全辦不到，平時他習慣于向右邊睡，可是在目 前的情況下，再也不能採取那樣的姿態了。無論怎樣用力向 右轉，他仍舊滾了回來，肚子朝天。他試了至少一百次，還 閉上眼睛免得看到那些拚命掙扎的腿，到後來他的腰部感到 一種從未體味過的隱痛，才不得不罷休。
«О Боже, — подумав він, — який важкий фах я собі вибрав! День у день дорога. I так доводиться хвилюватись набагато більше, ніж на тій самій роботі дома, а тут ще ця жахлива їзда, морока з пересадками, нерегулярна, погана їжа, щораз нові, чужі, байдужі люди. А хай йому чорт! » Грегорові злегка засвербів живіт; він повільно підсунувся вище на подушку, щоб легше було підвести голову, знайшов свербляче місце, вкрите незрозумілими йому білими цятками, і хотів почухатися однією лапкою, проте відразу одсмикнув її, бо по шкірі пішов мороз.
“啊，天哪，”他想，“我怎麼單單挑上這麼一個累人 的差使呢！長年累月到處奔波，比坐辦公室辛苦多了。再加 上還有經常出門的煩惱，擔心各次火車的倒換，不定時而且 低劣的飲食，而萍水相逢的人也總是些泛泛之交，不可能有 深厚的交情，永遠不會變成知己朋友。讓這一切都見鬼去吧！ ”他覺得肚子上有點兒癢，就慢慢地挪動身子，靠近床頭， 好讓自己頭抬起來更容易些；他看清了發癢的地方，那兒布 滿着白色的小斑點，他不明白這是怎麼回事，想用一條腿去 搔一搔，可是馬上又縮了回來，因為這一碰使他渾身起了一 陣寒顫。
Він знову ліг як лежав. «Отак щодня вставати вдосвіта, то можна зовсім отупіти,— подумав він.— Людині треба висиплятися. Інші комівояжери живуть, як жінки в гаремі. Коли я, наприклад, десь перед обідом повертаюсь до готелю, щоб переписати укладені угоди, ці панове ще тільки снідають. Хай би я спробував так у свого шефа: миттю вилетів би з роботи. А втім, хтозна, може, мені було б краще. Якби я не тримався місця через батьків, то давно б кинув його; пішов би просто до шефа й сказав би йому геть усе, що думаю. Він би, певно, упав із своєї конторки! Дивна звичка — розмовляти зі службовцем згори вниз, сидячи на високій конторці. А підійти треба впритул, бо шеф недочуває. Ну, ще не все втрачено; як тільки я зберу грошей, щоб сплатити йому батьків борг — на це треба п'ять або й шість років, — то неодмінно так і зроблю. I буде по всьому. А поки що треба вставати, бо мій поїзд відходить о п'ятій».
他又滑下來恢復到原來的姿勢。“起床這麼早，”他想， “會使人變傻的。人是需要睡覺的。別的推銷員生活得像貴 婦人。比如，我有一天上午趕回旅館登記取回定貨單時，別 的人才坐下來吃早餐。我若是跟我的老闆也來這一手，準定 當場就給開除。也許開除了倒更好一些，誰說得準呢。如果 不是為了父母親而總是謹小慎微，我早就辭職不幹了，我早 就會跑到老闆面前，把肚子裡的氣出個痛快。那個傢伙準會 從寫字桌後面直蹦起來！他的工作方式也真奇怪，總是那樣 居高臨下坐在桌子上面對職員發號施令，再加上他的耳朵又 偏偏重聽，大家不得不走到他跟前去。但是事情也未必毫無 轉機；只要等我攢夠了錢還清了父母欠他的債——也許還得 五六年——可是我一定能做到。到那時我就會時來運轉了。 不過眼下我還是起床為妙，因為火車五點鐘就要開了。 ”
I Грегор глянув на будильник, що цокав на скрині. Боже милостивий! Було пів на сьому, і стрілка неухильно рухалась далі, навіть перейшла за половину, наближалася вже до сорок п'ятої хвилини. Може, будильник не дзвонив? З ліжка було видно що він наставлений на четверту, тож неодмінно мав подзвонити. Так, але ж хіба можна не почути деренчання, від якого аж меблі дрижать? Виходить, що спав він хоч і не дуже спокійно, але, очевидно, міцно. Що ж тепер робити? Наступний поїзд ще о сьомій; щоб на нього встигнути, треба стрімголов бігти на станцію, а взірці ж ще не запаковано і сам він аж ніяк не почувається бадьорим і моторним. I якби він навіть устиг на поїзд, все одно шеф буде лаятись, бо їхній кур'єр чекав на п'ятигодинний і давно вже повідомив про його прогул. Бо то такий шефів підлабузник, що нізащо не промовчить. А чи не зголоситися хворим? Ні, дуже незручно, та й підозріло, бо Грегор за свою п'ятирічну службу ще ні разу не хворів. Шеф неодмінно привів би лікаря із лікарняної каси, почав би дорікати батькам ледачим сином, не слухав би ніяких заперечень і послався б на лікаря, який узагалі всіх людей вважає за цілком здорових, тільки лінивих. Зрештою, хіба в цьому випадку він не мав би слушності? Справді, Грегор був тільки надто сонний, хоч і пізно встав, а так почував себе цілком добре і навіть дуже хотів їсти.
他看了看柜子上滴滴嗒嗒響着的閙鐘。天哪！他想到。 已經六點半了，而時針還在悠悠然向前移動，連六點半也過 了，馬上就要七點差一刻了。閙鐘難道沒有響過嗎？從床上 可以看到閙鐘明明是撥到四點鐘的；顯然它已經響過了。是 的，不過在那震耳欲聾的響聲裡，難道真的能安寧地睡着嗎？ 嗯，他睡得並不安寧，可是卻正說明他睡得不壞。那麼他現 在該幹什麼呢？下一班車七點鐘開；要搭這一班車他得發瘋 似的趕才行，可是他的樣品都還沒有包好，他也覺得自己的 精神不甚佳。而且即使他趕上這班車，還是逃不過上司的一 頓申斥，因為公司的聽差一定是在等候五點鐘那班火車，這 時早已回去報告他沒有趕上了。那聽差是老闆的心腹，既無 骨氣又愚蠢不堪。那麼，說自己病了行不行呢？不過這將是 最不愉快的事，而且也顯得很可疑，因為他服務五年以來沒 有害過一次病。老闆一定會親自帶了醫藥顧問一起來，一定 會責怪他的父母怎麼養出這樣懶惰的兒子，他還會引證醫藥 顧問的話，粗暴地把所有的理由都駁掉，在那個大夫看來， 世界上除了健康之至的假病號，再也沒有第二種人了。再說 今天這種情況，大夫的話是不是真的不對呢？格里高爾覺得 身體挺不錯，只除了有些睏乏，這在如此長久的一次睡眠以 後實在有些多餘，另外，他甚至覺得特別餓。
Поки він усе це швидко обмірковував, ніяк не зважуючись устати з ліжка — будильник саме пробив три чверті на сьому, — у двері в головах у нього обережно постукали.
這一切都飛快地在他腦子裡閃過，他還是沒有下決心起 床——閙鐘敲六點三刻了——這時，他床頭後面的門上傳來 了輕輕的一下叩門聲。
— Грегоре! — почувся голос: це була мати. — Уже сорок п'ять хвилин на сьому. Хіба ти не будеш їхати?
Лагідний материн голос! Та він злякався, коли почув свою відповідь. Це був, безумовно, його колишній голос, але з домішком якогось болісного писку, що йшов ніби десь зсередини і що його годі було стримати. Через те слова можна було збагнути тільки першу мить, потім вони зливалися, ставали зовсім незрозумілими. Грегор хотів відповісти детально і все пояснити, однак, побачивши таке, сказав лише:
— Чую, чую, мамо, я вже встаю.
Мабуть, крізь дерев'яні двері зміна в Грегоровому голосі була непомітна, бо мати заспокоїлась і, човгаючи капцями, відійшла, Але ця коротка розмова звернула увагу всієї сім'ї на те, що Грегор чомусь і досі вдома, тож через хвилину в інші двері постукав уже батько — легенько, проте кулаком.
