Sherlock Holmes had, in a very remarkable degree, the power of detaching his mind at will. For two hours the strange business in which we had been involved appeared to be forgotten, and he was entirely absorbed in the pictures of the modern Belgian masters. He would talk of nothing but art, of which he had the crudest ideas, from our leaving the gallery until we found ourselves at the Northumberland Hotel.
Шерлок Холмс мав дивовижну здатність за бажанням відволікатися від думок, що обсідали його. На дві години він, здавалося, забув про дивну історію, в яку втягла нас доля, цілком поринувши в споглядання полотен сучасних бельгійських художників. Всю дорогу від картинної галереї до готелю «Нортумберленд» він говорив тільки про живопис і встиг переконати мене, що його уявлення про цей вид мистецтва відзначаються крайньою незрілістю.
"Sir Henry Baskerville is upstairs expecting you," said the clerk. "He asked me to show you up at once when you came."
— Сер Генрі Баскервіль чекає вас нагорі,— повідомив портьє. — Він просив мене провести вас до нього зразу ж, як тільки ви прийдете.
"Have you any objection to my looking at your register?" said Holmes.
— Ви дозволите подивитись ваш журнал реєстрації приїжджих?
"Not in the least."
— Будь ласка.
The book showed that two names had been added after that of Baskerville. One was Theophilus Johnson and family, of Newcastle; the other Mrs. Oldmore and maid, of High Lodge, Alton.
Після запису про Баскервіля в ньому було зроблено ще два: один про Теофіля Джонсона з сім'єю з Ньюкасла, другий — про місіс Олдмор з покоївкою з Хай-лодж, Елтон.
"Surely that must be the same Johnson whom I used to know," said Holmes to the porter. "A lawyer, is he not, gray-headed, and walks with a limp?"
— Не маю сумніву, що це той самий Джонсон, з яким я колись був знайомий,— сказав Холмс до портьє. — Він адвокат, сивий і накульгує, так?
"No, sir; this is Mr. Johnson, the coal-owner, a very active gentleman, not older than yourself."
— Ні, сер, містер Джонсон — власник вугільних шахт, дуже енергійний джентльмен і йому не більше років, ніж вам.
"Surely you are mistaken about his trade?"
— А ви не помиляєтесь, що він не адвокат?
"No, sir! he has used this hotel for many years, and he is very well known to us."
— Ні, сер! Він зупиняється в нашому готелі не в перший раз, і ми дуже добре його знаємо.
"Ah, that settles it. Mrs. Oldmore, too; I seem to remember the name. Excuse my curiosity, but often in calling upon one friend one finds another."
— О, ви мене переконали. З місіс Олдмор так само: мені, здається, пригадується це ім'я. Пробачте мою цікавість, але часто трапляється так, що йдеш відвідати одного друга, а знаходиш іншого.
"She is an invalid lady, sir. Her husband was once mayor of Gloucester. She always comes to us when she is in town."
— Місіс Олдмор, сер, дуже хвора жінка. Її чоловік був колись мером Глочестера. Вона завжди зупиняється у нас, коли приїжджає в Лондон.
"Thank you; I am afraid I cannot claim her acquaintance. We have established a most important fact by these questions, Watson," he continued in a low voice as we went upstairs together. "We know now that the people who are so interested in our friend have not settled down in his own hotel. That means that while they are, as we have seen, very anxious to watch him, they are equally anxious that he should not see them. Now, this is a most suggestive fact."
— Дякую вам, боюсь, ми з нею не знайомі... Цими питаннями, Вотсоне, ми встановили один дуже важливий факт,— стиха пояснив він, поки ми підіймалися сходами. — Тепер ми знаємо, що люди, які так цікавляться нашим другом, не живуть у цьому готелі. Це означає, що вони, дуже ретельно стежачи за сером Генрі, у чому ми з вами переконалися, так само ретельно дбають про те, щоб він їх не побачив. Так, цей факт не може не наводити на роздуми.
"What does it suggest?"
— На які?
"It suggests--halloa, my dear fellow, what on earth is the matter?"
— Та хоч би на те, що... Гей, друже, що трапилося?
As we came round the top of the stairs we had run up against Sir Henry Baskerville himself. His face was flushed with anger, and he held an old and dusty boot in one of his hands. So furious was he that he was hardly articulate, and when he did speak it was in a much broader and more Western dialect than any which we had heard from him in the morning.
Ми вийшли на верхню площадку сходів і лицем в лице зустрілися із сером Генрі Баскервілем. У руці він тримав старий брудний черевик і обличчя в нього було червоне від люті. Він настільки втратив самовладання, що йому аж подих перехопило, а коли заговорив, то зовсім збився на американський діалект, якого вранці ми майже не помічали.
