Свіжий красень ранок якоюсь мірою притлумив у нашій свідомості те похмуре й безрадісне враження, яке залишилося у нас обох після першого знайомства з баскервільським замком. Коли ми з сером Генрі сиділи за сніданком, сонячне світло вже лилося у високі з перечками вікна, кидаючи на підлогу розпливчасті кольорові плями від гербів на шибках. Темна дубова панель відсвічувала в золотому промінні бронзою, і тепер навіть важко було уявити, що це та сама кімната, яка ще вчора ввечері викликала в наших душах похмурий настрій.
第二天早晨的清新美景，多少消除了我們初見巴斯克維爾莊園時所產生的恐怖與陰鬱的印象。當巴斯克維爾爵士和我坐下來吃早飯的時候，陽光已由高高的窗欞中散射進來，透過裝在窗上的盾徽形窗玻璃投射出一片片淡弱無力的色光，深色的護牆板被金色的陽光照得發出象青銅色的光輝；要說這就是昨晚在我們的心靈上投以暗影的那個房間，實在難以令人相信。
— Думаю, справа в нас, а не в будинку, і не треба його звинувачувати! — мовив баронет. — Ми стомилися в дорозі, перемерзли в лінійці, отож і сприйняли цю оселю в похмурому світлі. А тепер ми відпочили, почуваємо себе добре, і ось навколо все стало ніби кращим і приємнішим.
“我想這只能怪咱們自己，而不能怪房子！”準男爵說道，“那時，咱們由於旅途勞頓，乘車寒冷，以致對這地方產生了不快的印象。現在，咱們的身心已經煥然一新，所以又感到很愉快了。”
— А проте наше вчорашнє враження було не зовсім безпідставне,— відповів я . — Хіба вночі ви, наприклад, не чули, як хтось плакав, здається, жінка?
“可是，這還不僅僅是想象的問題，”我回答道，“比如說吧，您聽到了有人——我想是個婦女，——在夜裡哭泣嗎？”
— Хоч як це дивно, але я таки чув щось схоже на плач, коли вже засинав. Я довго прислухався, однак нічого більше не почув, то й вирішив, що все те мені приснилося.
“真是奇怪，我在半醒半睡的時候確實聽到過哭聲。我等了很久，可是再也聽不到了，因此我就肯定了那都是做夢。”
— А я чув плач цілком виразно і впевнений, що ридала справді жінка.
“我聽得清清楚楚，而且我敢肯定地說，是女人的哭聲。”
— Ми повинні негайно це з'ясувати.
Сер Генрі подзвонив і спитав Беррімора, чи не міг би той дати нам якесь пояснення з приводу того, що ми чули. Мені здалося, що бліде обличчя дворецького зблідло ще більше, коли він почув запитання свого хазяїна.
“咱們得馬上將這事問清楚。”他搖鈴叫來了白瑞摩，問他是否能對我們所聽到的哭聲給以解釋。據我看來，總管聽到主人所問的問題之後，蒼白的面孔變得更加蒼白了。
— В будинку всього дві жінки, сер Генрі,— відповів він. — Одна з них посудниця, вона спить в іншому крилі. Друга — моя дружина, і я можу запевнити вас, що вона не плакала.
“亨利爵爺，在這房子裡只有兩個女人，”他回答道，“一個是女仆，她睡在對面廂房裡；另一個就是我的妻子，可是我敢保證，哭聲決不是由她發出來的。”
Сказавши так, він нам збрехав, бо після сніданку я випадково зустрівся з місіс Беррімор у довгому коридорі, коли сонце добре світило їй в обличчя. Це була велика спокійна жінка з різкими рисами обличчя й суворо стиснутими губами. Але очі зрадили її — вони були червоні й дивилися на мене з припухлих повік. Отже, саме вона й плакала вночі, і чоловік не міг не знати цього. Проте він пішов на ризик бути спійманим на брехні. Чому він повівся так? І чому вона гірко плакала? Авжеж, навколо цього гарного на вроду чоловіка з блідим обличчям і чорною бородою атмосфера таємничості й похмурості ставала дедалі густішою. Він перший знайшов тіло сера Чарльза, і всі обставини, що призвели старого до смерті, нам були відомі тільки з його слів. Невже в кебі на Ріджент-стріт ми бачили таки Беррімора? В усякому разі, борода в того чоловіка була така сама. Щоправда, кебмен описував його трохи нижчим на зріст, але це враження легко могло бути помилковим. Як же остаточно все з'ясувати? Передусім, очевидно, треба зустрітися з начальником поштової філії в Грімпені й дізнатися, чи було нашу телеграму, яку ми надіслали для перевірки, передано Беррімору у власні руки. І хоч яка буде відповідь, я принаймні матиму щось повідомити Шерлоку Холмсу.
可是後來證明他竟是撒謊，因為在早飯之後，我碰巧在長廊上遇到了白瑞摩太太，陽光正照着她的臉，她是個體格高大、外表冷淡、身體胖胖的女人，嘴角上帶著嚴肅的表情。 可是她的兩眼無可掩飾地都紅着，還用紅腫着的眼睛望了我一下。這麼說，夜間哭的就是她了。如果她確是哭過，她丈夫就一定知其原委，可是他居然冒着顯然會被人發現的危險否認事實。他為什麼要這樣做呢？還有，她為什麼哭得那樣傷心呢？在這面孔白皙、漂亮、蓄着黑鬍鬚的人的周圍，已經形成了神秘而淒慘的氣氛。是他第一個發現了查爾茲爵士的屍體，而且我們也只由他那裡才得到了關於將那老人引向死亡的有關情況的介紹。可能嗎？難道我們在攝政街所看到的那輛馬車裡的那個人就是白瑞摩嗎？鬍鬚很可能是相同的。 馬車伕形容的是個身材相當矮小的人，可是這樣的印象很可能是錯誤的。我怎樣才能弄清這一點呢？顯然，首先該做的就是去找格林盆的郵政局長，弄清那件試探性的電報是否真的當面交給了白瑞摩。無論答案如何，我至少應該有些能向歇洛克·福爾摩斯報告的事。
Сер Генрі після сніданку мусив переглянути безліч документів, отож для прогулянки це був сприятливий час. Сама ж прогулянка виявилася приємною; пройшовши чотири милі краєм пустища, я вийшов до маленького непоказного сільця з двома більшими й вищими за інші будинками — один був корчмою, другий — оселею доктора Мортімера. Начальник поштової філії, а заодно й сільський крамар, добре пам'ятав нашу телеграму.
早餐之後，亨利爵士有很多檔案要看，因此這段時間恰好可以讓我出門了。這是一次令人愉快的散步，我沿著沼地的邊緣走了四英里路，最後走到了一個荒涼單調的小村，村中有兩所較其餘都高的大房子，事後知道一所是客棧，一所是摩梯末醫生的房子，那位郵政局長——又是本村的食品雜貨商，對那封電報記得很清楚。*
— Авжеж, сер,— сказав він,— я доставив телеграму містерові Беррімору достоту так, як і було вказано.
“肯定的，先生，”他說道，“我是完全按照指示叫人將那封電報送交白瑞摩先生的。”
— Хто її відніс?
