СОБАКА БАСКЕРВІЛІВ

The Hound of the Baskervilles

   Любий Робінсоне!

   My dear Robinson,

   Задум написати цю невеличку повість вперше виник у мене після того, як Ви розповіли мені легенду, що існує в західній частині Англії. За це, а також за допомогу, яку Ви надали мені в процесі роботи над нею, прийміть мою величезну вдячність.

   It was to your account of a West-Country legend that this tale owes its inception. For this and for your help in the details all thanks.

   Щиро Ваш
А. Конан Дойл

   Yours most truly,
A. CONAN DOYLE.

   Розділ 1

   Chapter 1

   МІСТЕР ШЕРЛОК ХОЛМС

   Mr. Sherlock Holmes

   Містер Шерлок Холмс, який вставав, як правило, дуже пізно, за винятком тих досить численних випадків, коли не лягав спати зовсім, сидів за столом і снідав. Я стояв на килимку біля каміна й крутив у руках ціпок, що його напередодні ввечері забув наш відвідувач. Це був гарний, з чималою головкою, дебелий ціпок — з тих, що відомі під назвою «ломака». Під головкою ціпок охоплювало срібне кільце завширшки майже в дюйм. На ньому було вигравірувано: «Джеймсові Мортімеру, Ч.К.Х.Т., від його друзів по ЧКЛ» і рік «1884». З такими ціпками-палицями — показними, масивними й надійними — мали за звичай ходити старомодні домашні лікарі.

   Mr. Sherlock Holmes, who was usually very late in the mornings, save upon those not infrequent occasions when he was up all night, was seated at the breakfast table. I stood upon the hearth-rug and picked up the stick which our visitor had left behind him the night before. It was a fine, thick piece of wood, bulbous-headed, of the sort which is known as a "Penang lawyer." Just under the head was a broad silver band nearly an inch across. "To James Mortimer, M.R.C.S., from his friends of the C.C.H.," was engraved upon it, with the date "1884." It was just such a stick as the old-fashioned family practitioner used to carry--dignified, solid, and reassuring.

   — Ну, Вотсоне, що ви про нього думаєте?

   "Well, Watson, what do you make of it?"

   Холмс сидів до мене спиною і не міг мене бачити.

   Holmes was sitting with his back to me, and I had given him no sign of my occupation.

   — А звідки ви знаєте, що саме я роблю? Можна подумати, ніби у вас на потилиці є очі.

   "How did you know what I was doing? I believe you have eyes in the back of your head."

   — Ну, в усякому разі я маю перед собою добре начищений срібний кавник,— відповів він.

    — І все ж таки, Вотсоне, що ви думаєте про ціпок нашого відвідувача? Оскільки нам не пощастило зустрітися з ним і ми не знаємо, з чим він до нас приходив, цей випадковий сувенір нам дуже придасться. Ну, що ви скажете про того чоловіка, оглянувши його ціпок?

   "I have, at least, a well-polished, silver-plated coffee-pot in front of me," said he. "But, tell me, Watson, what do you make of our visitor's stick? Since we have been so unfortunate as to miss him and have no notion of his errand, this accidental souvenir becomes of importance. Let me hear you reconstruct the man by an examination of it."

   — Мені здається,— почав я, наслідуючи, скільки міг, метод свого товариша,— цей доктор Мортімер — процвітаючий, середнього віку лікар, до того ж він людина шанована: адже цей подарунок — знак поцінування від тих, хто його знає.

   "I think," said I, following as far as I could the methods of my companion, "that Dr. Mortimer is a successful, elderly medical man, well-esteemed since those who know him give him this mark of their appreciation."

   — Добре! — мовив Холмс. — Навіть чудово!

   "Good!" said Holmes. "Excellent!"

   — Я також схиляюся до думки, що він, очевидно, лікар сільський і йому доводиться, відвідуючи хворих, багато ходити пішки.

   "I think also that the probability is in favour of his being a country practitioner who does a great deal of his visiting on foot."

   — А це чому?

   "Why so?"

   — Тому що ціпок, колись дуже гарний, тепер страшенно подряпаний, його просто важко уявити в руках міського лікаря. Товстий залізний наконечник геть стерся, а це означає, що доктор Мортімер сходив безліч доріг.

