— Ось ми й зійшлися врукопаш,— мовив Холмс, коли ми простували пустищем до баскервільського замку. — Але ж яка в цього чоловіка витримка! Як швидко він опанував собою, хоч мав би бути неабияк приголомшений, коли побачив, що його жертвою стала зовсім не та людина! Я казав вам ще в Лондоні, Вотсоне, і тепер повторюю знову: у нас ще не було такого гідного нашої зброї ворога.
"We're at close grips at last," said Holmes as we walked together across the moor. "What a nerve the fellow has! How he pulled himself together in the face of what must have been a paralyzing shock when he found that the wrong man had fallen a victim to his plot. I told you in London, Watson, and I tell you now again, that we have never had a foeman more worthy of our steel."
— Мені шкода, що він вас побачив.
"I am sorry that he has seen you."
— Я спочатку теж пошкодував про це. Але уникнути зустрічі було неможливо.
"And so was I at first. But there was no getting out of it."
— А як, на вашу думку, на його планах позначиться те, що він знає про вашу присутність у цих місцях?
"What effect do you think it will have upon his plans now that he knows you are here?"
— Це може або примусити його бути обережнішим, або підштовхне до відчайдушних і негайних дій. Як і більшість не обділених розумом злочинців, він, очевидно, схильний надто покладатися на свою кмітливість, а тому вважає, що цілком нас обдурив.
"It may cause him to be more cautious, or it may drive him to desperate measures at once. Like most clever criminals, he may be too confident in his own cleverness and imagine that he has completely deceived us."
— А чому б нам зразу не заарештувати його?
"Why should we not arrest him at once?"
— Любий Вотсоне, ви народжені людиною дії. Ваші інстинкти завжди спонукають вас до найенергійніших вчинків. Але припустімо, для прикладу, що сьогодні вночі ми його заарештуємо. Яку це, кінець кінцем, дасть нам користь? Ми нічого не зможемо довести. От у цьому й полягає диявольська хитрість. Якби Степлтон мав собі за підпомагача людину, ми змогли б добути якісь докази, але якщо ми витягнемо на світ Божий собацюру, то це нам аж ніяк не допоможе накинути зашморг на шию його хазяїну.
"My dear Watson, you were born to be a man of action. Your instinct is always to do something energetic. But supposing, for argument's sake, that we had him arrested to-night, what on earth the better off should we be for that? We could prove nothing against him. There's the devilish cunning of it! If he were acting through a human agent we could get some evidence, but if we were to drag this great dog to the light of day it would not help us in putting a rope round the neck of its master."
— Але ж ми маємо докази.
"Surely we have a case."
— Ми не маємо навіть їхньої тіні — лише здогади й припущення. Та нас просто засміють у суді, якщо ми поткнемося туди з подібними свідченнями й доказами.
"Not a shadow of one--only surmise and conjecture. We should be laughed out of court if we came with such a story and such evidence."
— У нас є сер Чарльз.
"There is Sir Charles's death."
— Його знайдено мертвим без ніяких ознак насильницької смерті. Ми з вами знаємо, що він помер зі страху, знаємо також, що саме його налякало, але як переконати в цьому дванадцятьох флегматиків — присяжних засідателів? Які докази того, що до злочину має стосунок собака? Де сліди його зубів? Звичайно, нам з вами відомо, що собаки не кусають мертвих і що сер Чарльз вмер ще до того, як той пес наздогнав його. Ми повинні довести все це, а зробити цього не можемо.
"Found dead without a mark upon him. You and I know that he died of sheer fright, and we know also what frightened him; but how are we to get twelve stolid jurymen to know it? What signs are there of a hound? Where are the marks of its fangs? Of course we know that a hound does not bite a dead body and that Sir Charles was dead before ever the brute overtook him. But we have to prove all this, and we are not in a position to do it."
— Ну, а сьогоднішній вечір?
"Well, then, to-night?"
— Він нічого особливого нам не дав. Знову ж таки немає прямого зв'язку між собакою і смертю. Собаку ми не бачили. Ми його чули, але нікого не зможемо переконати, що він гнався за каторжником. Адже й причин для цього нібито не існує. Ні, мій друже, ми повинні визнати факт: поки що складу злочину немає, але щоб виявити його, треба не пошкодувати сил і ризикнути.
"We are not much better off to-night. Again, there was no direct connection between the hound and the man's death. We never saw the hound. We heard it; but we could not prove that it was running upon this man's trail. There is a complete absence of motive. No, my dear fellow; we must reconcile ourselves to the fact that we have no case at present, and that it is worth our while to run any risk in order to establish one."
— Що ж ви пропонуєте?
"And how do you propose to do so?"
— Я покладаю великі надії на те, що для нас може зробити місіс Лаура Лайонз, коли дізнається про справжній стан справ. Крім того, в мене є й власний план. Не треба загадувати наперед, але я сподіваюсь, що не пізніше як завтра перемога буде нарешті за мною.
"I have great hopes of what Mrs. Laura Lyons may do for us when the position of affairs is made clear to her. And I have my own plan as well. Sufficient for to-morrow is the evil thereof; but I hope before the day is past to have the upper hand at last."
Більше нічого з Холмса я не зміг витягнути, і він, поринувши в свої думки, мовчки дійшов аж до воріт баскервільського замку.
I could draw nothing further from him, and he walked, lost in thought, as far as the Baskerville gates.