— Грегоре! Грегоре! — гукнув він. — Що сталося? — I за мить знову низьким голосом: — Грегоре! Грегоре!
А крізь треті двері тихенько покликала сестра:
— Грегоре, тобі погано? Може, тобі щось треба?
— Я вже готовий, — відповів Грегор обом разом, старанно вимовляючи слова і роблячи між ними паузи, щоб батько і сестра нічого не помітили.
Батько повернувся до свого сніданку, а сестра прошепотіла:
— Грегоре, відчини, прошу тебе!
Проте він і гадки не мав відчиняти — навпаки, радів, що за час своїх подорожей набув звичку навіть удома замикати на ніч усі двері.
“格里高爾，”一個聲音說，——這 是他母親的聲音——“已經七點差一刻了。你不是還要趕火 車嗎？”好溫和的聲音！格里高爾聽到自己的回答聲時不免 大吃一驚。沒錯，這分明是他自己的聲音，可是卻有另一種 可怕的嘰嘰喳喳的尖叫聲同時發了出來，彷彿是伴音似的， 使他的話只有最初幾個字才是清清楚楚的，接着馬上就受到 了干擾，弄得意義含混，使人家說不上到底聽清楚沒有。格 裡高爾本想回答得詳細些，好把一切解釋清楚，可是在這樣 的情形下他只得簡單地說：“是的，是的，謝謝你，媽媽， 我這會兒正在起床呢。”隔着木門，外面一定聽不到格里高 爾聲音的變化，因為他母親聽到這些話也滿意了，就拖着步 子走了開去。然而這場簡短的對話使家裡人都知道格里高爾 還在屋子裡，這是出乎他們意料之外的，於是在側邊的一扇 門上立刻就響起了他父親的叩門聲，很輕，不過用的卻是拳 頭。“格里高爾，格里高爾，”他喊到，“你怎麼啦？”過 了一小會兒他又用更低沉的聲音催促道：“格里高爾！格里 高爾！”在另一側的門上他的妹妹也用輕輕的悲哀的聲音問： “格里高爾，你不舒服嗎？要不要什麼東西？”他同時回答 了他們兩個人：“我馬上就好了。”他把聲音發得更清晰， 說完一個字過一會兒才說另一個字，竭力使他的聲音顯得正 常。於是他父親走回去吃他的早飯了，他妹妹卻低聲地說： “格里高爾，開開門吧，求求你。”可是他並不想開門，所 以暗自慶幸自己由於時常旅行，他養成了晚上鎖住所有門的 習慣。即使回到家裡也是這樣。
Він хотів насамперед спокійно встати, одягтися й поснідати, а тоді вже обміркувати, що робити далі, бо бачив, що в ліжку нічого путнього не придумає. Грегор згадав, що не раз уже, прокидаючись уранці, відчував якийсь легенький біль, певне, від того, що незручно лежав, однак, коли вставав, усе миналося, тож він і тепер з нетерпінням чекав, що і сьогоднішні химери поволі минуться. А що зміна голосу — то тільки ознака сильної застуди, фахової хвороби комівояжерів, він нітрохи не сумнівався.
首先他要靜悄悄地不受打擾地起床，穿好衣服，最要緊 的是吃飽早飯，再考慮下一步該怎麼辦，因為他非常明白， 躺在床上瞎想一氣是想不出什麼名堂來的。他還記得過去也 許是因為睡覺姿勢不好，躺在床上時往往會覺得這兒那兒隱 隱作痛，及至起來，就知道純屬心理作用，所以他殷切地盼 望今天早晨的幻覺會逐漸消逝。他也深信，他之所以變聲音 不是因為別的而僅僅是重感冒的朕兆，這是旅行推銷員的職 業病。
Скинути ковдру було легко: трохи надувся, і вона впала сама. А вже далі пішло важче, надто через те, що він став такий неймовірно широкий. Щоб підвестися, потрібні були руки і ноги, а Грегор мав натомість лише багато лапок, які безперестанку рухались і з якими він узагалі не міг упоратись. Коли Грегор хотів якусь зігнути, вона випростовувалась, а як, нарешті, йому таки щастило домогтися свого, інші, полишені самі на себе, тим часом прудко, судомно ворушилися. «Не треба тільки марно вилежуватися», — ска зав собі Грегор.
要掀掉被子很容易，他只需把身子稍稍一抬被子就自己 滑下來了。可是下一個動作就非常之困難，特別是因為他的 身子寬得出奇。他得要有手和胳臂才能讓自己坐起來；可是 他有的只是無數細小的腿，它們一刻不停地向四面八方揮動， 而他自己卻完全無法控制。他想屈起其中的一條腿，可是他 偏偏伸得筆直；等他終於讓它聽從自己的指揮時，所有別的 腿卻莫名其妙地亂動不已。“總是獃在床上有什麼意思呢。” 格里高爾自言自語地說。
Спочатку він хотів зсадити з ліжка нижню частину свого тіла, але ця нижня частина, яку він взагалі ще не бачив і не мав про неї жодного уявлення, виявилася найнерухомішою. Він пробував кілька разів, і все марно, а коли, нарешті, майже розлютившись, з усієї сили закинув низ, то погано розрахував і з розгону вдарився об бильце. Різкий біль показав Грегорові, що якраз нижня частина його тіла зараз, певно, і найчутливіша.
他想，下身先下去一定可以使自己離床，可是他還沒有 見過自己的下身，腦子里根本沒有概念，不知道要移動下身 真是難上加難，挪動起來是那樣的遲緩；所以到最後，他煩 死了，就用盡全力魯莽地把身子一甩，不料方向算錯，重重 地撞在床腳上，一陣徹骨的痛楚使他明白，如今他身上最敏 感的地方也許正是他的下身。
Тоді він спробував почати зверху і обережно обернув голову до краю ліжка. Це йому легко вдалося, і все тіло, хоч яке було широке й важке, повільно посунулось за головою. Та коли голова вже повисла в повітрі, Грегор злякався, що, як і далі так буде сунутись, то врешті впаде і хіба тільки дивом не поранить голови. А саме тепер він нізащо не повинен був знепритомніти; краще вже лишитись у ліжку. I Грегор пересунувся назад.
於是他就打算先讓上身離床，他小心翼翼地把頭部一點 點挪向床沿。這卻毫不困難，他的身驅雖然又寬又大，也終 于跟着頭部移動了。可是，等到頭部終於懸在床邊上，他又 害怕起來，不敢再前進了，因為，老實說，如果他就這樣讓 自己掉下去，不摔壞腦袋才怪呢。他現在最要緊的是保持清 醒，特別是現在；他寧願繼續待在床上。
Однак, відпочиваючи після напруження і безпорадно дивлячись на свої лапки, які метлялися ще швидше й безладніше, він знову сказав собі, що не можна далі залишатися в постелі, а, якщо тільки є хоч найменша надія, найрозумніше буде пожертвувати всім, аби лиш звільнитися від ліжка. Але водночас він не забував нагадувати собі, що набагато краще ще і ще раз усе обміркувати, аніж чинити щось зопалу. У такі хвилини він якомога пильніше дивився у вікно, проте, на жаль, у ранковому тумані, що заховав навіть протилежний бік вузенької вулиці, не можна було набратися бадьорості та впевненості. «Уже сьома година, — сказав він сам собі, коли знову почувся дзвін будильника, — уже сьома година, а туман все ще стоїть». I декілька секунд він полежав спокійно, ледь дихаючи, немов чекав від повної тиші повернення дійсних і природніх обставин.