"Seems to me they are playing me for a sucker in this hotel," he cried. "They'll find they've started in to monkey with the wrong man unless they are careful. By thunder, if that chap can't find my missing boot there will be trouble. I can take a joke with the best, Mr. Holmes, but they've got a bit over the mark this time."
— За кого вони мене мають у цьому готелі, за дурня, чи що?! — закричав він. — Не на того натрапили! Я їм покажу, як зі мною жартувати! Чорт забирай, якщо цей хлопець не знайде мій черевик, то клопоту не оббереться! Я розумію жарти, містере Холмсе, але цього разу тутешні жартівники трохи перестаралися!
"Still looking for your boot?"
— Все ще шукаєте свій черевик?
"Yes, sir, and mean to find it."
— Так, шукаю. І шукатиму, поки не знайду.
"But, surely, you said that it was a new brown boot?"
— Але ж, пам'ятаю, ви говорили про новий черевик коричневого кольору, так?
"So it was, sir. And now it's an old black one."
— Так, сер, говорив. А тепер усе повторилося з старим чорним.
"What! you don't mean to say----?"
— Що? Ви хочете сказати...
"That's just what I do mean to say. I only had three pairs in the world--the new brown, the old black, and the patent leathers, which I am wearing. Last night they took one of my brown ones, and to-day they have sneaked one of the black. Well, have you got it? Speak out, man, and don't stand staring!"
— Саме це я й хочу сказати. У мене всього-на-всього три пари черевиків — нові коричневі, старі чорні і оці лаковані, що на мені. Вчора ввечері взяли один коричневий, а сьогодні поцупили чорний. Ну, знайшли? Відповідайте ж! Чого ви на мене витріщилися?
An agitated German waiter had appeared upon the scene.
На площадці з'явився схвильований служник-німець.
"No, sir; I have made inquiry all over the hotel, but I can hear no word of it."
— Ні, сер. Я питав про черевик у всіх у готелі, але ніхто його не бачив.
"Well, either that boot comes back before sundown or I'll see the manager and tell him that I go right straight out of this hotel."
— Так от, або черевик буде повернуто мені до вечора, або я піду до управителя й заявлю йому, що виїжджаю від вас.
"It shall be found, sir--I promise you that if you will have a little patience it will be found."
— Черевик буде знайдено, сер... Обіцяю, що буде знайдено, тільки потерпіть ще трохи.
"Mind it is, for it's the last thing of mine that I'll lose in this den of thieves. Well, well, Mr. Holmes, you'll excuse my troubling you about such a trifle----"
— Подбайте, щоб черевик мені повернули, я не дозволю, щоб він пропав у цьому злодійському кублі... Пробачте, будь ласка, містере Холмсе, що я турбую вас через отой лист, бо це дрібниця, яка...
"I think it's well worth troubling about."
— Я вважаю, що підстав турбуватися більше ніж досить.
"Why, you look very serious over it."
— О, бачу, ви ставитесь до листа дуже серйозно.
"How do you explain it?"
— А як ви самі пояснюєте його появу?
"I just don't attempt to explain it. It seems the very maddest, queerest thing that ever happened to me."
— Навіть і не пробую пояснити. Нічого дурнішого й дивнішого зі мною ще не траплялося.
"The queerest perhaps----" said Holmes, thoughtfully.
— Дивнішого — можливо, але... — замислено мовив Холмс.
"What do you make of it yourself?"
— А що ви самі думаєте про всю цю історію з листом?
"Well, I don't profess to understand it yet. This case of yours is very complex, Sir Henry. When taken in conjunction with your uncle's death I am not sure that of all the five hundred cases of capital importance which I have handled there is one which cuts so deep. But we hold several threads in our hands, and the odds are that one or other of them guides us to the truth. We may waste time in following the wrong one, but sooner or later we must come upon the right."
— Ну, не буду вдавати, що я в ній розібрався. Вона дуже складна, сер Генрі. Якщо взяти її в зв'язку із смертю вашого дядька, то з п'ятисот справ, які мені довелося розплутати, не знайдеться більш складної. Але ми тримаємо в своїх руках кілька ниток, і є шанси, що коли не одна, то інша приведе нас до розгадки. Ми можемо змарнувати час, ухопившись не за ту, за яку слід би було, але раніше чи пізніше натрапимо й на потрібну.
We had a pleasant luncheon in which little was said of the business which had brought us together. It was in the private sitting-room to which we afterwards repaired that Holmes asked Baskerville what were his intentions.
Сніданок був гарний, і про справу, яка зібрала нас докупи, ми в розмові майже не згадували. І тільки тоді, коли перейшли до вітальні в номері Баскервіля, Холмс спитав у сера Генрі, які в того наміри.
