Шерлок Холмс мав дивовижну здатність за бажанням відволікатися від думок, що обсідали його. На дві години він, здавалося, забув про дивну історію, в яку втягла нас доля, цілком поринувши в споглядання полотен сучасних бельгійських художників. Всю дорогу від картинної галереї до готелю «Нортумберленд» він говорив тільки про живопис і встиг переконати мене, що його уявлення про цей вид мистецтва відзначаються крайньою незрілістю.
Sherlock Holmes had, in a very remarkable degree, the power of detaching his mind at will. For two hours the strange business in which we had been involved appeared to be forgotten, and he was entirely absorbed in the pictures of the modern Belgian masters. He would talk of nothing but art, of which he had the crudest ideas, from our leaving the gallery until we found ourselves at the Northumberland Hotel.
— Сер Генрі Баскервіль чекає вас нагорі,— повідомив портьє. — Він просив мене провести вас до нього зразу ж, як тільки ви прийдете.
"Sir Henry Baskerville is upstairs expecting you," said the clerk. "He asked me to show you up at once when you came."
— Ви дозволите подивитись ваш журнал реєстрації приїжджих?
"Have you any objection to my looking at your register?" said Holmes.
— Будь ласка.
"Not in the least."
Після запису про Баскервіля в ньому було зроблено ще два: один про Теофіля Джонсона з сім'єю з Ньюкасла, другий — про місіс Олдмор з покоївкою з Хай-лодж, Елтон.
The book showed that two names had been added after that of Baskerville. One was Theophilus Johnson and family, of Newcastle; the other Mrs. Oldmore and maid, of High Lodge, Alton.
— Не маю сумніву, що це той самий Джонсон, з яким я колись був знайомий,— сказав Холмс до портьє. — Він адвокат, сивий і накульгує, так?
"Surely that must be the same Johnson whom I used to know," said Holmes to the porter. "A lawyer, is he not, gray-headed, and walks with a limp?"
— Ні, сер, містер Джонсон — власник вугільних шахт, дуже енергійний джентльмен і йому не більше років, ніж вам.
"No, sir; this is Mr. Johnson, the coal-owner, a very active gentleman, not older than yourself."
— А ви не помиляєтесь, що він не адвокат?
"Surely you are mistaken about his trade?"
— Ні, сер! Він зупиняється в нашому готелі не в перший раз, і ми дуже добре його знаємо.
"No, sir! he has used this hotel for many years, and he is very well known to us."
— О, ви мене переконали. З місіс Олдмор так само: мені, здається, пригадується це ім'я. Пробачте мою цікавість, але часто трапляється так, що йдеш відвідати одного друга, а знаходиш іншого.
"Ah, that settles it. Mrs. Oldmore, too; I seem to remember the name. Excuse my curiosity, but often in calling upon one friend one finds another."
— Місіс Олдмор, сер, дуже хвора жінка. Її чоловік був колись мером Глочестера. Вона завжди зупиняється у нас, коли приїжджає в Лондон.
"She is an invalid lady, sir. Her husband was once mayor of Gloucester. She always comes to us when she is in town."
— Дякую вам, боюсь, ми з нею не знайомі... Цими питаннями, Вотсоне, ми встановили один дуже важливий факт,— стиха пояснив він, поки ми підіймалися сходами. — Тепер ми знаємо, що люди, які так цікавляться нашим другом, не живуть у цьому готелі. Це означає, що вони, дуже ретельно стежачи за сером Генрі, у чому ми з вами переконалися, так само ретельно дбають про те, щоб він їх не побачив. Так, цей факт не може не наводити на роздуми.
"Thank you; I am afraid I cannot claim her acquaintance. We have established a most important fact by these questions, Watson," he continued in a low voice as we went upstairs together. "We know now that the people who are so interested in our friend have not settled down in his own hotel. That means that while they are, as we have seen, very anxious to watch him, they are equally anxious that he should not see them. Now, this is a most suggestive fact."
— На які?
"What does it suggest?"
— Та хоч би на те, що... Гей, друже, що трапилося?
"It suggests--halloa, my dear fellow, what on earth is the matter?"
Ми вийшли на верхню площадку сходів і лицем в лице зустрілися із сером Генрі Баскервілем. У руці він тримав старий брудний черевик і обличчя в нього було червоне від люті. Він настільки втратив самовладання, що йому аж подих перехопило, а коли заговорив, то зовсім збився на американський діалект, якого вранці ми майже не помічали.
As we came round the top of the stairs we had run up against Sir Henry Baskerville himself. His face was flushed with anger, and he held an old and dusty boot in one of his hands. So furious was he that he was hardly articulate, and when he did speak it was in a much broader and more Western dialect than any which we had heard from him in the morning.