可是重複了幾遍同樣的努力以後，他深深地嘆了一口氣， 還是恢復了原來的姿勢躺着，一面瞧他那些細腿在難以置信 地更瘋狂地掙扎；格里高爾不知道如何才能擺脫這種荒唐的 混亂處境，他就再一次告訴自己，待在床上是不行的，最最 合理的做法還是冒一切危險來實現離床這個極渺茫的希望。 可是同時他也沒有忘記提醒自己，冷靜地，極其冷靜地考慮 到最最微小的可能性還是比不顧一切地蠻幹強得多。這時節， 他竭力集中眼光望向窗外，可是不幸得很，早晨的濃霧把狹 街對面的房子也都裹上了，看來天氣一時不會好轉，這就使 他更加得不到鼓勵和安慰。“已經七點鐘了，”閙鐘再度敲 響時，他對自己說，“已經七點鐘了，可是霧還這麼重。” 有片刻工夫，他靜靜地躺着，輕輕地呼吸着，彷彿這樣一養 神什麼都會恢復正常似的。
Потім він сказав собі: «Перед тим, як проб'є чверть на восьму, я повинен за всяку ціну остаточно залишити ліжко. Власне, на той час із контори вже прийдуть запитати про мене, бо контора відчиняється раніше сьомої». I він заходився виштовхуватися з ліжка, розгойдуючи тулуб рівномірно по всій його довжині. Якби він упав із ліжка, то, очевидно, не пошкодив би голову, різко піднявши її під час падіння. Спина ж видавалася достатньо твердою; при падінні на килим з нею, очевидно, нічого не могло статися. Більше всього хвилювала його думка про те, що тіло його впаде з гуркотом і це викличе за дверима якщо не жах, то, в усякому разі, тривогу. I все ж на це слід було зважитись.
可是接着他又對自己說：“七點一刻前我無論如何非得 離開床不可。到那時一定會有人從公司裡來找我，因為不到 七點公司就開門了。”於是他開始有節奏地來回晃動自己的 整個身子，想把自己甩出床去。倘若他這樣翻下床去，可以 昂起腦袋，頭部不至于受傷。他的背似乎很硬，看來跌在地 毯上並不打緊。他最擔心的還是自己控制不了的巨大響聲， 這聲音一定會在所有的房間裡引起焦慮，即使不是恐懼。可 是，他還是得冒這個險。
Коли Грегор уже наполовину завис над краєм ліжка — новий спосіб був схожий скоріше на гру, ніж на обтяжливий труд, слід було тільки рвучко розгойдуватися, — він подумав, як би було все просто, коли б йому допомогли. Двох сильних чоловіків — він подумав про батька й слуг — було б достатньо; їм довелося б, тільки засунувши руки під випуклу його спину, зняти його з ліжка, а потім, нагнувшись зі своєю ношею, зачекати, доки він обережно перевернеться на підлозі, де його ніжки отримали б, слід думати, якийсь смисл. Але навіть якби двері не були зачинені, невже б дійсно довелося покликати когось на допомогу? Незважаючи на свою біду, він усміхнувся при цій думці.
當他已經半個身子探到床外的時候——這個新方法與其 說是苦事，不如說是遊戲，因為他只需來回晃動，逐漸挪過 去就行了——他忽然想起如果有人幫忙，這件事該是多麼簡 單。兩個身強力壯的人——他想到了他的父親和那個使女— —就足夠了；他們只需把胳臂伸到他那圓鼓鼓的背後，抬他 下床，放下他們的負擔，然後耐心地等他在地板上翻過身來 就行了，一碰到地板他的腿自然會發揮作用的。那麼，姑且 不管所有的門都是鎖着的，他是否真的應該叫人幫忙呢？盡 管處境非常困難，想到這一層，他卻禁不住透出一絲微笑。
Грегор ледве зберігав рівновагу при сильних порухах і вже ось-ось повинен був остаточно відважитися на падіння, коли з передпокою донісся дзвінок. «Це хтось із фірми», — сказав він собі і майже застиг, але проте його ніжки завелися гойдатися все швидше та швидше. За декілька секунд все затихло. «Вони не відчиняють», — сказав собі Грегор, віддаючись якійсь шаленій надії. Але потім слуги, як завжди, голосно пройшлися по передпокою та відчинили. Грегору достатньо було почути тільки перше вітальне слово гостя, щоб відразу взнати, хто він: це був сам пан керуючий. I чому Грегору судилося служити у фірмі, де найменший промах викликав найтяжчі підозри? Хіба її службовці були всі як один негідники, хіба серед них не стане надійного й чесного чоловіка, який, хоча й не віддав справі декілька ранкових годин, зовсім з'їхав з глузду від докорів совісті й просто неспроможний залишити постіль? Невже недостатньо було послати учня, — якщо такі розпитування взагалі потрібні, — невже обов'язково повинен був прийти сам керуючий і тим показати всій ні в чім не винній сім'ї, що розслідування цієї підозрілої справи під силу тільки йому? I більше від хвилювання, в яке привели його ці думки, ніж по-справжньому наважившись, Грегор з усіх сил рвонув із ліжка. Удар був голосним, але не оглушливим. Падіння дещо пом'якшив килим, та й спина виявилася еластичнішою, ніж думав Грегор, тому звук виявився глухим і не таким вже приголомшливим. Ось тільки голову він тримав недостатньо обережно й забив її, він потерся об килим, нарікаючи на біль.
他使勁地搖動着，身子已經探出不少，快要失去平衡了， 他非得鼓足勇氣採取決定性的步驟了，因為再過五分鐘就是 七點一刻——正在這時，前門的門鈴響了起來。“是公司裡 派什麼人來了。”他這麼想，身子就隨之而發僵，可是那些 細小的腿卻動彈得更快了。一時之間周圍一片靜默。“他們 不願開門。”格里高爾懷着不合常情的希望自言自語道。可 是使女當然還是跟往常一樣踏着沉重的步子去開門了。格里 高爾聽到客人的第一聲招呼就馬上知道這是誰——是秘書主 任親自出馬了。真不知自己生就什麼命，竟落到給這樣一家 公司當差，只要有一點小小的差錯，馬上就會招來最大的懷 疑！在這一個所有的職員全是無賴的公司裡，豈不是只有他 一個人忠心耿耿嗎？他早晨只占用公司兩三個小時，不是就 給良心折磨得几乎要發瘋，真的下不了床嗎？如果確有必要 來打聽他出了什麼事，派個學徒來不也夠了嗎——難道秘書 主任非得親自出馬，以便向全家人，完全無辜的一家人表示， 這個可疑的情況只有他自己那樣的內行來調查才行嗎？與其 說格里高爾下了決心，倒不如說他因為想到這些事非常激動， 因而用盡全力把自己甩出了床外。砰的一聲很響，但總算沒 有響得嚇人。地毯把他墜落的聲音減弱了幾分，他的背也不 如他所想象的那麼毫無彈性，所以聲音很悶，不驚動人。只 是他不夠小心，頭翹得不夠高，還是在地板上撞了一下；他 扭了扭腦袋，痛苦而忿懣地把頭挨在地板上磨蹭着。
— Там щось упало, — сказав керуючий у сусідній кімнаті ліворуч. Грегор намагався уявити собі, чи може з керуючим трапитися дещо схоже на те, що трапилося сьогодні з ним, Грегором; бо взагалі такої можливості не можна було відкидати. Але немовби почувши це питання, керуючий зробив у сусідній кімнаті декілька рішучих кроків, що супроводжувалися скрипом його лакованих чобіт. Із кімнати праворуч, прагнучи випередити Грегора, прошепотіла сестра:
— Грегоре, прийшов керуючий справами.
— Я знаю, — сказав Грегор тихо; підвищити голос настільки, щоб його почула сестра, він не наважився.
“那裡有什麼東西掉下來了。”秘書主任在左面房間裡 說。格里高爾試圖設想，今天他身上發生的事有一天也讓秘 書主任碰上了；誰也不敢擔保不會出這樣的事。可是彷彿給 他的設想一個粗暴的回答似的，秘書主任在隔壁的房間裡堅 定地走了幾步，他那漆皮鞋子發出了吱嘎吱嘎的聲音。從右 面的房間裡，他妹妹用耳語向他通報消息：“格里高爾，秘 書主任來了。”“我知道了。”格里高爾低聲嘟噥道；但是 沒有勇氣提高嗓門讓妹妹聽到他的聲音。
— Грегоре, — заговорив батько в кімнаті ліворуч, — до нас прийшов пан керуючий. Він запитує, чому ти не поїхав із ранковим поїздом. Ми не знаємо, що відповісти йому. Хоча він прагне поговорити з тобою особисто. Тому, будь ласка, відчини двері. Він ґречно вибачить нас за безлад у кімнаті.