"To go to Baskerville Hall."
— Їхати в баскервільський замок.
"And when?"
— І коли?
"At the end of the week."
— Наприкінці тижня.
"On the whole," said Holmes, "I think that your decision is a wise one. I have ample evidence that you are being dogged in London, and amid the millions of this great city it is difficult to discover who these people are or what their object can be. If their intentions are evil they might do you a mischief, and we should be powerless to prevent it. You did not know, Dr. Mortimer, that you were followed this morning from my house?"
— В цілому,— сказав Холмс,— я вважаю ваше рішення розумним. У Лондоні за вами постійно стежать,— доказів цьому в мене більше ніж треба,— а хто ці люди і яку мету вони ставлять собі, у цьому багатомільйонному місті виявити важко. Якщо наміри у них лихі, то вам загрожує небезпека, яку ми тут безсилі відвернути. Чи знаєте ви, докторе Мортімере, що сьогодні, коли ви вийшли від мене, за вами стежили?
Dr. Mortimer started violently.
Доктор Мортімер аж підскочив.
"Followed! By whom?"
— Стежили? Хто?
"That, unfortunately, is what I cannot tell you. Have you among your neighbours or acquaintances on Dartmoor any man with a black, full beard?"
— Цього, на жаль, я не можу вам сказати. Серед ваших сусідів чи знайомих у Дартмурі є хтось з широкою й густою чорною бородою?
"No--or, let me see--why, yes. Barrymore, Sir Charles's butler, is a man with a full, black beard."
— Ні... Стривайте, дайте подумати. Так, є. Це Беррімор, дворецький сера Генрі, у нього широка й густа чорна борода.
"Ha! Where is Barrymore?"
— Ха! А де зараз Беррімор?
"He is in charge of the Hall."
— В баскервільському замку, доглядає його.
"We had best ascertain if he is really there, or if by any possibility he might be in London."
— Треба переконатися, що він справді там, а не тут, у Лондоні.
"How can you do that?"
— А як ви можете це зробити?
"Give me a telegraph form. 'Is all ready for Sir Henry?' That will do. Address to Mr. Barrymore, Baskerville Hall. What is the nearest telegraph-office? Grimpen. Very good, we will send a second wire to the postmaster, Grimpen: 'Telegram to Mr. Barrymore to be delivered into his own hand. If absent, please return wire to Sir Henry Baskerville, Northumberland Hotel.' That should let us know before evening whether Barrymore is at his post in Devonshire or not."
— Дайте мені телеграфний бланк. «Чи все готово приїзду сера Генрі?» Цього досить. Адреса така: «Містеру Беррімору, баскервільський замок». Де там найближчий телеграф? У Грімпені? Дуже добре, другу телеграму ми надішлемо в Грімпен начальнику телеграфної контори, ось таку: «Телеграму на ім'я Беррімора прохання вручити його власні руки. Разі відсутності телеграму надішліть назад серу Генрі Баскервілю, готель «Нортумберленд». Таким чином ми ще до вечора будемо знати, перебуває Беррімор на своєму посту в Девоншірі чи ні.
"That's so," said Baskerville. "By the way, Dr. Mortimer, who is this Barrymore, anyhow?"
— Правильно,— погодився Баскервіль. — До речі, докторе Мортімере, що, кінець кінцем, являє собою цей Беррімор?
"He is the son of the old caretaker, who is dead. They have looked after the Hall for four generations now. So far as I know, he and his wife are as respectable a couple as any in the county."
— Він син покійного управителя маєтку. Це вже четверте покоління Берріморів, яке доглядає баскервільський замок. Наскільки я знаю, він і його дружина шановані в нашому графстві люди.
"At the same time," said Baskerville, "it's clear enough that so long as there are none of the family at the Hall these people have a mighty fine home and nothing to do."
— В той же час,— сказав Баскервіль,— цілком зрозуміло, що поки в баскервільському замку немає ніякого хазяїна, ці люди живуть як у Бога за дверима й нічого не роблять.
"That is true."
— Це правда.
"Did Barrymore profit at all by Sir Charles's will?" asked Holmes.
— Чи відписав що-небудь Беррімору сер Чарльз? — спитав Холмс.
"He and his wife had five hundred pounds each."
— Він і його дружина одержали по п'ятсот фунтів стерлінгів.
"Ha! Did they know that they would receive this?"
— Ха! А вони знали, що їм буде відписано такі гроші?
"Yes; Sir Charles was very fond of talking about the provisions of his will."
— Так. Сер Чарльз любив поговорити про те, кому й скільки відпише.
"That is very interesting."