— Ви зайдете?
"Are you coming up?"
— Так, не бачу рації ховатися далі. Але ще одне слово, Вотсоне. Нічого не кажіть про собаку серові Генрі. Нехай думає про причини смерті Селдена те саме, що Степлтон хотів би, щоб думали ми. Йому потрібна буде вся його мужність, щоб витримати випробування, яке чекає на нього завтра, коли він, якщо я правильно пам'ятаю ваш звіт, піде до цих людей на обід.
"Yes; I see no reason for further concealment. But one last word, Watson. Say nothing of the hound to Sir Henry. Let him think that Selden's death was as Stapleton would have us believe. He will have a better nerve for the ordeal which he will have to undergo to-morrow, when he is engaged, if I remember your report aright, to dine with these people."
— Мене теж туди запрошено.
"And so am I."
— Ви повинні відмовитись, нехай сер Генрі йде сам. Це легко влаштувати. Ну, на власний обід, бачу, ми надто запізнилися, але повечеряти нам обом не зашкодить.
"Then you must excuse yourself and he must go alone. That will be easily arranged. And now, if we are too late for dinner, I think that we are both ready for our suppers."
Сер Генрі не стільки здивувався, скільки зрадів появі Шерлока Холмса, бо вже кілька днів чекав, що той, дізнавшись про останні події, в Лондоні не затримається. А проте баронет зачудовано звів брови, коли дізнався, що мій друг не тільки не має з собою ніякого багажу, а й не пояснює, чим зумовлено його відсутність. Спільними зусиллями Холмса було забезпечено всім, що йому було треба, і за пізньою вечерею ми розповіли серові Генрі стільки з відомого нам, скільки йому необхідно було знати. Але спочатку мені довелося виконати один неприємний обов'язок — розповісти Беррімору і його дружині про смерть Селдена. Дворецький зустрів цю звістку з явною полегкістю, а місіс Беррімор гірко заплакала, закривши обличчя фартушиною. Для всього світу Селден був злочинцем, напівтвариною-напівдияволом, але для неї він завжди залишався маленьким норовливим хлопчиком з її юності, дитиною, яка чіплялася за її руку. Воістину безнадійно зіпсований лише той чоловік, якого не оплаче жодна жінка.
Sir Henry was more pleased than surprised to see Sherlock Holmes, for he had for some days been expecting that recent events would bring him down from London. He did raise his eyebrows, however, when he found that my friend had neither any luggage nor any explanations for its absence. Between us we soon supplied his wants, and then over a belated supper we explained to the baronet as much of our experience as it seemed desirable that he should know. But first I had the unpleasant duty of breaking the news to Barrymore and his wife. To him it may have been an unmitigated relief, but she wept bitterly in her apron. To all the world he was the man of violence, half animal and half demon; but to her he always remained the little wilful boy of her own girlhood, the child who had clung to her hand. Evil indeed is the man who has not one woman to mourn him.
— Відтоді як Вотсон уранці кудись поїхав, я цілий день нудився в чотирьох стінах,— сказав баронет. — Як на мою думку, мене слід похвалити, бо я дотримав своєї обіцянки. Якби я не дав слова не виходити з дому самому, то міг би провести вечір значно веселіше — Степлтон надіслав мені записку, запрошуючи до себе.
"I've been moping in the house all day since Watson went off in the morning," said the baronet. "I guess I should have some credit, for I have kept my promise. If I hadn't sworn not to go about alone I might have had a more lively evening, for I had a message from Stapleton asking me over there."
— Авжеж,— ви провели б вечір значно веселіше, в цьому я не маю сумніву,— сухо відказав Холмс. — До речі, мені здається, ви не цінуєте те, що ми оплакували вас, стоячи біля людини із скрученими в'язами.
"I have no doubt that you would have had a more lively evening," said Holmes drily. "By the way, I don't suppose you appreciate that we have been mourning over you as having broken your neck?"
Сер Генрі широко розплющив очі:
— Як це?
Sir Henry opened his eyes. "How was that?"
— А так. Бідолаха був у вашому одязі. Боюсь, у Беррімора, який дав його каторжнику, можуть бути неприємності з поліцією.
"This poor wretch was dressed in your clothes. I fear your servant who gave them to him may get into trouble with the police."
— Навряд. Наскільки я знаю, там не було міток.
"That is unlikely. There was no mark on any of them, as far as I know."
— Що ж, йому пощастило, і не тільки йому, а й усім вам тут, оскільки всі ви в цьому випадку є порушниками закону. Я не впевнений, що мій найперший обов'язок як чесного детектива не полягає в тому, щоб заарештувати всіх, хто є в будинку. За неспростовні викривальні документи можуть правити листи Вотсона.
"That's lucky for him--in fact, it's lucky for all of you, since you are all on the wrong side of the law in this matter. I am not sure that as a conscientious detective my first duty is not to arrest the whole household. Watson's reports are most incriminating documents."
— Але ж у якому стані наша власна справа? — спитав баронет. — Чи вдалося вам хоч трохи її розплутати? Ми з Вотсоном, відколи приїхали сюди, ще нічого не зробили.
"But how about the case?" asked the baronet. "Have you made anything out of the tangle? I don't know that Watson and I are much the wiser since we came down."
— Думаю, в скорому часі я матиму змогу зробити становище набагато для вас зрозумілішим. Справа виявилася надзвичайно важкою і неймовірно складною. Ще й досі в ній залишається кілька пунктів, що тонуть у мороці, але він все одно ось-ось розвіється.