— За кого вони мене мають у цьому готелі, за дурня, чи що?! — закричав він. — Не на того натрапили! Я їм покажу, як зі мною жартувати! Чорт забирай, якщо цей хлопець не знайде мій черевик, то клопоту не оббереться! Я розумію жарти, містере Холмсе, але цього разу тутешні жартівники трохи перестаралися!
"Seems to me they are playing me for a sucker in this hotel," he cried. "They'll find they've started in to monkey with the wrong man unless they are careful. By thunder, if that chap can't find my missing boot there will be trouble. I can take a joke with the best, Mr. Holmes, but they've got a bit over the mark this time."
— Все ще шукаєте свій черевик?
"Still looking for your boot?"
— Так, шукаю. І шукатиму, поки не знайду.
"Yes, sir, and mean to find it."
— Але ж, пам'ятаю, ви говорили про новий черевик коричневого кольору, так?
"But, surely, you said that it was a new brown boot?"
— Так, сер, говорив. А тепер усе повторилося з старим чорним.
"So it was, sir. And now it's an old black one."
— Що? Ви хочете сказати...
"What! you don't mean to say----?"
— Саме це я й хочу сказати. У мене всього-на-всього три пари черевиків — нові коричневі, старі чорні і оці лаковані, що на мені. Вчора ввечері взяли один коричневий, а сьогодні поцупили чорний. Ну, знайшли? Відповідайте ж! Чого ви на мене витріщилися?
"That's just what I do mean to say. I only had three pairs in the world--the new brown, the old black, and the patent leathers, which I am wearing. Last night they took one of my brown ones, and to-day they have sneaked one of the black. Well, have you got it? Speak out, man, and don't stand staring!"
На площадці з'явився схвильований служник-німець.
An agitated German waiter had appeared upon the scene.
— Ні, сер. Я питав про черевик у всіх у готелі, але ніхто його не бачив.
"No, sir; I have made inquiry all over the hotel, but I can hear no word of it."
— Так от, або черевик буде повернуто мені до вечора, або я піду до управителя й заявлю йому, що виїжджаю від вас.
"Well, either that boot comes back before sundown or I'll see the manager and tell him that I go right straight out of this hotel."
— Черевик буде знайдено, сер... Обіцяю, що буде знайдено, тільки потерпіть ще трохи.
"It shall be found, sir--I promise you that if you will have a little patience it will be found."
— Подбайте, щоб черевик мені повернули, я не дозволю, щоб він пропав у цьому злодійському кублі... Пробачте, будь ласка, містере Холмсе, що я турбую вас через отой лист, бо це дрібниця, яка...
"Mind it is, for it's the last thing of mine that I'll lose in this den of thieves. Well, well, Mr. Holmes, you'll excuse my troubling you about such a trifle----"
— Я вважаю, що підстав турбуватися більше ніж досить.
"I think it's well worth troubling about."
— О, бачу, ви ставитесь до листа дуже серйозно.
"Why, you look very serious over it."
— А як ви самі пояснюєте його появу?
"How do you explain it?"
— Навіть і не пробую пояснити. Нічого дурнішого й дивнішого зі мною ще не траплялося.
"I just don't attempt to explain it. It seems the very maddest, queerest thing that ever happened to me."
— Дивнішого — можливо, але... — замислено мовив Холмс.
"The queerest perhaps----" said Holmes, thoughtfully.
— А що ви самі думаєте про всю цю історію з листом?
"What do you make of it yourself?"
— Ну, не буду вдавати, що я в ній розібрався. Вона дуже складна, сер Генрі. Якщо взяти її в зв'язку із смертю вашого дядька, то з п'ятисот справ, які мені довелося розплутати, не знайдеться більш складної. Але ми тримаємо в своїх руках кілька ниток, і є шанси, що коли не одна, то інша приведе нас до розгадки. Ми можемо змарнувати час, ухопившись не за ту, за яку слід би було, але раніше чи пізніше натрапимо й на потрібну.
"Well, I don't profess to understand it yet. This case of yours is very complex, Sir Henry. When taken in conjunction with your uncle's death I am not sure that of all the five hundred cases of capital importance which I have handled there is one which cuts so deep. But we hold several threads in our hands, and the odds are that one or other of them guides us to the truth. We may waste time in following the wrong one, but sooner or later we must come upon the right."
Сніданок був гарний, і про справу, яка зібрала нас докупи, ми в розмові майже не згадували. І тільки тоді, коли перейшли до вітальні в номері Баскервіля, Холмс спитав у сера Генрі, які в того наміри.