“誰送去的？”
— Мій синаш. Джеймсе, ти відніс минулого тижня оту телеграму містерові Беррімору в баскервільський замок, еге ж?
“我的小孩送去的。傑姆士，上星期是你把那封電報送交住在莊園的白瑞摩先生的，是不是？”
— Так, тату, відніс.
“是的，爸爸，是我送的。”
— І віддав її йому у власні руки? — спитав я.
“是他親手收到的嗎？”我問道。
— Ну, в той час він був десь на горищі, тому я не зміг віддати телеграму містеру Беррімору у власні руки, а віддав її його дружині, вона обіцяла зразу ж її передати.
“啊，當時他正在樓上呢，所以我沒有能親自交到他手，可是，我把它交到了白瑞摩太太的手裡了，她答應說馬上就送上去。”
— Ти бачив містера Беррімора?
“你看到白瑞摩先生了嗎？”
— Ні, сер, я ж кажу, він був на горищі.
“沒有，先生，我跟您說他是在樓上呢。”
— Якщо ти не бачив містера Беррімора, то звідки ти знаєш, що він був на горищі?
“如果你並沒有看到他，你怎麼能知道他是在樓上呢？”
— Ну, його власна дружина повинна була б знати де він,— дражливо зауважив начальник пошти. — Хіба він не одержав телеграму? А якщо трапилась якась помилка, то нехай містер Беррімор сам скаржиться.
“噢，當然他自己的妻子應該知道他在什麼地方啊！”郵政局長有些慍怒地說道，“究竟他收到了那份電報沒有？如果發生了任何差錯，也應該是白瑞摩先生自己來質問啊。”
Розпитувати далі здавалося безглуздим, бо було цілком очевидно: незважаючи на Холмсові хитрощі, ми не дістали ніяких доказів, що Беррімор не крутився весь час у Лондоні. Та припустімо, що крутився... припустімо, що він — останній, хто бачив сера Чарльза живим,— перший вистежив нового спадкоємця, коли той повернувся в Англію. Що з цього, кінець кінцем, випливає? Чи є Беррімор знаряддям у чиїхось руках, чи у нього свої власні лихі заміри? Яку користь може він мати на меті, переслідуючи Баскервілів? Я згадав про дивне застереження, скомпоноване з передової статті в газеті «Тайме». Його це робота чи, може, витівка когось іншого, того, хто докладає зусиль протидіяти планам Беррімора? Єдино можливе пояснення цьому дав сер Генрі: якщо Баскервілів буде відлякано від їхнього родового маєтку, то подружжя Берріморів одержить постійне й зручне житло. Але таке твердження, безперечно, аж ніяк не могло пояснити ту глибоку й підступну інтригу, що немов сіткою починала обплутувати молодого баронета. Сам Холмс визнав, що в довгій низці його сенсаційних розслідувань ще ніколи не траплялося складнішої справи. Повертаючись назад похмурою безлюдною дорогою, я благав Бога, щоб мій друг якнайшвидше звільнився від усіх своїх клопотів, приїхав сюди й зняв з мене тягар відповідальності.
要想繼續這件調查似已無望了，可是有一點是很清楚的，雖然福爾摩斯使用了巧計，我們仍未能證明白瑞摩一直也沒有去過倫敦。假設事實就是如此——假設他就是最後看到查爾茲爵士還活着的人，就是首先跟蹤剛剛回到英倫的新繼承人的人，那又怎麼樣呢？他是受別人的指使呢，還是另有個人的陰謀呢？害巴斯克維爾家的人對他會有什麼好處呢？我想起了用《泰晤士報》評論剪貼而成的警告信。這是否就是他干的呢，還是可能有誰因為決心要反對他的陰謀而干的呢？ 唯一能想象得出的就是亨利爵士所猜測過的那種動機，那就是說，如果莊園的主人能被嚇跑的話，那麼白瑞摩夫婦就能到手一個永久而舒適的家了。可是這樣一種解釋，對於如同環繞年輕的準男爵織成一面無形羅網的、深謀遠慮的陰謀來說，確乎十分不當。福爾摩斯本人曾說過，在他那一長串驚人的偵探案裡，再沒有過比這更複雜的案子了。在我沿著顏色灰白而又孤寂的道路回來的途中，心裡默默地禱告着，願我的朋友能從他的事務中脫身到這裡來，從我的雙肩上卸下這份沉重的責任吧。
Раптом мої роздуми було перервано: слідом за мною хтось біг, гукаючи мене на ім'я. Я обернувся, сподіваючись побачити доктора Мортімера, але, на мій подив, мене наздоганяв якийсь незнайомець! Це був невисокий на зріст худорлявий блондин років тридцяти — сорока, з трохи набундюченим виразом гладко виголеного обличчя з вузьким підборіддям, одягнений у сірий костюм і з солом'яним капелюхом на голові. Через плече у нього висіла бляшана коробка для збирання гербарію, в руці він тримав зелений сачок ловити метеликів.
忽然一陣跑步聲和喚着我名字的聲音打斷了我的思路，我轉過身去，心想一定是摩梯末醫生，但是很使我驚奇，追我的竟是一個陌生人。他是個矮小瘦削、鬍子颳得很乾淨和麵貌端正的人，長着淡黃色的頭髮，下巴尖瘦，大約三四十歲的樣子，穿著一身灰色衣服，戴着草帽，肩上掛着一隻薄薄的植物標本匣，一隻手裡拿着一把綠色的捕蝶網。
— Пробачте мені, будь ласка, мою сміливість, докторе Вотсоне,— задихаючись, заговорив він, порівнявшись зі мною. — Тут, на пустищі, ми люди прості й не чекаємо, коли нас офіційно познайомлять. Ви, можливо, чули моє ім'я від нашого спільного друга доктора Мортімера. Я Степлтон з Мерріпіт-хаус.
“我相信您一定會原諒我的冒昧無禮，華生醫生，”當他喘着氣跑到我跟前的時候說道，“在這片沼地裡，人們都象是一家人似的，彼此相見，都不用等着正式的介紹。我想您從咱們的朋友摩梯末醫生那裡可能已經聽說過我的姓名了，我就是住在梅利琵的斯台普吞。”
— Про це саме сказали мені ваш сачок і коробка,— відповів я , — бо мені відомо, що містер Степлтон натураліст. Але звідки ви мене знаєте?
“您的木匣和網就已經很清楚地告訴我了，”我說道，“因為我早就知道斯台普吞先生是一位生物學家。可是您怎麼會認識我呢？”
— Я сидів у Мортімера, і він показав мені на вас у вікно своєї приймальні, коли ви проходили. А оскільки нам з вами по дорозі, я вирішив наздогнати вас і представитися самому. Сподіваюсь, сер Генрі не почуває себе погано після такої подорожі?
“在我拜訪摩梯末醫生的時候，您正從他的窗外走過，於是，他就把您指給我看了。因為咱們走的是一條路，所以我想趕上您來作個自我介紹。我相信亨利爵士的這趟旅行一切都好吧？”
— Ні, він абсолютно здоровий, дякую вам.
“謝謝您，他很好。”
— Ми всі побоювалися, що після сумної смерті сера Чарльза новий баронет відмовиться жити тут. Було б занадто вимагати від багатої людини, щоб вона приїхала сюди й поховала себе живцем у такому ось місці, але її присутність важить для всієї нашої округи дуже багато, і доводити це вам просто немає потреби. Хотілось би думати, що ця історія не викликала у сера Генрі забобонних страхів?