"I think that I shall be in a position to make the situation rather more clear to you before long. It has been an exceedingly difficult and most complicated business. There are several points upon which we still want light--but it is coming all the same."
— Вотсон, певно, розповів вам про один випадок. Ми чули в пустищі собаку, тож можу заприсягтися, що не все є порожнім марновірством. На Заході мені доводилося мати справу з собаками, і коли я чую, як пес гавкає, то знаю, що це за один. І якщо вам вдасться надіти намордник на цього собаку й посадити його на ланцюг, я буду готовий будь-де заприсягтися: ви найкращий детектив у світі.
"We've had one experience, as Watson has no doubt told you. We heard the hound on the moor, so I can swear that it is not all empty superstition. I had something to do with dogs when I was out West, and I know one when I hear one. If you can muzzle that one and put him on a chain I'll be ready to swear you are the greatest detective of all time."
— І намордник я на нього надіну, і на ланцюг посаджу — тільки допоможіть мені.
"I think I will muzzle him and chain him all right if you will give me your help."
— Я зроблю все, що ви скажете.
"Whatever you tell me to do I will do."
— Дуже добре. Але я вас попрошу слухатися мене сліпо, не питаючи, чому й навіщо.
"Very good; and I will ask you also to do it blindly, without always asking the reason."
— Як вам буде завгодно.
"Just as you like."
— Якщо ви так зробите, то, думаю, ми швидко розв'яжемо нашу маленьку проблему. Не маю сумніву, що...
"If you will do this I think the chances are that our little problem will soon be solved. I have no doubt----"
Холмс раптом замовк і пильним поглядом втупився кудись поверх моєї голови. Лампа світила просто йому в обличчя — вкрай напружене й непорушне, воно могло б належати справжній класичній статуї і було втіленням тривоги й надії.
He stopped suddenly and stared fixedly up over my head into the air. The lamp beat upon his face, and so intent was it and so still that it might have been that of a clear-cut classical statue, a personification of alertness and expectation.
— Що трапилося? — в один голос вигукнули ми з сером Генрі.
"What is it?" we both cried.
Коли Холмс опустив очі, я побачив, що він намагається вгамувати якесь внутрішнє хвилювання. Обличчя в нього було спокійне, але очі світилися торжеством.
I could see as he looked down that he was repressing some internal emotion. His features were still composed, but his eyes shone with amused exultation.
— Пробачте, але я на цьому знаюсь і я в захопленні,— сказав він, показавши рукою в бік галереї портретів, що висіли на протилежній стіні. — Вотсон ніяк не хоче припустити, що я розуміюся на живопису, але це звичайні заздрощі, просто наші погляди на цей предмет не збігаються. Але портрети справді чудові.
"Excuse the admiration of a connoisseur," said he as he waved his hand towards the line of portraits which covered the opposite wall. "Watson won't allow that I know anything of art, but that is mere jealousy, because our views upon the subject differ. Now, these are a really very fine series of portraits."
— Радий чути це,— мовив сер Генрі, з деяким здивуванням глянувши на мого друга. — Не буду удавати, ніби я дуже багато тямлю в картинах, от у конях чи бичках — то інша справа. Навіть не уявляв, що ви знаходите час для таких речей.
"Well, I'm glad to hear you say so," said Sir Henry, glancing with some surprise at my friend. "I don't pretend to know much about these things, and I'd be a better judge of a horse or a steer than of a picture. I didn't know that you found time for such things."
— Я знаю, який живопис гарний, а який поганий, і зараз бачу саме гарний живопис. Присягаюсь, ота дама в синій шовковій сукні належить пензлю Неллера, а товстий джентльмен у перуці — то Рейнольдс. Це, очевидно, фамільні портрети?
"I know what is good when I see it, and I see it now. That's a Kneller, I'll swear, that lady in the blue silk over yonder, and the stout gentleman with the wig ought to be a Reynolds. They are all family portraits, I presume?"
— Так, усі до одного.
"Every one."
— І ви знаєте, хто на них?
"Do you know the names?"
— Беррімор добре мене потренував, і я, гадаю, можу відповісти свій урок без помилок.
"Barrymore has been coaching me in them, and I think I can say my lessons fairly well."
— Хто отой джентльмен з підзорною трубою?
"Who is the gentleman with the telescope?"
— То контр-адмірал Баскервіль, який служив під командою адмірала Родні у Вест-Індії. А он той у голубому сюртуці і з сувоєм паперів — сер Вільям Баскервіль — голова комісії Палати громад за Пітта.
"That is Rear-Admiral Baskerville, who served under Rodney in the West Indies. The man with the blue coat and the roll of paper is Sir William Baskerville, who was Chairman of Committees of the House of Commons under Pitt."
— А цей кавалер навпроти мене, у чорному оксамитовому камзолі з мереживом?
"And this Cavalier opposite to me--the one with the black velvet and the lace?"
— О, вам треба знати про нього. Це причина всіх наших нещасть — лиходій Гуго, від якого почалася легенда про собаку Баскервілів. Ми його, очевидно, ніколи не забудемо.
"Ah, you have a right to know about him. That is the cause of all the mischief, the wicked Hugo, who started the Hound of the Baskervilles. We're not likely to forget him."