   "Because this stick, though originally a very handsome one has been so knocked about that I can hardly imagine a town practitioner carrying it. The thick-iron ferrule is worn down, so it is evident that he has done a great amount of walking with it."

   — Цілком логічно! — похвалив Холмс.

   "Perfectly sound!" said Holmes.

   — Потім знову ж «від друзів по ЧКЛ». Мені уявляється, вони мають стосунок до мисливства, літери «КЛ» — це якийсь місцевий мисливський клуб, його членам він, можливо, надавав лікарську допомогу, а вони, в свою чергу, зробили йому маленький подарунок.

   "And then again, there is the 'friends of the C.C.H.' I should guess that to be the Something Hunt, the local hunt to whose members he has possibly given some surgical assistance, and which has made him a small presentation in return."

   — Ви, Вотсоне, справді перевершили самі себе,— сказав Холмс, відсовуючись від стола і закурюючи сигару. — Не можу не сказати вам, що в усьому, написаному вами про мої скромні досягнення, ви постійно применшуєте свої власні здібності. Можливо, ви не світите самі, але ви є провідником світла. Деякі люди, не вирізняючись якимсь особливим талантом самі, володіють здатністю стимулювати його в інших. Повинен признатися вам, дорогий друже, я вам чимало заборгував.

   "Really, Watson, you excel yourself," said Holmes, pushing back his chair and lighting a cigarette. "I am bound to say that in all the accounts which you have been so good as to give of my own small achievements you have habitually underrated your own abilities. It may be that you are not yourself luminous, but you are a conductor of light. Some people without possessing genius have a remarkable power of stimulating it. I confess, my dear fellow, that I am very much in your debt."

   Таких слів він мені ще ніколи не казав, і я мушу зізнатися, що вони були для мене надзвичайно приємними, бо його байдужість до мого захоплення ним і до моїх спроб широко розголосити методи його роботи часто боляче зачіпала моє самолюбство. Крім того, я відчув гордість, подумавши про те, що якоюсь мірою вже опанував його систему, бо ж застосував її на ділі і здобув його схвалення. Але тут Холмс узяв у мене ціпок і кілька хвилин розглядав його неозброєним оком. Потім, помітно чимось зацікавившись, відклав сигару, підійшов з ціпком до вікна і знову заходився розглядати його крізь збільшувальне скло.

   He had never said as much before, and I must admit that his words gave me keen pleasure, for I had often been piqued by his indifference to my admiration and to the attempts which I had made to give publicity to his methods. I was proud, too, to think that I had so far mastered his system as to apply it in a way which earned his approval. He now took the stick from my hands and examined it for a few minutes with his naked eyes. Then with an expression of interest he laid down his cigarette, and carrying the cane to the window, he looked over it again with a convex lens.

   — Цікаво, хоч нічого особливого немає,— сказав він, повертаючись на своє улюблене місце в кутку дивана. — Безперечно, ціпок про дещо говорить. Він дає нам підстави для кількох умовиводів.

   "Interesting, though elementary," said he as he returned to his favourite corner of the settee. "There are certainly one or two indications upon the stick. It gives us the basis for several deductions."

   — Хіба я чогось не помітив? — трохи зарозуміло спитав я . — Я впевнений, що нічого важливого від мене не сховалося!

   "Has anything escaped me?" I asked with some self-importance. "I trust that there is nothing of consequence which I have overlooked?"

   — Боюсь, мій любий Вотсоне, більшість ваших висновків помилкова. Коли я сказав, що ви стимулюєте мене, то, щиро кажучи, мав на увазі одне: спостерігаючи ваші помилки, я іноді виходив на правильний шлях. Але зараз ви не в усьому помиляєтесь. Наш відвідувач, немає сумніву, практикує не в місті, а в сільській місцевості. І він справді багато ходить.

   "I am afraid, my dear Watson, that most of your conclusions were erroneous. When I said that you stimulated me I meant, to be frank, that in noting your fallacies I was occasionally guided towards the truth. Not that you are entirely wrong in this instance. The man is certainly a country practitioner. And he walks a good deal."

   — Отже, я мав рацію.

   "Then I was right."

   — Тільки в тому, що ви сказали.

   "To that extent."

   — Але ж це все!

   "But that was all."

   — Ні, ні, мій любий Вотсоне, не все, аж ніяк не все. Наприклад, я схильний припустити, що подарунок лікареві могла зробити лікарня, а не якийсь мисливський клуб, бо якщо букви «ЧК» стоять перед «Л», що означає «лікарня», то напрошується слово «Чарінг-кроська».