“在查爾茲爵士慘死之後，我們都擔心這位新來的準男爵也許會不願住在這裡呢。要想使一位有錢的人屈尊埋沒在這樣一個地方，確實有點說不過去。可是，用不着我多說，這一點對鄉鄙之地說來，確實是關係重大呢。我想，亨利爵士對這件事不會有什麼迷信的恐懼心理吧？”
— Переконаний, що таке можливо.
“我想大概不會吧。”
— Вам, звичайно, відома легенда про диявольського собаку, що переслідує рід Баскервілів?
“您一定聽說過關於纏着這一族人的魔鬼似的獵狗的那件傳說吧？”
— Я її чув.
“我聽說過了。”
— Це просто неймовірно, який легковірний народ тутешні селяни! Майже всі готові побожитися, що бачили на пустищі цю істоту. — Степлтон говорив з посмішкою, але в його очах я читав, що він сприймає все значно серйозніше. — Ця легенда цілком оволоділа уявою сера Чарльза, і я не маю сумніву, що саме вона призвела до трагічного кінця.
“這裡的農民們真是太容易輕信傳聞了！他們每個人都能發誓說，在這片沼地裡曾經見到過這樣一隻畜生。”他說話時帶著微笑，可是我好象從他的眼裡看得出來，他對這件事情的態度很認真呢。“這事在查爾茲爵士的心理上產生了很大的影響。我肯定地相信，就因為這件事才使得他落得這樣悲慘的結局。”
— Але яким чином?
“怎麼會呢？”
— Нерви в нього були настільки напружені, що поява будь-якого собаки могла виявитися фатальною для його хворого серця. Мені здається, того вечора сер Чарльз справді побачив у тисовій алеї щось подібне. Я весь час боявся якого-небудь нещастя, бо дуже любив старого і знав, що серце в нього немічне.
“他的神經已緊張到一看見狗就會對他那有病的心臟發生致命影響的程度。我估計他臨死的那天晚上，在水松夾道里，他真的看到了什麼類似的東西。過去我常擔心會發生什麼災難，因為我很喜歡那位老人，而且我也知道他的心臟很弱。”
— Звідки ви це знали?
“您怎麼會知道這一點呢？”
— Так мені сказав мій друг Мортімер.
“我的朋友摩梯末告訴我的。”
— Отже, на вашу думку, якийсь собака кинувся на сера Чарльза і внаслідок цього він помер від страху?
“那麼，您認為是有一隻狗追着查爾茲爵士，結果他就被嚇死了嗎？”
— Ви маєте краще пояснення?
“除此以外您還有什麼更好的解釋嗎？”
— Я ще не дійшов певного висновку.
“我還沒有作出任何結論呢。”
— А містер Шерлок Холмс?
“歇洛克·福爾摩斯先生呢？”
Від цих слів мені на мить перейняло подих, але, глянувши на спокійне обличчя і прямий погляд співрозмовника, я зрозумів, що він зовсім не мав наміру здивувати мене.
這句話使我剎時間屏住了呼吸，可是再一看我那同伴的溫和平靜的面孔和沉着的目光，才又覺得他並非故意要使我驚訝。
— Докторе Вотсоне, зайвим було б удавати, ніби ми вас не знаємо,— сказав він. — Публікації про вашого детектива досягли й наших місць, і ви, прославляючи його, самі не могли не зробитися відомим. Назвавши ваше ім'я, Мортімер не зміг заперечити, що ви — саме той доктор Вотсон. А оскільки ви тут, з цього випливає, що сам містер Шерлок Холмс цікавиться цією справою, і мені, природно, хотілось би знати, якої він думки про все це.
“要想讓我們假裝不認識您，那是毫無用處的，華生醫生，”他說道，“我們在這裡早已看到了您那偵探案的記述了，而且您也無法做到既讚揚了您的朋友，而又不使您自己聞名。 當摩梯末對我談起您的時候，他也無法否認您的身份。現在您既然到了這裡，那麼顯然是歇洛克·福爾摩斯先生本人也對這件事發生了興趣，而我呢，自然也就很想知道一下他對這件事的看法究竟如何了。”
— Боюсь, не можу відповісти на таке запитання.
“恐怕我回答不了這個問題。”
— Тоді дозвольте спитати, чи не збирається він зробити нам честь і особисто прибути сюди?
“冒昧地請問一下，他是否要賞光親自來這兒呢？”
— Зараз він не має можливості покинути Лондон. У нього інші справи, які вимагають уваги.
“目前他還不能離開城裡。他在集中精力搞別的案子呢。”
— Який жаль! Він міг би пролити світло на те, що є таким темним для нас. Але ж ви також провадите розслідування, і якщо я хоч якоюсь мірою можу стати вам у пригоді, то прошу вас — я до ваших послуг. Якби ви хоч трохи натякнули про природу ваших підозрінь чи про те, як ви збираєтеся розслідувати цей випадок, я, можливо, міг би навіть зараз допомогти вам або дати пораду.
“多麼可惜！他也許能把這件難解的事給我們搞出些端倪來呢。當您在進行調查的時候，如果我能效勞的話，儘管差遣好了。如果我能知道您的疑問或是您準備如何進行調查，我也許馬上就能予以協助或提出建議來呢。”
— Запевняю вас, я тут просто в гостях у мого друга сера Генрі і ніяка допомога мені не потрібна.
“請您相信，我在這裡不過是來拜訪我的朋友亨利爵士，而且我也不需要任何協助。”
— Чудово! — вигукнув Степлтон. — Ви чините абсолютно правильно, поводячись розважливо й обережно. І дорікнули мені цілком справедливо, бо, відчуваю, моє втручання важко виправдати, а тому обіцяю вам надалі не згадувати про цю справу.
“好啊！”斯台普吞說道，“您這樣的小心謹慎完全是正確的。我受到訓斥完全是罪有應得，因為我的想法只是沒有道理的多管閒事。我向您保證，以後再也不提這件事了。”
Ми підійшли до того місця, де від дороги починалася вузька, поросла травою стежка і, в'юнячись, зникала в пустищі. Праворуч височів крутобокий, з розкиданими по схилу валунами пагорб, на якому за давніх часів була каменярня і видобувався граніт. Той бік пагорба, що був перед нашими очима, являв собою темну скелю, в нішах якої росла папороть і ожина. Десь іздалеку з-за невисокого пасма плив сірий дим.
我們走過了一條狹窄多草的由大道斜岔出去的小路，曲折迂迴地穿過沼地。右側是陡峭的亂石密佈的小山，多年前已被開成了花崗岩採石場；向着我們的一面是暗色的崖壁，隙罅里長着羊齒植物和荊棘；在遠處的山坡上，浮動着一抹灰色的煙霧。
— Звідси цією стежкою недалеко й до Мерріпіт-хаус,—мовив Степлтон. — Може, ви знайдете якусь годину, щоб я мав приємність познайомити вас із своєю сестрою?