Я з цікавістю й деяким здивуванням втупився у портрет.
I gazed with interest and some surprise upon the portrait.
— Боже мій! — мовив Холмс. — Він здається досить спокійним, лагідним чоловіком, але, насмілюся сказати, в погляді є щось диявольське, я уявляв його кремезнішим хлопцем і розбишакою.
"Dear me!" said Holmes, "he seems a quiet, meek-mannered man enough, but I dare say that there was a lurking devil in his eyes. I had pictured him as a more robust and ruffianly person."
— Портрет справжній, сумнівів тут бути не може, бо на зворотному боці написано його ім'я і дата — тисяча шістсот сорок сьомий рік.
"There's no doubt about the authenticity, for the name and the date, 1647, are on the back of the canvas."
Решту вечора Холмс говорив мало, але портрет гульвіси Гуго, здавалося, зачарував його, і коли ми сиділи за вечерею, він майже не спускав з нього очей. Проте познайомитися з ходом думок мого друга я зміг тільки пізніше, коли сер Генрі пішов до себе в кімнату. Взявши свічку з своєї спальні, Холмс повернувся разом зі мною в трапезну й підніс її до потемнілого від часу портрета.
Holmes said little more, but the picture of the old roysterer seemed to have a fascination for him, and his eyes were continually fixed upon it during supper. It was not until later, when Sir Henry had gone to his room, that I was able to follow the trend of his thoughts. He led me back into the banqueting-hall, his bedroom candle in his hand, and he held it up against the time-stained portrait on the wall.
— Ви не помічаєте в ньому нічого особливого?
"Do you see anything there?"
Я довго роздивлявся крислатий капелюх з плюмажем, довгі кучері, білий мереживний комір і суворе, мертве обличчя. Воно не відзначалося брутальністю, але було бундючне, безжальне й жорстоке, з міцно стуленими тонкими губами й холодними невблаганними очима. — Він нікого вам не нагадує?
I looked at the broad plumed hat, the curling love-locks, the white lace collar, and the straight, severe face which was framed between them. It was not a brutal countenance, but it was prim, hard, and stern, with a firm-set, thin-lipped mouth, and a coldly intolerant eye.
— В нижній частині обличчя є щось від сера Генрі.
"Is it like anyone you know?"
— Можливо, не більше, ніж натяк. Але зачекайте хвилиночку!
"There is something of Sir Henry about the jaw."
Він став на стільця і, тримаючи свічку в лівій руці, затулив зігнутою правою крислатий капелюх і завитки довгих кучерів.
"Just a suggestion, perhaps. But wait an instant!" He stood upon a chair, and, holding up the light in his left hand, he curved his right arm over the broad hat and round the long ringlets.
— Господи Боже! — не стримав я здивованого вигуку.
"Good heavens!" I cried, in amazement.
З полотна на мене дивилося обличчя Степлтона.
The face of Stapleton had sprung out of the canvas.
— Ага, тепер ви теж побачили. Мої очі давно натреновані вивчати обличчя, а не те, що їх прикрашає. Найголовніша якість криміналіста-слідчого — це вміти проникати поглядом за маски.
"Ha, you see it now. My eyes have been trained to examine faces and not their trimmings. It is the first quality of a criminal investigator that he should see through a disguise."
— Неймовірно. Наче його портрет.
"But this is marvellous. It might be his portrait."
— Так, цікавий випадок повернення до предків, причому як у фізичному, так і в духовному смислі. Людині досить почати вивчати портрети, щоб перетворитися на прибічника теорії переселення душ. Не підлягає сумніву, Степлтон теж з роду Баскервілів.
"Yes, it is an interesting instance of a throwback, which appears to be both physical and spiritual. A study of family portraits is enough to convert a man to the doctrine of reincarnation. The fellow is a Baskerville--that is evident."
— Із планами на спадщину.
"With designs upon the succession."
— Цілком вірно. Цей портрет, що випадково потрапив на очі, дає нам у руки одну з найважливіших сполучних ланок, відсутність якої так нам дошкуляла. Ми впіймали його, Вотсоне, ми його впіймали і, присягаюсь, не встигне закінчитися завтрашній день, як він битиметься в наших сітях так само безпорадно, як б'ються метелики в його сачку. Шпилька, корок, карточка — і ми поповнимо ним колекцію на Бейкер-стріт.
Холмс зареготав і відвернувся від портрета. Я взагалі не чув, щоб він сміявся часто, і завжди його сміх віщував комусь лихо.
"Exactly. This chance of the picture has supplied us with one of our most obvious missing links. We have him, Watson, we have him, and I dare swear that before to-morrow night he will be fluttering in our net as helpless as one of his own butterflies. A pin, a cork, and a card, and we add him to the Baker Street collection!" He burst into one of his rare fits of laughter as he turned away from the picture. I have not heard him laugh often, and it has always boded ill to somebody.
Вранці я прокинувся рано, але Холмс був на ногах ще раніше: одягаючись, я побачив, що він уже встиг десь побувати.
I was up betimes in the morning, but Holmes was afoot earlier still, for I saw him as I dressed, coming up the drive.
— Еге ж, сьогодні ми матимемо морочливий день,— зауважив він, радісно й нетерпляче потираючи руки. — Сіті розставлено, скоро почнемо їх витягувати. Так от, до кінця дня ми напевно знатимемо, зловили ми нашу велику сухо-морду щуку чи вона проскочила в дірку.