— Це дуже цікаво.
"I hope," said Dr. Mortimer, "that you do not look with suspicious eyes upon everyone who received a legacy from Sir Charles, for I also had a thousand pounds left to me."
— Сподіваюся,— сказав доктор Мортімер,— ви не будете ставитися з підозрою до кожного, хто від нього що-небудь одержав, бо мені він теж залишив тисячу фунтів.
"Indeed! And anyone else?"
— Он як! А ще кому?
"There were many insignificant sums to individuals, and a large number of public charities. The residue all went to Sir Henry."
— В духівниці було зазначено багато дрібних сум різним особам і чимало — на благодійність. Залишок пішов серові Генрі.
"And how much was the residue?"
— А що являє собою залишок?
"Seven hundred and forty thousand pounds."
— Сімсот сорок тисяч фунтів.
Holmes raised his eyebrows in surprise. "I had no idea that so gigantic a sum was involved," said he.
Холмс здивовано звів брови.
— Я навіть не уявляв, що мається на увазі така величезна сума,— сказав він.
"Sir Charles had the reputation of being rich, but we did not know how very rich he was until we came to examine his securities. The total value of the estate was close on to a million."
— Сер Чарльз мав славу багатої людини, але ми й не підозрювали, який він багатий насправді, поки не ознайомилися з його цінними паперами. Загальна вартість майна наближається до мільйона.
"Dear me! It is a stake for which a man might well play a desperate game. And one more question, Dr. Mortimer. Supposing that anything happened to our young friend here--you will forgive the unpleasant hypothesis!--who would inherit the estate?"
— Боже мій! Це така ставка, заради якої залюбки можна розпочати відчайдушну гру. Ще одне запитання, докторе Мортімере. Припустімо, з нашим молодим другом щось трапиться — пробачте, звичайно, за таку неприємну гіпотезу — хто успадкує все це багатство?
"Since Rodger Baskerville, Sir Charles's younger brother died unmarried, the estate would descend to the Desmonds, who are distant cousins. James Desmond is an elderly clergyman in Westmoreland."
— Оскільки Роджер Баскервіль, менший брат сера Чарльза, помер неодруженим, усе майно перейде до Десмондів, його далеких родичів. Джеймс Десмонд — літній чоловік, священик і живе у Вестморленді.
"Thank you. These details are all of great interest. Have you met Mr. James Desmond?"
— Дякую. Всі ці деталі надзвичайно цікаві. А ви зустрічалися з містером Джеймсом Десмондом?
"Yes; he once came down to visit Sir Charles. He is a man of venerable appearance and of saintly life. I remember that he refused to accept any settlement from Sir Charles, though he pressed it upon him."
— Зустрічався. Він одного разу приїжджав до сера Чарльза. Це чоловік поважного вигляду й праведного життя. Пам'ятаю, він не схотів прийняти від сера Чарльза ніякої фінансової підтримки, хоч той і дуже наполягав.
"And this man of simple tastes would be the heir to Sir Charles's thousands."
— І чоловік таких скромних звичок успадкував би все багатство сера Чарльза?
"He would be the heir to the estate because that is entailed. He would also be the heir to the money unless it were willed otherwise by the present owner, who can, of course, do what he likes with it."
— Успадкував би тільки маєток, бо він родовий і нікому не може бути переданий. А гроші перейшли б до нього лише в тому разі, якби ними не розпорядився по-іншому нинішній їх власник, який, звичайно, може робити з ними все, що йому заманеться.
"And have you made your will, Sir Henry?"
— А ви вже уклали духівницю, сер Генрі?
"No, Mr. Holmes, I have not. I've had no time, for it was only yesterday that I learned how matters stood. But in any case I feel that the money should go with the title and estate. That was my poor uncle's idea. How is the owner going to restore the glories of the Baskervilles if he has not money enough to keep up the property? House, land, and dollars must go together."
— Ні, містере Холмсе, не уклав. Ще не встиг, бо тільки вчора дізнався, як стоять справи. Проте за всіх обставин переконаний, що гроші не можна відокремлювати від титулу й маєтку. Саме таких поглядів дотримувався мій нещасний дядько. Хіба зможе хазяїн баскервільського замку відродити славу роду Баскервілів, якщо не матиме для цього потрібних коштів? Будинок, земля й гроші повинні бути разом.
"Quite so. Well, Sir Henry, I am of one mind with you as to the advisability of your going down to Devonshire without delay. There is only one provision which I must make. You certainly must not go alone."
— Цілком правильно. Так от, сер Генрі, я також, як і ви, вважаю, що вам без зволікань треба їхати в Девоншір. Тільки я повинен зробити вам одне застереження. Вам не можна їхати самому.