“順着這條沼地小徑慢慢走一會兒，就能到梅利琵了，”他說道，“也許您能勻出一小時的時間來吧，我很願意把您介紹給我的妹妹。”
В першу мить я подумав, що мені слід бути біля сера Генрі. А далі згадав про купу паперів, що ними було захаращено його робочий стіл. Допомогти розібратися з ними я, безперечно, не можу. Та й Холмс настійно радив мені вивчати сусідів на пустищі. Отож я прийняв запрошення Степлтона, і ми разом повернули на стежку.
我首先想到我應當陪伴着亨利爵士，可是隨後又想起了那一堆滿滿地堆在他書桌上的檔案和證券，當然在這些事情上我是無法幫他忙的，而且福爾摩斯還曾特意地說過，我應當對沼地上的鄰人們加以考察，因此我就接受了斯台普吞的邀請，一起轉上了小路。
— Дивовижне це місце — пустище,— мовив він, обводячи поглядом нерівну лінію невисоких безлісих пагорбів, схожих на довгі зелені хвилі, зубчасті гранітні вершини яких застигли фантастичною піною. — Пустище ніколи не набридає. І не можна не думати, скільки ще в ньому приховується таємниць. Адже воно таке величезне, таке пустельне й таке загадкове!
“這片沼地可真是個奇妙的地方，”他說道，一面向四周環顧。起伏不平的丘原，象是綿延的綠色浪潮；參差不齊的花崗岩山巔，好象是被浪濤激起的奇形怪狀的水花。“您永遠也不會對這沼地感到厭煩的，沼地裡絶妙的隱秘之處您簡直就無法想象，那樣的廣大，那樣的荒涼，那樣的神秘。”
— Отже, ви добре його знаєте?
“那麼說，您對沼地一定知道得很清楚囉？”
— Я в цих місцях тільки два роки. Старожили назвали б мене новачком. Ми переїхали сюди невдовзі після того, як тут оселився сер Чарльз. Але мої уподобання мали той наслідок, що я дослідив тут геть усе, і, смію думати, тепер ніхто не знає пустища краще за мене.
“我在這裡才只住了兩年，當地居民還把我稱作新來的呢，我們來的時候，查爾茲爵士也是剛在這裡住下沒有多久。 我的興趣促使我觀察了這鄉間的每一部分，所以我想很少有人能比我對這裡知道得更清楚了。”
— А хіба це так важко?
“要想弄清楚是很難的事嗎？”
— Дуже важко. Ну, наприклад, ось ця рівнина з чудернацькими горбами, що тягнеться на північ. Чи ви бачите в ній що-небудь незвичайне?
“很難。您要知道，比如說吧，北面的這個大平原，中間矗起了幾座奇形怪狀的小山。您可看得出來有什麼特殊之處嗎？”
— Вона — неповторне місце, де можна скакати чвалом.
“這倒是個少有的縱馬奔馳的好地方。”
— Тільки так ви й повинні були подумати, а тим часом ця помилка вже кільком коштувала життя. Бачите, скільки там яскраво-зелених плям?
“您自然會這樣想，可是到現在為止，這種想法已不知葬送了多少性命了。您看得見那些密佈着嫩綠草地的地方嗎？”
— Бачу, в тих місцях грунт, мабуть, родючіший.
“是啊，看來那地方要比其他地方更肥沃些呢。”
Степлтон розсміявся.
斯台普吞大笑起來。
— Це величезна Грімпенська трясовина,— сказав він. — Там один необережний крок для людини чи тварини означає смерть. Тільки вчора я бачив, як туди забрів чийсь поні. Назад він не повернувся. Його голова ще довго пнулася вгору, але кінець кінцем трясовина її засмоктала. Там навіть у суху погоду небезпечно ходити, а після осінніх дощів, як тепер, то страшне місце. А проте я можу пробратися аж у серце цієї трясовини й повернутися назад живим. Боже мій, ще один нещасний поні!
“那就是大格林盆泥潭，”他說道，“在那裡只要一步不小心，無論人畜都會喪命的。昨天我還看到一匹沼地的小馬跑了進去，它再也沒有出來。過了很長時間我還看到它由泥坑裡探出頭來，可是最後終於陷了進去。就是在乾燥的月份，穿過那裡也是危險的。下過這幾場秋雨之後，那裡就更加可怕了。可是我就能找到通往泥潭中心去的道路，並且還能活着回來。天哪！又是一匹倒霉的小馬陷進去了。”
У зеленій осоці борсалося й підкидалося щось коричневе. Потім угору судорожно скинулась довга шия, і над пустищем розлігся жахливий крик. Я аж похолов, але в мого супутника нерви виявилися міцнішими, ніж у мене.
這時，我看到那綠色的苔草叢中，有個棕色的東西正在上下翻滾，脖子扭來扭去地向上伸着，隨後發出一陣痛苦的長鳴，可怕的吼聲在沼地裡起着回音。嚇得我好象渾身都涼了，可是他的神經似乎比我要堅強些。
— Усе, кінець! — сказав він. — Засмоктало. Двоє за два дні, а скільки, мабуть, їх загинуло ще, бо вони як унадяться туди в суху погоду, то ходять і в дощову, поки не вскочать у пастку. Еге ж, погане це місце — Грімпенська трясовина.
“完了！”他說道，“泥潭已經把它吞沒了。兩天之內就葬送了兩匹，今後，說不定還會陷進多少匹去呢；因為在乾燥的天氣裡，它們已習慣于跑到那裡去，可是它們在被泥潭纏住以前是不會知道那裡天旱和雨後的不同的。格林盆大泥潭真是個糟糕的地方。”
— І ви кажете, що можете пройти туди?
“但是您不是說您能穿得過去嗎？”
— Так, там є одна-дві стежки, якими дуже вправна людина може скористатися.
“是啊，這裡有一條小路，只有動作很靈敏的人才能走得過去，我已經找到這條路了。”
— Але навіщо вам ходити в таке жахливе місце?
“可是，您為什麼竟想走進這種可怕的地方去呢？”
— А бачите ген оті пагорби? То справжні острівці посеред непрохідної трясовини, що протягом багатьох літ утворилася навколо них. Ось де рідкісні рослини й метелики, якщо вистачить кмітливості добратися туди.
“啊，您看到那邊的小山嗎？那真象是周圍被無法通過的、年代久遠的泥潭隔絶了的小島。如果您能有辦法到那裡去的話，那才是稀有植物和蝴蝶的生長之處呢。”
— Що ж, коли-небудь спробую щастя.
“哪天我也去碰一碰運氣。”
Степлтон здивовано втупився в мене.
他忽然臉上帶著驚訝的表情望着我。
— Заради Бога, викиньте цю думку з голови! — заперечив він. — Я не хочу бути винним у вашій загибелі. Запевняю вас, ви не матимете ні найменшого шансу повернутися назад живим. Я сам можу ходити туди тільки тому, що пам'ятаю безліч ледь помітних прикмет.
“千萬放棄這個念頭吧，”他說道，“那樣就等於是我殺了您。我敢說您難得會活着回來的，我是靠着記住某些錯綜複雜的地標才能到那裡去的。”
— Ого! — вигукнув я. — Що це?
“天哪！”我喊了起來，“那是什麼？”
Тихе, протяжливе й неймовірно тоскне виття розляглося над пустищем. Воно ніби повисло в повітрі, проте визначити, звідки воно линуло, було неможливо. З глухого гарчання воно перетворилося на хрипке ревіння, а тоді знову перейшло в сумний, щемливий стогін. Степлтон якось допитливо глянув на мене.