"Yes, we should have a full day to-day," he remarked, and he rubbed his hands with the joy of action. "The nets are all in place, and the drag is about to begin. We'll know before the day is out whether we have caught our big, lean-jawed pike, or whether he has got through the meshes."
— Ви вже встигли побувати в пустищі?
"Have you been on the moor already?"
— Я дійшов до Грімпена й надіслав звідти повідомлення в Прінстаун про смерть Селдена. Здається, ні, я майже впевнений, нікого з вас не турбуватимуть у зв'язку з цією справою. Крім того, я зв'язався з моїм вірним Картрайтом,— адже він, безперечно, дуже сумував би під дверима моєї халупи, як пес на могилі свого хазяїна, коли б я не заспокоїв його щодо своєї безпеки.
"I have sent a report from Grimpen to Princetown as to the death of Selden. I think I can promise that none of you will be troubled in the matter. And I have also communicated with my faithful Cartwright, who would certainly have pined away at the door of my hut, as a dog does at his master's grave, if I had not set his mind at rest about my safety."
— Що ми будемо робити далі?
"What is the next move?"
— Насамперед побачимося з сером Генрі. А ось і він!
"To see Sir Henry. Ah, here he is!"
— Доброго ранку, Холмсе! — привітався баронет. — Ви схожі на генерала, який розробляє з начальником штабу план битви.
"Good morning, Holmes," said the baronet. "You look like a general who is planning a battle with his chief of the staff."
— Так воно й є. Вотсон прийшов одержати наказ.
"That is the exact situation. Watson was asking for orders."
— Я теж.
"And so do I."
— Чудово. Якщо я не помиляюсь, наші друзі Степлтони запросили вас сьогодні на обід?
"Very good. You are engaged, as I understand, to dine with our friends the Stapletons to-night."
— Сподіваюсь, ви теж туди підете. Вони дуже гостинні люди, і я впевнений, що вони будуть надзвичайно раді вас бачити
"I hope that you will come also. They are very hospitable people, and I am sure that they would be very glad to see you."
— Боюсь, нам з Вотсоном доведеться поїхати в Лондон.
"I fear that Watson and I must go to London."
— У Лондон?
"To London?"
— Так. За нинішнього збігу обставин від нас там буде більше користі.
"Yes, I think that we should be more useful there at the present juncture."
Обличчя баронета помітно видовжилося.
The baronet's face perceptibly lengthened.
— А я мав надію, що в цій справі ви залишитеся зі мною до кінця. Замок Баскервілів і пустище не ті місця, де приємно бути самому.
"I hoped that you were going to see me through this business. The Hall and the moor are not very pleasant places when one is alone."
— Дорогий друже, ви повинні вірити мені беззастережно і робити все так, як я вам радив. Можете сказати вашим друзям, що ми були б щасливі прийти з вами, але невідкладні справи покликали нас у Лондон. Повернутися в Девоншір ми сподіваємося дуже швидко. Ви не забудете переказати їм це?
"My dear fellow, you must trust me implicitly and do exactly what I tell you. You can tell your friends that we should have been happy to have come with you, but that urgent business required us to be in town. We hope very soon to return to Devonshire. Will you remember to give them that message?"
— Якщо ви наполягаєте.
"If you insist upon it."
— Запевняю вас, іншого шляху немає.
"There is no alternative, I assure you."
З того, як баронет спохмурнів, я зрозумів, що він вважає наш від'їзд дезертирством і глибоко цим ображений.
I saw by the baronet's clouded brow that he was deeply hurt by what he regarded as our desertion.
— Коли ви бажаєте їхати? — холодно спитав він.
"When do you desire to go?" he asked coldly.
— Зразу ж після сніданку. Ми поїдемо зі станції Кумбі-Трейсі, але Вотсон залишить тут свої речі — це буде запорука того, що він до вас повернеться. Вотсоне, надішліть, будь ласка, Степлтону записку, нехай він знає, що ви не можете до них прийти і шкодуєте про це.
"Immediately after breakfast. We will drive in to Coombe Tracey, but Watson will leave his things as a pledge that he will come back to you. Watson, you will send a note to Stapleton to tell him that you regret that you cannot come."
— Мені теж дуже хотілось би поїхати з вами в Лондон,— оголосив баронет. — Чому я маю сидіти тут сам?
"I have a good mind to go to London with you," said the baronet. "Why should I stay here alone?"
— Тому що це ваш пост. Тому що ви дали мені слово чинити так, як я вам скажу, а я кажу вам залишитися тут.
"Because it is your post of duty. Because you gave me your word that you would do as you were told, and I tell you to stay."
— Гаразд, я залишусь.
"All right, then, I'll stay."
— Ще одна порада. Їдьте в Мерріпіт-хаус кіньми. Але коляску відішліть назад і скажіть Степлтону, що назад підете пішки.
"One more direction! I wish you to drive to Merripit House. Send back your trap, however, and let them know that you intend to walk home."
— Пішки пустищем?
"To walk across the moor?"
— Так.
"Yes."
— Але саме від цього ви не раз мене застерігали.
"But that is the very thing which you have so often cautioned me not to do."
— Сьогодні можете йти спокійно, небезпека вам не загрожуватиме. Якби я не довіряв до кінця вашій витримці й мужності, то ніколи б не запропонував вам цього, але необхідно, щоб ви зробили саме так.