   "No, no, my dear Watson, not all--by no means all. I would suggest, for example, that a presentation to a doctor is more likely to come from a hospital than from a hunt, and that when the initials 'C.C.' are placed before that hospital the words 'Charing Cross' very naturally suggest themselves."

   — Мабуть, ваша правда.

   "You may be right."

   — Це припущення — найвірогідніше. І якщо ми візьмемо його за робочу гіпотезу, то одержимо новий матеріал для відтворення особи нашого відвідувача.

   "The probability lies in that direction. And if we take this as a working hypothesis we have a fresh basis from which to start our construction of this unknown visitor."

   — Добре, які ж подальші висновки можна зробити, припустивши, що літери «ЧКЛ» означають «Чарінг-кроська лікарня»?

   "Well, then, supposing that 'C.C.H.' does stand for 'Charing Cross Hospital,' what further inferences may we draw?"

   — Хіба вам нічого не спадає на думку? Ви ж знайомі з моїм методом. Застосуйте його!

   "Do none suggest themselves? You know my methods. Apply them!"

   — У мене тільки один висновок: наш відвідувач, перш ніж поїхати в село, практикував у місті.

   "I can only think of the obvious conclusion that the man has practised in town before going to the country."

   — Мені здається, ми могли б піти трохи далі. Подивіться на ситуацію ось під яким кутом зору: з якої нагоди найімовірніше йому було зроблено такий подарунок? Коли у його друзів з'явилося бажання виявити йому цей спільний знак своєї прихильності? Очевидно тоді, коли доктор Мортімер пішов з лікарні, щоб розпочати приватну практику. Ми знаємо, що йому зробили подарунок. І ми думаємо, що він поміняв роботу в міській лікарні на сільську практику. Отже, хіба ми припустимося аж занадто великого перебільшення, вважаючи, що подарунок йому зроблено саме з нагоди цієї події?

   "I think that we might venture a little farther than this. Look at it in this light. On what occasion would it be most probable that such a presentation would be made? When would his friends unite to give him a pledge of their good will? Obviously at the moment when Dr. Mortimer withdrew from the service of the hospital in order to start in practice for himself. We know there has been a presentation. We believe there has been a change from a town hospital to a country practice. Is it, then, stretching our inference too far to say that the presentation was on the occasion of the change?"

   — Таке цілком можливе.

   "It certainly seems probable."

   — Тепер зважте й на те, що він не міг бути в штаті лікарні, бо місце там може одержати тільки лікар з солідною лондонською практикою, а такий лікар навряд чи подався б у село. Тоді ким же він був? Якщо він працював у лікарні й не входив у її штат, то він міг бути тільки інтерном, який живе при лікарні, а це не набагато більше, ніж студент останнього курсу. Пішов же він з лікарні п'ять років тому — дивіться дату на ціпку. Таким чином, любий мій Вотсоне, ваш солідний літній домашній лікар тане в повітрі, а натомість з'являється молодик років під тридцять — приємний, нечестолюбний, неуважливий і з улюбленим собакою, про якого я можу сказати, що він більший від тер'єра і менший від англійського дога.

   "Now, you will observe that he could not have been on the staff of the hospital, since only a man well-established in a London practice could hold such a position, and such a one would not drift into the country. What was he, then? If he was in the hospital and yet not on the staff he could only have been a house-surgeon or a house-physician--little more than a senior student. And he left five years ago--the date is on the stick. So your grave, middle-aged family practitioner vanishes into thin air, my dear Watson, and there emerges a young fellow under thirty, amiable, unambitious, absent-minded, and the possessor of a favourite dog, which I should describe roughly as being larger than a terrier and smaller than a mastiff."

   Я недовірливо засміявся, а Шерлок Холмс відкинувся на спинку дивана, пускаючи до стелі маленькі хисткі кільця диму.

   I laughed incredulously as Sherlock Holmes leaned back in his settee and blew little wavering rings of smoke up to the ceiling.

   — Щодо останнього твердження, то тут вас ніяк не пере вірити,— сказав я , — але деякі відомості про вік цього чоло віка і його професійну кар'єру знайти не важко.