一聲又長又低、淒慘得無法形容的呻吟聲傳遍了整個沼地，充滿了整個空間，可是無法說出是從哪裡發出來的。開始是模糊的哼聲，然後變成了深沉的怒吼，再後來又變成了憂傷而有節奏的哼聲。斯台普吞面帶好奇的表情在望着我。
— Дивне місце пустище! — мовив він.
“沼地真是個奇怪的地方！”他說道。
— Але що це таке?
“這究竟是什麼呢？”
— Селяни кажуть, що це виє собака Баскервілів, коли шукає здобич. Я вже чув його двічі чи тричі, але ніколи він не вив так голосно.
“農民們說是巴斯克維爾的獵狗在尋找它的獵物。我以前曾聽到過一兩次，可是聲音從沒有象這樣大過。”
З холодком страху в серці я окинув поглядом широку рівнину, що підіймалася до обрію й була всіяна зеленими плямами осоки. Ні найменшого руху на всьому величезному просторі, тільки два круки різко каркали позад нас, сидячи на скелястій вершині пагорба.
我心裡害怕得直打冷戰，一面向四周環顧點綴着一片片綠色樹叢的起伏不平的原野。在廣大的原野上，除了有一對大烏鴉在我們背後的岩崗上呱呱大叫之外，別無動靜。
— Ви ж освічена людина. Хіба ви вірите в подібні дурниці! — сказав я. — Що, на вашу думку, може бути причиною цього дивного виття?
“您是個受過教育的人，諒必不會相信這些無稽之談吧？” 我說道，“您認為這種奇怪的聲音是從什麼地方發出來的呢？”
— Болота іноді видають химерні звуки. Чи то твань осідає, чи то вода прибуває, чи то відбувається ще щось.
“泥潭有時也會發出奇怪的聲音來的。污泥下沉或是地下水往上冒，或是什麼別的原因。”
— Ні, ні, це був голос живої істоти.
“不，不，那是動物發出來的聲音。”
— Може, й так. Вам ніколи не доводилося чути, як кричить болотний бугай?
“啊，也許是。您聽過鷺鷥叫嗎？”
— Ні, не доводилось.
“沒有，從來沒有聽過。”
— Це дуже рідкісний птах, в Англії він тепер практично вимер, але в цьому пустищі все можливо. Так, я нітрохи не здивувався б, якби дізнався, що зараз ми чули крик останнього бугая.
“在英倫這是一種很稀有的鳥——几乎已經絶種了—— 可是在沼地裡也許還有。是的，即使剛纔我們聽到的就是絶無僅有的鷺鷥的叫聲，這也是不足為奇的。”
— Ніколи в житті не чув таких надприродних, незрозумілих звуків.
“這真是我一生中所聽到過的最可怕、最奇怪的聲音了。”
— Що й казати, страшна місцина. Подивіться-но ось на той схил. Як ви гадаєте, що то таке?
“是啊，這裡簡直是個神秘可怕的地方。請看小山那邊，您說那是些什麼東西？”
Стрімкий схил пагорба було вкрито круглими сірими кам'яними кільцями, я нарахував їх не менше двадцяти.
整個陡峭的山坡上都是灰色石頭圍成的圓圈，至少有二十堆。
— Справді, що то таке? Загородки для овець?
“是什麼呢，是羊圈嗎？”
— Ні, то оселі наших шановних предків. Доісторична людина густо населяла це пустище, а оскільки після неї ніхто тут не жив, то все залишилося таким, яким вона його покинула. Ото її хороми без покрівель. Ви можете побачити навіть вогнище й ложе, якщо вам буде цікаво піти туди й подивитися на ті оселі.
“不，那是咱們可敬的祖先的住處，在史前時期住在沼地裡的人很多，因為從那時以後再沒有人在那裡住過，所以我們看到的那些安排的細微之處還和他們離開房子以前一模一樣。那些是他們的缺了房頂的小屋。如果您竟因為好奇而到裡面去走一趟的話，您還能看到他們的爐灶和床呢。”
— Та ж це справжнє місто. А коли в ньому жили?
“真夠個市鎮的規模呢。在什麼時候還有人住過呢？”
— Неолітична людина — точний вік невідомий.
“大約在新石器時代——沒有確實的年代可考。”
— А що робила ця людина?
“他們那時幹些什麼呢？”
— Пасла худобу на цих схилах, а коли бронзовий меч почав витісняти кам'яну сокиру, навчилася видобувати олово. Подивіться-но на отой величезний рів на пагорбі навпроти нас. То сліди її діяльності. Авжеж, докторе Вотсоне, ви знайдете на цьому пустищі чимало дивовижних речей. О, пробачте, це, мабуть, Cyclopides!
“他們在這些山坡上牧放牛群，當青銅的刀開始代替石斧的時候，他們就學會了開掘錫礦。您看對面山上的壕溝，那就是挖掘的遺蹟。是的，華生醫生，您會發現沼地的一些很特別的地方的，噢，對不起，請等一會兒！一定是賽克羅派德大飛蛾。”
Повз нас пролетіла чи то якась комаха, чи то нічний метелик, і Степлтон, миттю рвонувши з місця, щодуху кинувся за ним. Метелик, що мене дуже стривожило, летів просто до трясовини, але мій новий знайомий, стрибаючи з купини на купину, гнався слідом і розмахував своїм зеленим сачком. Сірий одяг і рвучкий зигзагуватий біг робили його самого чимось схожим на величезного метелика. Я стояв на місці й спостерігав за ним із змішаним почуттям захвату від його спритності і страху, щоб він не оступився на зрадливій трясовині, коли раптом почув звук кроків і, обернувшись, побачив на стежці недалеко від себе якусь жінку. Вона з'явилася з того боку, де підіймався султан диму, вказуючи на місцезнаходження Мерріпіт-хаус,— западина на пустищі до часу ховала її, поки вона не підійшла зовсім близько.
一隻不知是蠅還是蛾的東西橫過了小路，翩翩地飛了過去，頃刻之間斯台普吞就以少有的力量和速度撲了過去。使我大吃一驚的是，那只小動物竟一直向大泥潭飛了過去，而我的朋友卻揮舞着他那綠色的網兜，一步不停地在一叢叢小樹中間跳躍前進着。他穿著灰色的衣服，加以猛然縱跳、曲折前進的動作，使他本身看來就宛如一隻大飛蛾。我懷着既羡慕他那敏捷異常的動作又害怕他會在那莫測深淺的泥潭裡失足的複雜心情，站在那裡望着他往前追去。由於聽到了腳步聲，我轉過身來，看到在離我不遠的路邊有一個女子，她是從浮游着一抹煙霧、說明是梅利琵所在之處的方向來的，因為一直被沼地的窪處遮着，所以直到她走得很近時才被我發現。
Я не мав сумніву, що це й є та сама міс Степлтон, про яку мені вже довелося почути,— адже навряд чи на пустищі могло бути багато інших леді,— і про яку, я це пам'ятав, хтось казав, що вона красуня. Жінка, яка наближалася до мене, вражала вродою, і врода її була з тих, що зустрічаються надзвичайно рідко. Більшого контрасту між братом і сестрою просто не могло існувати, бо Степлтон був якийсь безбарвний, мав світле волосся й сірі очі, вона ж була темніша за всіх тих брюнеток, яких мені траплялося бачити в Англії, а ще струнка, елегантна й висока на зріст. Гордовиті, тонкі риси обличчя були такі правильні, що воно могло б здатися холодним, якби не чутливий рот і гострий погляд прекрасних темних очей. Бачити на безлюдній стежині в пустищі жінку з ідеальною фігурою і у вишуканій сукні було справді дивно. Коли я обернувся, її очі дивилися на брата, потім вона прискорила ходу, прямуючи до мене. Я підняв капелюха й хотів уже був пояснити, хто я такий і чому тут, але її слова спрямували всі мої думки в зовсім інший бік.