"This time you may do it with safety. If I had not every confidence in your nerve and courage I would not suggest it, but it is essential that you should do it."
— Добре.
"Then I will do it."
— І якщо ви хоч трохи цінуєте своє життя, то, вийшовши в пустище, нікуди не звертайте із стежки, що веде від Мерріпіт-хаус до Грімпенської дороги, тим більше, що ви не раз нею ходили.
"And as you value your life do not go across the moor in any direction save along the straight path which leads from Merripit House to the Grimpen Road, and is your natural way home."
— Я зроблю так, як ви кажете.
"I will do just what you say."
— Дуже добре. Мені хотілось би виїхати якомога швидше після сніданку, щоб бути в Лондоні ополудні.
"Very good. I should be glad to get away as soon after breakfast as possible, so as to reach London in the afternoon."
Ця програма дій вкрай мене здивувала, хоч я й пам'ятав слова Холмса, сказані ним Степлтону напередодні ввечері про те, що наступного дня його візит у ці місця закінчиться. Досі мені й на думку не спадало, що Холмс захоче взяти мене з собою, до того ж я не розумів, як ми обидва можемо бути відсутніми в годину, ним самим оголошену критичною. А проте мені лишалося тільки мовчки слухатися, отож ми попрощалися з нашим засмученим другом і за дві години були на станції Кумбі-Трейсі, звідки відіслали коляску назад у Баскервільхол. На платформі нас чекав невеличкий хлопчина.
I was much astounded by this programme, though I remembered that Holmes had said to Stapleton on the night before that his visit would terminate next day. It had not crossed my mind, however, that he would wish me to go with him, nor could I understand how we could both be absent at a moment which he himself declared to be critical. There was nothing for it, however, but implicit obedience; so we bade good-bye to our rueful friend, and a couple of hours afterwards we were at the station of Coombe Tracey and had dispatched the trap upon its return journey. A small boy was waiting upon the platform.
— Які будуть накази, сер?
"Any orders, sir?"
— Сідай на цей поїзд, Картрайте, і їдь у Лондон. Як тільки приїдеш, надішли від мого імені телеграму серові Генрі Баскервілю та спитай його, чи не знайшов він мого записника, якого я десь загубив. Якщо знайшов, нехай надішле його на Бейкер-стріт листом до запитання.
"You will take this train to town, Cartwright. The moment you arrive you will send a wire to Sir Henry Baskerville, in my name, to say that if he finds the pocket-book which I have dropped he is to send it by registered post to Baker Street."
— Слухаю, сер.
"Yes, sir."
— І спитай зараз у станційній конторі, чи немає там для мене якого-небудь повідомлення.
"And ask at the station office if there is a message for me."
Хлопчина повернувся з телеграмою, і Холмс дав її мені. Я прочитав: «Телеграму одержав. Виїжджаю з незаповненим ордером на арешт. Буду п'ятій сорок. Лестрейд».
The boy returned with a telegram, which Holmes handed to me. It ran: "Wire received. Coming down with unsigned warrant. Arrive five-forty.--LESTRADE."
— Це відповідь на телеграму, надіслану мною вранці. Лестрейд, здається, один з найкращих детективів-професіоналів, і нам, мабуть, потрібна буде його допомога. Ну а тепер, Вотсоне, треба використати наш час якнайкраще й завітати до нашої знайомої місіс Лаури Лайонз.
"That is in answer to mine of this morning. He is the best of the professionals, I think, and we may need his assistance. Now, Watson, I think that we cannot employ our time better than by calling upon your acquaintance, Mrs. Laura Lyons."
План кампанії, розроблений Холмсом, починав прояснюватися. Мій друг вирішив використати баронета для того, щоб переконати Степлтонів, ніби нас у Баскервіль-холі дійсно немає, насправді ж ми повернемося на місце подій саме тоді, коли в цьому буде найбільша потреба. Телеграма з Лондона, якщо сер Генрі згадає її в розмові з Степлтонами, повинна розвіяти їхні останні сумніви. І я вже наче аж бачив, як наші сіті дедалі щільніше стягуються навколо сухомордої щуки.
His plan of campaign was beginning to be evident. He would use the baronet in order to convince the Stapletons that we were really gone, while we should actually return at the instant when we were likely to be needed. That telegram from London, if mentioned by Sir Henry to the Stapletons, must remove the last suspicions from their minds. Already I seemed to see our nets drawing closer around that lean-jawed pike.
Місіс Лаура Лайонз сиділа в своїй робочій кімнаті, і Шерлок Холмс розпочав розмову щиро й відверто, чим неабияк її здивував.
Mrs. Laura Lyons was in her office, and Sherlock Holmes opened his interview with a frankness and directness which considerably amazed her.
— Я розслідую обставини смерті сера Чарльза Баскервіля,— сказав він. — Мій друг доктор Вотсон, ось він перед вами, поінформував мене про все, що ви повідомили в зв'язку з цією справою і що приховали.
"I am investigating the circumstances which attended the death of the late Sir Charles Baskerville," said he. "My friend here, Dr. Watson, has informed me of what you have communicated, and also of what you have withheld in connection with that matter."
— Що саме я приховала? — зухвало спитала вона.
"What have I withheld?" she asked defiantly.
— Ви визнали, що попросили сера Чарльза бути біля хвіртки о десятій годині вечора. Як ми знаємо, він помер саме там і саме в той час. Ви приховали, який зв'язок існує між цими двома багатозначними фактами.