"Dr. Mortimer returns with me."
— Разом зі мною повертається доктор Мортімер.
"But Dr. Mortimer has his practice to attend to, and his house is miles away from yours. With all the good will in the world he may be unable to help you. No, Sir Henry, you must take with you someone, a trusty man, who will be always by your side."
— Але докторові Мортімеру доведеться приділяти час своїй лікарській практиці, та й живе він за кілька миль від Баскервіль-холу. Отже, доктор Мортімер при всьому бажанні не зможе вам допомогти. Ні, сер Генрі, вам слід узяти з собою надійну людину, яка завжди буде поряд з вами.
"Is it possible that you could come yourself, Mr. Holmes?"
— Містере Холмсе, а чи не могли б поїхати ви самі?
"If matters came to a crisis I should endeavour to be present in person; but you can understand that, with my extensive consulting practice and with the constant appeals which reach me from many quarters, it is impossible for me to be absent from London for an indefinite time. At the present instant one of the most revered names in England is being besmirched by a blackmailer, and only I can stop a disastrous scandal. You will see how impossible it is for me to go to Dartmoor."
— Якщо дійде до кризи, я постараюся прибути до вас особисто, але ж ви розумієте, що я не можу покинути Лондон на невизначений час, бо в мене чимала консультаційна практика, і звідусіль постійно просять про допомогу. Зараз, наприклад, репутацію однієї з найбільш поважаних в Англії осіб ганьбить якийсь шантажист, і тільки я можу покласти край цій скандальній справі. Бачите, мені просто неможливо поїхати в Дартмур.
"Whom would you recommend, then?"
— Тоді кого б ви порадили взяти з собою?
Holmes laid his hand upon my arm.
Холмс поклав руку мені на плече:
"If my friend would undertake it there is no man who is better worth having at your side when you are in a tight place. No one can say so more confidently than I."
— Якби за це взявся мій друг, то ви б мали біля себе, опинившись у тісному куті, дуже надійного чоловіка. Ніхто не знає цього краще, ніж я.
The proposition took me completely by surprise, but before I had time to answer, Baskerville seized me by the hand and wrung it heartily.
Ця пропозиція захопила мене зненацька, і перш ніж я встиг відповісти, Баскервіль схопив мене за руку й гаряче її потиснув.
"Well, now, that is real kind of you, Dr. Watson," said he. "You see how it is with me, and you know just as much about the matter as I do. If you will come down to Baskerville Hall and see me through I'll never forget it."
— Докторе Вотсоне, це так гарно з вашого боку! — вигукнув він. — Ви бачите, в якому я непевному становищі, а про обставини всієї цієї справи ви знаєте не менше від мене. Якщо ви поїдете зі мною в баскервільський замок і допоможете мені в скрутну хвилину, я ніколи цього не забуду.
The promise of adventure had always a fascination for me, and I was complimented by the words of Holmes and by the eagerness with which the baronet hailed me as a companion.
Мене завжди непереборно приваблює можливість пережити пригоду, а слова Холмса і радість, з якою баронет привітав у мені свого компаньйона, дуже мене потішили.
"I will come, with pleasure," said I. "I do not know how I could employ my time better."
— Я із задоволенням поїду в баскервільський замок,— відповів я . — Не знаю навіть, чи міг би я краще використати свій час.
"And you will report very carefully to me," said Holmes. "When a crisis comes, as it will do, I will direct how you shall act. I suppose that by Saturday all might be ready?"
— Ви будете надсилати мені детальні звіти,— сказав Холмс. — Коли настане криза, а вона обов'язково настане, я керуватиму вашими діями. В суботу, думаю, все вже буде готово до від'їзду?
"Would that suit Dr. Watson?"
— Вас це влаштовує, докторе Вотсоне?
"Perfectly."
— Цілком.
"Then on Saturday, unless you hear to the contrary, we shall meet at the 10:30 train from Paddington."
— Тоді в суботу, якщо вас не буде повідомлено про які-небудь зміни, зустрічаємося на Педдінгтонському вокзалі і їдемо поїздом о десятій тридцять.
We had risen to depart when Baskerville gave a cry, of triumph, and diving into one of the corners of the room he drew a brown boot from under a cabinet.
Ми підвелися, щоб піти, коли раптом Баскервіль з переможним вигуком кинувся в один з кутків вітальні й витягнув з-під комода коричневий черевик.
"My missing boot!" he cried.
— Ось він, знайшовся! — зрадів він.
"May all our difficulties vanish as easily!" said Sherlock Holmes.
— Нехай усі інші труднощі зникнуть так само легко! — побажав Холмс.
"But it is a very singular thing," Dr. Mortimer remarked. "I searched this room carefully before lunch."