我相信這位就是我曾聽說過的斯台普吞小姐，因為在沼地裡太太小姐很少，而且我還記得曾聽人把她形容成是個美人。向我走過來的這個女人，的確是應歸入最不平凡的類型的。兄妹相貌的不同，大概再也沒有比這更顯著的了。斯台普吞的膚色適中，長着淡色的頭髮和灰色的眼睛；而她的膚色呢，比我在英倫見過的任何深膚色型的女郎都更深，身材纖長，儀態萬方。她生就一副高傲而美麗的面孔，五官那樣端正，要不是配上善感的雙唇和美麗的黑色而又熱切的雙眸的話就會顯得冷淡了。她有着完美的身段，再加以高貴的衣着，簡直就象是寂靜的沼地小路上的一個怪異的幽靈。在我轉過身來的時候，她正在看著她的哥哥，隨後她就快步向我走了過來。我摘下了帽子正想說幾句解釋的話，她的話就把我的思潮引進了一條新路。
— Повертайтеся! — сказала вона. — Негайно повертайтеся в Лондон!
“回去吧！”她說道，“馬上回到倫敦去，馬上就走。”
Нічого не розуміючи, я по-дурному втупився в неї. Блиснувши на мене очима, вона нетерпляче тупнула ногою.
我只能吃驚得發愣地盯着她。她的眼對我發着火焰似的光芒，一隻腳不耐煩地在地上拍打着。
— А чого я маю повертатися? — спитав я.
“我為什麼就應該回去呢？”我問道。
— Цього я не можу вам пояснити. — Вона говорила тихо, швидко, якось дивно шепелявлячи. — Ради Бога, послухайтесь моєї поради. Повертайтеся назад, і хай більше ніколи ваша нога не ступить сюди.
“我不能解釋。”她的聲音低微而懇切，帶有奇怪的大舌頭似的聲音，“可是看在上帝的面上，按照我所請求您的那樣做吧，回去吧，再也不要到沼地裡來。”
— Але ж я тільки що приїхав.
“可是我剛纔來啊！”
— Господи! — вигукнула вона. — Невже ви не розумієте, що вам бажають добра? Повертайтеся в Лондон! Сьогодні ж увечері! За всяку ціну тікайте з цих місць! Ц-с-с! Мій брат іде! Ні слова про те, що я вам сказала. Будь ласка, чи не могли б ви дістати мені оту орхідею, отам у хвосняку. Тут у нас на пустищі багато орхідей, хоч ви, звичайно, запізнилися, щоб побачити всю красу цих місць.
“您這個人啊，您這個人哪！”她叫了起來，“難道您還看不出來這個警告是為您好嗎？回倫敦去！今晚就動身！無論如何也要離開這個地方！噓，我哥哥來了！關於我說過的話，一個字也不要提。勞駕您把杉葉藻那邊的那枝蘭花摘給我好嗎？在我們這片沼地上蘭花很多，您顯然是來得太遲了，已經看不到這裡的美麗之處了。”
Степлтон облишив ганятися за метеликом і підійшов до нас, розпашілий і задиханий.
斯台普吞已經放棄了對那只小蟲的追捕，回到了我們的身邊，由於勞累而大喘着氣，而且面孔通紅。
— Привіт, Беріл! — сказав він, і мені здалося, що його привітання не зовсім сердечне.
“啊哈，貝莉兒！”他說道。可是就我看來他那打招呼的語調並不熱誠。
— Ти дуже розгарячився, Джеку.
“啊，傑克，你很熱了吧？”
— Так, ганявся за Cyclopides'oм. Це рідкісний метелик, а пізно восени на нього взагалі важко натрапити. Шкода, що я його не впіймав! — Він говорив байдужим, безтурботним тоном, але його маленькі сірі очиці весь час перебігали з сестри на мене й назад.
“嗯，我剛纔追一隻賽克羅派德大飛蛾來着，是在晚秋時分很少見的一種。多可惜呀，我竟沒有捉到！”他漫不經心地說著，可是他那明亮的小眼卻不住地向我和那女子的臉上看來看去。
— Ви вже, бачу, встигли познайомитися.
“我看得出來，你們已經自我介紹過了。”
— Так, я казала серу Генрі, що він трохи запізнився, щоб побачити справжню красу цього пустища.
“是啊，我正和亨利爵士說，他來得太晚了，已經看不到沼地的真正美麗之處了。”
— Що? Як ти гадаєш, хто перед тобою?
“啊，你以為這位是誰呀？”
— Я впевнена, що це сер Генрі Баскервіль.
“我想象一定是亨利·巴斯克維爾爵士。”
— Ні, ні,— заперечив я. — Я не дворянин і титул «сер» не для мене, але я друг Генрі Баскервіля. І звуть мене доктор Вотсон.
“不，不對，”我說道，“我不過是個卑微的普通人，是爵士的朋友，我是華生醫生。”
Краска досади розлилася по її виразному обличчю.
— Що ж, ми говорили, маючи на увазі різні речі,— сказала вона.
她那富於表情的面孔因懊惱而泛起了紅暈。“我們竟然在誤會之中談起天來了。”她說道。
— Ну, в тебе було не надто багато часу для розмови,— зауважив Степлтон, так само допитливо дивлячись на сестру.
“啊，沒關係，你們談話的時間並不長啊。”她哥哥說話時仍以懷疑的眼光看著我們。
— Я розмовляла з доктором Вотсоном як з хазяїном замку, а він лише його гість,— вела вона далі. — А через це йому байдуже, рано зараз чи пізно цвісти орхідеям. Але ж ви не відмовитеся завітати до Мерріпіт-хаус, чи не так?
“我沒有把華生醫生當作客人，而是把他當作本地住戶似地和他談話，”她說道，“對他說來，蘭花的早晚是沒多大關係的。可是來吧，您不看一看我們在梅利琵的房子嗎？”
Після короткої прогулянки ми опинилися біля похмурого будинку, що, очевидно, в кращі часи правив якомусь скотареві за оселю, а потім був перероблений на сучасне житло. Його оточував садок, але дерева в ньому, як і скрізь на пустищі, були чахлі й низькорослі, і вся місцина справляла сумне й жалюгідне враження. Дивний на вигляд худий і зморшкуватий старий слуга в поруділому сюртуці, який відчинив нам двері, цілком пасував до цього будинку. Проте кімнати були великі й гарно вмебльовані, в чому, на мою думку, позначився смак господині. Дивлячись у вікно на безмежне, всіяне гранітними валунами пустище, яке одноманітно тяглося аж до найдальшого обрію, я не міг не дивуватися і не питати себе, що ж змусило цього високоосвіченого чоловіка і його красуню сестру жити в такій глушині.