"You have confessed that you asked Sir Charles to be at the gate at ten o'clock. We know that that was the place and hour of his death. You have withheld what the connection is between these events."
— Між ними немає зв'язку.
"There is no connection."
— В такому випадку ми є свідками справді надзвичайного збігу обставин. Але я впевнений, що ми кінець кінцем встановимо цей зв'язок. Я хочу бути з вами абсолютно відвертим, місс Лайонз. Ми вважаємо смерть сера Чарльза вбивством, і в цю справу може бути вплутаний не тільки ваш друг містер Степлтон, а й його дружина.
"In that case the coincidence must indeed be an extraordinary one. But I think that we shall succeed in establishing a connection after all. I wish to be perfectly frank with you, Mrs. Lyons. We regard this case as one of murder, and the evidence may implicate not only your friend Mr. Stapleton, but his wife as well."
Місіс Лайонз схопилася з крісла.
The lady sprang from her chair.
— Його дружина?! — вигукнула вона.
"His wife!" she cried.
— Це вже ні для кого не таємниця. Особа, яка видавала себе за сестру Степлтона, насправді його дружина.
"The fact is no longer a secret. The person who has passed for his sister is really his wife."
Місіс Лайонз знову сіла. Її пальці стиснули бильця крісла з такою силою, що нігті на них, доти рожеві, аж побіліли.
Mrs. Lyons had resumed her seat. Her hands were grasping the arms of her chair, and I saw that the pink nails had turned white with the pressure of her grip.
— Його дружина! — повторила вона. — Він неодружений!
"His wife!" she said again. "His wife! He is not a married man."
Шерлок Холмс знизав плечима.
Sherlock Holmes shrugged his shoulders.
— Доведіть мені це! Доведіть! І якщо вам це вдасться, я...
Лютий вогонь в її очах сказав більше, ніж будь-які слова.
"Prove it to me! Prove it to me! And if you can do so --!" The fierce flash of her eyes said more than any words.
— Я готовий зробити це,— відказав Холмс, дістаючи з кишені якісь папери. — Ось фотографія цієї пари, зроблена чотири роки тому в місті Йорк. На звороті написано: «М-р і м-с Ванделер», але вам не важко буде впізнати його та й її, якщо вам доводилося зустрічатися з нею. А ось три документи, в яких люди, що заслуговують на довіру, описують містера і місіс Ванделер, які в той час мали приватну школу «Святий Олівер». Прочитайте це, і у вас не залишиться жодних сумнівів відносно того, що йдеться про одних і тих самих людей.
"I have come prepared to do so," said Holmes, drawing several papers from his pocket. "Here is a photograph of the couple taken in York four years ago. It is indorsed 'Mr. and Mrs. Vandeleur,' but you will have no difficulty in recognizing him, and her also, if you know her by sight. Here are three written descriptions by trustworthy witnesses of Mr. and Mrs. Vandeleur, who at that time kept St. Oliver's private school. Read them and see if you can doubt the identity of these people."
Місіс Лаура Лайонз мигцем проглянула простягнуті їй папери, потім звела очі на нас — відчай перетворив обличчя цієї жінки на холодну, непорушну маску.
She glanced at them, and then looked up at us with the set, rigid face of a desperate woman.
— Містере Холмсе,— мовила вона,— цей чоловік пропонував мені вийти за нього заміж за умови, якщо я візьму розлучення. Він брехав мені, негідник, як тільки міг. Він ніколи не казав мені й слова правди. А навіщо? Навіщо? Я думала, він поводиться так заради мене. Але тепер розумію: я завжди була тільки звичайнісіньким знаряддям у його руках. Навіщо мені зберігати вірність тому, хто ніколи не був вірний мені? Навіщо захищати його від наслідків його ж нечестивих учинків? Питайте мене про що завгодно, джентльмени, я нічого від вас не приховуватиму. Але присягаюся вам в одному: коли я писала того листа, мені й не снилося, що це завдасть шкоди серові Чарльзу, моєму найдобрішому другові.
"Mr. Holmes," she said, "this man had offered me marriage on condition that I could get a divorce from my husband. He has lied to me, the villain, in every conceivable way. Not one word of truth has he ever told me. And why--why? I imagined that all was for my own sake. But now I see that I was never anything but a tool in his hands. Why should I preserve faith with him who never kept any with me? Why should I try to shield him from the consequences of his own wicked acts? Ask me what you like, and there is nothing which I shall hold back. One thing I swear to you, and that is that when I wrote the letter I never dreamed of any harm to the old gentleman, who had been my kindest friend."
— Мадам, я вірю кожному вашому слову,— відповів Шерлок Холмс. — Розповідати про всі ці події вам, очевидно, боляче, отож, мабуть, краще я сам говоритиму про те, що відбувалося, а якщо припущуся істотної помилки, ви мене зупиніть. Надіслати того листа вам порадив Степлтон?
"I entirely believe you, madam," said Sherlock Holmes. "The recital of these events must be very painful to you, and perhaps it will make it easier if I tell you what occurred, and you can check me if I make any material mistake. The sending of this letter was suggested to you by Stapleton?"
— Він його продиктував.
"He dictated it."
— Очевидно, він вам пояснив, що в такий спосіб ви одержите від сера Чарльза допомогу для судових витрат, пов'язаних з розлученням?