We had a pleasant luncheon in which little was said of the business which had brought us together. It was in the private sitting-room to which we afterwards repaired that Holmes asked Baskerville what were his intentions.
— Їхати в баскервільський замок.
"To go to Baskerville Hall."
— І коли?
"And when?"
— Наприкінці тижня.
"At the end of the week."
— В цілому,— сказав Холмс,— я вважаю ваше рішення розумним. У Лондоні за вами постійно стежать,— доказів цьому в мене більше ніж треба,— а хто ці люди і яку мету вони ставлять собі, у цьому багатомільйонному місті виявити важко. Якщо наміри у них лихі, то вам загрожує небезпека, яку ми тут безсилі відвернути. Чи знаєте ви, докторе Мортімере, що сьогодні, коли ви вийшли від мене, за вами стежили?
"On the whole," said Holmes, "I think that your decision is a wise one. I have ample evidence that you are being dogged in London, and amid the millions of this great city it is difficult to discover who these people are or what their object can be. If their intentions are evil they might do you a mischief, and we should be powerless to prevent it. You did not know, Dr. Mortimer, that you were followed this morning from my house?"
Доктор Мортімер аж підскочив.
Dr. Mortimer started violently.
— Стежили? Хто?
"Followed! By whom?"
— Цього, на жаль, я не можу вам сказати. Серед ваших сусідів чи знайомих у Дартмурі є хтось з широкою й густою чорною бородою?
"That, unfortunately, is what I cannot tell you. Have you among your neighbours or acquaintances on Dartmoor any man with a black, full beard?"
— Ні... Стривайте, дайте подумати. Так, є. Це Беррімор, дворецький сера Генрі, у нього широка й густа чорна борода.
"No--or, let me see--why, yes. Barrymore, Sir Charles's butler, is a man with a full, black beard."
— Ха! А де зараз Беррімор?
"Ha! Where is Barrymore?"
— В баскервільському замку, доглядає його.
"He is in charge of the Hall."
— Треба переконатися, що він справді там, а не тут, у Лондоні.
"We had best ascertain if he is really there, or if by any possibility he might be in London."
— А як ви можете це зробити?
"How can you do that?"
— Дайте мені телеграфний бланк. «Чи все готово приїзду сера Генрі?» Цього досить. Адреса така: «Містеру Беррімору, баскервільський замок». Де там найближчий телеграф? У Грімпені? Дуже добре, другу телеграму ми надішлемо в Грімпен начальнику телеграфної контори, ось таку: «Телеграму на ім'я Беррімора прохання вручити його власні руки. Разі відсутності телеграму надішліть назад серу Генрі Баскервілю, готель «Нортумберленд». Таким чином ми ще до вечора будемо знати, перебуває Беррімор на своєму посту в Девоншірі чи ні.
"Give me a telegraph form. 'Is all ready for Sir Henry?' That will do. Address to Mr. Barrymore, Baskerville Hall. What is the nearest telegraph-office? Grimpen. Very good, we will send a second wire to the postmaster, Grimpen: 'Telegram to Mr. Barrymore to be delivered into his own hand. If absent, please return wire to Sir Henry Baskerville, Northumberland Hotel.' That should let us know before evening whether Barrymore is at his post in Devonshire or not."
— Правильно,— погодився Баскервіль. — До речі, докторе Мортімере, що, кінець кінцем, являє собою цей Беррімор?
"That's so," said Baskerville. "By the way, Dr. Mortimer, who is this Barrymore, anyhow?"
— Він син покійного управителя маєтку. Це вже четверте покоління Берріморів, яке доглядає баскервільський замок. Наскільки я знаю, він і його дружина шановані в нашому графстві люди.
"He is the son of the old caretaker, who is dead. They have looked after the Hall for four generations now. So far as I know, he and his wife are as respectable a couple as any in the county."
— В той же час,— сказав Баскервіль,— цілком зрозуміло, що поки в баскервільському замку немає ніякого хазяїна, ці люди живуть як у Бога за дверима й нічого не роблять.
"At the same time," said Baskerville, "it's clear enough that so long as there are none of the family at the Hall these people have a mighty fine home and nothing to do."
— Це правда.
"That is true."
— Чи відписав що-небудь Беррімору сер Чарльз? — спитав Холмс.
"Did Barrymore profit at all by Sir Charles's will?" asked Holmes.
— Він і його дружина одержали по п'ятсот фунтів стерлінгів.
"He and his wife had five hundred pounds each."
— Ха! А вони знали, що їм буде відписано такі гроші?
"Ha! Did they know that they would receive this?"
— Так. Сер Чарльз любив поговорити про те, кому й скільки відпише.
"Yes; Sir Charles was very fond of talking about the provisions of his will."
— Це дуже цікаво.