— Але це просто неймовірно,— зауважив доктор Мортімер. — Перед ленчем я обнишпорив усю цю кімнату.
"And so did I," said Baskerville. "Every inch of it."
— І я теж,— додав Баскервіль. — Кожний дюйм.
"There was certainly no boot in it then."
— Черевика ніде не було.
"In that case the waiter must have placed it there while we were lunching."
— Мабуть, туди його поставив служник, поки ми сиділи за ленчем.
The German was sent for but professed to know nothing of the matter, nor could any inquiry clear it up. Another item had been added to that constant and apparently purposeless series of small mysteries which had succeeded each other so rapidly. Setting aside the whole grim story of Sir Charles's death, we had a line of inexplicable incidents all within the limits of two days, which included the receipt of the printed letter, the black-bearded spy in the hansom, the loss of the new brown boot, the loss of the old black boot, and now the return of the new brown boot. Holmes sat in silence in the cab as we drove back to Baker Street, and I knew from his drawn brows and keen face that his mind, like my own, was busy in endeavouring to frame some scheme into which all these strange and apparently disconnected episodes could be fitted. All afternoon and late into the evening he sat lost in tobacco and thought.
Послали по німця, але він оголосив, що нічого не знає, також не прояснило загадку розпитування інших службовців готелю. Таким чином до послідовної серії явно безглуздих таємниць, що так швидко виникали одна за одною, додалася ще одна дрібниця. Не кажучи вже про історію з жахливою смертю сера Чарльза, перед нами був ланцюг незбагненних подій, що трапились протягом двох останніх днів,— надійшов лист, складений з вирізаних із газети слів, з'явився чорнобородий підглядач, зник спочатку новий коричневий черевик, потім старий чорний, і от тепер знайшовся новий коричневий черевик. По дорозі додому Холмс сидів у кебі мовчки, з його нахмурених брів і напруженого обличчя мені було зрозуміло, що він так само, як і я, сушить собі голову, намагаючись виробити необхідну систему, яка об'єднала б усі ці дивні і явно не зв'язані між собою факти. Всю другу половину дня і вечір він провів у глибокій задумі, огорнутий тютюновим димом.
Just before dinner two telegrams were handed in. The first ran:--
Перед самісіньким обідом нам подали дві телеграми. Перша була така:
"Have just heard that Barrymore is at the Hall.--BASKERVILLE." The second:--
«Тільки що повідомили Беррімор у баскервільському замку. Баскервіль»
"Visited twenty-three hotels as directed, but sorry, to report unable to trace cut sheet of Times.--CARTWRIGHT."
Друга: «Обійшов двадцять три готелі як було сказано знайти порізану сторінку «Тайме» не вдалося. Картрайт»
"There go two of my threads, Watson. There is nothing more stimulating than a case where everything goes against you. We must cast round for another scent."
— От і обірвалося, Вотсоне, аж дві нитки зразу. Ніщо не стимулює краще ніж справа, де все повстає проти тебе. Треба пошукати іншого сліду.
"We have still the cabman who drove the spy."
— У нас іще є кебмен, який возив шпига.
"Exactly. I have wired to get his name and address from the Official Registry. I should not be surprised if this were an answer to my question."
— Цілком правильно. Я надіслав телеграму в Реєстраційну контору з проханням повідомити прізвище й адресу того кебмена. І не здивуюсь, якщо оце й є відповідь на моє запитання.
The ring at the bell proved to be something even more satisfactory than an answer, however, for the door opened and a rough-looking fellow entered who was evidently the man himself.
Проте дзеленчання дзвоника повідомило, як виявилося, про появу дечого навіть кращого, ніж відповідь, бо двері відчинилися і до вітальні ввійшов хамулуватий з вигляду чолов'яга, очевидно, кебмен, про якого йшла мова.
"I got a message from the head office that a gent at this address had been inquiring for 2704," said he. "I've driven my cab this seven years and never a word of complaint. I came here straight from the Yard to ask you to your face what you had against me."
— Мені переказали з головної контори, що джентльмен за цією адресою цікавився номером дві тисячі сімсот чотири,— сказав він. — Я ось уже сім років їжджу, і ніхто ніколи не скаржився. А прийшов я сюди просто з каретного двору спитати, дивлячись вам в обличчя, що ви проти мене маєте.
"I have nothing in the world against you, my good man," said Holmes. "On the contrary, I have half a sovereign for you if you will give me a clear answer to my questions."
— Та що ви, добродію, я нічого проти вас не маю,— відповів Холмс. — Навпаки, у мене знайдеться для вас пів-соверена, якщо ви дасте мені чітку відповідь на моє запитання.