"I presume that the reason he gave was that you would receive help from Sir Charles for the legal expenses connected with your divorce?"
— Саме так.
"Exactly."
— А потім, коли ви надіслали листа, переконав вас не йти на зустріч?
"And then after you had sent the letter he dissuaded you from keeping the appointment?"
— Він сказав, що перестане поважати себе, якщо гроші для розлучення дасть хтось інший, що він сам, хоч і бідна людина, віддасть усе до останнього пенні, аби усунути перешкоду, яка нас розділяє.
"He told me that it would hurt his self-respect that any other man should find the money for such an object, and that though he was a poor man himself he would devote his last penny to removing the obstacles which divided us."
— Він справляє враження послідовної особи. А про подальші події ви нічого не чули, поки не прочитали про смерть сера Чарльза в газетах?
"He appears to be a very consistent character. And then you heard nothing until you read the reports of the death in the paper?"
— Не чула.
"No."
— І Степлтон примусив вас заприсягтися нічого нікому не казати про зустріч, яку ви призначили старому джентльменові?
"And he made you swear to say nothing about your appointment with Sir Charles?"
— Так. Він сказав, що смерть сера Чарльза дуже загадкова і що на мене, безперечно, впаде підозра, якщо стане відомо про лист і зустріч. Він залякав мене, і я вирішила мовчати.
"He did. He said that the death was a very mysterious one, and that I should certainly be suspected if the facts came out. He frightened me into remaining silent."
— Дуже добре. Але ж у вас були підозри?
"Quite so. But you had your suspicions?"
Місіс Лайонз опустила очі, вагаючись з відповіддю.
She hesitated and looked down.
— Я добре знала цього чоловіка,— мовила вона нарешті. — Але, незважаючи на це, якби він дотримав свого слова, я теж ніколи його не підвела б.
"I knew him," she said. "But if he had kept faith with me I should always have done so with him."
— На мою думку, в цілому ви щасливо уникли небезпеки,— зауважив Шерлок Холмс. — Він був у ваших руках і знав це, а проте ви лишилися живою. Протягом кількох місяців ви розгулювали край безодні. А тепер, місіс Лайонз, дозвольте попрощатися з вами. Цілком імовірно, що ми скоро побачимося ще раз.
"I think that on the whole you have had a fortunate escape," said Sherlock Holmes. "You have had him in your power and he knew it, and yet you are alive. You have been walking for some months very near to the edge of a precipice. We must wish you good-morning now, Mrs. Lyons, and it is probable that you will very shortly hear from us again."
— Ну, наша справа потроху завершується, труднощі одна по одній зникають,— сказав Холмс, коли ми знову повернулися на станцію, чекаючи прибуття лондонського експреса. — Я скоро зможу звести всі її деталі в послідовну розповідь про один з найнезвичайніших і найсенсаційніших злочинів сучасності. Той, хто вивчає криміналістику, повинен пам'ятати аналогічні випадки і в Годно, і в Малоросії, в тисяча вісімсот шістдесят шостому році, і, звичайно ж, убивство Андерсена в Північній Кароліні, але наша справа має свої, притаманні лише їй особливості. Навіть зараз ми не маємо незаперечних доказів злочину цього дуже підступного чоловіка. Але я буду неймовірно здивований, якщо ми не здобудемо їх ще до того, як сьогодні ввечері полягаємо спати.
"Our case becomes rounded off, and difficulty after difficulty thins away in front of us," said Holmes as we stood waiting for the arrival of the express from town. "I shall soon be in the position of being able to put into a single connected narrative one of the most singular and sensational crimes of modern times. Students of criminology will remember the analogous incidents in Godno, in Little Russia, in the year '66, and of course there are the Anderson murders in North Carolina, but this case possesses some features which are entirely its own. Even now we have no clear case against this very wily man. But I shall be very much surprised if it is not clear enough before we go to bed this night."
Лондонський експрес з гуркотом влетів на станцію, і з вагона першого класу вистрибнув невеличкий на зріст, моторний і міцний чоловік, чимось схожий на бульдога. Ми потисли йому руку, і з того, як шанобливо Лестрейд поглядав на мого друга, я зразу ж зрозумів, що він багато чого навчився відтоді, як їм уперше довелося працювати разом. Я добре пам'ятав, скільки зневаги викликали тоді в цього практика теорії Холмса, прихильника логічних побудов.
The London express came roaring into the station, and a small, wiry bulldog of a man had sprung from a first-class carriage. We all three shook hands, and I saw at once from the reverential way in which Lestrade gazed at my companion that he had learned a good deal since the days when they had first worked together. I could well remember the scorn which the theories of the reasoner used then to excite in the practical man.
— Щось пристойне? — спитав Лестрейд.
"Anything good?" he asked.
— Такої справи давно не було,— відповів Холмс. — У нас є дві години до того, як треба буде починати. Думаю, варто поки що пообідати, а потім, Лестрейде, ми прочистимо вам горло від лондонського туману, давши ковтнути чистого нічного повітря Дартмура. Ніколи тут не були? О, думаю, ви не скоро забудете свій перший приїзд у ці місця.
"The biggest thing for years," said Holmes. "We have two hours before we need think of starting. I think we might employ it in getting some dinner and then, Lestrade, we will take the London fog out of your throat by giving you a breath of the pure night air of Dartmoor. Never been there? Ah, well, I don't suppose you will forget your first visit."