"That is very interesting."
— Сподіваюся,— сказав доктор Мортімер,— ви не будете ставитися з підозрою до кожного, хто від нього що-небудь одержав, бо мені він теж залишив тисячу фунтів.
"I hope," said Dr. Mortimer, "that you do not look with suspicious eyes upon everyone who received a legacy from Sir Charles, for I also had a thousand pounds left to me."
— Он як! А ще кому?
"Indeed! And anyone else?"
— В духівниці було зазначено багато дрібних сум різним особам і чимало — на благодійність. Залишок пішов серові Генрі.
"There were many insignificant sums to individuals, and a large number of public charities. The residue all went to Sir Henry."
— А що являє собою залишок?
"And how much was the residue?"
— Сімсот сорок тисяч фунтів.
"Seven hundred and forty thousand pounds."
Холмс здивовано звів брови.
— Я навіть не уявляв, що мається на увазі така величезна сума,— сказав він.
Holmes raised his eyebrows in surprise. "I had no idea that so gigantic a sum was involved," said he.
— Сер Чарльз мав славу багатої людини, але ми й не підозрювали, який він багатий насправді, поки не ознайомилися з його цінними паперами. Загальна вартість майна наближається до мільйона.
"Sir Charles had the reputation of being rich, but we did not know how very rich he was until we came to examine his securities. The total value of the estate was close on to a million."
— Боже мій! Це така ставка, заради якої залюбки можна розпочати відчайдушну гру. Ще одне запитання, докторе Мортімере. Припустімо, з нашим молодим другом щось трапиться — пробачте, звичайно, за таку неприємну гіпотезу — хто успадкує все це багатство?
"Dear me! It is a stake for which a man might well play a desperate game. And one more question, Dr. Mortimer. Supposing that anything happened to our young friend here--you will forgive the unpleasant hypothesis!--who would inherit the estate?"
— Оскільки Роджер Баскервіль, менший брат сера Чарльза, помер неодруженим, усе майно перейде до Десмондів, його далеких родичів. Джеймс Десмонд — літній чоловік, священик і живе у Вестморленді.
"Since Rodger Baskerville, Sir Charles's younger brother died unmarried, the estate would descend to the Desmonds, who are distant cousins. James Desmond is an elderly clergyman in Westmoreland."
— Дякую. Всі ці деталі надзвичайно цікаві. А ви зустрічалися з містером Джеймсом Десмондом?
"Thank you. These details are all of great interest. Have you met Mr. James Desmond?"
— Зустрічався. Він одного разу приїжджав до сера Чарльза. Це чоловік поважного вигляду й праведного життя. Пам'ятаю, він не схотів прийняти від сера Чарльза ніякої фінансової підтримки, хоч той і дуже наполягав.
"Yes; he once came down to visit Sir Charles. He is a man of venerable appearance and of saintly life. I remember that he refused to accept any settlement from Sir Charles, though he pressed it upon him."
— І чоловік таких скромних звичок успадкував би все багатство сера Чарльза?
"And this man of simple tastes would be the heir to Sir Charles's thousands."
— Успадкував би тільки маєток, бо він родовий і нікому не може бути переданий. А гроші перейшли б до нього лише в тому разі, якби ними не розпорядився по-іншому нинішній їх власник, який, звичайно, може робити з ними все, що йому заманеться.
"He would be the heir to the estate because that is entailed. He would also be the heir to the money unless it were willed otherwise by the present owner, who can, of course, do what he likes with it."
— А ви вже уклали духівницю, сер Генрі?
"And have you made your will, Sir Henry?"
— Ні, містере Холмсе, не уклав. Ще не встиг, бо тільки вчора дізнався, як стоять справи. Проте за всіх обставин переконаний, що гроші не можна відокремлювати від титулу й маєтку. Саме таких поглядів дотримувався мій нещасний дядько. Хіба зможе хазяїн баскервільського замку відродити славу роду Баскервілів, якщо не матиме для цього потрібних коштів? Будинок, земля й гроші повинні бути разом.
"No, Mr. Holmes, I have not. I've had no time, for it was only yesterday that I learned how matters stood. But in any case I feel that the money should go with the title and estate. That was my poor uncle's idea. How is the owner going to restore the glories of the Baskervilles if he has not money enough to keep up the property? House, land, and dollars must go together."
— Цілком правильно. Так от, сер Генрі, я також, як і ви, вважаю, що вам без зволікань треба їхати в Девоншір. Тільки я повинен зробити вам одне застереження. Вам не можна їхати самому.
"Quite so. Well, Sir Henry, I am of one mind with you as to the advisability of your going down to Devonshire without delay. There is only one provision which I must make. You certainly must not go alone."