    Я взяв з своєї маленької книжкової полиці «Медичний довідник» і знайшов потрібне прізвище. Там виявилося кілька Мортімерів, aле я зразу знайшов того, хто міг бути нашим відвідувачем. Потім уголос прочитав таке:

   "As to the latter part, I have no means of checking you," said I, "but at least it is not difficult to find out a few particulars about the man's age and professional career." From my small medical shelf I took down the Medical Directory and turned up the name. There were several Mortimers, but only one who could be our visitor. I read his record aloud.

   — «Мортімер Джеймс, член Королівського хірургічного товариства з 1882 року, Грімпен, Дартмур, графство Девоншір. З 1882 по 1884 старший хірург Чарінг-кроської лікарні. Лауреат премії Джексона з порівняльної патології за роботу «Чи є хвороба атавізмом?». Член-кореспондент Швед-ського патологічного товариства. Автор статей «Деякі ано-мальності атавізму» («Ланцет», 1882), «Чи прогресуємо ми?» («Вісник психології», березень, 1883). Сільський лікар парафій Грімпен, Торслі і Хай-Берроу».

   "Mortimer, James, M.R.C.S., 1882, Grimpen, Dartmoor, Devon. House-surgeon, from 1882 to 1884, at Charing Cross Hospital. Winner of the Jackson prize for Comparative Pathology, with essay entitled 'Is Disease a Reversion?' Corresponding member of the Swedish Pathological Society. Author of 'Some Freaks of Atavism' (Lancet 1882). 'Do We Progress?' (Journal of Psychology, March, 1883). Medical Officer for the parishes of Grimpen, Thorsley, and High Barrow."

   — Жодної згадки про мисливський клуб, Вотсоне,— з лукавою посмішкою мовив Холмс,— зате сільський лікар, як ви тонко підмітили. Мої припущення блискуче підтвердилися. Що ж стосується прикметників, то, наскільки пам'ятаю, я вжив такі: приємний, нечестолюбний, неуважний. На досвіді я переконався — на цьому світі тільки приємним людям роблять прощальні подарунки, тільки нечестолюбні міняють лондонську кар'єру на роботу в селі і тільки неуважливі залишають ціпок замість візитної картки, прочекавши вас більше години.

   "No mention of that local hunt, Watson," said Holmes with a mischievous smile, "but a country doctor, as you very astutely observed. I think that I am fairly justified in my inferences. As to the adjectives, I said, if I remember right, amiable, unambitious, and absent-minded. It is my experience that it is only an amiable man in this world who receives testimonials, only an unambitious one who abandons a London career for the country, and only an absent-minded one who leaves his stick and not his visiting-card after waiting an hour in your room."

   — А собака?

   "And the dog?"

   — Мав звичку носити ціпок за хазяїном. Ціпок важкий, собаці доводилось міцно тримати його посередині, а тому по колу чітко позначилось два ряди слідів від собачих зубів. Як видно з відстані між цими рядами,— а це ширина собачої щелепи,— для тер'єра, на мою думку, вона занадто, а для англійського дога не досить велика. Можливо, це... Господи Боже! Та це ж кучерявий спанієль!

   "Has been in the habit of carrying this stick behind his master. Being a heavy stick the dog has held it tightly by the middle, and the marks of his teeth are very plainly visible. The dog's jaw, as shown in the space between these marks, is too broad in my opinion for a terrier and not broad enough for a mastiff. It may have been--yes, by Jove, it is a curly-haired spaniel."

   Говорячи, Холмс походжав по кімнаті. З останніми словами він зупинився у віконній ніші. Голос його пролунав так переконано, що я аж здивувався.

   He had risen and paced the room as he spoke. Now he halted in the recess of the window. There was such a ring of conviction in his voice that I glanced up in surprise.

   — Мій любий друже, як ви можете бути такі впевнені в тому, що сказали?

   "My dear fellow, how can you possibly be so sure of that?"

   — Все пояснюється дуже просто: цього собаку я бачу біля наших дверей, а ось і дзвінок його хазяїна. Дуже вас прошу, Вотсоне, залиштеся тут. За професією він ваш брат, і ваша присутність може мені допомогти. Ось вона, драматична мить, Вотсоне! Ви чуєте кроки на сходах, вони входять у ваше життя, і ви не знаєте, що саме вони несуть з собою — добро чи зло. Що треба доктору Джеймсу Мортімеру, людині науки, від Шерлока Холмса, спеціаліста в галузі розкриття злочинів? Увійдіть!