“格里高爾，”這時候，父親在左邊房間裡說話了，“ 秘書主任來了，他要知道為什麼你沒能趕上早晨的火車。我 們也不知道怎麼跟他說。另外，他還要親自和你談話。所以， 請你開門吧。他度量大，對你房間裡的凌亂不會見怪的。”
— Доброго ранку, пане Замза, — привітно вставив сам керуючий.
— Він нездужає, — сказала мати керуючому, поки батько продовжував говорити біля дверей. — Повірте мені, пане керуючий справами, він нездужає. Хіба б Грегор запізнився на поїзд! Хлопчик тільки й думає що про фірму. Я навіть трохи сердита на те, що він нікуди не ходить вечорами; він пробув вісім днів у місті, але всі вечори провів дома. Сидить собі за столом і мовчки читає газету чи вивчає розклад поїздів. Єдина розвага, котру він дозволяє собі, — це випилювання. За якихось два-три вечори він зробив, наприклад, рамочку; така красива рамочка, просто диво; вона висить там у кімнаті, ви зараз її побачите, коли Грегор відчинить. Справді, я щаслива, що ви прийшли, пане керуючий; без вас ми б не примусили Грегора відчинити двері; він такий упертий; і напевне він нездужає, хоч він це й заперечував уранці.
“早上好，薩姆沙先生，”與此同時，秘書主任和藹地招呼 道。“他不舒服呢，”母親對客人說，這時他父親繼續隔着 門在說話，“他不舒服，先生，相信我吧。他還能為了什麼 原因誤車呢！這孩子只知道操心公事。他晚上從來不出去， 連我瞧著都要生氣了；這幾天來他沒有出差，可他天天晚上 都守在家裡。他只是安安靜靜地坐在桌子旁邊，看看報，或 是把火車時刻表翻來覆去地看。他唯一的消遣就是做木工活 兒。比如說，他花了兩三個晚上刻了一個小鏡框；您看到它 那麼漂亮一定會感到驚奇；這鏡框掛在他房間裡；再過一分 鐘等格里高爾打開門您就會看到了。您的光臨真叫我高興， 先生；我們怎麼也沒法使他開門；他真是固執；我敢說他一 定是病了，雖然他早晨硬說沒病。”——
— Зараз я вийду, — повільно й розмірено сказав Грегор, але не поворухнувся, щоб не пропустити жодного слова з їхніх розмов.
— Іншого пояснення, добродійко, у мене й немає, — сказав керуючий. — Будемо сподіватися, що хвороба його безпечна. Хоча, з іншого боку, смію завважити, що нам, комерсантам, — добре це чи погано, — доводиться часто в інтересах справи просто долати легку хворобу.
— Значить, пан керуючий може вже увійти до тебе? — запитав нетерпляче батько і знову постукав у двері.
— Ні, — сказав Грегор.
У кімнаті ліворуч наступила нестерпна тиша, у кімнаті праворуч заридала сестра.
“我馬上來了，” 格里高爾慢吞吞地小心翼翼地說，可是卻寸步也沒有移動， 生怕漏過他們談話中的每一個字。“我也想不出有什麼別的 原因，太太，”秘書主任說，“我希望不是什麼大病。雖然 另一方面我不得不說，不知該算福氣還是晦氣，我們這些做 買賣的往往就得不把這些小毛病當作一回事，因為買賣嘛總 是要做的。”——“喂，秘書主任現在能進來了嗎？”格里 高爾的父親不耐煩地問，又敲起門來了。“不行。”格里高 爾回答。這聲拒絶以後，在左面房間裡是一陣令人痛苦的寂 靜；右面房間裡他妹妹啜泣起來了。
Чому сестра не вийшла до всіх? Очевидно, вона тільки-но встала з постелі і ще навіть не почала одягатися. А чому вона плакала? Тому що він не вставав і не впускав керуючого, тому що він ризикував загубити місце і тому що тоді господар знову стане переслідувати батьків старими вимогами. Але поки що це були марні побоювання. Грегор був ще тут і зовсім не збирався залишати свою сім'ю. Зараз він, щоправда, лежав на килимі, і, узнавши, в якому він знаходиться стані, ніхто не став би вимагати від нього, щоб він впустив керуючого. Але ж не виженуть так відразу Грегора через це невеличке невігластво, для котрого пізніше легко знайдеться потрібне виправдання! I Грегору здавалося, що далеко розумніше було б залишити його зараз у спокої, а не набридати йому плачем і умовляннями. Але їх усіх гнітила — і це виправдовувало їхню поведінку — саме невідомість.
他妹妹為什麼不和別的人在一起呢？她也許是剛剛起床， 還沒有穿衣服吧。那麼，她為什麼哭呢？是因為他不起床讓 秘書主任進來嗎，是因為他有丟掉差使的危險嗎，是因為老 板又要開口向他的父母討還舊債嗎？這些顯然都是眼前不用 擔心的事情。格里高爾仍舊在家裡，絲毫沒有棄家出走的念 頭。的確，他現在暫時還躺在地毯上，知道他的處境的人當 然不會盼望他讓秘書主任走進來。可是這點小小的失禮以後 盡可以用幾句漂亮的辭令解釋過去，格里高爾不見得馬上就 給辭退。格里高爾覺得，就目前來說，他們與其對他抹鼻子 流淚苦苦哀求，還不如別打擾他的好。可是，當然啦，他們 的不明情況使他們大惑不解，也說明了他們為什麼有這樣的 舉動。
— Пане Замза, — вигукнув керуючий, тепер уже підвищивши голос, — у чому річ? Ви зачинилися у своїй кімнаті, відповідаєте лише «так» і «ні», завдаєте своїм батькам тяжких, непотрібних хвилювань і ухиляєтесь — нагадаю про це лише побіжно — від виконання своїх службових обов'язків воістину нечувано. Я здивований, я вражений! Я вважав вас спокійним, розважливим чоловіком, а ви, очевидно, здатні на чудернацькі вибрики. Господар, щоправда, натякнув мені сьогодні вранці на можливе пояснення вашого прогулу — воно стосувалося нещодавно довіреного вам інкасо, — але я, далебі, готовий був дати чесне слово, що це пояснення не відповідає дійсності. Проте зараз, при вашій незрозумілій упертості, у мене пропадає всіляке бажання в якій би то не було мірі за вас заступатися. А становище ваше далеко не міцне. Спочатку я намірявся сказати вам про це тет-а-тет, але поскільки ви примушуєте мене даремно витрачати тут час, я не бачу причин приховувати це від ваших шановних батьків. Ваші успіхи останнім часом були, скажу я вам, зовсім незадовільними; хоча зараз не та пора року, щоб укладати великі угоди, це ми визнаємо; але такої пори року, коли не укладають ніяких угод, взагалі не існує, пане Замза, не може існувати.
“薩姆沙先生，”秘書主任現在提高了嗓門說，“您這 是怎麼回事？您這樣把自己關在房間裡，光是回答‘是’和 ‘不是’，毫無必要地引起您父母極大的憂慮，又極嚴重地 疏忽了——這我只不過順便提一句——疏忽了公事方面的職 責。我現在以您父母和您經理的名義和您說話，我正式要求 您立刻給我一個明確的解釋。我真沒想到，我真沒想到。我 原來還認為您是個安分守己、穩妥可靠的人，可您現在卻突 然決心想讓自己丟醜。經理今天早晨還對我暗示您不露面的 原因可能是什麼——他提到了最近交給您管的現款——我還 几乎要以自己的名譽向他擔保這根本不可能呢。可是現在我 才知道您真是執拗得可以，從現在起，我絲毫也不想袒護您 了。您在公司裡的地位並不是那麼穩固的。這些話我本來想 私下裡對您說的，可是既然您這樣白白糟蹋我的時間，我就 不懂為什麼您的父母不應該聽到這些話了。近來您的工作叫 人很不滿意；當然，目前買賣並不是旺季，這我們也承認， 可是一年裡整整一個季度一點兒買賣也不做，這是不行的， 薩姆沙先生，這是完全不應該的。”
— Але, пане керуючий справами, — гублячи самовладання, вигукнув Грегор і від хвилювання забув про все інше, — я ж негайно, цієї ж хвилини відчиню. Легке нездужання, приступ запаморочення не давали мені можливості підвестися. Я й зараз ще лежу в ліжку. Але я вже зовсім отямився. I вже підводжуся. Хвилиночку терпіння! Мені ще не так добре, як я думав. Але вже краще. Подумати тільки, що за напасть! Ще вчора ввечері я почував себе чудово, мої батьки це підтвердять, ні, вірніше, уже вчора ввечері в мене з'явилося якесь передчуття. Дуже можливо, що це було помітно. I чому я не повідомив про це фірму! Але ж завжди думаєш, що подолаєш хворобу на ногах. Пане керуючий! Пожалійте моїх батьків! Бо для потурань, які ви зараз мені робите, немає ніяких підстав; мені ж ви не говорили про це жодного слова. Ви, очевидно, не бачили останніх замовлень, які я прислав. Та я ще й поїду з восьмигодинним поїздом, декілька зайвих годин сну підкріпили мої сили. Не затримуйтесь, пане керуючий, я зараз сам прийду у фірму, будьте ласкаві, так і скажіть і засвідчіть мою пошану господареві.