走了不多的路就到了，是一所沼地上的荒涼孤獨的房子，在從前這裡還繁榮的時候是個牧人的農舍，可是現在經過了修理以後，已經變成一幢新式的住宅了。四周被果園環繞着，可是那些樹就象沼地裡的一般的樹似的，都是矮小的和發育很壞的，這地方整個都顯出一種陰鬱之色。一個怪異、乾瘦、看來和這所房子很相配的、衣着陳舊褪色的老男仆把我們讓了進去。面的屋子很大，室內佈置得整潔而高雅，由此也能看出那位女士的愛好來。我從窗口向外望着，那綿延無際的、散佈着花崗岩的沼地，毫無間斷地向着遠方地平綫的方向起伏着。我不禁感到奇怪，什麼原因使得這位受過高深教育的男子和這位美麗的女士到這樣的地方來住呢？
— Дивне ми вибрали місце, еге ж? — сказав Степлтон, ніби відповідаючи на моє запитання. — А проте почуваємо себе щасливими, правда ж, Беріл?
“選了個怪里怪氣的地點，是不是？”他象回答我所想的問題似地說道，“可是我們竟能過得很快活，不是嗎，貝莉兒？”
— Цілком щасливими,— відповіла Беріл, але її слова прозвучали якось непереконливо.
“很快活。”她說道。可是她的語調卻顯得很勉強。
— Я працював у школі на Півночі,— сказав Степлтон. — І хоч для людини з моїм темпераментом така робота виявилася нудною й нецікавою та в ній для мене багато важила можливість спілкуватися з молоддю, передавати їй щось від самого себе, від своїх ідеалів, допомагати формуватися молодим умам. Але доля повернулася до нас щербатим боком. У школі спалахнула якась епідемія, і троє хлопців померло. Ми так ніколи й не оговталися від цього удару, а чимала частина мого капіталу безповоротно пропала. І все ж, якби не втрата прекрасної дружби з хлопчиками, я тільки порадів би з свого нещастя, бо, маючи непереборну пристрасть до ботаніки й зоології, знайшов тут безмежне поле для роботи, а моя сестра любить природу не менше від мене. Ви самі, докторе Вотсоне, накликали на свою голову цю сповідь виразом свого обличчя, коли оглядали пустище у вікно.
“我曾經辦過一所學校。”斯台普吞說道，“是在北方，那種工作對我這種性格的人來說，不免要感到枯燥乏味，但能夠和青年們生活在一起，幫助和培養那些青年，並用個人的品行和理想去影響他們的心靈，這對我來說卻是很可貴的。怎奈我們的運氣不好，學校裡發生了嚴重的傳染病，死了三個男孩，經過這次打擊，學校再也沒有恢復起來，我的資金也大部分不可輓救地賠了進去。可是，如果不是因喪失了與那些可愛的孩子們同居共處之樂的話，我本可以不把這件不幸的事唸唸于懷的。因為我對動物學和植物學有着強烈的愛好，在這裡我發現了無窮無盡的材料可供我進行研究，而且我妹妹也和我一樣地深愛着對大自然的研究工作。所有這一切，華生醫生，在觀察着我們窗外的沼地的時候都已鑽進了您的腦子，由您的表情裡就看得出來。”
— Так, мені справді спало на думку, що тут, мабуть, буває трохи нудно — не стільки вам, скільки вашій сестрі.
“我確曾想到，這裡的生活對您妹妹可能有些枯燥無味，也許對您還稍微好些。”
— Ні, ні, я ніколи не нудьгую,— швидко відповіла Беріл.
“不，不，我從不感到枯燥。”她趕快說道。
— У нас багато книжок, ми не цураємося науки, маємо цікавих сусідів. Доктор Мортімер — дуже освічена людина в своїй галузі. Бідолашний сер Чарльз теж був чудовим співрозмовником. Ми часто з ним зустрічалися, і тепер нам його страшенно не вистачає. Як на вашу думку, чи не буду я занадто набридливий, якщо сьогодні по обіді завітаю до сера Генрі й познайомлюся з ним?
“我們有書，有我們的研究工作，而且我們還有着有趣的鄰居。摩梯末醫生在他那一界裡是個最有學問的人了！可憐的查爾茲爵士也是可親的同伴。我們對他知之甚深，並且對他還感到說不出的懷念。您認為我今天下午是否應該冒昧地去拜訪一下亨利爵士呢？”*
— Я впевнений, що він буде надзвичайно радий.
“我敢說，他一定會高興見您的。”
— Тоді, будь ласка, скажіть йому про мої наміри. Можливо, нам хоч трохи вдасться урізноманітнити його життя, поки він звикне до свого нового середовища. Прошу вас, докторе Вотсоне, ходімо нагору, я покажу вам свою колекцію Lepidoptera . Смію гадати — це найповніша колекція в усій Південно-Західній Англії. А на той час, коли ви закінчите її оглядати, буде майже готовий і ленч.
“那麼，最好您順便提一聲，就說我打算這樣作吧。也許在他習慣于這新的環境以前，我們能聊盡綿薄，以使他更方便些呢。華生醫生，您願意上樓看一看我所收集的鱗翅類昆蟲嗎？我想那已是在英倫西南部所能收集的最完整的一套了。 等您看完的時候，午飯差不多也就預備好了。”
Проте мені нетерпеливилося повернутися до свого підопічного. Сумовитість пустища, загибель нещасного поні, таємниче виття, що якимось чином пов'язувалося з похмурою легендою роду Баскервілів,— усе це робило мої думки досить невеселими. А далі до моїх більш чи менш невиразних вражень додалося чітке й недвозначне застереження міс Степлтон, висловлене з такою палкою щирістю, що я просто не міг не повірити: на це є серйозні й глибокі причини. Я відмовився від наполегливих запрошень залишитися на ленч і відразу ж вирушив у зворотну подорож тією самою порослою травою стежкою, якою прийшов до Мерріпіт-хаус.
可是我已急於要回去看我的委託人了。陰慘的沼地，不幸的小馬的喪命和那與巴斯克維爾的獵狗的可怕的傳說相關聯的、令人毛骨悚然的聲音，所有這些都給我的思想蒙上了一層憂傷的色彩。浮現在這些多少還是模糊的印象之上的，就是斯台普吞小姐的清楚、肯定的警告了。她當時談話的態度又是那樣的誠心誠意，使我無法再懷疑在這警告的後面必然有着深刻而嚴重的理由。我婉謝了一切使我留下來吃午飯的敦請，立刻就踏上了歸途，順着來時的那條長滿野草的小路走了回去。
Проте, здається, крім цього шляху існував ще один, коротший, яким користувалися ті, хто його знав, не встиг я вийти на дорогу, як із здивуванням побачив міс Степлтон, яка сиділа під скелею край стежки. Її прекрасне обличчя розчервонілося від швидкої ходи, а руку вона притискала до серця.