"Well, I've had a good day and no mistake," said the cabman, with a grin. "What was it you wanted to ask, sir?"
— Ну, та для мене сьогодні справді гарний день,— ошкірився кебмен. — А що ви хочете знати, сер?
"First of all your name and address, in case I want you again."
— Перш за все ваше прізвище й адресу на той випадок, якщо ви знову будете мені потрібні.
"John Clayton, 3 Turpey Street, the Borough. My cab is out of Shipley's Yard, near Waterloo Station."
— Джон Клейтон з Бороу, Терпі-стріт, номер три. Мій кеб стоїть в каретному дворі містера Шіплі, це біля вокзалу Ватерлоо.
Sherlock Holmes made a note of it.
Шерлок Холмс усе це записав.
"Now, Clayton, tell me all about the fare who came and watched this house at ten o'clock this morning and afterwards followed the two gentlemen down Regent Street."
— А тепер, Клейтоне, розкажіть мені про вашого сідока, який сьогодні вранці о десятій годині приїжджав сюди стежити за цим будинком, а потім подався назирці за двома джентльменами по Ріджент-стріт.
The man looked surprised and a little embarrassed. "Why, there's no good my telling you things, for you seem to know as much as I do already," said he. "The truth is that the gentleman told me that he was a detective and that I was to say nothing about him to anyone."
Кебмен був явно здивований, він навіть трохи розгубився.
— А що ж мені вам розповідати, коли ви, здається, самі все знаєте,— відповів він. — Річ у тому, що той джентльмен сказав мені, ніби він детектив і щоб я нікому нічого про нього не говорив.
"My good fellow, this is a very serious business, and you may find yourself in a pretty bad position if you try to hide anything from me. You say that your fare told you that he was a detective?"
— Добродію, це дуже серйозна справа, і ви наробите собі лиха, якщо спробуєте щось від мене приховати. Ви кажете, що ваш сідок називається детективом?
"Yes, he did."
— Так.
"When did he say this?"
— А коли він про це сказав?
"When he left me."
— Коли платив за проїзд.
"Did he say anything more?"
— А він говорив ще що-небудь?
"He mentioned his name."
— Назвав своє ім'я й прізвище.
Holmes cast a swift glance of triumph at me. "Oh, he mentioned his name, did he? That was imprudent. What was the name that he mentioned?"
Холмс кинув на мене переможний погляд.
— О, назвав ім'я й прізвище? Це дуже нерозважливо з його боку. То як же його звуть?
"His name," said the cabman, "was Mr. Sherlock Holmes."
— Його звуть,— мовив кебмен,— містер Шерлок Холмс.
Never have I seen my friend more completely taken aback than by the cabman's reply. For an instant he sat in silent amazement. Then he burst into a hearty laugh.
Ніколи раніше я не бачив, щоб мого друга щось приголомшило дужче, ніж ця відповідь кебмена. На мить йому аж мову відібрало. Потім він голосно розреготався.
"A touch, Watson--an undeniable touch!" said he. "I feel a foil as quick and supple as my own. He got home upon me very prettily that time. So his name was Sherlock Holmes, was it?"
— Оце удар, Вотсоне, так удар! — сказав він. — Відчуваю, що рапіра в руках мого противника така ж швидка й вправна, як і моя власна. Цього разу він красиво пошив мене в дурні. Отже, його звуть Шерлок Холмс?
"Yes, sir, that was the gentleman's name."
— Еге ж, сер, того джентльмена звуть саме так.
"Excellent! Tell me where you picked him up and all that occurred."
— Чудово! Тепер скажіть мені, де ви підібрали того сідока і що було далі.
"He hailed me at half-past nine in Trafalgar Square. He said that he was a detective, and he offered me two guineas if I would do exactly what he wanted all day and ask no questions. I was glad enough to agree. First we drove down to the Northumberland Hotel and waited there until two gentlemen came out and took a cab from the rank. We followed their cab until it pulled up somewhere near here."
— Він гукнув мене о пів на десяту на Трафальгар-сквер. Сказав, що він детектив, і пообіцяв заплатити дві гінеї, якщо я весь день робитиму так, як він скаже, і ні про що не питатиму. Я зрадів і згодився. Спочатку ми поїхали до готелю «Нортумберленд» і почекали там, поки звідти не вийшло двоє джентльменів, які взяли кеб на стоянці. Потім ми поїхали слідом за ними кудись сюди.
"This very door," said Holmes.
— Сюди до нашого будинку,— сказав Холмс.