“可是，先生，”格里高爾喊道，他控制不住了，激動 得忘記了一切，“我這會兒正要來開門。一點兒小小的不舒 服，一陣頭暈使我起不了床。我現在還躺在床上呢。不過我 已經好了。我現在正要下床。再等我一兩分鐘吧！我不像自 己所想的那樣健康。不過我已經好了，真的。這種小毛病難 道就能打垮我不成！我昨天晚上還好好兒的，這我父親母親 也可以告訴您，不，應該說我昨天晚上就感覺到了一些預兆。 我的樣子想必已經不對勁了。您要問為什麼我不向辦公室報 告！可是人總以為一點點不舒服一定能頂過去，用不着請假 在家休息。哦，先生，別傷我父母的心吧！您剛纔怪罪於我 的事都是沒有根據的；從來沒有誰這樣說過我。也許您還沒 有看到我最近兜來的定單吧。至少，我還能趕上八點鐘的火 車呢，休息了這幾個鐘點我已經好多了。千萬不要因為我而 把您耽擱在這兒，先生；我馬上就會開始工作的，這有勞您 轉告經理，在他面前還得請您多替我美言幾句呢！”
І поки Грегор усе це поспішливо випалював, сам не знаючи, що він говорить, він легко — очевидно, наловчившись у ліжку, — наблизився до скрині і спробував, спираючись на неї, випрямиться на ввесь зріст. Він дійсно хотів відчинити двері, дійсно хотів вийти та поговорити з керуючим; йому дуже хотілося взнати, що скажуть, побачивши його, люди, які зараз так його чекають. Якщо вони злякаються, значить, з Грегора вже знята відповідальність і він може вгамуватися. Якщо ж вони сприймуть усе спокійно, то, значить, і в нього немає причин хвилюватися і, поквапившись, він дійсно буде на вокзалі о восьмій годині.
格里高爾一口氣說著，自己也搞不清楚自己說了些什麼， 也許是因為有了床上的那些鍛鍊，格里高爾沒費多大氣力就 來到柜子旁邊，打算依靠柜子使自己直立起來。他的確是想 開門，的確是想出去和秘書主任談話的；他很想知道，大家 這麼堅持以後，看到了他又會說些什麼。要是他們都大吃一 驚，那麼責任就再也不在他身上，他可以得到安靜了。如果 他們完全不在意，那麼他也根本不必不安，只要真的趕緊上 車站去搭八點鐘的車就行了。
Спочатку він декілька разів зіслизав з полірованої скрині, але нарешті, зробивши останній ривок, випрямився на весь зріст; на біль у нижній частині тулуба він уже не зважав, хоча він був дуже сильним. Потім, навалившись на спинку стільця, що стояв поблизу, він зачепився за її краї ніжками. Тепер він здобув владу над своїм тілом і вмовк, щоб вислухати відповідь керуючого.
起先，他好幾次從光滑的櫃面 上滑下來，可是最後，在一使勁之後，他終於站直了；現在 他也不管下身疼得像火燒一般了。接着他讓自己靠向附近一 張椅子的背部，用他那些細小的腿抓住了椅背的邊。這使他 得以控制自己的身體，他不再說話，因為這時候他聽見秘書 主任又開口了。
— Чи зрозуміли ви хоча б одне слово? — запитав він батьків. — Чи не знущається він з нас?
— Боже збав, — вигукнула мати, уся в сльозах, — може бути, що він тяжко захворів, а ми його мучимо, Грето! Грето! — вигукнула вона потім.
— Мамо? — озвалася сестра з іншого боку.
— Негайно йди до лікаря. Грегор захворів. Скоріше по лікаря. Ти чула, як говорив Грегор?
— Це був голос тварини, — сказав керуючий, сказав вражаюче тихо у порівнянні з криками матері.
“你們聽得懂哪個字嗎？”秘書主任問，“他不見得在 開我們的玩笑吧？”“哦，天哪，”他母親聲淚俱下地喊道， “也許他病害得不輕，倒是我們在折磨他呢。葛蕾特！葛蕾 特！”接着她嚷道。“什麼事，媽媽？”他妹妹打那一邊的 房間裡喊道。她們就這樣隔着格里高爾的房間對嚷起來。“ 你得馬上去請醫生。格里高爾病了。去請醫生，快點兒。你 沒聽見他說話的聲音嗎？”“這不是人的聲音。”秘書主任 說，跟母親的尖叫聲一比他的嗓音顯得格外低沉。
— Ганно! Ганно! — закричав батько через передпокій у кухню та вдарив у долоні. — Негайно приведіть слюсаря!
I ось уже обидві дівчини, шелестячи спідницями, пробігли через передпокій — як це сестра так швидко одяглася? — і розчинили вхідні двері. Не чути було, щоб двері зачинялись — мабуть, вони так і залишили їх відчиненими, як то буває в квартирах, де трапилося велике лихо.
“安娜！ 安娜！”他父親從客廳向廚房裡喊道，一面還拍着手，“馬 上去找個鎖匠來！”於是兩個姑娘奔跑得裙子颼颼響地穿過 了客廳——他妹妹怎能這麼快就穿好衣服的呢？——接着又 猛然大開了前門，沒有聽見門重新關上的聲音；她們顯然聽 任它洞開着，什麼人家出了不幸的事情就總是這樣。
А Грегору стало набагато спокійніше. Мови його, правда, уже не розуміли, хоча йому вона здавалася достатньо зрозумілою, навіть більш зрозумілою, ніж раніше, — очевидно тому, що його слух до неї звик. Але проте зараз повірили, що з ним негаразд, і були готові йому допомогти. Впевненість і твердість, з якими віддавалися перші розпорядження, подіяли на нього позитивно. Він почував себе знову наближеним до людей і чекав від лікаря та від слюсаря, не відділяючи по суті одного від іншого, дивовижних звершень. Щоб перед майбутньою вирішальною розмовою надати своїй мові як можна більшої ясності, він трохи відкашлявся, намагаючись, проте, зробити це глухіше, тому що, можливо, і ці звуки більше не були схожі на людський кашель, а раздумувати над цим він більше не наважувався. У сусідній кімнаті стало між тим зовсім тихо. Може, батьки сиділи з керуючим за столом і перешіптувались, а може бути, усі вони притиснулись до дверей, прислухаючись.
格里高爾現在倒鎮靜多了。顯然，他發出來的聲音人家 再也聽不懂了，雖然他自己聽來很清楚，甚至比以前更清楚， 這也許是因為他的耳朵變得能適應這種聲音了。不過至少現在 大家相信他有什麼地方不太妙，都準備來幫助他了。這些初 步措施將帶來的積極效果使他感到安慰。他覺得自己又重新 進入人類的圈子，對大夫和鎖匠都寄於了莫大的希望，卻沒 有怎樣分清兩者之間的區別。為了使自己在即將到來的重要 談話中聲音儘可能清晰些，他稍微嗽了嗽嗓子，他當然儘量 壓低聲音，因為就連他自己聽起來，這聲音也不像人的咳嗽。 這時候，隔壁房間裡一片寂靜。也許他的父母正陪了秘書主 任坐在桌旁，在低聲商談，也許他們都靠在門上細細諦聽呢。
Він повільно просунувся зі стільцем до дверей, відпустив його, навалився на двері, припав до них навстоячки — на подушечках його лапок була якась клейка речовина — і трохи перепочив, натрудившись. А потім заходився повертати ротом ключ у замку. На жаль, у нього, здається, не було справжніх зубів — чим же схопити тепер ключ? — проте щелепи виявилися дуже міцними; з їх допомогою він насправді порухав ключем, незважаючи на те, що, без сумніву, спричинив собі шкоду, бо якась бура рідина виступила в нього з рота, потекла по ключу й закапала на підлогу.