— Разом зі мною повертається доктор Мортімер.
"Dr. Mortimer returns with me."
— Але докторові Мортімеру доведеться приділяти час своїй лікарській практиці, та й живе він за кілька миль від Баскервіль-холу. Отже, доктор Мортімер при всьому бажанні не зможе вам допомогти. Ні, сер Генрі, вам слід узяти з собою надійну людину, яка завжди буде поряд з вами.
"But Dr. Mortimer has his practice to attend to, and his house is miles away from yours. With all the good will in the world he may be unable to help you. No, Sir Henry, you must take with you someone, a trusty man, who will be always by your side."
— Містере Холмсе, а чи не могли б поїхати ви самі?
"Is it possible that you could come yourself, Mr. Holmes?"
— Якщо дійде до кризи, я постараюся прибути до вас особисто, але ж ви розумієте, що я не можу покинути Лондон на невизначений час, бо в мене чимала консультаційна практика, і звідусіль постійно просять про допомогу. Зараз, наприклад, репутацію однієї з найбільш поважаних в Англії осіб ганьбить якийсь шантажист, і тільки я можу покласти край цій скандальній справі. Бачите, мені просто неможливо поїхати в Дартмур.
"If matters came to a crisis I should endeavour to be present in person; but you can understand that, with my extensive consulting practice and with the constant appeals which reach me from many quarters, it is impossible for me to be absent from London for an indefinite time. At the present instant one of the most revered names in England is being besmirched by a blackmailer, and only I can stop a disastrous scandal. You will see how impossible it is for me to go to Dartmoor."
— Тоді кого б ви порадили взяти з собою?
"Whom would you recommend, then?"
Холмс поклав руку мені на плече:
Holmes laid his hand upon my arm.
— Якби за це взявся мій друг, то ви б мали біля себе, опинившись у тісному куті, дуже надійного чоловіка. Ніхто не знає цього краще, ніж я.
"If my friend would undertake it there is no man who is better worth having at your side when you are in a tight place. No one can say so more confidently than I."
Ця пропозиція захопила мене зненацька, і перш ніж я встиг відповісти, Баскервіль схопив мене за руку й гаряче її потиснув.
The proposition took me completely by surprise, but before I had time to answer, Baskerville seized me by the hand and wrung it heartily.
— Докторе Вотсоне, це так гарно з вашого боку! — вигукнув він. — Ви бачите, в якому я непевному становищі, а про обставини всієї цієї справи ви знаєте не менше від мене. Якщо ви поїдете зі мною в баскервільський замок і допоможете мені в скрутну хвилину, я ніколи цього не забуду.
"Well, now, that is real kind of you, Dr. Watson," said he. "You see how it is with me, and you know just as much about the matter as I do. If you will come down to Baskerville Hall and see me through I'll never forget it."
Мене завжди непереборно приваблює можливість пережити пригоду, а слова Холмса і радість, з якою баронет привітав у мені свого компаньйона, дуже мене потішили.
The promise of adventure had always a fascination for me, and I was complimented by the words of Holmes and by the eagerness with which the baronet hailed me as a companion.
— Я із задоволенням поїду в баскервільський замок,— відповів я . — Не знаю навіть, чи міг би я краще використати свій час.
"I will come, with pleasure," said I. "I do not know how I could employ my time better."
— Ви будете надсилати мені детальні звіти,— сказав Холмс. — Коли настане криза, а вона обов'язково настане, я керуватиму вашими діями. В суботу, думаю, все вже буде готово до від'їзду?
"And you will report very carefully to me," said Holmes. "When a crisis comes, as it will do, I will direct how you shall act. I suppose that by Saturday all might be ready?"
— Вас це влаштовує, докторе Вотсоне?
"Would that suit Dr. Watson?"
— Цілком.
"Perfectly."
— Тоді в суботу, якщо вас не буде повідомлено про які-небудь зміни, зустрічаємося на Педдінгтонському вокзалі і їдемо поїздом о десятій тридцять.
"Then on Saturday, unless you hear to the contrary, we shall meet at the 10:30 train from Paddington."
Ми підвелися, щоб піти, коли раптом Баскервіль з переможним вигуком кинувся в один з кутків вітальні й витягнув з-під комода коричневий черевик.
We had risen to depart when Baskerville gave a cry, of triumph, and diving into one of the corners of the room he drew a brown boot from under a cabinet.
— Ось він, знайшовся! — зрадів він.
"My missing boot!" he cried.
— Нехай усі інші труднощі зникнуть так само легко! — побажав Холмс.
"May all our difficulties vanish as easily!" said Sherlock Holmes.
— Але це просто неймовірно,— зауважив доктор Мортімер. — Перед ленчем я обнишпорив усю цю кімнату.