"Well, I couldn't be sure of that, but I dare say my fare knew all about it. We pulled up half-way down the street and waited an hour and a half. Then the two gentlemen passed us, walking, and we followed down Baker Street and along ----"
— Ну, цього я сказати не можу, але, думаю, мій сідок знав, куди йому треба. Проїхавши півкварталу, ми зупинилися і простояли години півтори. Потім повз нас пройшли ті два джентльмени, і ми поїхали слідом за ними по Бейкер-стріт, далі проїхали...
"I know," said Holmes.
— Я знаю,— перебив Холмс.
"Until we got three-quarters down Regent Street. Then my gentleman threw up the trap, and he cried that I should drive right away to Waterloo Station as hard as I could go. I whipped up the mare and we were there under the ten minutes. Then he paid up his two guineas, like a good one, and away he went into the station. Only just as he was leaving he turned round and he said: 'It might interest you to know that you have been driving Mr. Sherlock Holmes.' That's how I come to know the name."
— Проїхали три чверті Ріджент-стріт. Тут мій джентльмен відчинив віконце в дашку й наказав щодуху гнати до вокзалу Ватерлоо. Я оперіщив свою кобилу батогом, і менше ніж за десять хвилин ми були на місці. Він заплатив дві гінеї, як обіцяв, і пішов до вокзалу. А тоді обернувся й сказав: «Вам, мабуть, хочеться знати, кого ви возили. Запам'ятайте — містера Шерлока Холмса». Ось звідки я знаю, як його звуть.
"I see. And you saw no more of him?"
— Розумію. І ви більше його не бачили?
"Not after he went into the station."
— Ні, після того як він зник на вокзалі, не бачив.
"And how would you describe Mr. Sherlock Holmes?"
— А який з себе цей містер Шерлок Холмс?
The cabman scratched his head. "Well, he wasn't altogether such an easy gentleman to describe. I'd put him at forty years of age, and he was of a middle height, two or three inches shorter than you, sir. He was dressed like a toff, and he had a black beard, cut square at the end, and a pale face. I don't know as I could say more than that."
Кебмен почухав у потилиці.
— Нелегке це діло розповісти, який він з себе. Як на мене, йому років під сорок, середній на зріст, дюймів на два-три нижчий, ніж ви, сер. Одягнений як пан, з чорною, рівно підрізаною бородою й блідим обличчям. Нічого більше я сказати не можу.
"Colour of his eyes?"
— Якого кольору в нього очі?
"No, I can't say that."
— Не помітив.
"Nothing more that you can remember?"
— А ще що-небудь пам'ятаєте?
"No, sir; nothing."
— Ні, сер, не пам'ятаю.
"Well, then, here is your half-sovereign. There's another one waiting for you if you can bring any more information. Good night!"
— Добре, ось ваші півсоверена. Одержите ще один, коли ми матимемо від вас додаткові відомості про цього джентльмена. До побачення.
"Good night, sir, and thank you!"
— До побачення, сер. Дякую вам.
John Clayton departed chuckling, and Holmes turned to me with a shrug of his shoulders and a rueful smile.
Джон Клейтон вийшов, посміхаючись, а Холмс знизав плечима і з сумною посмішкою повернувся до мене.
"Snap goes our third thread, and we end where we began," said he. "The cunning rascal! He knew our number, knew that Sir Henry Baskerville had consulted me, spotted who I was in Regent Street, conjectured that I had got the number of the cab and would lay my hands on the driver, and so sent back this audacious message. I tell you, Watson, this time we have got a foeman who is worthy of our steel. I've been checkmated in London. I can only wish you better luck in Devonshire. But I'm not easy in my mind about it."
— Наша третя нитка теж обірвалася, і ми кінчаємо там, звідки починали,— сказав він. — Хитрий негідник! Дізнався про номер нашого будинку, дізнався, що сер Генрі Баскервіль поїхав до мене проконсультуватися, впізнав мене на Ріджент-стріт, здогадався, що я засік номер кеба і візьму кебмена в роботу, та ще й виявив таке зухвальство! Згадаєте моє слово, Вотсоне,— цього разу нам дістався гідний нас ворог. У Лондоні я зазнав цілковитої поразки. Мені лишається тільки побажати, щоб вам поталанило в Девоншірі. І все ж таки я дуже занепокоєний.
"About what?"
— Чим?
"About sending you. It's an ugly business, Watson, an ugly dangerous business, and the more I see of it the less I like it. Yes, my dear fellow, you may laugh, but I give you my word that I shall be very glad to have you back safe and sound in Baker Street once more."
— Тим, що посилаю туди вас. Це препогана справа, Вотсоне, препогана і небезпечна, і що більше я про неї думаю, то менше вона мені подобається. Смійтеся, мій друже, смійтеся, але даю вам слово — я буду дуже радий побачити вас знову на Бейкер-стріт живим і здоровим.