好象是路熟的人一定能找到捷徑似的，在我還沒有走上大路的時候，我就大吃一驚地看到了斯台普吞小姐正坐在小路旁邊的一塊石頭上。她由於經過劇烈運動，臉上泛出了美麗的紅暈，兩手叉着腰。
— Я весь час бігла, щоб випередити вас, докторе Вотсоне,— сказала вона. — Навіть капелюшка не встигла надіти. Мені не слід затримуватися, бо брат може помітити, що мене немає. Я дуже хочу попросити у вас пробачення за ту дурну помилку, якої припустилася, вирішивши, що ви й є сер Генрі. Прошу вас, забудьте все, що я вам сказала, бо воно аж ніяк вас не обходить.
“為了截住您，我一口氣就跑來了，華生醫生，”她說道，“我甚至連帽子都沒有來得及戴。我不能在這裡久停，否則我哥哥就要因我不在而感到寂寞了。對我所犯的愚蠢的錯誤，我想向您致以深深的歉意，我竟把您看成了亨利爵士。請把我所說過的話忘掉吧，這些話與您是毫無關係的。”
— Але я не можу забути ваших слів, міс Степлтон,— відповів я . — Сер Генрі — мій друг, і його благополучність неабияк мене стосується. Скажіть мені, чому ви так наполягали, щоб сер Генрі повернувся в Лондон?
“可是我是忘不掉的，斯台普吞小姐，”我說道，“我是亨利爵士的朋友，我非常關心他的幸福。告訴我吧，為什麼您那麼急切地認為亨利爵士應當回到倫敦去呢？”
— Жіноча примха, докторе Вотсоне. Коли ви познайомитесь зі мною ближче, то зрозумієте, що я не завжди можу пояснити свої слова або вчинки.
“不過是女人的一時之念罷了，華生醫生。等您對我瞭解得更深一些的時候，您就會知道，我對我自己的一言一行並不是都能說出個道理來的。”
— Ні, ні! Я пам'ятаю, який схвильований був у вас голос. Пам'ятаю вираз ваших очей. Міс Степлтон, будьте відверті зі мною, дуже вас прошу, бо, відколи я тут, мене, я це відчуваю, весь час ніби оточують якісь привиди. Життя стало схожим на оцю велику, з безліччю зелених латочок, Грімпенську трясовину, в яку людина може провалитися з головою, і ніхто не знайде, куди вона поділася. Поясніть мені, на що ви натякали, і я обіцяю передати ваше застереження серу Генрі.
“不對，不對。我還記得您那發抖的聲調，我還記得您那時的眼神。喔，請您對我坦白地講吧，斯台普吞小姐，從我一到這裡起，我就感到周圍都是疑團。生活已經變得象格林盆泥潭一樣了，到處都是小片小片的綠叢，人們會在那裡陷入地裡，而沒有嚮導能給他指出一條脫身的道路。告訴我吧，您究竟是什麼意思，我答應您一定把您的警告轉達給亨利爵士。”
По обличчю міс Степлтон на мить промайнула тінь вагання, але погляд її, коли вона мені відповідала, знову зробився твердим.
她的臉上剎時間閃現了一種猶豫不決的表情，可是在她回答我的時候，她的兩眼馬上又變得堅決起來了。
— Ви надаєте моїм словам, докторе Вотсоне, надто великого значення,— сказала вона. — Смерть сера Чарльза нас з братом просто приголомшила. Ми знали його дуже близько, бо він любив прогулюватися цією ось стежкою до нашого будинку. Прокляття, що тяжить над родом Баскервілів, страшенно гнітило сера Чарльза, і коли трапилася трагедія, я, природно, зрозуміла, що для страхів, про які він говорив, повинен бути якийсь грунт. А тому тепер, коли тут оселився ще один член цього роду, я вважаю, що його треба попередити про ту небезпеку, яка на нього чигає. Оце й усе, що я хотіла йому сказати.
“您想得太多了，華生醫生，”她說道，“我哥哥和我聽到了查爾茲爵士的噩耗以後，都非常震驚。我們和這位老人相知甚深，因為他最喜歡穿過沼地到我們的房子這邊來散步。他深深地受着籠罩着他家的厄運的影響。在這悲劇發生之後，我自然而然地感覺到，他所表現的恐懼絶非出之無因。現在當這家又有人到這裡來住的時候，我感到擔心，因此我覺得，對於可能又降臨在他身上的危險，應該提出警告來。這就是我想傳達給他的全部的意思。”
— Але ж у чому полягає ця небезпека?
“可是，您所說的危險是什麼呢？”
— Ви знаєте легенду про собаку?
“您知道那個獵狗的故事吧？”
— Я не вірю подібним дурницям!
“我不相信這種無稽之談。”
— А я вірю. Якщо ви маєте якийсь вплив на сера Генрі, заберіть його звідси, бо це місце завжди було фатальним для його роду. Світ широкий. Чому сер Генрі хоче жити там, де небезпечно?
“可是我相信。如果您還能影響亨利爵士的話，就請您把他從對他們一家說來永遠是個致命的所在帶走吧。四海之大，盡有安身之處，為什麼他偏偏願意住在這個危險的地方呢？”
— Та саме тому, що небезпечно. Така вже у сера Генрі вдача. Боюсь, якщо ви не повідомите чогось більш певного, мені не вдасться наполягти на тому, щоб він виїхав звідси.
“正因為這是個危險的地方，他才到這裡來住的，亨利爵士的性格就是這樣。除非您能再供給我一些比這更加具體的材料，否則，若想讓他離開這裡恐怕是不太容易的。”
— Нічого більш певного я сказати не можу, бо нічого певного просто не знаю.
“我再說不出任何具體的東西來了，因為我根本就不知道任何具體的東西。”
— Дозвольте поставити вам ще одне запитання, міс Степлтон. Якщо це все, що ви хотіли сказати, заговоривши до мене, то чому ви не хотіли, щоб вас почув ваш брат? Адже у ваших словах не було нічого такого, що могло б вашому брату чи комусь іншому не сподобатись.
“我要再問您一個問題，斯台普吞小姐。如果說，您當初和我說的時候寓意只不過如此的話，為什麼您不願讓您哥哥聽到您的話呢？這裡面並沒有值得他或是任何人反對的地方啊。”
— Мій брат дуже хоче, щоб у баскервільському замку хто-небудь жив, бо вважає, що це буде добре для бідного місцевого люду. І дуже розсердився б, якби дізнався, що я намагаюся змусити сера Генрі поїхати звідси. Я свій обов'язок виконала і нічого більше говорити не буду. Мені треба йти, бо брат помітить мою відсутність і запідозрить, що я розмовляла з вами. До побачення!
Вона повернулась і за кілька хвилин зникла серед валунів, а я з душею, сповненою невиразних страхів, подався до баскервільського замку.
“我哥哥很希望這座莊園能有人住下來，因為他認為這樣對沼地上的窮人們會有些好處。如果他知道我說了什麼可能會使亨利爵士離開這裡的話，他可能會大發雷霆呢。現在我已盡了我的責任了，我再不說什麼了。我得回去了，否則他看不見我，就會懷疑我是來和你見面了。再見吧！”她轉身走去，幾分鐘之內就消失在亂石之中了，而我就懷着莫名的恐懼趕回了巴斯克維爾莊園。