格里高爾慢慢地把椅子推向門邊，接着便放開椅子，抓 住了門來支撐自己－－他那些細腿的腳底上倒是頗有粘性的 －－他在門上靠了一會兒，喘過一口氣來。接着他開始用嘴 巴來轉動插在鎖孔裡的鑰匙。不幸的是，他並沒有什麼牙齒 －－他得用什麼來咬住鑰匙呢？－－不過他的下顎倒好像非 常結實；靠着這下顎總算轉動了鑰匙，他準是不小心弄傷了 什麼地方，因為有一股棕色的液體從他嘴裡流出來，淌過鑰 匙，滴到地上。
— Послухайте-но, — сказав керуючий справами в сусідній кімнаті, — він повертає ключ.
Це дуже збадьорило Грегора, але краще б вони всі, і батько, мати, кричали йому, краще б вони всі кричали йому: «Сильніше, Грегоре! Ану, піднатужся, ану, натисни на замок!» I уявивши, що всі напружено стежать за його зусиллями, він до самозабуття, з усіх сил вчепився в ключ. У міру того, як ключ повертався, Грегор перевалювався біля замка з ніжки на ніжку; тримаючись тепер сторчма тільки з допомогою рота, він у міру потреби то зависав на ключі, то навалювався на нього всією вагою свого тіла. Дзвінке клацання замка, що піддався нарешті, немов розбудило Грегора. Переводячи дух, він сказав собі: «Значить, я все-таки обійшовся без слюсаря», — і поклав голову на ручку дверей, щоб відчинити їх.
“你們聽，”門後的秘書主任說，“他在轉 動鑰匙了。”這對格里高爾是個很大的鼓勵；不過他們應該 都來給他打氣，他的父親母親都應該喊：“加油，格里高爾。 ”他們應該大聲喊道：“堅持下去，咬緊鑰匙！”他相信他 們都在全神貫注地關心自己的努力，就集中全力死命咬住鑰 匙。鑰匙需要轉動時，他便用嘴巴銜着它，自己也繞着鎖孔 轉了一圈，好把鑰匙扭過去，或者不如說，用全身的重量使 它轉動。終於屈服的鎖發出響亮的卡嗒一聲，使格里高爾大 為高興。他深深地舒了一口氣，對自己說：“這樣一來我就 不用鎖匠了。”接着就把頭擱在門柄上，想把門整個打開。
Оскільки відкрив він їх таким чином, його самого ще не було видно, навіть коли двері вже досить широко відчинились. Спочатку він повинен був повільно обійти одну стулку, а обійти її потрібно було з великою обережністю, щоб не бахнутися спиною біля самого виходу в кімнату. Він був ще зайнятий цим важким переміщенням і, поспішаючи, ні на що більше не звертав уваги, як раптом почув голосне «О!» керуючого — воно прозвучало, як свист вітру, — і побачив потім його самого: знаходячись найближче від усіх до дверей, той притиснув долоню до відкритого рота й повільно задкував, немов його гнала якась невидима, нездоланна сила. Мати, не дивлячись на присутність керуючого (вона стояла тут з розпущеним ще з ночі, скуйовдженим волоссям), спочатку, стиснувши руки, поглянула на батька, а потім зробила два кроки до Грегора і повалилася, розкинувши довкруг себе спідниці, опустивши на груди лице, так що його зовсім не стало видно. Батько загрозливо стиснув кулак, немов бажаючи виштовхнути Грегора в його кімнату, потім нерішуче оглянув вітальню, закрив руками очі й заплакав, і могутні його груди стрясались.
門是向他自己這邊拉的，所以雖然已經打開，人家還是 瞧不見他。他得慢慢地從對開的那半扇門後面把身子挪出來， 而且得非常小心，以免背脊直挺挺地跌倒在房間裡。他正在 困難地挪動自己，顧不上作任何觀察，卻聽到秘書主任“哦！ ”的一聲大叫－－發出來的聲音像一股猛風－－現在他可以 看見那個人了，他站得靠近門口，一隻手遮在張大的嘴上， 慢慢地往後退去，彷彿有什麼無形的強大壓力在驅逐他似的。 格里高爾的母親－－雖然秘書主任在場，她的頭髮仍然沒有 梳好，還是亂七八糟地豎著－－她先是雙手合掌瞧瞧他父親， 接着向格里高爾走了兩步，隨即倒在地上，裙子攤了開來， 臉垂到胸前，完全看不見了。他父親握緊拳頭，一副惡狠狠 的樣子，彷彿要把格里高爾打回到房間裡去，接着他又猶豫 不定地向起坐室掃了一眼，然後把雙手遮住眼睛，哭泣起來， 連他那寬闊的胸膛都在起伏不定
Грегор зовсім не ввійшов у вітальню, а притулився зсередини до закріпленої стулки, після чого видно було тільки половину його тулуба й голову, схилену набік, що зазирала в кімнату. Тим часом набагато посвітлішало; на протилежній стороні вулиці чітко вимальовувався шматок нескінченної сірочорної будівлі (це була лікарня з рівномірно й чітко розташованими на фасаді вікнами); дощ іще йшов, але тільки великими, розрізненими краплинами, що також окремо падали на землю. Посуд для сніданку стояв на столі у великій кількості, бо для батька сніданок був найважливішою трапезою дня, що тягся в нього, за читанням газет, годинами. Якраз на протилежній стіні висіла фотографія Грегора часів його військової служби; на ній було зображено лейтенанта, який, поклавши руку на ефес шпаги й безтурботно всміхаючись, вселяв повагу своєю виправкою та мундиром. Двері в передпокій були відчинені, і, оскільки вхідні двері теж були відчинені, виднілася площадка для сходів та початок східців, що спускалися вниз.
格里高爾沒有接着往起坐室走去，卻靠在那半扇關緊的 門的後面，所以他只有半個身子露在外面，還側着探在外面 的頭去看別人。這時候天更亮了，可以清清楚楚地看到街對 面一幢長得沒有盡頭的深灰色的建築－－這是一所醫院－－ 上面惹眼地開着一排排獃板的窗子；雨還在下，不過已成為 一滴滴看得清的大顆粒了。大大小小的早餐盆碟擺了一桌子， 對於格里高爾的父親，早餐是一天裡最重要的一頓飯，他一 邊看各式各樣的報紙，一邊吃，要吃上好幾個鐘頭，在格里 高爾正對面的牆上掛着一幅他服兵役時的照片，當時他是少 尉，他的手按在劍上，臉上掛着無憂無慮的笑容，分明要人 家尊敬他的軍人風度和制服。前廳的門開着，大門也開着， 可以一直看到住宅前的院子和最下面的幾級樓梯。
— Ну ось, — сказав Грегор, прекрасно усвідомлюючи, що спокій зберіг він один, — зараз я одягнуся, зберу зразки й поїду. А вам хочеться, вам хочеться, щоб я поїхав? Пане керуючий, ви бачите, я не вперта людина, я працюю з задоволенням; поїздки втомлюють мене, але я не міг би жити без поїздок. Куди ж ви, пане керуючий? У контору? Так? Ви доповісте про все? Інколи людина не в стані працювати, але тоді якраз приходить час згадати про минулі свої успіхи в надії, що тим уважніш і зразковіш будеш працювати далі, у зв'язку з усуненням перешкоди. Я дуже зобов'язаний господареві, ви про це знаєте. З іншого боку, на мені лежить турбота про батьків та сестру. Я потрапив у біду, але я видряпаюсь із неї. Тільки не погіршуйте мого і без того важкого становища. Будьте у фірмі на моєму боці! Комівояжерів не люблять, я знаю. Думають, вони заробляють шалені гроші і при цьому живуть у своє задоволення. Ніхто просто не задумується над таким пережитком. Але ви, пане керуючий, ви знаєте, як ідуть справи, знаєте краще, ніж решта персоналу, і навіть, говорячи між нами, краще, ніж сам господар, котрий як підприємець легко може помилитися у своїй оцінці в невигідну для того чи того службовця сторону. Ви прекрасно знаєте також, що, знаходячись майже ввесь рік поза фірмою, комівояжер легко може стати жертвою наклепу, випадковостей і безпричинних звинувачень, захиститися від яких він зовсім не в силах, оскільки великою мірою він про них нічого не знає і лише потім, коли, виснажений, повертається з поїздки, випробовує їх гидкі, уже далекі від причин наслідки на власній шкірі. Не йдіть, пане керуючий справами, не давши мені жодним словом зрозуміти, що ви хоча б частково визнаєте мою правоту!