"But it is a very singular thing," Dr. Mortimer remarked. "I searched this room carefully before lunch."
— І я теж,— додав Баскервіль. — Кожний дюйм.
"And so did I," said Baskerville. "Every inch of it."
— Черевика ніде не було.
"There was certainly no boot in it then."
— Мабуть, туди його поставив служник, поки ми сиділи за ленчем.
"In that case the waiter must have placed it there while we were lunching."
Послали по німця, але він оголосив, що нічого не знає, також не прояснило загадку розпитування інших службовців готелю. Таким чином до послідовної серії явно безглуздих таємниць, що так швидко виникали одна за одною, додалася ще одна дрібниця. Не кажучи вже про історію з жахливою смертю сера Чарльза, перед нами був ланцюг незбагненних подій, що трапились протягом двох останніх днів,— надійшов лист, складений з вирізаних із газети слів, з'явився чорнобородий підглядач, зник спочатку новий коричневий черевик, потім старий чорний, і от тепер знайшовся новий коричневий черевик. По дорозі додому Холмс сидів у кебі мовчки, з його нахмурених брів і напруженого обличчя мені було зрозуміло, що він так само, як і я, сушить собі голову, намагаючись виробити необхідну систему, яка об'єднала б усі ці дивні і явно не зв'язані між собою факти. Всю другу половину дня і вечір він провів у глибокій задумі, огорнутий тютюновим димом.
The German was sent for but professed to know nothing of the matter, nor could any inquiry clear it up. Another item had been added to that constant and apparently purposeless series of small mysteries which had succeeded each other so rapidly. Setting aside the whole grim story of Sir Charles's death, we had a line of inexplicable incidents all within the limits of two days, which included the receipt of the printed letter, the black-bearded spy in the hansom, the loss of the new brown boot, the loss of the old black boot, and now the return of the new brown boot. Holmes sat in silence in the cab as we drove back to Baker Street, and I knew from his drawn brows and keen face that his mind, like my own, was busy in endeavouring to frame some scheme into which all these strange and apparently disconnected episodes could be fitted. All afternoon and late into the evening he sat lost in tobacco and thought.
Перед самісіньким обідом нам подали дві телеграми. Перша була така:
Just before dinner two telegrams were handed in. The first ran:--
«Тільки що повідомили Беррімор у баскервільському замку. Баскервіль»
"Have just heard that Barrymore is at the Hall.--BASKERVILLE." The second:--
Друга: «Обійшов двадцять три готелі як було сказано знайти порізану сторінку «Тайме» не вдалося. Картрайт»
"Visited twenty-three hotels as directed, but sorry, to report unable to trace cut sheet of Times.--CARTWRIGHT."
— От і обірвалося, Вотсоне, аж дві нитки зразу. Ніщо не стимулює краще ніж справа, де все повстає проти тебе. Треба пошукати іншого сліду.
"There go two of my threads, Watson. There is nothing more stimulating than a case where everything goes against you. We must cast round for another scent."
— У нас іще є кебмен, який возив шпига.
"We have still the cabman who drove the spy."
— Цілком правильно. Я надіслав телеграму в Реєстраційну контору з проханням повідомити прізвище й адресу того кебмена. І не здивуюсь, якщо оце й є відповідь на моє запитання.
"Exactly. I have wired to get his name and address from the Official Registry. I should not be surprised if this were an answer to my question."
Проте дзеленчання дзвоника повідомило, як виявилося, про появу дечого навіть кращого, ніж відповідь, бо двері відчинилися і до вітальні ввійшов хамулуватий з вигляду чолов'яга, очевидно, кебмен, про якого йшла мова.
The ring at the bell proved to be something even more satisfactory than an answer, however, for the door opened and a rough-looking fellow entered who was evidently the man himself.
— Мені переказали з головної контори, що джентльмен за цією адресою цікавився номером дві тисячі сімсот чотири,— сказав він. — Я ось уже сім років їжджу, і ніхто ніколи не скаржився. А прийшов я сюди просто з каретного двору спитати, дивлячись вам в обличчя, що ви проти мене маєте.
"I got a message from the head office that a gent at this address had been inquiring for 2704," said he. "I've driven my cab this seven years and never a word of complaint. I came here straight from the Yard to ask you to your face what you had against me."
— Та що ви, добродію, я нічого проти вас не маю,— відповів Холмс. — Навпаки, у мене знайдеться для вас пів-соверена, якщо ви дасте мені чітку відповідь на моє запитання.
"I have nothing in the world against you, my good man," said Holmes. "On the contrary, I have half a sovereign for you if you will give me a clear answer to my questions."