   "For the very simple reason that I see the dog himself on our very door-step, and there is the ring of its owner. Don't move, I beg you, Watson. He is a professional brother of yours, and your presence may be of assistance to me. Now is the dramatic moment of fate, Watson, when you hear a step upon the stair which is walking into your life, and you know not whether for good or ill. What does Dr. James Mortimer, the man of science, ask of Sherlock Holmes, the specialist in crime? Come in!"

   Вигляд нашого відвідувача здивував мене, оскільки я чекав побачити типового сільського лікаря. Це був дуже високий на зріст, худорлявий чоловік з довгим, схожим на пташиний дзьоб носом, що стирчав між гострих сірих і вузько посаджених очей, які яскраво блищали за скельцями окулярів у золотій оправі. Одягнений він був так, як і нале-жить людям його професії, але досить неохайно: в ношений сюртук і потерті штани. Хоч і молодий, але з уже зсутуленою спиною, він ішов, похиливши голову вперед і всім своїм виглядом випромінюючи доброзичливість. Як тільки він увійшов, його погляд зразу ж зупинився на ціпку, якого Холмс тримав у руках, і він з радісним вигуком кинувся до нього.

    — Яка радість! — мовив він. — Я не знав точно, де його залишив — тут чи в конторі пароплавної компанії. Нізащо в світі не хотів би загубити цей ціпок!

   The appearance of our visitor was a surprise to me, since I had expected a typical country practitioner. He was a very tall, thin man, with a long nose like a beak, which jutted out between two keen, gray eyes, set closely together and sparkling brightly from behind a pair of gold-rimmed glasses. He was clad in a professional but rather slovenly fashion, for his frock-coat was dingy and his trousers frayed. Though young, his long back was already bowed, and he walked with a forward thrust of his head and a general air of peering benevolence. As he entered his eyes fell upon the stick in Holmes's hand, and he ran towards it with an exclamation of joy. "I am so very glad," said he. "I was not sure whether I had left it here or in the Shipping Office. I would not lose that stick for the world."

   — Це, бачу, подарунок,— сказав Холмс.

   "A presentation, I see," said Holmes.

   — Так, сер.

   "Yes, sir."

   — Від Чарінг-кроської лікарні?

   "From Charing Cross Hospital?"

   — Від кількох тамтешніх друзів з нагоди мого одруження.

   "From one or two friends there on the occasion of my marriage."

   — Гай-гай, це погано! — похитав головою Холмс.

   "Dear, dear, that's bad!" said Holmes, shaking his head.

   Доктор Мортімер здивовано закліпав очима за скельцями своїх окулярів.

   Dr. Mortimer blinked through his glasses in mild astonishment.

   — Чому погано?

   "Why was it bad?"

   — Тільки тому, що ви внесли безладдя в наші умовиводи. З нагоди вашого одруження, кажете ви?

   "Only that you have disarranged our little deductions. Your marriage, you say?"

   — Так, сер. Я одружився і через це залишив лікарню, заразом і всі надії на посаду лікаря-консультанта. Адже необхідно було обзавестися власною домівкою.

   "Yes, sir. I married, and so left the hospital, and with it all hopes of a consulting practice. It was necessary to make a home of my own."

   — Ну-ну, ми, кінець кінцем, не так уже й помилялися,— зауважив Холмс— А тепер, докторе Джеймсе Мортімере...

   "Come, come, we are not so far wrong, after all," said Holmes. "And now, Dr. James Mortimer ------"

   — Що ви, що ви! Я не маю докторського ступеня, я тільки звичайнісінький член Королівського хірургічного товариства.

   "Mister, sir, Mister--a humble M.R.C.S."

   — І, очевидно, людина точного складу розуму.

   "And a man of precise mind, evidently."

   — Я в науці дилетант, містере Холмсе, збирач, так би мовити, черепашок на берегах великого невідомого океану. Якщо не помиляюсь, я розмовляю з містером Шерлоком Холмсом, а не...

   "A dabbler in science, Mr. Holmes, a picker up of shells on the shores of the great unknown ocean. I presume that it is Mr. Sherlock Holmes whom I am addressing and not ------"

   — Ні, це мій друг доктор Вотсон.

   "No, this is my friend Dr. Watson."