“好吧，”格里高爾說，他完全明白自己是唯一多少保 持着鎮靜的人，“我立刻穿上衣服，等包好樣品就動身，您 是否還容許我去呢？您瞧，先生，我並不是冥頑不化的人， 我很願意工作；出差是很辛苦的，但我不出差就活不下去。 您上哪兒去，先生？ 去辦公室？是嗎？ 我這些情形您能如 實地反映上去嗎？人總有暫時不能勝任工作的時候，不過這 時正需要想起他過去的成績。而且還要想到以後他又恢復了 工作能力的時候，他一定會幹得更勤懇更用心。我一心想忠 誠地為老闆做事，這您也很清楚。何況，我還要供養我的父 母和妹妹。我現在景況十分困難，不過我會重新掙脫出來的。 請您千萬不要火上加油。在公司裡請一定幫我說幾句好話。 旅行推銷員在公司裡不討人喜歡，這我知道。大家以為他們 賺的是大錢，過的是逍遙自在的日子。這種成見也犯不着去 糾正。可是您呢，先生，比公司裡所有的人看得都全面，是 的，讓我私下裡告訴您，您比老闆本人還全面，他是東家， 當然可以憑自己的好惡隨便不喜歡哪個職員。您知道得最清 楚，旅行推銷員几乎長年不在辦公室，他們自然很容易成為 閒話、怪罪和飛短流長的目標。可他自己卻几乎完全不知道， 所以防不勝防。直待他精疲力竭地轉完一個圈子回到家裡， 這才親身體驗到連原因都無法找尋的惡果落到了自己身上。 先生，先生，您不能不說我一句好話就走啊，請表明您覺得 我至少還有幾分是對的呀！”
Але керуючий відвернувся, ледь тільки Грегор заговорив, і, надувшись, дивився на нього тільки поверх плеча, яке безперестанку сіпалось. I під час промови Грегора він ні секунди не стояв на місці, а віддалявся, не спускаючи з Грегора очей, до дверей — відходив, проте, дуже повільно, немов якась таємна заборона не дозволяла йому залишати кімнату. Він був уже в передпокої, і, дивлячись на те, як раптово різко він зробив останній крок із вітальні, можна було подумати, що він тільки-но обпік собі ступню. А в передпокої він протягнув праву руку до сходів, немов там його чекало якесь неземне блаженство.
可是格里高爾才說頭幾個字，秘書主任就已經踉蹌倒退， 只是張着嘴唇，側過顫抖的肩膀直勾勾地瞪着他。格里高爾 說話時，他片刻也沒有站定，卻偷偷地向門口踅去，眼睛始 終盯緊了格里高爾，只是每次只移動一寸，彷彿存在某項不 準離開房間的禁令一般。好不容易退入了前廳，他最後一步 跨出起坐室時動作好猛，真像是他的腳跟剛給火燒着了。他 一到前廳就伸出右手向樓梯跑去，好似那邊有什麼神秘的救 星在等待他。
Грегор розумів, що він ні в якому разі не повинен відпускати керуючого в такому стані, якщо не хоче поставити під удар своє становище у фірмі. Батьки не усвідомлювали всього цього так прозоро, з роками вони звикли думати, що в цій фірмі Грегор влаштувався на все життя, а клопоти, що звалилися на них зараз, зовсім позбавили їх кмітливості. Та Грегор цією кмітливістю володів. Керуючого треба було затримати, заспокоїти, переконати й врешті-решт схилити на свій бік, бо від цього залежало майбутнє Грегора та його сім'ї! О, якби сестра не пішла! Вона розумна, вона плакала вже тоді, коли Грегор ще спокійно лежав на спині. I, звичайно ж, керуючий, цей угодовець панночок, послухався б її; вона закрила б вхідні двері та своїми умовляннями розсіяла б його страхи. Але сестра якраз і пішла, Грегор повинен був діяти сам.
格里高爾明白，如果要保住他在公司裡的職位，不想砸 掉飯碗，那就決不能讓秘書主任抱著這樣的心情回去。他的 父母對這一點不太瞭然；多年以來，他們已經深信格里高爾 在這家公司裡要待上一輩子的，再說，他們的心裡已經完全 放在當前的不幸事件上，根本無法考慮將來的事。可是格里 高爾卻考慮到了。一定得留住秘書信任，安慰他，勸告他， 最後還要說服他；格里高爾和他一家人的前途全系在這上面 呢！只要妹妹在場就好了！她很聰明；當格里高爾還安靜地 仰在床上的時候她就已經哭了。總是那麼偏袒女性的秘書主 任一定會乖乖地聽她的話；她會關上大門，在前廳裡把他說 得不再懼怕。可是她偏偏不在。格里高爾只得自己來應付當 前的局面。
I, не подумавши про те, що зовсім ще не знає теперішніх своїх можливостей пересування, не подумавши і про те, що його мова, можливо, і навіть найімовірніше, знову залишилась незрозумілою, він залишив стулку дверей; пробрався через прохід; хотів було направитися до керуючого, — котрий, вийшовши вже на площадку, кумедно схопився обома руками за перила, — але відразу, шукаючи опори, зі слабким криком упав на всі свої лапки. Як тільки це трапилося, тілу його вперше за цей ранок стало зручно; під лапками була тверда земля; вони, як він на радість свою помітив, чудово його слухались; навіть самі намагалися перенести його туди, куди він хотів; і він уже вирішив, що ось-ось усі його муки остаточно припиняться. Але в той момент, коли він погойдувався від поштовхів, лежачи на підлозі неподалік від своєї матері, якраз навпроти неї, мати, котра, здавалося, зовсім заціпеніла, скочила раптом на ноги, широко розвела руками, розчепірила пальці, закричала: «Допоможіть! Допоможіть, ради бога!» — схилила голову, немов хотіла покраще роздивитися Грегора, однак замість цього безтямно відбігла назад; забула, що позаду неї стоїть накритий стіл; досягнувши його, вона, немов із розсіяності, поспішно на нього сіла і, здається, зовсім не помітила, що поруч з нею із перекинутого великого кофейника хлющить на килим кава.
他沒有想到自己的身體究竟有什麼活動能力，也 沒有想一想他的話人家仍舊很可能聽不懂，而且簡直根本聽 不懂，就放開了那扇門，擠過門口，邁步向秘書主任走去， 而後者正可笑地用兩隻手抱住樓梯的欄杆；格里高爾剛要摸 索可以支撐的東西，忽然輕輕喊了一聲，身子趴了下來，他 那許多隻腿着了地。還沒等全部落地，他的身子已經獲得了 安穩的感覺，從早晨以來，這還是第一次；他腳底下現在是 結結實實的地板了；他高興地注意到，他的腿完全聽眾指揮； 它們甚至努力地把他朝他心裡所想的任何方向帶去；他簡直 要相信，他所有的痛苦總解脫的時候終於快來了。可是就在 這一剎那間，當他搖搖擺擺一心想動彈的時候，當他離開母 親不遠，躺在她對面地板上的時候，本來似乎已經完全癱瘓 的母親，這時卻霍地跳了起來，伸直兩臂，張開了所有的手 指，喊道：“救命啊，老天爺，救命啊！”一面又低下頭來， 彷彿想把格里高爾看得更清楚些，同時又偏偏身不由已地一 直往後退，根本沒顧到她後面有張擺滿了食物的桌子；她撞 上桌子，又糊里糊塗倏地坐了上去，似乎全然沒有注意她旁 邊那把大咖啡壺已經打翻，咖啡也汩汩地流到了地毯上。
— Мамо, мамо, — тихо сказав Грегор і підвів на неї очі.