— Ну, та для мене сьогодні справді гарний день,— ошкірився кебмен. — А що ви хочете знати, сер?
"Well, I've had a good day and no mistake," said the cabman, with a grin. "What was it you wanted to ask, sir?"
— Перш за все ваше прізвище й адресу на той випадок, якщо ви знову будете мені потрібні.
"First of all your name and address, in case I want you again."
— Джон Клейтон з Бороу, Терпі-стріт, номер три. Мій кеб стоїть в каретному дворі містера Шіплі, це біля вокзалу Ватерлоо.
"John Clayton, 3 Turpey Street, the Borough. My cab is out of Shipley's Yard, near Waterloo Station."
Шерлок Холмс усе це записав.
Sherlock Holmes made a note of it.
— А тепер, Клейтоне, розкажіть мені про вашого сідока, який сьогодні вранці о десятій годині приїжджав сюди стежити за цим будинком, а потім подався назирці за двома джентльменами по Ріджент-стріт.
"Now, Clayton, tell me all about the fare who came and watched this house at ten o'clock this morning and afterwards followed the two gentlemen down Regent Street."
Кебмен був явно здивований, він навіть трохи розгубився.
— А що ж мені вам розповідати, коли ви, здається, самі все знаєте,— відповів він. — Річ у тому, що той джентльмен сказав мені, ніби він детектив і щоб я нікому нічого про нього не говорив.
The man looked surprised and a little embarrassed. "Why, there's no good my telling you things, for you seem to know as much as I do already," said he. "The truth is that the gentleman told me that he was a detective and that I was to say nothing about him to anyone."
— Добродію, це дуже серйозна справа, і ви наробите собі лиха, якщо спробуєте щось від мене приховати. Ви кажете, що ваш сідок називається детективом?
"My good fellow, this is a very serious business, and you may find yourself in a pretty bad position if you try to hide anything from me. You say that your fare told you that he was a detective?"
— Так.
"Yes, he did."
— А коли він про це сказав?
"When did he say this?"
— Коли платив за проїзд.
"When he left me."
— А він говорив ще що-небудь?
"Did he say anything more?"
— Назвав своє ім'я й прізвище.
"He mentioned his name."
Холмс кинув на мене переможний погляд.
— О, назвав ім'я й прізвище? Це дуже нерозважливо з його боку. То як же його звуть?
Holmes cast a swift glance of triumph at me. "Oh, he mentioned his name, did he? That was imprudent. What was the name that he mentioned?"
— Його звуть,— мовив кебмен,— містер Шерлок Холмс.
"His name," said the cabman, "was Mr. Sherlock Holmes."
Ніколи раніше я не бачив, щоб мого друга щось приголомшило дужче, ніж ця відповідь кебмена. На мить йому аж мову відібрало. Потім він голосно розреготався.
Never have I seen my friend more completely taken aback than by the cabman's reply. For an instant he sat in silent amazement. Then he burst into a hearty laugh.
— Оце удар, Вотсоне, так удар! — сказав він. — Відчуваю, що рапіра в руках мого противника така ж швидка й вправна, як і моя власна. Цього разу він красиво пошив мене в дурні. Отже, його звуть Шерлок Холмс?
"A touch, Watson--an undeniable touch!" said he. "I feel a foil as quick and supple as my own. He got home upon me very prettily that time. So his name was Sherlock Holmes, was it?"
— Еге ж, сер, того джентльмена звуть саме так.
"Yes, sir, that was the gentleman's name."
— Чудово! Тепер скажіть мені, де ви підібрали того сідока і що було далі.
"Excellent! Tell me where you picked him up and all that occurred."
— Він гукнув мене о пів на десяту на Трафальгар-сквер. Сказав, що він детектив, і пообіцяв заплатити дві гінеї, якщо я весь день робитиму так, як він скаже, і ні про що не питатиму. Я зрадів і згодився. Спочатку ми поїхали до готелю «Нортумберленд» і почекали там, поки звідти не вийшло двоє джентльменів, які взяли кеб на стоянці. Потім ми поїхали слідом за ними кудись сюди.
"He hailed me at half-past nine in Trafalgar Square. He said that he was a detective, and he offered me two guineas if I would do exactly what he wanted all day and ask no questions. I was glad enough to agree. First we drove down to the Northumberland Hotel and waited there until two gentlemen came out and took a cab from the rank. We followed their cab until it pulled up somewhere near here."
— Сюди до нашого будинку,— сказав Холмс.
"This very door," said Holmes.
— Ну, цього я сказати не можу, але, думаю, мій сідок знав, куди йому треба. Проїхавши півкварталу, ми зупинилися і простояли години півтори. Потім повз нас пройшли ті два джентльмени, і ми поїхали слідом за ними по Бейкер-стріт, далі проїхали...