   — Радий познайомитися з вами, сер. Ваше ім'я згадується, я це чув, поряд з іменем вашого друга. Ви надзвичайно мене цікавите, містере Холмсе. Ніяк не чекав, що у вас такий довгастий череп або такі добре розвинені надбрівні дуги. Ви не будете заперечувати, якщо я промацаю своїми пальцями тім'яний шов? Зліпок з вашого черепа, сер, поки немає справжнього, міг би прикрасити який завгодно антропологічний музей. Не хотів би здатися вам нещирим, але мушу зізнатися: я заздрю вашому черепу.

   "Glad to meet you, sir. I have heard your name mentioned in connection with that of your friend. You interest me very much, Mr. Holmes. I had hardly expected so dolichocephalic a skull or such well-marked supra-orbital development. Would you have any objection to my running my finger along your parietal fissure? A cast of your skull, sir, until the original is available, would be an ornament to any anthropological museum. It is not my intention to be fulsome, but I confess that I covet your skull."

   Шерлок Холмс жестом запросив нашого дивного відвідувача сісти в крісло.

    — Кожний з нас, сер, я так розумію, ентузіаст своєї справи,— сказав він.

    — Ваш вказівний палець свідчить про те, що ви самі робите собі цигарки. Куріть, будь ласка, якщо хочете.

   Sherlock Holmes waved our strange visitor into a chair. "You are an enthusiast in your line of thought, I perceive, sir, as I am in mine," said he. "I observe from your forefinger that you make your own cigarettes. Have no hesitation in lighting one."

   Витягнувши з кишені папір і тютюн, доктор Мортімер з дивовижною вправністю скрутив цигарку. У нього були довгі тремтливі пальці, рухливі й неспокійні, як вусики у комахи.

   The man drew out paper and tobacco and twirled the one up in the other with surprising dexterity. He had long, quivering fingers as agile and restless as the antennae of an insect.

   Холмс мовчав, але його швидкі проникливі погляди, які він кидав на нашого надзвичайного відвідувача, показували, що той дуже його цікавить.

   Holmes was silent, but his little darting glances showed me the interest which he took in our curious companion.

   — Насмілюся припустити, сер,— сказав він нарешті,— що ви зробили мені честь, зайшовши до мене вчора ввечері і ось знову сьогодні, зовсім не для того, щоб обстежити мій череп?

   "I presume, sir," said he at last, "that it was not merely for the purpose of examining my skull that you have done me the honour to call here last night and again to-day?"

   — Ні, сер, ні, хоч я щасливий, що дістав таку нагоду. Я прийшов до вас, містере Холмсе, тому що переконався в своїй непрактичності і тому, що переді мною раптом виникла неймовірно серйозна і неймовірно незвичайна проблема. Дізнавшись, що ви другий серед найкращих європейських експертів...

   "No, sir, no; though I am happy to have had the opportunity of doing that as well. I came to you, Mr. Holmes, because I recognized that I am myself an unpractical man and because I am suddenly confronted with a most serious and extraordinary problem. Recognizing, as I do, that you are the second highest expert in Europe ------"

   — Он як, сер! Дозвольте спитати, хто має честь бути першим? — трохи незадоволено спитав Холмс.

   "Indeed, sir! May I inquire who has the honour to be the first?" asked Holmes with some asperity.

   — На людей з науковим складом мислення сильне враження завжди справляють праці пана Бертільйона.

   "To the man of precisely scientific mind the work of Monsieur Bertillon must always appeal strongly."

   — Тоді чи не краще вам проконсультуватися в нього?

   "Then had you not better consult him?"

   — Я говорив, сер, про «науковий склад мислення». Але як людині практики вам немає рівних. Сподіваюсь, сер, що моя поведінка вас не...

   "I said, sir, to the precisely scientific mind. But as a practical man of affairs it is acknowledged that you stand alone. I trust, sir, that I have not inadvertently ------"

   — Тільки трошки,— відказав Холмс. — На мою думку, докторе Мортімере, ви вчините тільки мудро, якщо без дальших зволікань чітко розповісте мені, в чому полягає проблема, для вирішення якої вам потрібна моя допомога.

   "Just a little," said Holmes. "I think, Dr. Mortimer, you would do wisely if without more ado you would kindly tell me plainly what the exact nature of the problem is in which you demand my assistance."

Audio from LibriVox.org