На хвилину він зовсім забув про керуючого; проте при вигляді кави, що ллється, він не втримався й декілька разів судомно ковтнув повітря. Побачивши це, мати знову скрикнула, зістрибнула зі стільця й упала на груди батькові, котрий поспішив їй назустріч.
Та в Грегора не було зараз часу займатися батьками; керуючий справами був уже на сходах; поклавши підборіддя на перила, він кинув останній, прощальний погляд назад, Грегор кинувся було бігом, щоб напевне його догнати; але керуючий, очевидно, здогадався про його намір, бо, перескочивши через декілька сходинок, зник. Він тільки скрикнув: «Фу!» — і звук цей рознісся по сходах. На жаль, утеча керуючого, очевидно, укінець розстроїла батька, що досі тримався порівняно стійко, тому що замість того, щоб самому побігти за керуючим чи хоча б не заважати Грегору догнати його, він схопив правою рукою палицю керуючого, котру той разом зі шляпою та пальтом залишив на стільці, а лівою взяв зі столу велику газету і, тупотячи ногами, розмахуючи газетою та палкою, став заганяти Грегора до його кімнати. Ніякі прохання Грегора не допомогли, та й не розумів батько ніяких його прохань; як би смиренно Грегор не махав головою, батько тільки сильніше й сильніше тупотів ногами.
“媽媽，媽媽。”格里高爾低聲地說道，抬起頭來看著 她。這時候已經完全把秘書主任撇在腦後；他的嘴卻忍不住 咂巴起來，因為他看到了淌出來的咖啡。這使他母親再一次 尖叫起來。她從桌子旁邊逃開，倒在急忙來扶她的父親的懷 抱裡。可是格里高爾現在顧不得他的父母；秘書主任已經在 走下樓梯了，他的下巴探在欄杆上扭過頭來最後回顧了一眼。 格里高爾急走幾步，想儘可能追上他；可是秘書主任一定是 看出了他的意圖，因為他往下蹦了幾級，隨即消失了；可是 還在不斷地叫嚷“噢！”回聲傳遍了整個樓梯。 不幸得很， 秘書主任的逃走彷彿使一直比較鎮定的父親也慌亂萬分，因 為他非但自己不去追趕那人，或者至少別去阻攔格里高爾去 追逐，反而右手操起秘書主任連同帽子和大衣一起留在一張 椅子上的手杖，左手從桌子上抓起一張大報紙，一面頓腳， 一面揮動手杖和報紙，要把格里高爾趕回到房間裡去。格里 高爾的請求全然無效，事實上別人根本不理解；不管他怎樣 謙恭地低下頭去，他父親反而把腳頓得更響。
Мати, незважаючи на холодну погоду, відчинила вікно навстіж і, висунувшись із нього, сховала обличчя в долонях. Між вікном і сходами утворився великий протяг, фіранки затріпотіли, газети на столі зашурхотіли, декілька листків попливло по підлозі. Батько невблаганно наступав, викрикуючи, як дикун, шиплячі звуки. А Грегор ще зовсім не навчився задкувати, він рухався назад дійсно дуже повільно. Якби Грегор повернувся, він відразу ж опинився б у своїй кімнаті, але він боявся роздратувати батька повільністю свого повороту, а батьківська палка в будь-яку секунду могла нанести йому смертельний удар по спині чи по голові. Нарешті, проте, нічого іншого Грегору все-таки не лишилося, бо він, на превеликий жах, побачив, що, задкуючи, не здатен навіть притримуватися певного спрямування; і тому, не перестаючи боязко коситися на батька, він почав — по можливості швидко насправді ж дуже повільно — повертатися. Батько, видно, оцінив його добру волю і не тільки не заважав йому повертатися, але навіть здалеку направляв його рух кінчиком своєї палки.
另一邊，他母 親不顧天氣寒冷，打開了一扇窗子，雙手掩住臉，儘量把身 子往外探。一陣勁風從街上刮到樓梯，窗帘掀了起來，桌上 的報紙吹得拍達拍達亂響，有幾張吹落在地板上。格里高爾 的父親無情地把他往後趕，一面噓噓叫着，簡直像個野人。 可是格里高爾還不熟悉怎麼往後退，所以走得很慢。如果有 機會掉過頭，他能很快回進房間的，但是他怕轉身的遲緩會 使他父親更加生氣，他父親手中的手杖隨時會照准他的背上 或頭上給以狠狠的一擊的，到後來，他竟不知怎麼辦才好， 因為他絶望地注意到，倒退着走連方向都掌握不了；因此， 他一面始終不安地側過頭瞅着父親，一面開始掉轉身子，他 想儘量快些，事實上卻非常迂緩。也許父親發現了他的良好 意圖，因此並不干涉他，只是在他挪動時遠遠地用手杖尖撥 撥他。只要父親不再發出那種無法忍受的噓噓聲就好了。這 簡直要使格里高爾發狂。他已經完全轉過去了，只是因為給 噓聲弄得心煩意亂，甚至轉得過了頭。最後他總算對準了門 口，可是他的身體又偏巧寬得過不去。
Якби тільки не це нестерпне шипіння батька! Від цього Грегор зовсім очманів. Він уже закінчував поворот, коли, прислухаючись до цього шипіння, помилився й повернув трохи назад. Але коли він нарешті успішно направив голову в розчинені двері, виявилося, що тулуб його занадто широкий, щоб у них пролізти. Батько в його теперішньому стані, звичайно, не зміркував, що треба відчинити другу стулку дверей і дати Грегору прохід. У нього була одна нав'язлива думка — якомога скоріше загнати Грегора в його кімнату. Ніяк не потерпів би він і серйозної підготовки, якої потребував Грегор, щоб випрямитися на весь зріст і, таким чином, можливо, пройти крізь двері. Мовби не було ніякої перешкоди, він гнав тепер Грегора вперед із особливим галасом; звуки, що линули повз Грегора, уже зовсім не були схожі на голос одного тільки батька; тут було насправді не до жартів і Грегор — будь-що-будь — протиснувся у двері. Одна сторона його тулуба піднялася, він навскоси ліг у проході, його бік був зовсім зранений, на білих дверях залишилися жахливі плямки; скоро він застряг і вже не міг самостійно рухатися далі, на одному боці лапки повисли, тремтячи, угору; на іншому вони були боляче притиснені до підлоги. I тоді батько із силою дав йому ззаду воістину рятівного тепер стусана, і Грегор, обливаючись кров'ю, влетів у свою .кімнату. Двері зачинили палицею і настала довгождана тиша.
但是在目前精神狀態 下的父親，當然不會想到去打開另外半扇門好讓格里高爾得 以通過。他父親腦子裡只有一件事，儘快把格里高爾趕回房 間。讓格里高爾直立起來，側身進入房間，就要做許多麻煩 的準備，父親是絶不會答應的。他現在發出的聲音更加響亮， 他拚命催促格里高爾往前走，好像他前面沒有什麼障礙似的； 格里高爾聽到他後面響着的聲音不再像是父親一個人的了； 現在更不是閙着玩的了，所以格里高爾不顧一切狠命向門口 擠去。他身子的一邊拱了起來，傾斜地卡在門口，腰部擠傷 了，在潔白的門上留下了可憎的斑點，不一會兒他就給夾住 了，不管怎麼掙扎，還是絲毫動彈不得，他一邊的腿在空中 顫抖地舞動，另一邊的腿卻在地上給壓得十分疼痛－－這時， 他父親從後面使勁地推了他一把，實際上這倒是支援，使他 一直跌進了房間中央，汩汩地流着血。在他後面，門砰的一 聲用手杖關上了，屋子裡終於恢復了寂靜。