"Well, I couldn't be sure of that, but I dare say my fare knew all about it. We pulled up half-way down the street and waited an hour and a half. Then the two gentlemen passed us, walking, and we followed down Baker Street and along ----"
— Я знаю,— перебив Холмс.
"I know," said Holmes.
— Проїхали три чверті Ріджент-стріт. Тут мій джентльмен відчинив віконце в дашку й наказав щодуху гнати до вокзалу Ватерлоо. Я оперіщив свою кобилу батогом, і менше ніж за десять хвилин ми були на місці. Він заплатив дві гінеї, як обіцяв, і пішов до вокзалу. А тоді обернувся й сказав: «Вам, мабуть, хочеться знати, кого ви возили. Запам'ятайте — містера Шерлока Холмса». Ось звідки я знаю, як його звуть.
"Until we got three-quarters down Regent Street. Then my gentleman threw up the trap, and he cried that I should drive right away to Waterloo Station as hard as I could go. I whipped up the mare and we were there under the ten minutes. Then he paid up his two guineas, like a good one, and away he went into the station. Only just as he was leaving he turned round and he said: 'It might interest you to know that you have been driving Mr. Sherlock Holmes.' That's how I come to know the name."
— Розумію. І ви більше його не бачили?
"I see. And you saw no more of him?"
— Ні, після того як він зник на вокзалі, не бачив.
"Not after he went into the station."
— А який з себе цей містер Шерлок Холмс?
"And how would you describe Mr. Sherlock Holmes?"
Кебмен почухав у потилиці.
— Нелегке це діло розповісти, який він з себе. Як на мене, йому років під сорок, середній на зріст, дюймів на два-три нижчий, ніж ви, сер. Одягнений як пан, з чорною, рівно підрізаною бородою й блідим обличчям. Нічого більше я сказати не можу.
The cabman scratched his head. "Well, he wasn't altogether such an easy gentleman to describe. I'd put him at forty years of age, and he was of a middle height, two or three inches shorter than you, sir. He was dressed like a toff, and he had a black beard, cut square at the end, and a pale face. I don't know as I could say more than that."
— Якого кольору в нього очі?
"Colour of his eyes?"
— Не помітив.
"No, I can't say that."
— А ще що-небудь пам'ятаєте?
"Nothing more that you can remember?"
— Ні, сер, не пам'ятаю.
"No, sir; nothing."
— Добре, ось ваші півсоверена. Одержите ще один, коли ми матимемо від вас додаткові відомості про цього джентльмена. До побачення.
"Well, then, here is your half-sovereign. There's another one waiting for you if you can bring any more information. Good night!"
— До побачення, сер. Дякую вам.
"Good night, sir, and thank you!"
Джон Клейтон вийшов, посміхаючись, а Холмс знизав плечима і з сумною посмішкою повернувся до мене.
John Clayton departed chuckling, and Holmes turned to me with a shrug of his shoulders and a rueful smile.
— Наша третя нитка теж обірвалася, і ми кінчаємо там, звідки починали,— сказав він. — Хитрий негідник! Дізнався про номер нашого будинку, дізнався, що сер Генрі Баскервіль поїхав до мене проконсультуватися, впізнав мене на Ріджент-стріт, здогадався, що я засік номер кеба і візьму кебмена в роботу, та ще й виявив таке зухвальство! Згадаєте моє слово, Вотсоне,— цього разу нам дістався гідний нас ворог. У Лондоні я зазнав цілковитої поразки. Мені лишається тільки побажати, щоб вам поталанило в Девоншірі. І все ж таки я дуже занепокоєний.
"Snap goes our third thread, and we end where we began," said he. "The cunning rascal! He knew our number, knew that Sir Henry Baskerville had consulted me, spotted who I was in Regent Street, conjectured that I had got the number of the cab and would lay my hands on the driver, and so sent back this audacious message. I tell you, Watson, this time we have got a foeman who is worthy of our steel. I've been checkmated in London. I can only wish you better luck in Devonshire. But I'm not easy in my mind about it."
— Чим?
"About what?"
— Тим, що посилаю туди вас. Це препогана справа, Вотсоне, препогана і небезпечна, і що більше я про неї думаю, то менше вона мені подобається. Смійтеся, мій друже, смійтеся, але даю вам слово — я буду дуже радий побачити вас знову на Бейкер-стріт живим і здоровим.
"About sending you. It's an ugly business, Watson, an ugly dangerous business, and the more I see of it the less I like it. Yes, my dear fellow, you may laugh, but I give you my word that I shall be very glad to have you back safe and sound in Baker Street once more."